Працюємо на останньому диханні. Як війна змушує фермерку з Миколаївщини боротися за кожну корову, щоб не втратити бізнес

Понад 10 років тому родина Ходаріних відкрила ферму в селі Лоцкине, що в Баштанському районі. З часом ферма на кілька корів перетворилася на велике господарство.

Проте через повномасштабну війну ферма не припинила розвиватися, а й опинилася на межі існування. Сьогодні господарство бореться з численними викликами: проблеми з електропостачанням, нестача кормів, зменшення поголів’я тварин та фінансові труднощі. 

Про те, як війна вплинула на роботу ферми, про боротьбу за збереження господарства та перспективи на майбутнє, читайте в матеріалі «МикВісті».

Зародження і розквіт ферми 

На фермі в селі Локцине день починається з першими променями сонця. О п’ятій ранку, коли навколо ще панує тиша, Любов починає доїти корів. Робота триває до сьомої ранку. 

Опісля корови йдуть на прогулянку — вони пасуться та відпочивають до вечора.

Ферма Ходаріних, розташована на території близько 200 квадратних метрів, справляє враження добре організованого, хоча й компактного господарства. Це не величезне промислове підприємство, але водночас і не маленький приватний двір. 

На території ферми немає великих садів чи декоративних клумб, але є кілька грядок, де вирощують овочі для власних потреб родини, а також там розташовані три хліви для корів, кожен з яких обладнаний автоматичними діжками для поїння і доїльними апаратами. Поряд із господарськими будівлями стоять кілька тракторів, які використовуються для обробки власних полів. Охороняє все собака Булка.

Поля розташовані за межами ферми і служать джерелом кормів для тварин — тут вирощують люцерну та сіно. Нещодавно ферма зазнала великої втрати — перша корова Альфа, яка з’явилася після відкриття господарства, померла через аномальну спеку. 

Кілька корів, отриманих у спадок від батьків, стали основою для створення ферми в 2007 році, яку Любов Ходаріна почала розвивати разом зі своєю родиною. 

— Коровами ще наші батьки займалися, а ми це діло перейняли. Спочатку у нас було дві-три корівки. До початку повномасштабного вторгнення ми розширили нашу ферму до 42 корів, — розповідає фермерка.

Власне, ідея створити власну ферму виникла у 2007 році, коли посуха майже повністю знищила врожай на полі сімʼї Ходаріних, а пасіка, що була додатковим джерелом доходу, принесла недостатньо прибутку. Любов Ходаріна згадує, що починати було нелегко. Через малий стартовий капітал родина взяла кредити. Після придбання декількох корів та облаштування першого хліву, родина Ходаріних почала співпрацювати як заготівельник молока з заводом «Лакталіс».

— Якраз тоді до нас приїхав менеджер компанії і запропонував роботу — збирати молоко від людей і здавати його на завод, разом із нашим. Щоб відповідати умовам для співпраці, ми купили ще три корови. Так ми пропрацювали сім років. У 2014 році менеджер заводу запропонував нам покращити умови для корів, тож ми почали отримувати більше молока вищої якості, — пригадує Любов. 

У 2015 році Ходаріни почали розширення ферми. Для будівництва двох хлівів і збільшення стада корів сімʼя взяла кредит, а завдяки проєкту «Добробут громад» на фермі встановили автоматичну систему поїння та доїння, системи вентиляції повітря, освітлення, клімат-контролю та гумові килимки:

— Стартового капіталу в нас ніколи не було. Це були кредити. Кредит на будівництво ферми ми віддавали три роки, а кредит на розширення поголів’я — чотири. До 2014 року ми витратили близько 27 тисяч доларів на закупівлю корів та 600 тисяч гривень на будівництво ферми, — розповідає Любов.

Любов каже, що завдяки цим змінам ферма почала приносити близько тисячі доларів на місяць.

До початку повномасштабного вторгнення життя на фермі було сповнене амбіційних планів. Любов з чоловіком мріяли вдосконалити кормову базу, придбати міксер для правильного змішування кормів і трактор для польових робіт. 

Завдяки співпраці з ЄС та ПРООН отримали сівалки, культиватор і кормовий комбайн для роботи на полі. У планах був розвиток зеленого туризму на фермі з акцентом на візити дітей. Любов хотіла, щоб вони бачили тварин зблизька і розуміти, звідки береться молоко. 

«Чоловік наказав швидко відв'язувати корів і тікати»

Коли почалася повномасштабна війна, ферма опинилося на межі виживання. Любов Ходаріна згадує, що ще в перші дні її чоловік пішов на службу, залишивши її з сином удвох. Після того, як 10 березня 2022 року їхнє село опинилося в оточенні, чоловік зателефонував і порадив їм відв’язати корів та тікати. Та попри небезпеку Любов вирішила залишитися і зберегти господарство. На той момент вони тримали 42 корови.

Село звільнили вже 17 березня 2022 року, але легко все одно не було. 

Перші два місяці в селі не було світла. Ферма, яка повністю залежить від механізованих процесів, опинилася на межі колапсу. 

— Тільки завдяки генератору, який ми отримали через проєкт «Добробут громад», ми змогли вижити. Це було затратно по пальному, але інакше ми б просто не витримали, — зізнається Любов.

У цей період фермерка шукала способи не втратити молоко — годувала ним худобу, безкорисно роздавала людям. Почувалася самотньою і безпорадною на господарстві.  Коли ситуація покращилася і люди повернулися до роботи, Любов попросила платити хоча б 10 гривень за літр, щоб оплачувати комунальні послуги. Проте багатодітним сім’ям і пенсіонерам молоко продовжували давати безкоштовно.

— Поки наші чоловіки на фронті, ми не можемо справлятися з усім. Без них робити важку фізичну роботу майже неможливо, — каже вона. 

Через обстріли корови сильно стресували, тож давали значно менше молока. До війни ферма давала від 300 до 400 літрів молока щодня, а тепер — лише 100.

Війна та перебої з постачанням сировини призвели до серйозних проблем для багатьох місцевих виробників. Баштанський сирзавод, один з провідних виробників сиру в Україні, та завод «Лакталіс», що спеціалізувався на виробництві молока, сиру і йогуртів, призупинили роботу. Ці підприємства були основними покупцями молока для багатьох фермерів у Миколаївській області.

Сім’я Ходаріних, яка протягом 14 років постачала молоко на завод «Лакталіс», опинилася в скрутному становищі. Закриття заводу змусило їх шукати нові способи збуту молока. Тепер родина продає продукцію на ринку, сусідам або посередникам, але за значно нижчими цінами.

— Ми ніколи не працювали з Баштанським сирзаводом, хоча була така можливість. Але оскільки «Лакталіс» був нашим постійним покупцем, ми працювали саме з ним. Це була стабільна і вигідна угода, — згадує Любов Ходаріна.

Зараз родина працює з новим посередником, який постачає молоко на завод у Кривому Розі. Проте ціна на молоко є низькою, яка не дозволяє покрити витрати на утримання ферми.

— Я не можу сказати точну ціну, але нам платять в середньому 8–9 гривень за літр молока. Нам би хотілося отримувати не менше 15 гривень, — додає Любов.

Вона також зазначає, що їм поки не вдалося повернутися до довоєнних обсягів продажів. 

— Наш посередник намагається, але ситуація все ще важка, — говорить вона.

«Сьогодні корова — це неперспективно»

Через війну ферма Любові Ходаріної скоротилася вдвічі: тепер у неї залишилося 25 корів замість 50. Основна проблема — нестача корму. Щоб прогодувати тварин, їй потрібно п’ять тисяч тюків соломи та сіна, а також сорок тонн зерна. 

— Ми вимушено зменшили поголів’я, бо не змогли заготовити достатньо корму. Зараз у нас 9 гектарів лугового сіна та 2 гектари люцерни, решту компенсуємо соломою, хоча розумію, що це вплине на кількість молока взимку. Раніше ми косили свою люцерну чотири рази на рік, а цього року змогли зробити це тільки один раз, — ділиться Любов. 

До того ж через аномальну спеку і відсутність дощів, уже зараз почали використовувати запаси сіна, які мали використовувати взимку. В останні дні серпня на їхньому полі згоріло 20 гектарів соломи.

— Я просто берусь за голову і думаю, де знайти ще дві з половиною тисячі тюків, щоб прогодувати корів взимку, — з відчаєм каже Любов. 

Якщо корму не стане більше, фермерка буде вимушена віддати на забій щонайменше чотири корови:

— Ми їх просто не зможемо утримувати. А голодну тварину тримати — це злочин. Або ти її годуєш і маєш, або ти з неї знущаєшся, — констатує Любов.

Війна принесла з собою й інші виклики. Любов Ходаріна говорить, що держава не тільки не підтримує фермерів, але й ускладнює їхнє становище вимогами щодо аналізів молока. Фінансове навантаження на ферму велике — ветеринарні послуги коштують близько 2,5 тисяч гривень на місяць. Раніше, працюючи з «Лакталісом», вони проводили всі необхідні перевірки, але в нинішніх умовах, коли фермери працюють через постачальника, це вже не потрібно.

— Ми розраховували хоча б на підтримку від держави, але і цього у нас практично немає. Надія тільки на себе. Нікого взагалі на сьогодні не цікавить те, що і як ми виживаємо і утримуємо своїх корів, — каже фермерка.

До війни Ходаріна планувала найняти трьох працівників, але тепер не може це зробити. До того ж треба сплатити борг за трактор.  

Любов вважає, що тепер люди не хочуть працювати з коровами, бо вважають, що це важко і неперспективно.

— Мотивація працювати на фермі поступово згасає, і це стає все помітнішим. Молодь не бачить у цьому бізнесі перспективи і спостерігає, як фермери вкладають свої сили без жодного видимого результату, — каже Любов.

За словами Ходаріної, її діти говорять про те, що немає сенсу витрачати здоров’я на утримання корів, якщо це не приносить грошей. Вона каже, що навіть на їжу та лікування бракує коштів:

— Наша робота не тільки не приносить прибутку, а веде до збитків. 

Вона тривожиться щодо майбутнього, тому що зараз їхня ферма працює на межі можливостей і вони дуже близькі до закриття.

— Ми працюємо на останньому диханні. Вкладаємо усі сили і здоров’я в роботу, а в результаті отримуємо лише виснаження і розчарування, — каже Любов.

Чи можливо отримати дотації 

Директорка департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації Олена Піскун заявляє про поступове відновлення галузі тваринництва в регіоні:

— Хоча область традиційно мала проблеми з тваринництвом через нестачу пасовищ і часті посухи, останнім часом тут помітно зросли обсяги виробництва і кількість худоби та птиці і у фермерських господарствах, і у приватних.

Олена Піскун пояснює, що фермери в цьому році могли отримати кошти від держави. Власникам від 3 до 100 корів давали дотацію в 7 тисяч гривень за кожну корову. Але не всі охочі змогли отримати допомогу через складнощі з реєстрацією на сайті Державного аграрного реєстру.

Родина Ходаріних також подала заявку на отримання дотації. Любов каже, що процес подачі заявок через Державний аграрний реєстр перетворився на справжнє випробування:

— Ми думали, що з 1 травня по 30 червня зможемо подати заявку у зручний для нас час. Але це було не так. Виявилося, що заяви приймали лише протягом трьох діб, і тільки 19% тих, хто мав право на дотацію, змогли вчасно подати заявки. Нам доводилося буквально цілими днями сидіти за комп’ютером, намагаючись зареєструватися. А ще ж треба доїти корів і заготовляти корми! 

Фермерка також зазначила, що у 2021 році отримати дотацію було значно легше — достатньо було фізично привезти копії необхідним документів.

Ходаріни все ще чекають на рішення щодо своєї заявки. Ці гроші вони зможуть витратити лише на зазначені в заявці, як-от закупівлю кормів або електроенергію.

Проєктний менеджер Сергій Ласіцин, який допомагав сім’ї Ходаріних з грантовими програмами, помічає, що все більше фермерів відмовляються від тваринництва. Цю тенденцію він спостерігає з 2015 року. Основна причина, на його думку, в несправедливих умовах співпраці з державою.

Він вважає, що держава повинна покривати витрати на аналіз молока, щоб фермери могли без проблем запрошувати спеціалістів для проведення таких досліджень. Також він підкреслює, що процедура отримання дотацій має бути спрощена. 

На його думку, також допомогли би кормоцентри у партнерстві з місцевою владою та аграріями. Попри всі труднощі, які принесла війна, Любов і далі мріє про відродження ферми і втілення колишніх планів. Але все ж задумується, чи зможуть вони коли-небудь повернутися до того, що мали раніше.

Аліна Квітко, «МикВісті»

Фото: Сергій Овчаришин