Лікар Валентин Шмигельський 32 роки попрацював у Снігурівській лікарні, а коли 19 березня 2022 року війська РФ захопили місто, чоловік відмовився співпрацювати з окупаційною владою. До кінця квітня медпрацівник виконував свої обов’язки та не покидав стіни закладу, поки не було прямої загрози його життю.

Свою історію про життя та роботу в окупованій Снігурівці лікар розповів кореспондентам «Суспільного».

— Війна почалася, щури повтікали. Головний лікар (молодий хлопець за 30 років), його рідний брат, співмешканець начмеда, начмед і його дружина. В перший день війни втекли з лікарні, кинули лікарню. Кинули хворих. Вони місцеві жителі всі. Їх не кликали на фронт з автоматом в окопи. Вони повинні були залишитися та допомагати людям. Коли почали поступати наші хлопчики 20-річні, з Антонівського, з Каховського моста, не було кому надавати допомогу. Мені подзвонив голова міста, о шостій годині вечора приступив до обов’язків. І о восьмій годині вечора привезли мені розпорядження виконувати обов’язки головного лікаря. І після цього це все почалося. На час надходжень наших воїнів. Не було нічого, не було скальпелів. Мені прийшлося вночі шукати відкриті приватні аптеки, люди дали нам все, — розповів Валентин.

Два місяці він прожив у лікарні. За його словами, ніяких вказівок щодо роботи лікарів не було — всі чинили так, як дозволяло сумління.

— Додому не їздив, я постійно жив в лікарні, тому що це вже почалася війна. Надходили поранні, тобто 25-26 числа, ми намагалися надавати допомогу. Ми відправляли з черепно-мозковими травмами, з переломами великих кісток, з травмами очей ми відправляли в Миколаїв, — розповів чоловік.

Згодом у лікарні зникли світло та інтернет.

— У місті повністю зникло світло, ми то в лікарні мали ще світло, бо до нас доходило, а потім і в нас зникло. Виходить, що в усьому місті, одна єдина організація, що працює, це лікарня, немає кому світло ремонтувати. Водоканал не працює, тому що світла немає, також повтікали керівники, — додав лікар.

Він розповів, що місто не було в окупації до 19 березня, але через Снігурівку проїжджали колони російської техніки: танки супроводжували бензовози чи бочки з горючим.

— Тобто окупації не було, поліції їхньої й так далі не було, але через місто проїздили. В перші дні війни, проривалася колона танків, через Снігурівку йшла. Наші хлопці з територіальної оборони з якимись автоматами, коктейлями Молотова їх повернули назад. Підпалили якусь певну кількість, потім прилетіли наші вертольоти ще та їх розстрілювали, ті танки, — згадує чоловік.

19 березня війська РФ прорвалися до Снігурівки. Тоді медпрацівники вирішили вивозити поранених військових ЗСУ з лікарні.

— Був випадок такий, що в реанімації лежить хлопчик з переламаними ребрами, дренажем в грудній клітці. Мене кличе, я приходжу, що таке: «Лікарю, спаліть мої документи, спаліть мою форму, тому що мені зателефонували хлопці, що проривають в Снігурівку окупанти!». Я забрав документи. На той час я вже був готовий до евакуації. Мені підприємці-фермери купили спортивні костюми, купили взуття для того, щоб їх відправляти, як цивільних людей. Я забрав документи, покликав карети швидкої допомоги. Спустили ми того хлопчика у швидку. Дав вказівку їхати на трасу, виключати мигалки та фари, щоб ніхто не побачив. Ми вивезли хлопця, — розповів Валентин.

Згодом до закладу прийшли російські військові. Валентин вийшов до них, оскільки не хотів, щоб вони заходили в лікарню.

— Я вийшов, у мене було чорне пальто таке, руки в кишенях. Він тягне мені руку вітатися, я руки з кишені не витягнув. Вони мене запитали за зброю, вони запитали за військових, вони мені розповіли вже, які корпуса в мене працюють, а які не працюють, які закриті. Запитали чи у підвалах немає зброї. Я почав у них питати: чому вони прийшли до нас. «Ми не прийшли вашу землю забирати, — кажуть, — ми прийшли боротися з нацизмом, — розповів медпрацівник.

У квітні в лікарні почалися перевірки, допити медпрацівників та пацієнтів. На Великдень, 24 квітня, росіяни прийшли з обшуком спочатку в лікарню, а потім і у квартиру до чоловіка.

— Приїздять, давай обшуки робити в мене, в моєї дружини в кабінеті. Потім повели мене в кабінет головного лікаря, години дві проводили зі мною бесіду, щоб я перейшов на їхню сторону. Я їм сам, може, не був цікавий, але мова була за колектив. Заборонили мені виїздити за межі Снігурівки, заборонили мені хворих вивозити до Миколаєва. «Ви повинні йти, в нас буде референдум, — кажуть, — ви маєте йти на референдум всім колективом». Я їм пояснював, що я цього робити не буду, я лікар, я політикою займатися не буду, я займаюся лікувальною роботою та все, — згадує головний лікар.

Окупанти забрали його в полон, де протримали кілька годин і побили.

— Вони приїздять, кажуть: «Ти не лікар». Забирають мене, заводять в лікарні, є така клітка для затриманих, заводять туди. Потім приходять, одягають мені наручники, допитали водія. Вивели мене з лікарні, повезли додому. Били, вони мене били. Вони мене розповіли, що будуть струмом питати, кип’ятком, але тут мене просто били. В полоні провів десь години три-чотири. У наручниках, — згадує чоловік.

Під час чергового обшуку вони забрали гроші та золото.

— Знайшли вишитого Шевченка, просто він навіть не в рамочці був. Просто на тканині вишитий: «Це хто такий?». Я б їм сказав, але тоді не до того було. Я не знав, що зі мною робитимуть. В мене була радість, що я дружину в останній момент, але вивіз з міста, — розповів лікар.

Після цього йому запропонували протягом 24 годин залишити Снігурівку.

— Я їм кажу, що вже їду, ви мені машину віддайте. Вони супроводили мене до переїзду, я не хотів їхати в Херсон, хотів на Миколаїв, — каже чоловік.

30 квітня чоловік дібрався на підконтрольну Україні територію. Станом на 13 вересня 2022 року Снігурівська громада залишається окупованою Російською Федерацією.

Раніше голова Миколаївської ОВА Віталій Кім поділився інформацією, що з тимчасово захопленої Снігурівки тікають колаборанти та представники окупаційної влади.

Також стало відомо, що Збройні сили України звільнили 5 населених пунктів в Херсонській області: Високопілля, Нововознесенське, Білогірка, Миролюбівка і Сухий Ставок.

Станом на 12 вересня лінія фронту на півдні України просунулася на 12 кілометрів, а ЗСУ звільнили 13 населених пунктів від окупантів, повідомив генерал-майор Збройних сил України Дмитро Марченко.

Також у Луганській області російські військові із сім'ями залишили місто Сватове, залишилися лише військовослужбовці так званої «народної міліції» з числа місцевих жителів. Крім того, за минулу добу Силам оборони вдалося витіснити ворога з понад двадцяти населених пунктів. 

Ввечері 12 вересня стало відомо, що українські військові звільнили село Богородичне Донецької області. У Донецькій ОВА показали масштаби руйнувань, які спричинили російські обстріли.

Нагадаємо, у суботу, 10 вересня, Служба безпеки офіційно підтвердила звільнення міста Куп’янськ в Харківській області.

Раніше президент Володимир Зеленський повідомив, що українські сили звільнили на Харківщині понад 30 населених пунктів.