Тарас Кремінь: Ми нарешті розставили крапки над українськими «і»

Николаев, Политика — НикВести / 21:27, 19 Сентября, 2017
2834

Навряд чи хтось передбачав, що прийняття Верховною Радою України 5 вересня 2017 р. Закону “Про освіту” спровокує дипломатичний скандал міжнародного рівня. Угорщина та Румунія передали відповідні дипломатичні ноти, заявивши про потенційну дискримінацію цим Законом представників своїх національностей на території України. До них відразу приєднались Молдова, Польща, Болгарія та Греція, які теж виявились дуже схвильованими, заклопотаними і стурбованими фактом прийняття українським парламентом цього документа. Посеред сонму заклопотаних не забарилась відзначитись і Москва, чиї вуха стирчать найвище поза всіма перерахованими.

Так що ж такого містить цей Закон, який фахівцями характеризується як історичний, фундаментальний та реформаторський, і який спровокував таку гостру і почасти агресивну реакцію з боку найближчих сусідів України? Що в ньому викликало таку лють Москви та низки її історичних та спорадичних сателітів? Що ж такого написали на папері чотири народних депутати України – Олександр Співаковський (БПП), Тарас Кремінь (“Народний фронт”), Володимир Литвин (“Воля народу”), Іван Кириленко (“Батьківщина”), – що міжнародна реакція на цей документ сьогодні набуває ознак істерії?

Про все це “Український інтерес” поцікавився безпосередньо у співавтора Закону “Про освіту”, народного депутата України Тараса Кременя.

Тарасе Дмитровичу, перш ніж перейдемо до гострих питань, спочатку, будь-ласка, кілька слів про те як народжувався цей Закон та головні обставини його створення?

Три роки тому в Комітеті Верховної Ради з питань освіти і науки, який на той час очолювала Лілія Гриневич, була сформульована необхідність оновлення законодавства у сфері загальної середньої освіти. Безпосередньо цей документ, що ліг в основу Закону “Про освіту”, був зареєстрований два роки тому. Увесь цей час він напрацьовувався в профільних комітетах, проводились консультації у професійному середовищі: з педагогами, експертами, колегами з Міністерства освіти і науки, та взагалі усіма, хто бажав долучитись до його створення. У нас була ціла армія помічників. Їм велика подяка.

Ми звернули особливу увагу і провели окремі засідання робочих груп по цілій низці статей законопроекту. Це статті стосовно тривалості навчання у школі, стосовно мов навчання. Це статті, пов’язані зі свободою вчителя і компетентністю випускника. Це дуже важлива стаття щодо мінімальної заробітної плати педагогічного працівника. Стаття стосовно сертифікації вчителів з інклюзивного навчання. Стаття щодо опцій фінансування та моделей фінансування і, відповідно, щодо того, що ми називаємо академічною доброчесністю.

Ви мали якусь політичну протекцію під час розробки законопроекту чи все відбувалось просто на рівні обґрунтованої ініціативи?

Скажу відверто, перший, хто дуже серйозно відреагував на цей документ, це був Президент України, який у червні цього року відвідав засідання Національної ради реформ і поставив за головне – якнайшвидше цей документ прийняти. Більше того, окремий розділ, що стосується інклюзивної освіти, він особисто вніс на розгляд у сесійній залі парламенту. Тобто, вже з цього року буде збільшене фінансування на розвиток інклюзивної освіти, створено відповідні умови для гідної оплати вчителів, які працюють з дітьми, що мають особливі потреби, а також забезпечено друк відповідних підручників.

Тобто, з боку Президента підтримка та розуміння були абсолютними, особливо на фінальному етапі. Також нам сприяли багато наших парламентських колег. Окремо хочу відзначити сильну підтримку з боку Рефата Чубарова, який був членом нашої робочої групи. Він завжди активно виступав, дебатував, вносив пропозиції, ретельно розбирався в усіх ініціативах. Він, зрозуміло, захищав інтереси кримськотатарського народу, який сьогодні знову є вигнанцем на власній землі. Відповідно, на території материкової України кримським татарам треба створити гідні умови для проживання, навчання, розвитку. І Рефат Чубаров був нашим повним однодумцем і прихильником Закону у тій редакції, у якій він був прийнятий. З ним, мусульманином, кримським татарином, у нас не було жодних розбіжностей по статті 7 Закону, через яку здійняли такий ґвалт наші географічні сусіди. Як не було суперечностей з представниками інших націй, що проживають в Україні.

Серед ваших колег-співавторів цього Закону є такі парламентські ветерани як Володимир Литвин та Іван Кириленко. Невже ви всі не передбачали, що стаття 7 Закону, де йдеться про мови викладання, викличе такі суперечності і стане предметом міжнаціональних провокацій?

Ні, не передбачали. Ми розуміли, що дискутивними можуть стати норми щодо тривалості навчання, 12 років, щодо інших деяких моментів. Але не про статтю 7. Вона була ретельно підготовлена, зважена тисячами консультацій. Як власне і весь Закон. Було розуміння, що можуть бути певні ризики, але ми, члени профільного Комітету, який очолює зараз Олександр Співаковський, намагались зробити все для того, щоб доступність і демократизм – були пріоритетними факторами в процесі обговорення та вдосконалення законопроекту.

Окремо відзначу, що кожен з народних депутатів, що входять до складу Комітету, а також інші наші колеги, яким не байдужі питання освіти, – усі на своїх округах зустрічались і консультувались з учителями, обговорювали реальну ситуацію, збирали думки та пропозиції. І ми весь цей час відчували не лише підтримку, але й істотний тиск з боку педагогів, бо в усіх розмовах проходило рефреном: “Коли ви приймете цей закон? Коли ви приймете цей закон?..”. Цей документ був затребуваний, він ретельно готувався, настільки ретельно і прискіпливо, як жоден інший досі. Більше скажу. Між першим і другим читаннями, тобто за 10 місяців, у законопроект було внесено понад 1000 поправок із запропонованих 1700. Ми врахували все до міліметра і мікрограма, образно кажучи.

Тобто все ж відбулась ситуативна політична провокація ззовні?

Звичайно. Власне, чому мовне питання стало наріжним каменем в Законі пояснити не складно. У першу чергу, це новий етап гібридного протистояння з боку Росії, яка завжди дуже ревно ставилась до захисту, так званого, “русскоязичного насєлєнія” на чужих теренах, бо це один з її звичайних інструментів шантажу сусідніх держав. Також є кілька країн, які, або підігрують Росію, або, не розібравшись, дійсно переживають за свої меншини.

Можете більше розкрити логіку та мотиви саме такої редакції статті 7 Закону “Про освіту”?

Я просто наголошу на ключових тезах, що стосуються процесу навчання, передбачених цим Законом. Так, відповідно до Статті 10 Конституції України, яка декларує, що державною мовою в Україні є українська мова – стаття 7 нашого Закону “Про освіту”, у свою чергу, вказує, що освітній процес в усіх закладах освіти відбувається українською мовою. Все зрозуміло? Зрозуміло.

Це дуже важлива конституційна норма, яка всі попередні роки реалізовувалась дуже повільно. Можу пояснити чому. У нас у багатьох школах Сходу і частково Півдня переважає російська мова, у Закарпатті це, наприклад, угорська мова, про що всім відомо. Є й інші приклади. Та проблема сьогодні в тому, що випускники багатьох шкіл гірше почали складати тест на зовнішнє незалежне оцінювання з української мови. Цього року тільки 17 % випускників шкіл з міста Берегово, Закарпатської області, склали ЗНО на знання української мови. Це означає, що решта, 83%, точно не будуть інтегровані до системи вітчизняної вищої освіти, бо вони не зможуть вступити до вищих навчальних закладів України. І це, по суті, прямий сигнал, що ці українські громадяни найближчим часом просто мігрують і стануть виробничою силою тієї ж Угорщини, в даному випадку. Або, залишившись в Україні, увійдуть до ніші низько кваліфікованої робочої сили, тобто, поповнять лави малозабезпечених громадян чи потенційних гастарбайтерів – вже незалежно від географії застосування своєї праці. Ми не можемо собі дозволити так нехтувати своїми молодими співвітчизниками, якщо ми суверенна держава, яка дбає про власне майбутнє.

Тому цим Законом ми передбачили все, щоб забезпечити молодому поколінню вільний доступ до вивчення державної мови, до обов’язкового володіння українською мовою, відповідно до Конституції України, без жодної дискримінації мов національних меншин та корінних народів.

Поясніть загальні механізми застосування Закону і, знову ж таки, з огляду на статтю 7.

Застосування Закону “Про освіту” в усіх україномовних школах починається тільки з 1-го вересня 2018 року, а в школах національних менших з 2020 року. Тому збільшення кількості дисциплін, які будуть викладатись українською мовою, буде зростати повільно, для того щоб уникнути можливих конфліктів, протистоянь, тощо. Скажу більше, що мовами національних меншин будуть викладатися, зокрема, мова відповідної національної меншини, література національної меншини, а також історія даного народу. Разом із тим хочу підтвердити, що в закладах освіти, відповідно до освітніх програм, можуть викладатись і будуть викладатись окремі дисципліни двома і більш ніж двома мовами. Це – українською мовою, англійською мовою, а також іншими офіційними мовами Європейського Союзу, на вибір. Тому ті держави, які зараз висловлюють протести щодо прийняття нашого Закону “Про освіту” не повинні забувати, що серед 24-х офіційних мов ЄС є, зокрема, мови румунська, польська, угорська, болгарська, тощо.

Загалом кажучи, і це підтверджують наші авторитетні експерти, ця стаття чітко відповідає як Конституції, так і ратифікованим Україною міжнародним угодам. Я сподіваюсь на те, що зустріч та подальші консультації представників Міністерства освіти і науки України та Міністерства закордонних справ із послами окремих європейських країн та країн-членів ЄС відбудеться позитивно, ми будемо підтримані у своїх намірах прогресивно реформувати нашу середню освіту, щоб допомогти нашим учням бути максимально компетентними та поінформованими, щоб наші вчителі проходили належну підготовку та перепідготовку, відповідно до фаху та досвіду. Ми зможемо, керуючись цим Законом, зробити нашу школу справді сучасною та ефективною. Я кажу це без пафосу, я в це вірю.

Що скажете захисникам російської мови в українській освіті?

Що стосується ревних захисників навчання російською мовою. Російською мовою буде викладатись тільки російська мова. І це абсолютно нормально і очевидно.

Тарасе Дмитровичу, підбиваючи підсумок, у чому полягає найбільший український інтерес від прийняття Закону “Про освіту”?

У тому, що Україна отримала абсолютно філігранний та досконалий нормативний документ, який регулює усі правовідносини та процеси в освітній галузі, а також повністю відповідає провідним світовим нормам та практикам в галузі освіти. Будьмо відвертими. Реформа освіти, якій ми відкрили шлях, безпосередньо відноситься до таких категорій як національна ідея та національна обороноздатність.

Хто перший заволав про те, що Україна прийняла дискримінаційний закон? Східноєвропейські аутсайдери та представники урядів тих країн, які мали не найкращі історичні стосунки з Україною, а на даному етапі неодноразово відверто підігрували Москві, яка теж дуже гучно “заклопоталась”. А якщо Москва лементує, що українці роблять щось не так, це означає, що ми робимо все вірно. Тому Законом “Про освіту” ми нарешті розставили всі крапки над нашими українськими “і”.

Ігор Пилипчук, Український інтерес

Хочешь узнавать самые важные новости первым? — Подпишись на Telegram НикВестей
Николаев, Политика — НикВести / 21:27, 19 Сентября, 2017
2834
Loading...
Самое важное сегодня