«Це буде найбільш задокументована війна в історії людства»: як Держархів Миколаївщини зберігає цифрові хроніки журналістів

У 2022 році команда «МикВісті» випустила документальний фільм «Битва за Вознесенськ. Хроніка оборони міста». Тепер цей журналістський матеріал зберігатимуть у Державному архіві Миколаївської області як документ постійного зберігання.

І це не одиничний випадок. З початку повномасштабної війни Державний архів Миколаївської області системно збирає цифрові свідчення про події в регіоні. Одним із головних джерел для цього архіву стали місцеві медіа.

Мова йде не тільки про воєнні злочини. До архіву потрапляє вся історія цієї війни: наслідки обстрілів, життя цивільних, робота військових, рятувальників, волонтерів та комунальників.

Про те, як створюється цей цифровий фонд та чому журналістські репортажі отримують статус державних документів, для «МикВісті» розповів заступник директора – начальник відділу з питань цифрового розвитку та архівних інформаційних ресурсів Державного архіву Миколаївської області Костянтин Картузов.

Не чекати десятиліттями, поки документи потраплять до архіву

У класичній архівній системі установи передають свої документи після завершення терміну їхнього первинного зберігання. Це може бути 5, 20 або навіть 75 років, як у випадку з матеріалами прокуратури про воєнні злочини.

Після подій 2014 та 2022 років у державному архіві зрозуміли, що чекати роками, поки установи передадуть матеріали про події на Миколаївщині, неправильно. За цей час частина документів та світлин може бути втрачена.

Тому архівісти перейшли до практики «ініціативного документування» — самі збирають важливі цифрові матеріали та фіксують події в режимі реального часу.

— Зазвичай архів не ініціює дострокову передачу документів від джерел комплектування. Є певні законодавчі вимоги, скільки документи зберігаються в установах та організаціях. І коли цей термін закінчується, установа комунікує з архівом та приймає рішення про передачу документів на зберігання, — зазначив Костянтин Картузов.

Спочатку архівували Кіма, потім прийшли до місцевих медіа

Перші кроки до ініціативного збору даних архівісти зробили ще під час пандемії COVID-19. Тоді в установі вирішили зафіксувати, як Миколаївщина проходила цей період.

Повномасштабне вторгнення показало, що події змінюються значно швидше, а отже, фіксувати їх потрібно одразу.

— Мабуть, це буде найбільш задокументована війна в історії людства, — каже Костянтин Картузов.

Першим унікальним об'єктом цифрового збереження для архівістів став Telegram-канал голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма. За словами Костянтина Картузова, на початку повномасштабного вторгнення він був особливо активним, а архівісти розуміли, що канал у майбутньому може закритися, а опубліковані там відео — бути втрачені.

— Ми не мали досвіду, як це документувати, але зрозуміли, що почнемо з Кіма, адже Віталій Кім був дуже активний на початку повномасштабного вторгнення. Ми зробили це як ініціативне документування архіву. Наш досвід був опублікований у журналі, він викликав зацікавленість у колег, і ми ним ділилися. І вже після того, як почали документувати Кіма, ми пішли до місцевих медіа, — зазначив представник архіву.

146 відео «МикВісті» стануть частиною державного архіву

Наразі архів відібрав для державного зберігання 146 відеоматеріалів «МикВісті». Серед них — матеріали, зняті вже 25–26 лютого 2022 року, та документальний фільм про битву за Вознесенськ.

— Ми подивилися, які новинні сайти найбільше документують і описують сьогодення, де регулярно публікується хроніка подій. І ми вирішили вийти на зв'язок із редакцією «МикВісті» та запропонувати таку співпрацю, — розповідає Костянтин.

Серед перших матеріалів видання, які потрапили на державне зберігання, — документальний фільм «Битва за Вознесенськ. Хроніка оборони міста», а також фоторепортажі зі зруйнованого внаслідок бойових дій села Котляреве на межі з Херсонщиною.

— Журналісти фіксували події з перших днів. У нас є матеріали за 25–26 лютого 2022 року, які показують Миколаївщину в умовах початку війни. Якби ці відео не були вчасно збережені та описані, це була б значна втрата для цифрової історії нашого краю, — зазначає представник архіву.

Документальний фільм «Битва за Вознесенськ» знімала команда «МикВісті» — керівник медіа Олег Деренюга та відеооператор і фотограф Сергій Овчаришин.

— Вся робота журналіста у воєнний час — це і є історія. Коли все це відбувалося, я відчував гордість за те, що люди не здалися, і за те, що ми фіксуємо цю історію, — розповів Сергій Овчаришин.

Олег Деренюга пригадує, що попри всі небезпеки, тоді ще була свіжою пам’ять про мирне життя, а герої були відкритішими до журналістів.

— Парадоксально, але зараз, через чотири з половиною роки, здається, що у квітні 2022-го зняти такий фільм було навіть простіше, ніж сьогодні, — пригадує журналіст.

За його словами, військові та представники влади тоді розуміли важливість комунікації з медіа та право суспільства знати про події. Сьогодні отримати такий рівень доступу й відвертості було б значно складніше.

Також журналіст зазначив, що передача матеріалів до архіву є для нього важливим визнанням цінності медійної роботи.

— Ми знімали фільм, щоб зафіксувати події, свідками яких були самі. І добре, що тепер ці свідчення зберігатимуться не лише в редакції, а й стануть доступними для майбутніх дослідників та істориків, — розповідає Олег Деренюга.

Архівують не все — кожен матеріал проходить експертну комісію

Передача матеріалів до архіву не означає, що установа накопичує весь масив інформації без відбору. Архівісти комунікують із редакціями та попередньо відбирають ключові матеріали.

Остаточне рішення про прийняття документів ухвалює Експертно-перевірна комісія. До неї входять фахівці з різних сфер, а також науковці та історики.

— Ми збираємось раз на місяць і вони передивляються ті матеріали та описи документів, які плануються передавати на державне зберігання. І хочу зауважити, що не сто відсотків описів приймається. З того числа по ініціативному документуванню війни багато описів повертається на перероблення або взагалі відмовляємо, — пояснює Костянтин Картузов.

Щоб зменшити навантаження на журналістів, фахівці архіву беруть на себе технічну роботу: передивляються відео, складають анотації, фіксують дату та зміст документа, після чого надсилають підготовлений опис на погодження редакції.

Як довести через 50 років, що відео війни не змінювали

Переданий до архіву відеофайл отримує цифровий відбиток, який дає змогу перевірити, чи змінювався він після збереження.

Для цього архівісти використовують криптографічний алгоритм SHA-256. До кожного прийнятого файла розраховується хеш-сума — унікальний цифровий «відбиток» документа.

Якщо змінити файл, його відбиток стане іншим. Тобто, якщо з відео відрізати останні 15 секунд, хеш зміниться.

— Архів приймає на зберігання саме послідовність бітів і байтів, і у них є контрольна сума, яка при зміні файлу зміниться. Якщо архів, наприклад, відріже останні 15 секунд відео, хеш зміниться. Тому дослідник, завантажуючи файл із сайту, завжди може переконатися, що документ не був скомпрометований чи відредагований, — підкреслює Картузов.

Навіть якщо через 20 чи 50 років формат MP4 застаріє, архів конвертує відео у новий формат для користувачів, але назавжди збереже оригінальний файл.

Водночас перед архівом стоїть проблема фізичного збереження цифрових даних. Матеріали зберігаються у трьох копіях на серверах установи та зовнішніх носіях у Миколаєві. Обсяги даних зростають на 1–2 терабайти щороку і вже сягають 10 ТБ.

Усі три копії зараз фізично зберігаються в Миколаєві, тому архів шукає можливість резервного зберігання в іншому місці.

— Всі ці копії зберігаються в Миколаєві. Тому якщо з'явиться якесь файлове сховище, де можна буде безкоштовно зробити бекап у Києві або в ЄС, ми будемо тільки раді. Тут повинна бути або гуманітарна, або державна ініціатива. Ми готові надати файли спонсору, який візьме на себе резервне копіювання, — зазначає представник архіву.

Фото з телефона теж можуть стати документами державного архіву

Державний архів Миколаївської області звертається не лише до професійних медіа, а й до фотографів, військових та жителів області з закликом надавати власні фото- та відеосвідчення перших днів війни.

— Скільки було втрачено — важко оцінити, бо невідомо, скільки було створено... Якщо у людини є фото чи відео у власності з 24 лютого — як танки заходили, як люди билися, — варто спробувати сформувати таку папку і надати в архів. Ми допоможемо це описати, а потім передамо на комісію. Це було б дуже класно, тому що за 5 років ви самі вже не знайдете цих фото, — підсумовує Костянтин Картузов.

В архіві закликають жителів області не відкладати старі фото й відео з перших днів вторгнення «на потім». Те, що сьогодні зберігається у телефоні чи на жорсткому диску, через десятки років може стати одним із небагатьох свідчень того, як Миколаївщина переживала початок великої війни.