Стара і спокійна пані Європа. Чому вона нам потрібна?

Ну, все. Літак приземлися, хвилювання за мить забулося, а мандрівка – де факто почалася. Я сходжу з трапу у Барселоні чи Римі. А може – прокидаюся в автобусі, що в’їжджає в Париж, подолавши чималий шлях зі Львова? Це не суттєво, адже я – безперечно – у захопленні чекаю на нові враження від найкрасивіших міст Європи у компанії близьких людей.І не важливо, чи відбувається це 2009-го року, коли європейці під враженням всесвітньої економічної кризи, чи в 2011-му, у рік відкриття кількох судових справ Берлусконі, чи минулого літа, теж повного різних подій? Відчуття ті самі.

Відпочинок з родиною: не так шезлонг на узбережжі Середземного моря, як насичена екскурсійна програма, що планувалася щонайменше півроку. Коли наперед відмічалися на карті тихі церкви у Римі, де можна побачити шедеври живописця Караваджо…Євротур з університетськими друзями: коли можна пройтися шляхами героїв улюблених фільмів – по Монмартру, скуштувати віденську випічка – у Відні, пофотографувати красиві площі Брюсселя…

Так, для української молоді Європа – це свято, на яке чекаєш, до якого готуєшся. Збираєш гроші, робиш візу, продумуєш маршрути. Подорожувати – це бачити країну ззовні, щиро радіючи, що мрія збулася. Це аж ніяк не жити у ній. А чим довше живеш, тим, кажуть,більше помічатимеш невправних коліщаток у системі. З цим може не погодитися той, хто живе в Європі рік, але якщо довше – вже знайдеться що розповісти.

Підтримай тих, хто щодня тримає місто в курсі

Клуб МикВісті — місце, де читач і редакція по один бік.

Учасники мають закритий чат, ексклюзивну розсилку із залаштунків життя журналістів, бачать новини раніше й впливають на зміни.

Приєднуйся. Разом тримаємо місто світлим

Одноразова підтримка Підписка місячна

₴ 50 ₴ 100 ₴ 500

Підтримати

₴ 100 ₴ 250 ₴ 500

Безпечна оплата

Отримувачем внесків є ГО «Миколаївський Медіа Хаб» (ЄДРПОУ 45160758). Здійснюючи внесок, ви підтверджуєте згоду з тим, що внесена сума не підлягає поверненню та може бути використана ГО «Миколаївський Медіа Хаб» на реалізацію статутної діяльності, що включає підтримку незалежної журналістики та створення суспільно важливого контенту. Публічна оферта.

Щодо кожної європейської країни у наших головах сидить по кілька стереотипів. І якщо дуже захотіти, всі вони підтвердяться.

- Вітаю, милі пані! Ви туристи? Звідки? – питає у п’ятьох дівчат-студенток сивочолий парижанин, дуже «кіношний», дуже усміхнений.

Розмова відбувається у парку Тюльрі біля Лувру. Питання поставлено англійською.

- Ми з України, тільки на 2 дні в Париж…

- То вам неодмінно треба відвідати невеличкий фруктовий ринок – саме у ньому атмосфера міста, людей…Там можна купити дешеві дині та мед, саме те, що потрібно в цей час…- радить чоловік, а потім розповідає дівчатам про себе, свою кар’єру композитора.

Розповідає рівно стільки, скільки відчуває, що їм буде цікаво. Без жодного упередження перед англійською мовою, шанобливо і ввічливо. З такими людьми стикався кожен, і не лише в Парижі, і не лише в Європі, а й у власному, такому як завжди проблемному, містечку. Проте саме такі випадки запам’ятовуються часом більше, ніж інформація про визначні місця чи шедеври культури.

Факт є факт – в Європі почуваєшся безпечніше. Не тільки говорячи посеред дня з чолов’ягою в центрі Парижа (чому б тут хвилюватися?), а й повертаючись пізно вночі на кінцеву станцію метро у тому-ж таки багатонаціональному Парижі, чи гуляючи вночі по затишному Стразбургу, чи ловлячи таксі у Відні. І це відчувається вмить, я думаю, незалежно від ситуації, настрою та – навіть! – характеру подорожуючого. Так, і місцеві у місцевих крадуть телефони, і лізе до кишені з вигляду така поважна сеньйора у електричці від Барселони вздовж приморських містечок…

Не будемо нічого ідеалізувати, у кожній з країн ЄС – свої проблеми, а крадіжки – це буденне життя. Деякі з держав ЄС навіть не надто поступаються у своїй проблемності Україні. Проте ключовим є, як на мене, саме оце відчуття безпеки. Того, чого ми в своїх містах, містечках і селах, не маємо. Але воно таке бажане, таке важливе. Адже потреба у безпеці – одна з базових для людини як біологічного виду, згадайте піраміду Маслоу…

А ще – у них є відчуття згуртованості. Нам не подобається, що для громадян ЄС (часто зазначається просто – «Для європейців») у великі музеї окремі коридору входу чи – навіть! – дешевший квиток, як наприклад, у паризький д’Орсе – колись вокзал, а тепер неймовірний музей з величезною колекцією картин імпресіоністів. Нам не хочеться стояти в черзі, ми ж теж – Європа. Теж. Але тільки географічно. І згуртованість – далеко не наша риса, на жаль.

Угода про Асоціацію, як вже, вочевидь, всі написали – абсолютно не обіцяє членства. Це документ економічного характеру, який, здається, і не вимагає від України нічого, окрім дотримання загальнодемократичних норм. А це для нас, будемо відвертими, і так – чимало. Однак Україні – 22-річній панянці, привабливій, але й гоноровій, варто ризикнути. Варто почати співпрацювати. А це наблизить нас не лише до позачергового проходу до музеїв, а й – я вірю – до відчуття безпеки і поваги до власної нації. Наблизить – хоча б на крок. Перший – але, як завжди, такий важливий.

Катерина Толокольнікова, LB.ua