Бахмут чий? Нічне вітання Путіна – поганий знак для росіян

20 травня в Росії оголосили ще одним «днем визволення». Цього разу такої честі «удостоїли» інше фактично знищене українське місто – Бахмут.

«Перший канал» з награним хвилюванням волав про це так: «Без перебільшення це історичний момент. На визволення пішло сім із половиною місяців. Бійці ПВК Вагнера кажуть, що у них, напевно, такі ж емоції, як у дідів у Берліні були. Ми тут захищаємо батьківщину. Ми займаємося доброю справою. Боремося з неофашизмом».

Зі взяттям Бахмута привітав й Путін. І що перед усім насторожило, (навіть, пропагандистів) – зробив це вночі.

Насправді привітання Путіна – дуже поганий знак в контексті українських справ. Достатньо згадати, що трапилося після його привітання Януковичу в листопаді 2004 року на президентських виборах. Або після привітання з «поверненням Криму у рідну гавань», Кримським мостом, з «Херсоном з Росією назавжди». Або з урочистим відкриттям по відео трамвая в окупованому Маріуполі, який практично одразу зупинився.

Навіть святкування чергового брехливого «взяття» Пригожиним Бахмута (точніше того, що від нього залишилося) фактично розчинилося у зовсім не риторичному питанні «Що далі?». «Воєнокори» сумно розкидають на своїх «картах Таро» напрямки подальших дій ЗСУ; скиглять, що «таких бахмутів в Україні ще дуже багато, а тут за один билися довше, ніж за Сталінград»; додають слова президента США Байдена («найобізнаніша людина у світі», як визнають самі пропагандисти) про 100 тисяч загиблих росіян в Бахмуті; діляться роздумами на тему «незрозуміло взагалі навіщо нам здався той Бахмут, адже він вже немає для нашого наступу стратегічного значення», і «що робити з флангами, адже ЗСУ на панівних висотах і ми фактично в мишоловці», й так далі.

«Воєнкор» Сладков взагалі закликав «терміново висадити в Бахмуті десант фотографів та операторів, щоб зафіксувати першу велику перемогу Росії за минулий рік… бо завтра вже може бути пізно».

Звісно, вони все бачать і все знають. І чергову маніпулятивну заяву «переможця» Пригожина, що він покине Бахмут 25 травня. І його знущальне поздоровлення «різьбяра по дереву Шойгу» з днем народження. І символічний подарунок йому книги Кирила Романенкова «8 років з «Вагнером», яка містить опис взяття сирійської Пальміри (яку вперше брав саме «Вагнер», потім передав регулярній російській армії, після чого та дала дьору, тому «Вагнер» брав її знову).

Ця брехлива «перемога»: чи то на день народження Шойгу, чи то через символізм (у річницю «взяття Маріуполя»), чи то через те, що 25 травня у багатьох «вагнерівців» завершуються контракти, – насправді висвітлила головне: у росіян розпач.

Адже жодних цілей у «спецоперації» більше немає. Ані військових (на що немає сил), ані (що найстрашніше) – пропагандистських. Тому, цілком вірогідно, надалі з наративом «захистимо русский мир» окупанти будуть відчайдушно махати лопатою на українській землі, а пропагандисти – лякати Захід та Україну черговим «кинджальним» струсом повітря.

А у цей час Захід надає Україні зброю перемоги. Рішення про надання винищувачів F-16 Україні західними партнерами очікувалося в Росії з якоюсь фатальною приреченістю. Навіть, улюблених «червоних ліній» вже не особливо проводили. Лише, у штатному режимі просигналізували, що «це призведе до подальшої ескалації» і почали просто виторговувати час. Усе це вже було з «HIMARS», «Leopard», «Patriot».

Ну, а поки «військові експерти» на кшталт 78-річного Литовкіна намагаються заспокоїти, що не такий страшний чорт, як його малюють, в суворій реальності – все остаточно лягло на свої місця.

Справа не просто в тому, що спочатку був ЗРК Patriot, а тепер F-16, а в тім, що постачання цих винищувачів фактично повністю адаптує стандарти НАТО на всю систему ППО та Повітряні сили України. А відповідно – і всіх ЗСУ, що фактично перетворює на реальність страшний сон Путіна про Україну в НАТО.

Справа у набагато більш трагічній для Путіна історії. Адже ніхто на Заході не буде ризикувати такою зброєю, якщо не буде відчувати головного – не просто перемоги в Україні, а (за словами її президента Володимира Зеленського) вже майбутньої «побудови архітектури безпеки у всій Європі та світі».

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки