Після окупації доводиться починати життя заново. Як із цим допомагають на Миколаївщині
- Юлія Бойченко
-
•
-
13:49, 18 листопада, 2026
Виїхати з окупації — означає нарешті опинитися в безпеці. Однак на новому місці доводиться шукати житло, роботу, відновлювати документи, влаштовувати дітей до школи й поступово адаптуватися до нових умов.
Для когось цей шлях починається з пошуку квартири, для когось — із першої розмови з психологом. А іноді найважчим виявляється те, що раніше здавалося звичайним: довіритися незнайомій людині, попросити про допомогу чи просто вирішити, що робити далі.
У Миколаївській області людям, які пережили окупацію, допомагають благодійні організації та соціальні служби. І серед тих, хто сьогодні надає цю підтримку, є люди, які самі колись залишили окуповані міста.
«МикВісті» поговорили з фахівчинями благодійних фондів «Рокада» та «Схід SOS» про те, з чого починати життя після виїзду, де шукати допомогу й чому навіть через кілька років після окупації люди можуть потребувати підтримки.
Спочатку — видихнути. Чому не варто намагатися вирішити все одразу
Після переїзду людина часто залишається сам на сам із десятками питань. Де жити? Як оформити виплати? Куди звернутися, якщо загублені документи? Де знайти лікаря? І як узагалі почати облаштовувати життя в місті, де нікого не знаєш?
Кейс-менеджерка простору психосоціальної та юридичної підтримки «Затишно Space» благодійного фонду «Схід SOS» Ірина розповідає, що саме ці, на перший погляд, звичайні побутові питання стають першими труднощами після переїзду.
«Якщо казати про труднощі, то це в першу чергу питання соціалізації. Важко зорієнтуватися в новому місці, знайти роботу, знайти друзів, сімейного лікаря. От закрити ті базові питання, які, здавалось би, за умовчуванням вже організовані на постійному місці проживання», — сказала вона.
Утім, фахівчиня радить не намагатися розв'язати всі проблеми за перші кілька днів. Насамперед потрібно переконатися, що є безпечне місце для проживання, їжа та можливість відпочити. Решту питань можна вирішувати поступово.
«В першу чергу, власне, є сенс видихнути, не вимагати від себе супер багато, пріоритезувати ті вимоги, які, ну, по основним базовим потребам», — додала Ірина.
Жінки під час тренінгу з відкриття власної справи у просторі «Затишно Space» у Миколаєві, архівне фото «МикВісті»Схожий підхід застосовують і в благодійному фонді «Рокада». Фахівчиня з роботи з громадами Роксана Фіс Деспайн пояснює: навіть якщо людині одночасно потрібні житло, робота та відновлення документів, не всі ці питання однаково термінові.
«Все залежить від того, які в людини запити, і, відповідно, все одночасно покрити неможливо. Якщо ми говоримо за житло, можливо, спочатку дійсно з житлом треба попрацювати, а вже потім поступово там з дітьми, з документами і всього іншого», — пояснила вона.
У цьому можуть допомогти соціальні працівники та кейс-менеджери. Вони з'ясовують, чого саме потребує людина, визначають першочергові питання, допомагають із документами або скеровують до відповідних фахівців.
Іноді така підтримка потрібна не кілька днів, а місяцями. Наприклад, у «Затишно Space» розповідають про 85-річну жінку, якій після евакуації необхідно було відновити пенсійне посвідчення та владнати питання з пенсією. Кейс-менеджерка супроводжувала її до Пенсійного фонду, допомагала спілкуватися з працівниками установи та проходити необхідні процедури.
Це приклад того, що допомога після окупації не завжди означає отримати гроші чи гуманітарний набір. Іноді людині потрібен хтось, хто просто допоможе розібратися, куди йти і що робити.
Де шукати допомогу?
У Миколаєві та області працюють організації, які можуть супроводжувати людей на різних етапах адаптації. Серед них — благодійні фонди «Схід SOS» та «Рокада».
У просторі «Затишно Space» від благодійного фонду «Схід SOS» можна отримати безоплатні консультації психолога, юриста, соціального працівника та кейс-менеджера.
Один із напрямів — юридична допомога. Люди, які залишають окуповані території, іноді виїжджають без паспорта, документів на житло чи інших важливих паперів. Фахівці допомагають розібратися з їх відновленням, питаннями пошкодженого майна, а за необхідності можуть представляти інтереси людини в суді.
«Загалом наша задача взяти під комплексний супровід людину, яка звернулася із складними життєвими обставинами», — уточнила кейс-менеджерка «Затишно Space» Ірина.
Якщо ж потрібна допомога, якої фонд не надає, людину можуть скерувати до іншої організації або державної установи.
У «Рокаді» діє схожа система соціального супроводу. Фонд працює не лише в Миколаєві, а й у громадах області: у Новобузькій, Снігурівській, Вознесенській та Коблівській громадах облаштовані хаби стійкості. Там проводять освітні й інтеграційні заходи, надають психологічні та юридичні консультації.
За словами Роксани Фіс Деспайн, між гуманітарними організаціями вже налагоджена система перенаправлень. Тож навіть якщо одна організація не може допомогти з конкретним питанням, вона може звернутися до партнерів.
«Якщо ми ми не можемо покрити якусь потребу, ми перенаправляємо людину до іншої організації. Так ми вже знаємо, що людина отримує допомогу і нам відзвітують», — додала вона.
«Затишно Space» від благодійного фонду «Схід SOS». У Миколаєві простір надає безоплатну психологічну, юридичну та соціальну підтримку. Дізнатися про консультації та заходи можна через Telegram-канал «Затишно Space Миколаїв».
Благодійний фонд «Рокада». Працює з переселенцями та іншими категоріями людей, які потребують підтримки. У хабах стійкості Новобузької, Снігурівської, Вознесенської та Коблівської громад можна дізнатися про консультації, професійні курси, інтеграційні заходи та можливості грантової підтримки. Контакти можна знайти на сайті благодійного фонду.
«Я сама виїжджала з окупації». Як пережитий досвід допомагає підтримувати інших
Менеджерка з навчальних і освітніх питань благодійного фонду «Рокада» Євгенія Бойкова знає, як це — починати життя на новому місці. Вона сама виїхала з окупованого Херсона. Відтоді їй довелося змінити кілька областей, перш ніж оселитися у Миколаєві.
«Тобто це вже третя область, де я змушена інтегруватися, працювати, розвиватися, забезпечувати базові потреби своєї родини і себе», — додала менеджерка.
Тепер вона допомагає іншим людям, які опинилися в подібних обставинах.
Євгенія Бойкова розповідає, що добре пам'ятає відчуття, коли приїжджаєш до незнайомого міста й мусиш самостійно розбиратися з усім — від документів до пошуку роботи.
«Коли ти приїжджаєш, для тебе все незнайоме. Давайте відверто, да, ніхто не не має великого бажання якось тебе повести за руку і розказувати, куди ти можеш піти. Тобто, відповідно, це або благодійні організації, або органи соціального захисту можуть дати тобі мінімальну підтримку для оформлення якогось документального статусу», — додала вона.
Саме тому вона вважає важливим не обмежувати підтримку переселенців лише матеріальною допомогою. Людині потрібні можливості для спілкування, навчання, професійного розвитку — усе, що дозволяє поступово повертатися до звичайного життя.
«Тому важливо інтегруватися в громаду. Чим раніше людина інтегрується, чим раніше вона буде отримувати всі можливості, тим раніше і успішніше вона зможе реалізувати себе», — переконана Євгенія Бойкова.
Подібний досвід має і психологиня «Рокади» Катерина. Вона також родом із Херсона й пережила півтора місяця окупації, після чого виїхала з міста.
За її словами, пережите іноді допомагає встановити контакт із людьми, які звертаються по психологічну підтримку. Особливо коли йдеться про довіру — те, що під час окупації могло бути небезпечним навіть у спілкуванні з близькими.
«Але коли я про це відкриваюсь, кажу людині, що я теж мала такий досвід, то люди трошки видихають, бо не потрібно пояснювати той контекст», — пояснила психологиня.
Водночас вона наголошує: спільний досвід не означає однакових переживань. Кожна людина по-своєму прожила окупацію, втрати та переїзд.
Для когось можливість поговорити з людиною, якій не потрібно пояснювати сам контекст окупації, стає першим кроком до довіри. Але головне, за словами психологині, — не квапити людину й дозволити їй самій визначати, про що вона готова говорити.
Коли варто звертатися до психолога?
Психологиня «Рокади» Катерина радить звертати увагу на чотири речі: сон, апетит, спілкування з іншими людьми та емоційний стан.
Наприклад, якщо людина тривалий час погано спить, майже не їсть або, навпаки, почала їсти значно більше, уникає навіть близьких і гостро реагує на звичайні ситуації — це привід звернутися по підтримку.
«Якщо я не хочу навіть нікого чути або бачити, це також дзвіночок. Важливо звертати також на емоційний стан. Як людині, яка виїхала з окупації, так і просто людині, яка відчуває або переживає щось складне», — додала Катерина.
Не обов'язково чекати, поки всі ці ознаки з'являться одночасно. Якщо ці зміни заважають повсякденному життю, розмова з психологом уже може бути корисною.
Але як саме працювати з пережитим досвідом?
Катерина пояснює, що починати потрібно не з детальних розмов про окупацію, а з відновлення відчуття безпеки та контролю над власним життям.
За її спостереженнями, люди, які тривалий час жили в окупації, могли звикнути приховувати свої думки, не довіряти оточенню й постійно зважувати наслідки будь-якого рішення.
Тому іноді психологічна робота починається навіть із повернення можливості робити маленькі повсякденні вибори.
«І навіть вирішити, що сьогодні пити — чай або каву, важливо. Це також вибір. Тобто це те мінімальне, з чого ми починаємо», — пояснила Катерина.
Психологиня використовує вправи для стабілізації стану, техніки заземлення та тілесні практики. Але наголошує: універсального методу немає. Комусь допомагають вправи, комусь — групові зустрічі, а комусь насамперед потрібно, щоб його вислухали.
У «Рокаді» проводять індивідуальні консультації та групи самодопомоги. Зокрема, одна з програм передбачає вісім щотижневих зустрічей, під час яких учасники вчаться підтримувати себе та знайомляться одне з одним.
Водночас Катерина радить близьким людей, які пережили окупацію, не розпитувати їх про травматичні події лише з цікавості. Навіть звичайне запитання може викликати болісні спогади.
«Я тут, я поряд, якщо тобі щось треба, то звернись до мене», — саме такі слова, на думку психологині, можуть бути значно кориснішими за спроби розпитати людину про пережите.
І ще одне важливе питання — скільки часу потрібно, щоб адаптуватися?
Єдиної відповіді немає. Сама Катерина пригадує, що після виїзду з Херсона перші кілька тижнів майже не пам'ятає, а звикання до нового життя тривало приблизно рік.
«Перші два-три тижні — я навіть не пам'ятаю цей час. Тобто десь до року мені було складно адаптуватися. В мене на той час була онлайн-робота, і я так трошки приходила до себе. Звісно, дуже допомагає терапія, чиясь підтримка. Якщо людина це буде тримати в собі, це буде складніше. Це як і з будь-якими іншими проблемами, розумієте?», — додала вона.
Це не означає, що кожній людині потрібен саме рік адаптації. Усе залежить від пережитого, умов життя після переїзду, підтримки близьких та багатьох інших обставин.
Як допомагає місцева влада?
У Миколаєві поговорити з психологом можна також поза благодійними фондами. Наприклад, у Центрі життєстійкості на 12-й Поздовжній є консультації та групові зустрічі. Тож сюди можна прийти як на розмову віч-на-віч, так і для того, щоб познайомитися з людьми, які теж шукають підтримки. За даними міської ради, лише у вересні 2026 року послугами центру скористалися 32 переселенці. Центр працює в будні з 9:00 до 17:00 за адресою вул. 12-та Поздовжня, 50-А.
Коли після переїзду в родини накопичилося кілька питань і незрозуміло навіть, із якого почати, можна звернутися до Миколаївського міського центру соціальних служб. Тут пояснять, на яку допомогу може розраховувати сім’я, і допоможуть звернутися по неї — наприклад, якщо потрібні юрист чи гуманітарна підтримка. Якщо питання не вдається вирішити за одну розмову, родина може отримати безоплатний соціальний супровід.
Повернутися до звичайного життя — не означає забути пережите
Люди, які виїхали з окупації, можуть мати зовсім різні історії. Хтось залишив рідне місто кілька тижнів тому, а хтось уже роками живе на новому місці. Одним потрібна допомога з житлом і документами, іншим — робота, нове коло спілкування або психологічна підтримка.
Досвід фахівчинь «Рокади», які самі пережили окупацію, показує, що з часом люди можуть не лише відновлювати власне життя, а й допомагати іншим проходити цей шлях. Проте це не означає, що кожен має перетворювати пережите на нову справу або швидко повертатися до звичного ритму.
Найважливіше — мати можливість рухатися у власному темпі й знати, що не обов'язково розв'язувати всі проблеми самостійно.
Адже виїзд з окупації повертає людині свободу. А от відчуття, що вона знову може будувати власне життя, іноді доводиться повертати поступово.
Юлія Бойченко, «МикВісті»
Матеріал створено в межах інформаційної кампанії «Бути присутніми» ГО «Докудейз».
Кампанія реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Посольства Швеції в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.



