Після перемоги Майдану «беркутівці» втекли до Білорусі, Росії та окупованого Криму. Як до цього ставляться у Києві?

Білоруська служба Радіо Свобода розібралася, як колишні «беркутівці» могли потрапити на службу до спеціальних підрозділів білоруських силових структур, і що трапилося в Україні з репресивною системою після зміни влади у 2014 році, коли президент Віктор Янукович утік у Росію.

15 липня цього року Олександр Кувшинов прийшов до Центральної виборчої комісії Білорусі, щоб особисто подати скаргу на те, що кандидатів у президенти не зареєстрували. Коли ЦВК зупинили прийом скарг, він поїхав на велосипеді додому, але через ланцюг ОМОНу проїхати так і не зміг. Його затримали та помістили в ізолятор.

Затримання Кувшинова потрапило в об’єктив камери Tut.by. На світлинах серед ОМОНівців упізнали колишнього співробітника українського «Беркуту», якого підозрюють у злочинних діях проти активістів Революції гідності в Україні у 2013-2014 роках.

Нинішні ОМОНівці в Білорусі – вчорашні беркутівці з Миколаєва

Ще три роки тому міжнародний волонтерський проект «InformNapalm» опублікував інформацію про щонайменше трьох колишніх співробітників батальйону «Беркут» МВС України в Миколаївській області, які втекли з України в Білорусь після зміни влади та служать там у міліції.

Розслідувачі назвали ім'я Миколи Стогорняка, Сергія Гавриляка і Сергія Панасенка. Усі вони родом із Миколаївської області. 

Якраз Сергія Панасенка й ідентифікували користувачі інтернету на знімках 15 липня, під час затримання Олександра Кувшинова з Мінська. У своєму звіті він переплутав адресу затримання велосипедиста, тому суд направив справу на доопрацювання. 

У пресслужбі Міністерства внутрішніх справ Білорусі Радіо Свобода повідомили, що інформація про людей, які проходять службу в спецназі, закрита.

Миколаївщина – епіцентр насильницьких подій

В Україні миколаївський «Беркут» мав репутацію одного з найжорстокіших спецпідрозділів. Саме вони охороняли адміністративні будівлі органів державної влади в Києві та резиденцію Віктора Януковича в Межигір'ї під час масових акцій протесту в 2013-2014 роках. До цього вони відзначилися жорстоким розгоном футбольних фанатів та допомагали сфальсифікувати результати виборів. 

«У 2012 році вони проявили себе дуже агресивно на 132-му виборчому окрузі (в Первомайську Миколаївської області), коли виявили фальсифікування на користь Партії регіонів, а ЦВК не визнала результатів виборів. Тоді я вперше і зафіксував побиття, вони поводилися дуже жорстоко під час підрахунку голосів», – розповідає Вадим Меріков, який був членом Верховної Ради України у 2013-2014 роках, а згодом головою Миколаївської облдержадміністрації.

У 2013 році силовий відділ Миколаївської міліції залучили до затримання жителів містечка Врадіївка, які повстали проти міліцейського насильства.

За даними парламентської слідчої комісії України, під час подій 2013-2014 років до Києва для придушення протесту скерували 70 бійців миколаївського «Беркуту». Тоді ж Вадим Меріков неодноразово зустрічався з керівництвом обласної поліції, щоб переконати вивести миколаївський ОМОН із київського Майдану.

«Найагресивнішими тоді були співробітники кримського, миколаївського, донецького та харківського «Беркуту». Але ми намагалися тоді домовитися з миколаївцями, бо хтось когось із них знав, хтось із ними вчився, хтось жив по сусідству.

Ми говорили з ними по телефону, але тоді їм забороняли спілкуватися навіть із родичами, і вони скаржилися нам на це. Їм сказали, що їх заохочували грошима. Потім все частіше в розмовах вони почали вживати слова «фашизм» і «підготовка до перевороту» – це слова, під якими російські війська пізніше вторглися в Україну. Ця пропаганда впродовж багатьох років велася як у правоохоронних органах, так і у Збройних силах України. І зрадників в армії було багато, багато хто не хотів брати зброю і захищати Україну».

«Беркутівці» втікали групами

Вадим Меріков каже, що після Революції гідності колишні члени спецпідрозділу «Беркут» цілими групами втекли з Миколаєва та Одеси, «як подружилися, так і втекли».

«За неофіційною інформацією, я знаю, що було кілька груп. Одна з них поїхала до Білорусі – там були офіцери і навіть, якщо не помиляюся, заступник командира (Миколаївської) роти. Друга група вирушила до Криму, а третя до Росії. Українські спецслужби повинні з’ясувати, де вони зараз», – сказав Вадим Меріков.

Він не міг згадати імена миколаївських правоохоронців, яких нібито ідентифікували в Білорусі.

Ще одне джерело розповіло Білоруській службі Радіо Свобода, що першопрохідцем у Мінську став Анатолій Горбунов, він переїхав до Мінська, щоб відвідати родичів та влаштувався на роботу в білоруську міліцію. Згодом він перетягнув щонайменше трьох своїх колишніх підлеглих до Білорусі.

21 спецпризначенця оголосили в міжнародний розшук

У серпні 2014 року Військова прокуратура України заявила про намір заарештувати 20 колишніх співробітників «Беркуту» за підозрою у розстрілі учасників Майдану у Києві. Але цього не сталося, і всі вони втекли. Пізніше під час судових засідань у справі про злочини на Майдані стало відомо, що 13 із їхнього числа отримали російське громадянство, ще 2 – посвідку на проживання в Росії. Загалом Україна оголосила 21 колишнього правоохоронця в міжнародний розшук.

Як розповів Білоруській службі Радіо Свобода Віталій Титич, один із адвокатів родичів героїв «Небесної сотні», у судових засіданнях жодного разу не повідомляли, що Генеральна прокуратура України звернулася до Білорусі, щоб з’ясувати місце перебування підозрюваних у злочинах проти Майдану.

«Розшукуються лише ті, кого підозрюють або звинувачують у кримінальних злочинах», – сказав він.

За словами Віталія Титича, у кримінальній справі щодо злочинів проти Майдану фігурує близько 150 ексберкутівців.

У 2014 році після втечі Віктора Януковича до Росії та зміни влади в Україні спеціальний підрозділ «Беркут» був розформований.

«Після 2014 року в поліції Миколаївської області залишилася мінімальна кількість тих, хто служив у «Беркуті». Більшість із них подали у відставку або не пройшли переатестацію. Максимум 5% залишилося з колишнього «Беркуту». У березні 2014 року деякі хлопці із їхнього числа добровільно вирушили на Донбас захищати Україну. Їх було небагато, але все ж були – вони гідно билися як у добровольчих батальйонах, так і в лавах Збройних сил», – додав Вадим Меріков.

Не всі правоохоронці потрапили під люстрацію

У вересні 2014 року Верховна Рада ухвалила закон про очищення влади, але цей процес майже не торкнувся спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України.

«Люстрацію можна провести лише якщо ці люди працюють на відповідальних посадах в Україні. Закон про очищення влади був потрібний у 2014 році через те, що з країни втекли всі лідери – президент, генеральний прокурор, міністр внутрішніх справ, керівники Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Президента, прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри. Це треба було, щоб повторно перевірити їхніх підлеглих і застосувати такий політико-правовий механізм. Але це ще не люстрація», – сказала Радіо Свобода голова Громадського люстраційного комітету Тетяна Козаченко.

З 2014 по 2016 рік вона очолювала департамент із питань люстрації Міністерства юстиції.

Тетяна Козаченко переконана, що люстрація, яка проводиться в Україні, є одним із елементів очищення влади, але цей механізм не матиме сенсу без подальших реформ.

«Зараз дуже багато людей зацікавлені в руйнуванні цього закону, відновленні своєї репутації та поверненні на втрачені посади, тому що вони не уявляють свого життя інакше», – каже Козаченко.

Сьогодні у люстраційному списку 878 осіб. Згідно з законом, функціональна люстрація впливає на правоохоронців у тих випадках, коли вони сприяли діям, спрямованим на порушення прав та свобод громадян під час Революції гідності, або ж вчиняли такі дії самі.

«Але в цьому списку немає жодного співробітника «Беркуту», і там правоохоронців дуже мало. Фактично це працівники ДАІ, які незаконно склали адміністративні протоколи про порушення правил дорожнього руху проти протестуючих. Інших осіб у функціональній люстрації немає. Вона спрацювала щодо найвищих посадових осіб, які обіймали посаду більше ніж рік», – пояснила Тетяна Козаченко.

Доказів причетності до злочинів поки немає

Як розповів адвокат Віталій Титич, у Києві немає жодного представника миколаївського «Беркуту» серед підозрюваних чи обвинувачених у злочинах проти протестувальників. Слідчі кажуть те саме – їм не знайомі імена, опубліковані в ЗМІ.

Після Революції гідності керівництво МВС України наполягало на тому, щоб миколаївський «Беркут» у Києві лише охороняв громадський порядок. Але кілька його співробітників отримали пошкодження.

Адвокат Ігор Варфоломієв, який захищає колишніх працівників «Беркуту», звинувачених у розстрілах громадян 20 лютого 2014 року, заявив, що серед його клієнтів не було миколаївських правоохоронців.

«Я вперше чую про такі факти. Серед громадян, яких я законно супроводжую, немає таких людей».

Правозахисники та експерти переконані, що миколаївські «беркутівці» могли влаштуватися на роботу в білоруську міліцію лише після отримання білоруського громадянства. Не виключено, що за скороченою процедурою. Але білоруська сторона має бути зацікавлена, щоб люди, підозрювані у причетності до порушень прав людини в Україні, не перебували на державній службі в Білорусі.

«Їхній український досвід не просто недемократичний. Він не відповідає принципам правової держави», – наголосила Тетяна Козаченко.

За її словами, колишні працівники спецпідрозділів України переховуються в інших країнах, адже вони точно знають, що насправді сталося на Майдані Незалежності на початку 2014 року.

«20 лютого 2014 року на центральній площі Києва лише за одну годину з 9 ранку до 10 ранку було застрелено 29 активістів державною зброєю, яка належала підрозділам «Беркуту». Виникає запитання, чому «беркутівці» живуть в інших країнах? Вони точно знають, де вони були в той час, що робили чи бачили, хто це робив і як! Тому відповідь одна: тікають, ховаються, уникають відповідальності. Вони шукають країни, де мова, спосіб життя та система законодавства схожі на ті, які були в Україні до 2014 року», – каже Тетяна Козаченко.

Олена Литвинова, Радіо Свобода