«Або ми працюємо, хоч ризиковано, або закінчуємо цю історію»: чому фермери Миколаївщини продовжують працювати, незважаючи на мінну небезпеку

У невеличкому селі Лимани на Миколаївщині живе близько 2 тисяч людей. Переважно вони займаються фермерством. На початку повномасштабної війни село постійно перебувало під обстрілами, але після звільнення Херсону ситуація значно покращилася. Проте росіяни все ж час від часу обстрілюють Лимани та громаду, тож у полях лишаються нерозірвані снаряди. Бути фермером у Лиманах тепер — небезпечно.

А ще — складно. Роками налагоджені логістичні ланцюги та процеси зламалися, росіяни замінували багато посівних територій, знищили техніку та склади. Та попри це фермери все одно продовжують працювати.

«НикВести» завітали у село, щоб поспілкуватись із місцевим фермером Костянтином Колісніченком та дізнатись, як попри загрози та труднощі працює його господарство.

Життя в Лиманах: знайомство з  Костянтином

Будинки в Лиманах здаються звичайними та доглянутими. Майже на кожному подвір’ї — клумби. Але якщо придивитися, помітні поодинокі розбиті будівлі. Село ще час від часу обстрілюють, тож місцеві не поспішають склити вже вибиті ударною хвилею вікна — так і лишаються, затягнуті клейонкою. 

Костянтин зустрічає нас разом із собакою біля хвіртки і проводить до двору. Посеред подвір’я — дім, поруч з ним затишна бесідка.

Огорожа відокремлює житлову зону від «господарського двору» далі за будинком. Там домашнє господарство: кілька сараїв для тварин, комори для зберігання інвентарю, а також невеликий город із зеленими грядками. 

Кості 27 років. Він почав фермерувати зі студентських років, а цікавився фермерством ще з дитинства, хоча батько намагався відмовити його переймати родинну справу:

«Батько не хотів, щоб я ставав фермером, бо це складно — рік може бути урожай, а потім два-три роки взагалі нічого немає. У нас були такі роки, що батько нічого не збирав».

За першою освітою він — інженер зварювальних процесів, вчився у НУК імені адмірала Макарова. Але потім все ж пішов у Миколаївський аграрний університет. Остаточно Костя вирішив продовжити справу батька, коли той захворів на рак: 

«Батько захворів на початку сезону. Комусь потрібно було працювати, тому я й почав».

Зараз їхнє господарство — це близько 170 гектарів землі, але Костя не вважає себе великим фермером. Каже, земля неродюча — суглинки. 

Переважно він працює сам, йому радо допомагає пенсіонер дядько Вова. Іноді запрошує людей на допомогу. Наприклад, висаджувати розсаду наймали 12 працівників.

Цього року Костя вирішив поекспериментувати — крім зернових та олійних культур, посадив ще й кавуни. 

«Потрібно пробувати щось нове та вдосконалюватись, просто сидіти на місці вже не вийде», — пояснює. 

Теплиця, баштан та альтернативи

До початку повномасштабної війни господарство Кості спеціалізувалося на вирощуванні зернових та олійних культур — пшениці, ячменю та соняшнику. Зрештою, тільки цим і займалися. 

А тепер поруч з його домом — теплиця з прозорими стінами. Всередині акуратними рядочками стоять невеличкі горщики — це вже проросла розсада на баштан.

Цю теплицю Костя побудував у лютому 2024 року. Раніше працював лише у відкритому полі. У 2022 довелося зробити перерву — висаджену озиму так і не зібрали. 

Попри небезпеку, Костя повернувся до фермерства наприкінці 2023 року.  Адже треба платити податки, оплачувати оренду землі 16 пайовикам. Костя говорить: 

«Можна було все поставити на паузу, дочекатись, коли буде безпечно. Але або ми працюємо, хоч ризиковано, або закінчуємо цю історію. Третього не дано». 

І додає:

«Ми шукаємо альтернативи. Переформатовуємося, бо як раніше, завалити зерном, вже не вийде. Я пропрацював вже стільки років, тому не можу це кинути, це праця мого батька».

Фермери, поля і міни

Фермери, попри мінну небезпеку, виходять у поля. Коли знаходять вибухонебезпечні предмети — міни чи нерозірвані снаряди — ставлять мітки,  потім передають інформацію демінерам. Буває й так, що фермери не хочуть чекати, поки до них дійде розмінування, і працюють на полях на свій страх і ризик, бо для них ця земля – єдине джерело доходу. Родина Кості також вирішила самостійно обстежити поле, аби пришвидшити розмінування.

Костянтин разом із батьком самостійно виходили на поля та ставили мітки в місцях, де бачили підозрілі предмети. Вони оглядали територію, записували координати і передавали ДСНС. Сапери приїжджали та розміновували поля. 

«Уже потім у нас провели державне розмінування, інженерні війська закінчили його на початку вересня 2023 року. Але навіть після цього були випадки, коли люди підривалися на полі», — говорить Костя.

Ми поїхали на його поля неподалік дому. До землі Кості — 10 хвилин їзди. І поміж самими полями — стільки ж. 

Десь  уже висаджена розсада, десь оброблена пшениця, деякі поля ще готуються до посіву, а частину ще не встигли підготувати. Ми приїхали на поле, де висадили кавуни — це зайняло кілька днів, і все одно ще трохи розсади лишилося.  Костя показує поля, зелені плями молодих рослин, і аж світиться любов’ю. Розповідає про методи догляду й надії на майбутній урожай. Попри ризики через снаряди, він продовжує працювати: каже, немає часу ставити фермерство на паузу.

Фермерство для Кості — сімейна справа.

«Кожен рік ти наче вирощуєш своє дитя. Це важко пояснити. Я  йду зранку в поле: роса, жнива, я відчуваю запах вологого скошеного сіна – це своя романтика».

Як триває розмінування Миколаївщини? 

Нещодавно в Україні оновили план пріоритетного розмінування країни. Згідно ньому, в першочерговому розмінуванню підлягають понад 512 тисяч гектарів земель сільськогосподарського призначення, я яких 44 тисячі гектарів — на Миколаївщині.

Станом на грудень 2023 року заміновано 30% території Миколаївської області. Загалом — це 754 тисячі гектарів землі. 

Водночас в області працюють над розмінуванням. До прикладу, станом на жовтень 2023 року на Миколаївщині розміновано 13 тисяч 40 гектарів, зокрема 9 тисяч 25 гектарів земель сільськогосподарського призначення.

Автор проєкту «Світ навиворіт.Україна» Дмитро Комаров побував на замінованих територіях Миколаївщини та показав роботу місцевих саперів. «НикВести» також розповідали про фермера з Киселівки, який намагається самотужки розмінувати свої поля.

У Баштанському районі Миколаївської області, частина якого знаходилася під окупацією, залишаються замінованими близько 30-35 тисяч гектарів земель. А у селі Максимівка Первомайської громади Миколаївської області місцеві живуть з нездетонованим снарядом під фундаментом будинку.

Загалом у Максимівці наразі критична ситуація з розмінуванням. Через рік після звільнення від російських окупантів село вдалося розмінувати усього на 40%.

Читайте також статтю «НикВести» «Потрібні десятиріччя: Як триває процес розмінування Миколаївської області».

Відомо, що компанія «Demining of Ukraine» розробила установку, яка спроможна впродовж трьох місяців розмінувати Миколаївську область.

Також підрозділи Корпусу демінерів вже працюють у Миколаївській, Херсонській та Харківській областях.

Також читайте статтю «НикВести» «Як машини механізованого розмінування очищують поля від мін на деокупованій Миколаївщині».