Рятувальні 'трійки'. Як Зеленський бере Раду під зовнішнє управління

Зараз рідко хто згадує, але Володимир Зеленський – насправді майстер смішних жартів. 

Зрозуміло, що після "бронзових" кабінетних блогів президента у це все складніше повірити. Однак навіть зараз у Володимира Олександровича часом проскакують просто блискучі імпровізації. 

Наприклад, дуже дотепно Зеленський зімпровізував на вечірці з нагоди свого дня народження.

Один із запрошених на свято розповів УП, що після багатьох побажань і озвучених планів президент Зеленський напівжартома сказав: "Ну, стільки всього набажали, що якщо нам не вдасться втілити все під час цього терміну – виконаємо в наступному".

Керівництво ОПУ і друзі президента сміялись і заохочували Зеленського, мовляв, ми вам обов’язково допоможемо. 

Загалом ситуація була б звичайною для української політики, аби тільки ті самі люди на чолі з Зеленським неповних два роки тому за кожної нагоди не повторювали, що цей президент "іде лише на один термін". 

Зрозуміло, що слова президента про другий термін варто поки що сприймати як жарт. 

Але якби навіть жартома прикинути перспективи переобрання, то підготовка до нього мусила б впертись в одну системну проблему. 

Вибудувана Зеленським структура влади передбачає майже повну її концентрацію на Банковій. Президент одноосібно вирішує, кому бути міністром чи прем'єром, очолювати НБУ чи Офіс генпрокурора. 

Але формально це не його повноваження. Левова частка впливу, яким одноосібно користується Зеленський, законодавчо належить не йому, а іншим органам влади. В першу чергу – парламенту. 

Переобрання, хай і жартома, потребувало б максимального напруження всього владного організму.

І парламент, колись найсильніша складова влади Зеленського, може стати його ахіллесовою п’ятою. 

Про те, як олігархи руйнують фракцію президента, як він каратиме відступників, для чого спілкується із Юлією Тимошенко, до чого призведе протистояння спікера Разумкова і його заступника Стефанчука та що за владні "трійки" будуть втілювати програму Зеленського, читайте у статті УП. 

Стефанчук vs Разумков

Для реального контролю ситуації в країні Зеленському стратегічно важливо забезпечити ефективне управління Радою.

Мало просто приходити на засідання фракції "Слуга народу", стукати кулаком по столу, когось залякувати, а когось задобрювати бонусами.  

Для Зеленського важливий контроль над керівництвом Ради. У вертикально інтегрованій системі влади Зеленського, ідеальному голові парламенту відведена роль не більше і не менше – представника президента.

Будь-які спроби спікера перейти з розряду менеджерів президентської вертикалі в розряд самостійних суб’єктів політики неминуче спровокує конкуренцію з президентом. Що, власне, і сталось.

Уже більше року стосунки президента і Дмитра Разумкова нагадують життя подружжя, яке переживає глибоку кризу: внутрішньо обоє готові до розлучення, але якось досі не знайшли приводу.

Бажання посунути Разумкова з посади у Володимира Зеленського, а тим паче керівника його Офісу Андрія Єрмака, виношується вже давно.

Головний закид до спікера – своєю показною самостійністю Разумков, начебто, порушив неписану угоду Зе!команди.

"Коли найближча команда президента зайшла у владу, між нами був укладений такий неписаний договір: ми всі працюємо на одну людину – Зеленського. А своїм іміджем, окремими політичними проектами, якщо захочемо, будемо займатися вже на наступні вибори", – пояснює один із близьких до президента депутатів "СН". 

"Діма відразу почав вести свою гру і працювати на себе", – пояснює причину президентського обурення депутат. 

Разумков і справді від самого початку роботи намагався провадити незалежну від ОПУ лінію. Це стало причиною сварок і конфліктів у перші ж тижні після виборів. Найсерйозніші бої Разумков вів з Андрієм Богданом, який восени 2019-го був "завідувачем усього". 

Справи спікера не покращилися після зміни людини в кріслі глави ОПУ, як він того сподівався. Навпаки, за часів Андрія Єрмака головну людину парламента остаточно відрізали і від прямої комунікації з президентом, і від можливості впливати на його рішення. 

Треба визнати, що це не лише заслуга глави Офісу, який накручує Зеленського проти Разумкова. Президенту і самому дуже не подобається метаморфоза Разумкова.

Про рівень (не)довіри у стосунках президента і спікера можна судити хоч би з того факту, що не так давно керівник апарату Ради, найбільш наближена до спікера людина, працював "наглядачем" Банкової і неформально доповідав в ОПУ про роботу Разумкова, його зустрічі тощо. Спікеру коштувало величезної праці добитись, аби парламент звільнив керівника апарату. 

Разумков зі свого боку "відплачує" президенту невеликими, але регулярними публічними шпильками і демаршами: то на 5 запитань не знайде часу, то за санкції проти каналів Медведчука не проголосує.

Припустити, що зараз він поступиться амбіціями і зредукує свою роботу до представництва ідей президента в Раді, дуже складно. Тому Банковій доведеться або домовлятися з ним, або спробувати його замінити. 

Якщо останнє, то на кого?

Тут у Зеленського згадали, що у президента вже є представник у парламенті. Так дослівно називається позиція віцеспікера Руслана Стефанчука. В очах Зеленського він залишається вірним, і, до речі, залюбки позбувся б частки "віце" у назві своєї посади.

Як розповідають в оточенні Зеленського, президент був би не проти підсадити Стефанчука на щабель вище у парламентській ієрархії. Але є проблема – цей щабель уже зайнятий.

Можливо, Офіс президента зміг би зібрати підписи для ініціювання відставки Разумкова. Може, Банкова навіть знайшла б 226 голосів, щоб його звільнити. Але це рівняння з багатьма невідомими, і насправді воно є набагато складнішим, аніж виглядає. 

Перше – як пояснити людям, чому Разумков із найвищим у владі рівнем довіри, має піти з посади? Є якісь серйозні претензії до спікера, крім образ Зе?

Друге – чи досить Стефанчуку впливу і популярності в Раді, щоб депутати погодились за нього проголосувати? 

Тому Офіс президента вирішив не форсувати зміну керівництва парламенту, а для початку медійно прокачати Стефанчука.

"Трійки" Стефанчука

Для початку Руслану Стефанчуку організували окрему від ВРУ пресслужбу, яка зараз активно його просуває в медіа. 

Крім того на представника президента в Раді працює окрема аналітична група на Банковій. 

І головне – віцеспікеру дають шанс проявити себе як державному менеджеру у новому проекті. Мова про так звані "трійки". 

Як пояснюють джерела УП, "трійки" – це близько 20 профільних груп, в кожну з яких входять відповідний голова комітету Ради, член Кабміну і заступник глави ОПУ. Їхнє завдання – скласти план і написати закони під програму президента.

"В Офісі є соціологія із запитаннями, чому Зеленський втрачає рейтинг. Найчастіше люди кажуть, що "він не виконує свої обіцянки". Тому вони всі взялися зараз наголошувати людям, що програма президента виконується", – говорить високопоставлене джерело із Зе!команди.

Один з учасників зустрічей в "трійках" розповів, що вони проходять або очно, або онлайн. На якомусь етапі до них може підключатись і прем’єр Денис Шмигаль.

"Є економічна "трійка", фінансова, податкова і так далі. От скільки є комітетів у Раді – стільки приблизно і "трійок". На них вирішують, які закони треба підготувати, щоб виконати обіцянки Зеленського, що саме туди записати, і коли це можна провести через комітети і Раду", – пояснює один із представників уряду.

Змодерувати роботу "трійок", проконтролювати написання законів та простежити за їх розглядом в Раді якраз і має Руслан Стефанчук. 

Дмитро Разумков у процес не залучений взагалі.

Якщо з проекту нічого не вийде, то Стефанчук однаково нічого не втрачає: у найгіршому разі усе просто залишиться, як є.

"Всю цю історію реалізувати дуже важко. В Офісі ніхто ніколи не працював в комітетах, і вони думають, що тут конвеєр і можна все запланувати на 10 років вперед. 

Але тут так взагалі не працює. Тим паче, що у програмі Зеленського часом записані взаємовиключні речі. Як їх реалізувати?" – обурюється не під запис один із керівників комітетів у Раді. 

Але якщо проект вигорить, то це може стати кар’єрним трампліном для віцеспікера. По суті він за спиною спікера інтегрується в ланцюжок прийняття рішень у державі.

Він отримує історію стосунків з усім урядом, головами комітетів, повним складом верхівки ОПУ і головне – демонструє президенту, що готовий покласти усі свої сили на виконання його обіцянок. 

Володимир Олександрович таку вірність любить і нагороджує. 

Особливо на фоні деструктивних процесів, що розривають зсередини фракцію "Слуги народу".

Кристалізація різності: партії у партії

Поки в Офісі президента вовтузяться з керівництвом Ради і обдумують, що робити зі спікером, фракція "Слуга народу" перебуває у стані перманентної внутрішньої конфронтації.  

У 2019 році неформальні групи Коломойського, Іллі Павлюка, Андрія Богдана тощо, у "Слузі народу" ледь проступали. 

На початку 2021-го вони викристалізувались і обросли інтересами настільки, що у фракції часом доходить до відкритих внутрішніх міжусобиць. 

Інакше, наприклад, не назвеш спробу "групи Павлюка" збити керівника аграрного комітету Ради Миколу Сольського, коли одні "слуги" воюють проти інших. 

Інший чудовий приклад – (не)призначення Юрія Вітренка віцепрем’єром-міністром енергетики, коли олігархічні групи почергово провалюють голосування.

Їхні позиції зрозумілі, але ці олігархічні розбірки б’ють напряму по президенту Зеленському. 

Ажде це він просував Вітренка і особисто вмовляв "слуг" проголосувати. Це він отримав публічне приниження від своєї фракції – двічі.

Зеленського такий стан справ не влаштовує, і він вирішив нагадати, хто головний у країні.

Президент мусив знайти механізм, який би пояснив, що шантаж голосами може обернутись проти самих шантажерів. 

Робота такого "механізму" відома після голосування за закон про референдум. 

"Група Коломойського" отримала від свого покровителя команду не голосувати. Але цього разу зустріла несподівано жорстку реакцію. Глава фракції Давид Арахамія написав у партійний чат дуже недвозначне застереження:

"Це водорозділ. Стосовно всіх, хто не голосуватиме, стоятиме питання щодо виключення з фракції".

І це спрацювало. Важливо, що така погроза, якщо не була особисто президентською, то точно з ним погоджувалась. 

Наступний крок із повернення суб’єктності Зеленського у фракції також стосувався людей Коломойського, а саме – близького до нього депутата Дубінського.

Попри публічні атаки, тиск з боку медіа-імперії Коломойського та афілійованих з ним Telegram-каналів, Зеленський дотис ситуацію, і 1 лютого Дубінського виключили із президентської фракції. 

Одразу почалися розмови про можливий "ісход" групи Коломойського зі "Слуги народу" і розвал монобільшості. Однак далі розмов справа не пішла.

"Дубінського кинули і дуже негарно. Він же працював не проти Байдена, а проти Порошенка. І Банкова йому мовчки підморгувала, заохочувала, коли вони з Деркачем робили те, що робили. 

А потім об нього просто витерли ноги. Тепер же у нього, як у 37-му році: люди переходять на інший бік вулиці, коли його бачать", – розповідає співрозмовник УП в близькому оточенні Коломойського.

"Але інші навряд чи будуть виходити із фракції на знак якоїсь солідарності з Дубінським. Імперативний мандат ніхто не скасовував", – пояснює співрозмовник.

Тобто на ділі виявилось, що мандат президентської фракції важливіший за солідарність з "одногрупником" Дубінським. 

Любов на стороні: "Довіра" і Тимошенко

Щоб остаточно "прописати" депутатів у своїй фракції, Зеленський недвозначно натякає їм, що незамінних людей у його команді немає.

Президент використовує стару добру тактику ситуативних союзів. 

"У нас зараз в кращому випадку є 200-210 стабільних голосів. У гіршому – 170-180. Коли бракує голосів, у Раді домовляємось з "Довірою". Спілкується або Арахамія, або Корнієнко. 

Якщо ж ситуація надважлива, і вони категорично не хочуть додавати, то з ними може поговорити Єрмак. У крайніх випадках – Зеленський напряму говорить з Веревським", – пояснює УП не під запис один із лідерів "Слуги народу". 

Зараз Офіс президента змушений не тільки шукати "партнерів на раз", але й потенційних союзників на випадок розвалу монобільшості. 

"На випадок, що все почне сипатися, Єрмак справді думає про те, з ким можна було б зробити коаліцію. Але я запевняю, що станом на сьогодні реальних розмов про нову коаліцію немає", – пояснює УП один із впливових депутатів "Слуги народу". 

У своїх пошуках глава ОПУ, як виявилось, не гребує потенційними союзами навіть з такими кадрами, як "вічна опозиціонерка" Юлія Тимошенко.

"У них досить цікава комунікація. Вони на словах "цілуються" й обіймаються, а потім виходить Зеленський і "вставляє" їй за заяви про референдум", – підмічає в розмові з УП один з українських олігархів. 

Співпрацю "Слуги народу" і "Батьківщини" поки не можна простежити в посадах чи призначеннях. Хоча при словах "Юлія Тимошенко – прем’єр" члени її фракції не ладні приховати екстатичних посмішок. 

Універсальним варіантом вирішення усіх проблем разом, так би мовити останнім аргументом в розмові і з парламентом, і з Разумковим залишаються дострокові вибори. 

Опція розпуску Верховної Ради і справді періодично звучить на Банковій. Зокрема, коли мова заходить про порятунок особистого рейтингу Зеленського, який продовжує падати в тому числі через чвари всередині влади.

Перевибори дали б можливість скинути негатив і очистити, консолідувати команду. Так, влада на Банковій точно отримає меншу фракцію, проте своїх, перевірених, надійних людей. 

Але Зеленський не квапиться з такими варіантами. Адже оголосити перевибори – це як відкрити двері у темну кімнату, ніколи не знаєш, що там. 

Може так статись, що у погоні за оновленою, "своєю" командою у майбутньому, можна повністю втратити вплив навіть на поточну ситуацію. 

І тоді розмови про другий термін назавжди залишаться жартом.

Роман Романюк, Роман Кравець, УП