«Золотий» Абраменко: шлях українця до олімпійської медалі

Николаев, Политика — НикВести / 09:51, 19 Февраля, 2018
1759

Його чемпіонство на ХХІІІ зимових Іграх у Пхьончхані спантеличило Україну. Усю - від пересічного любителя спорту до профільного міністра, який напередодні Олімпіади говорив, що Україна - не зовсім зимова держава, а тому навіть одна нагорода на Іграх у Кореї буде успіхом.

Натомість у світі на медаль Олександра Абраменка чекали. Показово, що напередодні Олімпіади аґенція The Associated Press у розширеному прогнозі віддавала 29-річному українцеві бронзу.

Звісно, ці припущення не були взяті з неба. Бо ж не можна не рахуватися з людиною, яка, за підсумками сезону-2015/2016, здобула Малий кришталевий глобус переможця Кубка світу в лижній акробатиці.

На Батьківщині ж Олександра про це видатне досягнення майже не говорили.

Власне, уся історія життя нового чемпіона зіткана з парадоксів, які найкрасномовніше характеризують стан справ в українському спорті часів незалежності.

Без футболу

Народився Олександр у Первомайську на Миколаївщині. Його дитинство проходило у буремні 90-і.

На такі дрібниці, як спорт, у ті часи уваги не звертали взагалі. Власне, тодішня бездіяльність і призвели до нинішнього різкого зниження результатів улітку і практично повного зникнення окремих зимових видів спорту.

Обласна влада нагородила Олександра Абраменка грамотою після першої перемоги на етапі Кубку світу у 2015 році. Абраменко просив владу надати квартиру

У ті часи більшість спортивних секцій вдалося зберегти завдяки ентузіастам, які попри безгрошів'я продовжували займатися тим, до чого звикли та прикипіли.

Один з таких - миколаївський тренер В'ячеслав Германсон. То він за старою звичкою відвідував загальноосвітні школи, шукав обдарованих дітей і кликав їх до себе в секцію.

Впав у око досвідченому тренерові й непосидючий десятирічний хлопчик Сашко. Маленький Абраменко ріс у простій миколаївській сім'ї.

Тато - військовий, грав у футбол за аматорські команди, мама вчителювала у школі. Батько, звісно, хотів, щоб у футбол грав також син. Але Сашкові ганяти м'яча не подобалося.

В'ячеслав Германсон покликав школяра і кількох його однокласників на секцію фристайлу. Пізніше Абраменко розповідав, що взагалі не розумів, що це за вид спорту.

На тренування він приходив зазвичай увечері та не розумів, що це за величезна конструкція стоїть поруч зі спортивним залом, у якому хлопців вчать робити сальто на батуті й стрибки на легкоатлетичній доріжці.

То лише потім, коли стрибкова база за майже рік тренувань була доволі надійною, пан Германсон почав підпускати маленьких вихованців до трампліна, тієї самої незрозумілої конструкції. Починали хлопчаки зі стрибків на воду.

Дар

Олександр каже, що перед виконанням першого стрибка відчував не страх, а адреналін, цікавість, що ж з того вийде. Виходило непогано.

В групі 12-річних хлопчиків Абраменко був найталановитішим і найзавзятішим. З виходом на трамплін тренування отримали новий смисл, з'явився справжній азарт.

На зламі тисячоліть лижна акробатика стала одним з найпопулярніших зимових видів спорту. Про карколомних екстремалів, які роблять божевільні піруети, злітаючи високо над землею на високій швидкості, заговорили після Олімпіади-1998 у Нагано.

Все тому, що до фінальної 12-ки на тих Іграх пробилося відразу четверо українок - Тетяна Козаченко, Алла Цупер, Юлія Клюкова і Олена Юнчик. Був представник України й у фіналі акробатів-чоловіків.

Мова про закарпатця Станіслава Кравчука, легенди фристайлу, в якого пізніше візьме чимало корисного й Абраменко. Ось лишень до трійки призерів у Нагано попри величезні шанси не зміг пробитися ніхто.

Проте той приклад мотивував талановитих дітей. Вони розуміли, що в Україні можна навчитися виступати на найвищому рівні.

Збірна

До національної команди Олександра почали запрошувати доволі рано - 15-річним. До певної міри, то був крок вимушений, бо через безгрошів'я довго втримувати потенційно талановитих хлопців і дівчат не вдавалося.

Найобдарованіші, як вище згадувана Цупер і Антон Кушнір з Рівненщини, приймали запрошення з Білорусі й надалі виступали за цю країну. Менш талановиті не бачили перспективи і залишали спорт, починали займатися чимось іншим.

До когорти тих других у ранньому віці цілком міг потрапити й Абраменко. Скажімо, після першої в житті Олімпіади-2006 у Турині. На ній 17-річний хлопець не впорався з хвилюванням, припустився двох падінь і посів у підсумковому протоколі передостаннє 27-ме місце.

Але на той час Олександр вже прив'язався до фристайлу надто пристрасно, щоб просто взяти і кинути. Олімпіада в Турині справила на нього велике враження. Ці відчуття хотілося пережити знову.

Перші результати

Пригнічувало лишень те, що результату не було. Так, Олександр молодий, топові фристайлісти старші від нього років на десять. Однак низькі місця можуть породити комплекси. Тому й п'яте місце на чемпіонаті світу в японському Інавасіро стало справжнім проривом і неабияким стимулом для подальшої роботи.

Тим паче, що на носі була друга в житті Олімпіада. Звичайно, великі очікування напередодні ванкуверських Ігор пов'язували найперше з досвідченішими Станіславом Кравчуком та Енвером Аблаєвим. Однак на Олександра після успішного японського мундіалю увагу теж звертали.

На лихо, незадовго до старту Ігор-2010 Абраменко переніс травму - пошкодження хрестоподібних зв'язок. Критичним це пошкодження не було. Олександр відчував дискомфорт, але продовжував стартувати.

Олімпіада-2010 склалася для Абраменка невдало. Після далеко не досконалого виконання елементів у повітрі він після приземлення ще й падав. У підсумковому протоколі він посів останнє 24-те місце.

Love story

Період після Ванкувера був для Олександра непростим з моральної точки зору.

Йому було 22 роки - вік зовсім юний. Але чи є сенс залишатися ще на чотири роки, до наступних Ігор?

На щастя, приблизно в цей час Олександр закохався у землячку-фристайлістку з Миколаєва Ольгу Волкову, з якою тренувався і виступав поряд ще з середини першого десятиліття ХХІ сторіччя.

Можливо, ці стосунки стали своєрідним поштовхом у кар'єрі Олександра й Ольги. Адже стрімкий прогрес у результатах обох трапився саме у цей період. Волкова в 2011-му стала першою в історії українського фристайлу призеркою чемпіонату світу та завоювала за підсумками сезону-2011/2012 третє місце в загальному заліку Кубка планети.

Двічі в 2012 році на п'єдестал етапів Кубка світу піднімався Абраменко.

Перед Олександром і Ольгою відкривалися гарні перспективи для виступу на Олімпіаді в Сочі-2014. Проте з ніг на голову ситуацію в збірній перевернув конфлікт між спортсменами та головним тренером Юлією Фоміних. Почалося все з того, що наставниця усунула з команди досвідченого Аблаєва.

Таке рішення тренерського штабу не сподобалося іншому старожилові Кравчуку. Станіслав вимагав, щоб Енвера повернули, а коли цього не сталося, на знак протесту завершив кар'єру.

На тому конфлікт не вщух і під час тренувальних зборів у канадському Стоунгемі Фоміних прийняла вольове рішення - відправити Абраменка і Волкову додому.

В підсумку Ольга, котра незадовго до того поборола онкологічну хворобу, в збірну так і не повернулася. Абраменко довго не повертався у збірну з солідарності з коханою, але врешті компроміс був знайдений.

На свою третю Олімпіаду Абраменко таки поїхав і навіть посів там шосте місце. Проте, можливо, саме утворена в процесі підготовки через конфлікт прогалина й завадила Олександрові виступити ще ліпше і поборотися за місце в трійці призерів.

Революційні зміни

У наступному міжолімпійському циклі змінилося чимало. Почати варто з того, що Абраменко і Волкова, які до того жили в цивільному шлюбі, вирішили у 2015 році узаконити стосунки.

Збірну ж з фристайлу замість Фоміних очолив Аблаєв. Власне, з приходом Енвера на тренерську посаду Олександр і пов'язує стрімкий прогрес у своїх результатах. Спортсмен нарешті відчув те, чого йому бракувало - повне розуміння тренера.

Аблаєв, котрий донедавна виступав сам, тонко відчуває кожну дрібницю й разом із особистим наставником Абраменка Юрієм Кобельником здатен вносити своєчасні корективи в роботу й виступи.

З 2015 року на Олександра Абраменка почали звертати увагу функціонери різного рівня, проте він все рівно скаржився на погані матеріальні умови

Ефективність співпраці спортсмена з новим тренерським штабом перевершила очікування: Олександр виграв загальний залік Кубка світу-2015/2016. Для когось то була сенсація, але сам Абраменко сприйняв таке досягнення стримано.

Його більше бентежило небажання миколаївської влади виконувати обіцянку про надання квартири. Говорив Абраменко і про погане матеріальне забезпечення, натякаючи, що він має пропозицію виступати за Росію і, може, навіть прийняв би це запрошення, якби не дворічний карантин, котрий не дозволить виступити на Олімпіаді.

Впиватися тріумфом Олександрові було ніколи. Травма коліна, яка вперше нагадала про себе ще перед Олімпіадою у Ванкувері, загострилася настільки, що зробила спортивне життя Олександра нестерпним. Він відчував, що не може тренуватися й виступати на повну силу, а тому прийняв рішення лягти на операцію і пропустити сезон-2016/2017.

Олімпійська мрія

З процесом відновлення форми Абраменко зволікати не міг, адже впродовж пропущеного ним року суперники мали змогу набирати рейтингові очки для здобуття олімпійських ліцензій. Олександр змушений був здобувати перепустку до Пхьончхана у форсованому режимі, на старті сезону-2017/2018.

З цим завданням спортсмен впорався, а крім усього на початку року став об'єктом світської хроніки. Виявилося, що Олександр зустрічається з російською фристайлісткою Александрою Орловою, яка теж виступала на Олімпіаді-2018.

Судячи зі світлин у соцмережах, своїх стосунків наречені не приховують, хоча про розірвання шлюбу з Волковою Абраменко у публічному просторі не розповідав нікому. Зрештою, судячи з того, що Ольга коментує виступи колишнього чоловіка на UA:Перший, розійшлася пара без взаємних образ.

Волкова прогнозувала, що Олександр виграє медаль у Пхьончхані - її прогноз збувся. Проте Олександр здобув не просто нагороду, а взагалі переміг.

Причому зробив це переконливо, виконавши якісні стрибки "вартістю" не менше 120-ти балів у кожній з п'яти кваліфікаційних та фінальних спроб. Решта суперників бодай без одного зриву не обійшлися.

Історичне досягнення

Фристайлісти українського походження вже перемагали на Олімпійських іграх. У Сочі-2014 змагання серед чоловіків і жінок у лижній акробатиці виграли білоруси - Антон Кушнір з Радивилова на Рівненщині і Алла Цупер з самого Рівного.

Досягнення цих спортсменів слугували німим нагадуванням про начебто втрачені традиції. Абраменко, здобувши першу в історії українського фристайлу олімпійську медаль, показав, що втрачені вони ще не повністю. З іншого боку, Олександр - представник старої школи. За його спиною немає практично нікого.

Зважаючи на стан зимових видів спорту в Україні, нескоро може повторитися й інше досягнення Абраменка. Здобувши золото, Олександр став першим спортсменом-чоловіком, який приніс Україні медаль Олімпіади за всі часи незалежності. Був, правда, фігурист Руслан Гончаров, але він вигравав бронзу Турина-2006 у парі з Оленою Грушиною.

Без прямої допомоги жінок до Абраменка українські чоловіки на Олімпіадах, починаючи з Ліллегаммера-1994, не вигравали нічого.

Тарас Романюк, ВВС Україна

Хочешь узнавать самые важные новости первым? — Подпишись на Telegram НикВестей
Николаев, Политика — НикВести / 09:51, 19 Февраля, 2018
1759
Loading...
Самое важное сегодня