Від прихистку для людей з інвалідністю та переселенців до соціального містечка: як працює центр «Відновлення» у Миколаєві

Як працює центр соціальної реабілітації «Відновлення» у Миколаєві. Фото: МикВісті

Було все, і нічого немає. Такими словами поділилася з нами жителька Херсонської області, дім якої був знищений під час обстрілу. Колись вона їздила на заробітки до Італії та мала своє житло. Проте війна показала, що життя може кардинально обернутися в один момент. Зараз вона знайшла прихисток у Миколаївському центрі соціальної реабілітації «Відновлення».

Ще до війни центр став прихистком для безпритульних, людей з інвалідністю, людей поважного віку, а зараз і переселенців. У всіх них різне життя за плечима. Хтось знаходить роботу та інше житло. Але для деяких центр стає останнім притулком.

«МикВісті» розкажуть, як допомагають усім цим людям у центрі та яке соціальне містечко там облаштовують.

Підтримай тих, хто щодня тримає місто в курсі

Клуб МикВісті — місце, де читач і редакція по один бік.

Учасники мають закритий чат, ексклюзивну розсилку із залаштунків життя журналістів, бачать новини раніше й впливають на зміни.

Приєднуйся. Разом тримаємо місто світлим

Одноразова підтримка Підписка місячна

₴ 50 ₴ 100 ₴ 500

Підтримати

by phone

---

by card

₴ 100

by phone

---

by card

₴ 250

by phone

---

by card

₴ 500

by phone

---

by card

Безпечна оплата

Отримувачем внесків є ГО «Миколаївський Медіа Хаб» (ЄДРПОУ 45160758). Здійснюючи внесок, ви підтверджуєте згоду з тим, що внесена сума не підлягає поверненню та може бути використана ГО «Миколаївський Медіа Хаб» на реалізацію статутної діяльності, що включає підтримку незалежної журналістики та створення суспільно важливого контенту. Публічна оферта.

Кому допомагають у центрі

Як розповів директор центру Володимир Тимошенко, почали допомагати людям ще з 2006 року. А вже у 2011 році зареєстрували благодійну організацію — Миколаївський міський центр соціальної реабілітації «Відновлення». Допомагали бездомним, людям з інвалідністю, людям поважного віку. А з початком війни і переселенцям.

— Станом на зараз у центрі перебуває 120 людей. Серед них половина — це люди з інвалідністю, люди похилого віку і ВПО. Жінок з 120 близько 40, — розповів директор центру Володимир Тимошенко.

Про «Відновлення», як поділився Володимир, люди дізнаються в інтернеті, соцмережах та «сарафанним радіо»: про центр вже багато хто знає та передає інформацію далі. Проте центр співпрацює і з департаментом соцзахисту та з лікарнями Миколаєва, які теж направляють людей.

Миколаївський центр соціальної реабілітації «Відновлення». Фото: МикВісті

Володимир Тимошенко, директор Миколаївського центру соціальної реабілітації «Відновлення». Фото: МикВісті

Крім того, переселенців привозять і волонтери.

— Ми також співпрацюємо ще з Херсонським хабом, з різними організаціями, які також займаються евакуацією, допомогою переселенцям. Внаслідок того, що у Миколаєві небагато місць, де можуть отримати тимчасове житло внутрішньо переміщені особи, то організації та спільноти переселенців про нас знають, дзвонять нам і просять допомогу зі житлом, — розповів директор «Відновлення».

У першу чергу людям надають житло. Також допомагають відновити документи, отримати статус ВПО.

— І, в принципі, ми ведемо людину від початку і до кінця, допомагаємо отримати все, що необхідно ВПО. Також надаємо гуманітарну допомогу і у нас триразове харчування, — зазначив Володимир Тимошенко.

Також допомагають і тим, хто не живе у центрі, але просто звертаються по допомогу. Їм дають продукти, засоби гігієни, миючі засоби.

Жителі центру «Відновлення». Фото: МикВісті

Жителі центру «Відновлення». Фото: МикВісті

Іншим жителям притулку допомагають оформити медичні документи, у тому числі інвалідність. У разі необхідності людей перенаправляють в інші організації. Проте з місцями є проблема.

— Якщо людина з інвалідністю чи похилого віку, намагаємося також знайти ще краще місце, якийсь геріатричний центр чи центр для людей з інвалідністю. Але останнім часом це зробити дуже важко, практично неможливо. Бо знову ж таки на півмільйонне місто у Миколаєві у нас всього 50 ліжко-міст в геріатричному центрі. Це дуже мало. І людей з інвалідністю також практично немає куди перенаправити, — розповів Володимир Тимошенко.

Через брак місць в інших установах люди фактично опиняються до кінця життя у центрі «Відновлення».

— Якщо до війни обласний Департамент соцзахисту брав людей і перенаправляв в обласні геріатричні центри, то вже десь півтора-два роки людей з Миколаєва не беруть у ці центри. Вони у нас збираються, і ми їх не можемо вже перенаправляти. Тому ми і хочемо збільшити кількість місць, тому що цим людям немає вже куди подітися, — зазначив директор центру.

Здебільшого у «Відновленні» живуть люди похилого віку і люди з інвалідністю, а їх стає більше. Для деяких з них центр стає останнім притулком.

— Коли до нас звертаються, ми укладаємо договір з людиною на шість місяців, і за потреби ми можемо його продовжувати. Ми розуміємо, що у людей не з'являється житло, нові руки та ноги. Тому вони залишаються надалі жити тут і, в принципі, багато хто уже тут у нас помирає, — розповів Володимир Тимошенко.

Проте у деяких жителів притулку є родичі.

— А є люди, у яких є родичі, але через якісь причини вони не контактують, не мають зв'язків. Вони покинуті та самотні. Є люди, родичі яких поїхали за кордон, і ці люди, переважно літні, залишились в Україні та за ними немає кому доглядати, допомагати. І вони знову ж таки самотні. А родичі десь далеко за кордоном, тому такі історії є, — розповів директор «Відновлення».

Соціалізація жителів

Як розповів Володимир Тимошенко, у центрі побудували роботу так, щоб його жителі були залучені в роботу. Це сприяє їхній соціалізації. Жителі чергують на кухні, прибирають та роблять справи, як і вдома.

— У нас система побудована так, що не ми робимо за них все, бо у нас, на жаль, персоналу небагато — на 120 людей близько 10 всього-на-всього. Тому ми фізично не можемо все це робити. Але ми і прийняли для себе таку програму, що будемо налаштовувати жителів, щоб вони соціалізувалися і не просто чекали подачки від держави, ще якихось організацій, а робили самі щось. Тому у нас чергують і на кухні, і прибирають в кімнатах, територію підмітають. Тобто вони соціалізуються і роблять все те, що робить кожна людина вдома. Тут як одна така велика сім'я, де вони всі разом живуть і щось роблять, — зазначив директор центру.

Деякі жителі, які раніше були безпритульними, повернулися до нормального життя і тепер допомагають у «Відновленні».

— Так, таких прикладів у нас немало. У такій організації, як наша, не всі будуть працювати, бо це така специфічна тема. Не всі можуть працювати з такими людьми. Але серед нашого персоналу якраз ті, хто вмотивовані. Бо вони самі колись пиячили чи були бездомними. І сьогодні вони працюють соціальними працівниками, допомагають таким самим людям, як вони колись були. Сьогодні у них є сім'ї, вони відновились уже, не ведуть такий спосіб життя, як раніше. Вони соціалізовані. Дехто здобув освіту, якої ніколи не було. У декого ніколи не було паспорта. А сьогодні є і освіта, і сім’я. Вони навчаються, розвиваються і допомагають таким людям, які потрапили у таку саму халепу, в якій вони колись були, — розповів Володимир Тимошенко.

За його словами, витрати у центрі частково покривають за рахунок бюджету міста. Але це менша частина.

— Ми співпрацюємо з Департаментом соціального захисту. Він оплачує послуги підтриманого проживання бездомним, але частково. У нас 120 людей, десь половині оплачують, але теж частково. А інше все — ремонти, харчування, якусь допомогу — ми вже шукаємо самі, стараємося долучити до цього благодійні організації, просто небайдужих громадян, які також допомагають. І так виходить симбіоз у співпраці людей і держави. Ми всі разом робимо таку роботу, яка допомагає людям сьогодні виживати, — зазначив Володимир Тимошенко.

Історії людей

Жительки центру «Відновлення» поділилися з нами своїми історіями. Олена — переселенка з села Тягинка Херсонської області. До центру її привезли волонтери, тому що її дім був зруйнований під час обстрілу.

— Розбомбили мій будиночок, і я залишилася без даху над головою. Волонтери мене відвезли. У Нововоронцовці пролежала місяць у госпіталі. А потім привезли сюди, — розповіла переселенка.

Олена зазначила, що в «іншому житті» мала житло у Миколаєві:

— Колись давно тут жила. У тому, іншому житті, у мене у Миколаєві була квартира, потім поїхала та 10 років працювала в Італії. Потім купила дім у Тягинці. А потім почалася війна. Я зробила ремонт, спеціально, мабуть. І мене розбомбили. Я була у будинку. Мене витягнули з-під каміння.

Олена, переселенка з Херсонщини. Фото: МикВісті

Як поділилася Олена, вона має родичів. Проте вони далеко.

— Тут нікого немає. Всі мої знайомі зараз, хто де. Хто у Херсоні, хто у Хмельницькому. Є у мене племінниця. Вона живе на Західній Україні. Далеко звідси. Син далеко, у В'єтнамі. У нього там сім'я. Давно уже. Ну і все, а тут я одна. У мене були соцпрацівники у Тягинці, а тут наші соцпрацівники. Все, більше нікого у мене нема. Така доля. Був такий жарт: ми заробляємо в Італії для того, щоб лікуватися там, вдома. Так і вийшло. Було все, і нічого немає, — сказала Олена.

Зараз, як зазначила Олена, вона дуже хоче одужати, оскільки перенесла інсульт:

— Мені допомогли, і я сама собі допомагаю. Я дуже хочу одужати. Тому займаюся молитвами, гімнастикою, все роблю, щоб одужати, щоб ходити. Після третього інсульту я не ходила взагалі. Була у водолікарні на реабілітації. Потім повернулася сюди.

Ще одна мешканка центру — Тетяна — має інвалідність. Вона розповіла, що опинилася на вулиці через борги за квартиру.

— У мене була проблема — борг за квартиру. Виходить, мене на вулицю вигнали. Приїхали з цієї організації та забрали мене. Ось вже третій рік тут. Добрі люди тут, добре керівництво, їхні дружини, все пояснюють, якщо треба... Буває, жителі з різними характерами, буває, не сходимося, тому що всім не догодиш. Але терпимо, — сказала Тетяна.

Вона зазначила, що спершу було важко. Але все справа звички. Вона навіть жартує, що мріє про кіоск на території центру:

— Зараз вже всі як свої. Годують добре. У мене була пропозиція, мрія така, щоб поставили кіоск, щоб купувати морозиво.

Тетяна розповіла, що мала сім'ю. Але зараз залишилася сама.

— У мене чоловік, син та брат. Всі вони померли. Я одна. Навідують сусіди, тому що я у тому будинку майже 50 років прожила, всім допомагала, — розповіла жителька центру.

Тетяна поділилася, що зараз допомагає іншим жителям центру. Наприклад, годує мешканку, яка має порушення рухових функцій.

— Зараз мені ще одну жінку поставили. У неї руки паралізовані. Я її з ложечки годую, тому що шкода. Ми же люди. Бог допомагає, — зазначила Тетяна.

Тетяна резюмувала, що вдома, звісно краще. Але іншого виходу немає.

— Звісно, де б не було, а вдома краще. Але якщо немає дому, то чи валятися десь під парканом, чи тут вже. Чим можу, допомагаю. Звісно, хотілося б, щоб у кімнаті був телевізор, невеликий холодильник. Можливо, тут колись це буде, — додала мешканка центру.

Точковий результат

Своїми враженнями від роботи з жителями центру поділилася Тетяна Алексеєнко. Вона є фасилітатором, тобто навчає людей взаємодіяти. За її словами, історії всіх жителів центру різні та варті окремих розповідей. У центрі опинилися не лише безпритульні, а й люди, які мали і у житті високі посади, але стали самотніми.

— Є жінка, яка постійно плаче. Хтось проявляє приховану агресію. В принципі всі ми, люди, різні. У деяких людей є певні діагнози або життя за плечима. А до когось навпаки життя несправедливо поставилося: мав все, а тут опинився. Наприклад, переселенці з Херсону. Звичайно, людям морально важко опинитися без нічого, — зазначила Тетяна.

Вона проводить з жителями центру різні заняття, щоб поліпшити у тому числі ментальне здоров'я людей.

— Звичайно, багато практичних занять. Тому що моторика рук у багатьох людей, на жаль, не дуже у гарному стані, тому що бувають інсульти. І у такий спосіб ми трохи реабілітуємо їх завдяки цим заняттям, — пояснила фасилітаторка.

Тетяна Алексеєнко, фасилітаторка у «Відновленні». Фото: МикВісті

Вона розповіла, що також спілкується з жителями індивідуально або проводять спільні розважальні інтерактиви, дискусії, ігри. Наприклад, коли ми були у центрі, жителі переглядали фільм «За двома зайцями» та ділилися, які були кінотеатри в їхній молодості.

— Тобто це такий контент, щоб люди трішечки себе відчули, що життя продовжується, і вони в цьому житті важливі, — зазначила Тетяна.

На початку, як розповіла Тетяна, у жителів центру був ніби внутрішній бар'єр. Але коли вони роззнайомилися з фасилітаторкою, то стало цікавіше: мешканці чекають занять та готуються до них. Як зазначила Тетяна, гарним показником є те, що почали попереджати, що хочуть прийти на заняття, але не можуть.

Проте у цілому вона каже, що не можна виміряти результати роботи загальним показником. А важливі маленькі перемоги.

— Щоб виміряти загальний результат, варто оцінювати точково. Наприклад, коли ми говорили про зовнішній вигляд, як взагалі слідкувати за собою, бо таким людям — це люди вже більш похилого віку, багато на кріслах колісних, а у них інша гігієна, — проговорюю, що треба добре виглядати, адже від цього залежить сприйняття. У мене був такий випадок, коли спілкувалися, а на другий раз приїздить людина, яка на кріслі колісному, випрасувана, гарна і каже: «Пані вчителько (вони мене так називають), подивіться на мене». А я кажу: «Ви привернули мою увагу».

Тетяна поділилася, що є і люди з психічними діагнозами, яким раніше не приділяли уваги. Тому зараз важливо навчити їх взаємодіяти.

— Це такий фізичний момент, але і моральний теж. Тому що є люди з діагнозами. Вони відчувають, що у колективі є такий вплив загальний, суспільний. Тому, в принципі, заняття їх стабілізують, привчають до соціуму, взаємодії. Бо таких людей, ще, до речі, варто навчити взаємодіяти, коли вони проживають на одній і тій ж самій території між собою, — зазначила Тетяна.

Соціальне містечко

У центрі зараз триває ремонт, зокрема у кімнатах.

— Зараз робимо ремонти завдяки співпраці з різними організаціями. Це і «Карітас», «Молодь України», DCA, NP. Багато організацій різних, які допомагають нам. Десь за місяць-два у нас ще збільшиться кількість ліжко-місць: ще близько 30 осіб. Тобто у нас буде десь 150 людей, яким допомагатимемо, — розповів Володимир Тимошенко.

Але в цілому у центру великі плани — побудувати соціальне містечко.

— Взагалі ми будуємо на території «Відновлення» не просто притулок, не просто шелтер, а таке собі соціальне містечко, де будуть отримувати допомогу різні люди. Їх буде близько 300. Тобто це таке собі вже маленьке село, де буде взаємодопомога один один одному, — пояснив директор «Відновлення».

З одного входу у центр вже облаштували пандус, враховуючи всі будівельні норми. З іншої сторони будівлі роботи ще попереду.

Центр «Відновлення». Фото: МикВісті

Центр «Відновлення». Фото: МикВісті

На третьому поверсі облаштували окремий простір для переселенців. Відремонтували кімнати, туалети з душем, кухню. В одному крилі вже живуть люди.

Як розповів Володимир, у вбиральнях мають встановити ще душові кабіни. А в кухню зараз чекають меблі: стільницю, витяжку, індукційні плити, мийки, холодильники та столи, куток зі столом.

Відновлений третій поверх у центрі. Фото: МикВісті

Відновлений третій поверх у центрі. Фото: МикВісті

Відновлений третій поверх у центрі. Фото: МикВісті

На другому поверсі зробили туалети. Проте потрібен ремонт кімнат, щоб облаштувати їх безбар'єрними. У тому числі розширити дверні прорізи.

Крім того, на другий поверх буде їхати ліфт. Для цього підготували доріжку, де буде тротуарна плитка, та фундамент шахти ліфта.

— У нас буде з першого до другого поверху зовні підйомник. Тобто у нас буде два поверхи, перший та другий, пристосовані під інклюзію. А третій поверх буде загальний: для тих людей, хто може ходити, — зазначив Володимир Тимошенко.

Для облаштування ліфта вже підготували місце. Фото: МикВісті

На другому поверсі ще потрібен ремонт. Фото: МикВісті

Перший поверх пристосований для людей з інвалідністю. В одному крилі живуть переселенці.

Біля основного корпусу центру є одноповерхова будівля, де зараз ніхто не живе. Її збираються повністю зробити інклюзивною.

— Хочемо зробити ремонт у корпусі, тоді додасться ще 50 місць. Для людей, які лежачі, найбільш важкі. Дуже багато людей телефонують, потреба велика. А я кажу, куди всім. У нас перший поверх за грантом зробили для ВПО. А люди телефонують, вони з інвалідністю, але не переселенці. Теж мають проблеми. На другий поверх не поселиш, — зазначив директор центру.

Він розповів, що все роблять поступово. Дахи вже перекрили. Влітку робитимуть тротуарні доріжки. Ближче до осені планують почати утеплення фасаду, адже у спеку ці роботи не слід робити. Для всього шукають донорів, пишуть гранти.

Наступний крок — облаштування доріжок по території, щоб люди на кріслах колісних могли вільно пересуватися.

— Другий пандус ще не робили. Це проблема у всій державі. Якщо подивитися, як людина на кріслі колісному може кудись дібратися: там бордюр, там асфальт такий, що пішки важко пройти, у якусь адміністративну будівлю заїхати нереально. Пандус є, але це тільки назва. Зараз багато хлопців повертаються з фронту. Тому потрібно пристосовуватися, щоб їм було легше пересуватися по місту, — зазначив Володимир Тимошенко.

Тротуар облаштують з тактильною плиткою і зроблять доріжки до їдальні та зони відпочинку. Її збираються облаштувати з клумбою, лавками, рослинами. Восени будуть висаджувати багаторічні квіти.

Далі планують облаштувати велику площу з гаражем, з'єднати з парканом та воротами, щоб відділити господарчу зону та площу, де буде більше арт-об'єктів.

Володимир поділився, що за планом в одній частині буде адміністративна частина, у тому числі кабінети, зала для проведення спільних занять, тренінгів, кабінет психолога, соцпрацівника, реабілітолог, медпункт.

На території центру збираються створити зону відпочинку та облаштувати тротуари. Фото: МикВісті

На території центру збираються створити зону відпочинку та облаштувати тротуари. Фото: МикВісті

На сьогодні дах їдальні, який після обстрілів протікав, доробили. Також будуть робити ремонт у самій кухні.

Поки ми спілкувалися, на кухні готували запашний хліб та начинку для пиріжків з черешнею.

— Не вистачає на все часу та людей. Це головне. Навіть організації донорські приїжджають, там підрядники. А людей немає, — пояснив Володимир Тимошенко.

Є у «Відновлення» і своє господарство, зокрема корови та кури.

— Так що, якщо ви бачите, воно потихеньку стає, як на плані соціального містечка. Тому що півтора-два роки тому все зовсім по-іншому було, — зазначив директор центру.

Фоторепортаж

Приготування хліба. Фото: МикВісті

Їдальня у центрі. Фото: МикВісті

Жителі центру під час перегляду фільму «За двома зайцями». Фото: МикВісті

Жителі центру під час перегляду фільму «За двома зайцями». Фото: МикВісті

З притулку хочуть створити соціальне містечко. Фото: МикВісті

Облаштування тротуарів. Фото: МикВісті

Відновлена вентиляція у туалетах. Фото: МикВісті

Інклюзивна вбиральня. Фото: МикВісті

Інклюзивна вбиральня. Фото: МикВісті

Відремонтована кімната на першому поверсі. Фото: МикВісті

Житель центру. Фото: МикВісті

У центрі є власне господарство. Фото: МикВісті

Корпус планують зробити інклюзивним. Фото: МикВісті