Місто бар’єрів: Чи готовий Миколаїв до сучасних викликів?
- Yuliia Boichenko
-
•
-
11:30, 27 August, 2024
Нещодавно міська рада ухвалила програму «Миколаїв без бар’єрів», яка має допомогти зробити місто доступним для всіх груп населення. Тобто зробити так, щоб люди, які мають інвалідність, могли вільно пересуватися вулицями, їздити громадським транспортом, відвідувати лікарні, школи та інші заклади, а також влаштовуватися на роботу.
Востаннє ми писали про «безбар’єрність» Миколаєва ще до повномасштабної війни й тоді місто важко було назвати доступним. З того часу цієї доступності стає потребувати все більше людей. Ця проблема стосується не тільки Миколаєва, а кожного українського міста. Адже за 2,5 роки повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю тільки зросла – як військових, так і цивільних.
Та чи готовий Миколаїв до цього виклику? Як сьогодні виглядає місто і чи комфортно у ньому жити представникам маломобільних груп населення? Читайте у матеріалі «НикВести».
«Бар'єри починаються з порогу власного будинку»
Востаннє українські міста перевіряли на доступність ще до повномасштабної війни – у 2021 році. Тоді громадська організація «Доступно.UA» створила рейтинг доступності 19 українських міст. Миколаїв посів у ньому 13 місце.
Серед категорій, за якими оцінювали місто на безбар’єрність, були ЦНАПи, будівлі міських рад, центральні лікарні, тротуари, перехрестя, переходи, громадський транспорт, заклади харчування (з вбиральнею), аптеки, супермаркети, продуктові магазини, ТЦ та велодоріжки.
З того часу ситуація у місті практично не змінилася, каже миколаївський блогер з інвалідністю, депутат міської ради Юрій Степанець. Інфраструктура Миколаєва наразі не пристосована для вільного переміщення маломобільних груп населення, додав він.
— Є якісь умовні «острівки» доступності, але ти ж будуєш маршрут не в межах метр на метр прогулянки. Ми розуміємо, що за ці три роки Миколаїв постраждав і це відобразилося на пріоритетності, куди треба спрямовувати більшість коштів. Якби не війна, то, звісно, що я б, напевно, оптимістичніше і радісніше заявляв би про якісь такі кардинальні зміни, – каже Юрій Степанець.
Однак місто має бути безбар’єрним вже сьогодні, адже з фронту повертаються українські військові, які після важких поранень отримують інвалідність і потребують доступних умов для життя, каже Юрій Степанець.
— Наші військові, які воюють за свободу, отримавши інвалідність, повертаються додому і отримують несвободу у власному місті, у власній квартирі, у власному дворі. Чи це нормально? Це ненормально, – каже Юрій Степанець.
Зіштовхуватись з бар’єрами, каже Юрій Степанець, доводиться навіть у власному багатоповерховому домі, який не обладнаний пандусом та спеціалізованим ліфтом.
— Звісно, що бар'єри на шляху до виїзду з міста починаються з власного будинку. Тобто недоступність починається з порогу власного дому. Далі це сходи, двір, – каже Юрій Степанець.
Безперешкодно пересуватися вулицями міста неможливо, каже він. Першочергово через відсутність пандусів або їх неналежне будівництво, а також ями на дорогах. Через це часто доводиться виїжджати на проїзну частину і рухатися по ній разом з автомобільним транспортом.
— От візьмемо за приклад ситуацію на вулиці Марка Кропивницького (колишня Потьомкінська, – прим.), де я впав. Її відремонтували настільки «класно», що я просто встряв колесом між рейкою і плиткою, і вивалився. Мені потім на той момент в департаменті заявили, що інакше зробити було неможливо. Але чому я пересуваюсь вулицями інших міст, наприклад, тією ж Одесою. Я звертаю увагу на те, наскільки там класно зроблені рейка і плитка – прямо впритул. Чомусь десь це можливо, – поділився Юрій Степанець.
Що стосується комунального транспорту, то він обладнаний пандусами та цілком придатний для людей з інвалідністю, каже Юрій Степанець. Однак через брак водіїв на маршрутах працюють не всі автобуси та тролейбуси.
— Комунальний транспорт є доступним, класним, зручним. Але треба перевіряти справність пандусів, щоб не виникало ситуацій, коли під'їжджає автобус і мені кажуть, що пандус залип і не відкидається, – додав він.
Навчальні заклади, лікарні, адміністративні будівлі не пристосовані повною мірою для маломобільних груп населення, каже Юрій Степанець.
— Останній мій візит був в Лікарню швидкої медичної допомоги. Самостійно, знову ж, заїхати туди можна лише у частині, де приїжджають швидкі. А у пандуса там шалений кут – самостійно на нього ніяк не заїхати, – каже миколаївець.
Така ж ситуація з доступністю аптек, банків, кафе та ресторанів, каже Юрій Степанець. Зокрема, каже він, з закладів харчування у місті цілком пристосовані для людей з інвалідністю лише два, а в банках і аптеках бувають випадки, коли доводиться отримувати послугу на вулиці.
— Я був в ПриватБанку. Вони поставили підіймач, я натиснув на кнопку раз, два, три. Ви думаєте, що та кнопка працює? Мені довелося кричати людям, які заходили. Кажу, скажіть, що мені треба до них потрапити. Або ще одне відділення банку на проспекті Центральному, ближче до стадіону, щось пов'язане з монобанком. Так там взагалі вони зробили пандус до дверей, а далі ти відчиняєш двері і всередині зразу сходи. Тоді сенс цього пандуса?, – поділився своїм досвідом Юрій Степанець.
Так само і аптеки. В аптеці на Намиві там був хоч якийсь мінімальний пандус, що можна було там за допомогою когось заїхати. Вони поставили там на перепад висот сантиметрів 20 підіймач, який закрили на замок. І щоб його відкрити, спустити, це треба мільйон зайвих рухів зробити. Вже реально простіше на вулиці сказати, що тобі треба в аптеці. Але це ж неправильно, – додав Юрій Степанець.
Що у програмі безбар’єрності Миколаєва?
Станом на 2024 рік в Миколаєві мешкають 19,9 тисячі осіб з інвалідністю, йдеться в Програмі «Миколаїв без бар’єрів». Це на 17% більше, ніж у довоєнний час.
Там вказано, що у 293 багатоповерхівках, де проживають люди з інвалідністю, немає пандусів. А за 2022-23 роки в житлових будинках не облаштували ні одного пандусу. А що стосується громадського транспорту, то для людей з інвалідністю доступні лише 32 комунальні автобуси, 37 тролейбусів та один трамвай. Маршрутне таксі у місті не здатне надавати такі послуги.
Загалом Програма «Миколаїв без бар’єрів» розрахована на 2024-2026 роки. Вона передбачає будівництво пандусів в різних локаціях міста: зонах відпочинку (парках, скверах, набережних), лікарнях, закладах культури, навчальних та спортивних закладах, а також житлових будинках, де мешкають люди з інвалідністю. Водночас там планують відремонтувати сходи, дороги, туалетні кімнати та встановити таблички зі шрифтом Брайля. При цьому вже під час відбудови міста та будівництва нових локацій мають враховувати державні норми з інклюзивності.
На зупинках громадського транспорту, згідно з Програмою, мають облаштувати систему звуку, яка оголошуватиме номер маршруту, а у самому транспорті – мають озвучувати назву зупинок. Водночас перевізники мають пройти тренінги з надання послуг людям з інвалідністю.
А лікарні мають забезпечити технікою, з допомогою якої людям з порушенням слуху у кабінеті лікаря через відеозв’язок надаватимуть переклад жестовою мовою. Цю ініціативу також планують впровадити у виконавчих органах Миколаївської міської ради.
Для надання адміністративних послуг для людей з інвалідністю планують запустити сервіс «Мобільний адміністратор», а з порушенням слуху – систему відеозв’язку. Серед завдань Програми також вказується фізична реабілітація учасників бойових дій.
Програма передбачає також інформаційну кампанію. Це розробка інтерактивної мапи «Миколаїв – без бар’єрів» та розміщення по місту соціальної реклами. А на сайті міської ради має з'явитися розділ «Доступність», де публікуватимуть усю актуальну інформацію та звітуватимуть про стан доступності об’єктів міської інфраструктури.
Чи вдасться завдяки Програмі безбар’єрності зробити Миколаїв значно доступнішим містом вже до 2026 року – оцінити складно через великий обсяг робіт, каже миколаївський блогер, депутат міської ради Юрій Степанець.
— Давайте будемо говорити чесно. Ми пропрацьовували це питання на робочих зустрічах, я звертався до кожного управління, департаменту. В їхньому підпорядкуванні, в обслуговуванні дуже багато всього. Наприклад, департамент житлово-комунального господарства відповідальний за вулиці, за всю інфраструктуру, освіта – за школи, культура – за заклади культури. Дуже багато приміщень і щоб все це зробити треба багато грошей, сил і кваліфікованих людей для того, щоб все це впроваджувати. Тобто наскільки до 2026 року ситуація зміниться, мені важко оцінити, тому що об'єм робіт насправді дуже великий. Але дуже хочеться, щоб були приклади впровадження цих заходів, щоб ми бачили наочно, наскільки це може змінюватись. І насправді, щоб бізнес також долучався до цього і робив свої заклади більш доступними, – вважає він.
Грошей на Програму немає, але місто готує інший «крок до доступності»
Загалом на реалізацію програми потрібно 118,4 мільйона гривень: у 2024 році – 36,6 мільйона гривень, у 2025 році – 39,9 мільйона гривень, у 2026 році – 41,8 мільйона гривень. З них 112,2 мільйона гривень – кошти міського бюджету, а решта – інші джерела фінансування. Однак наразі депутати лише ухвалили Програму, кошти на її реалізацію ще не виділили.
Однак чи знайдуть кошти на виконання Програми – поки невідомо, каже перший заступник Миколаївського міського голови Віталій Луков. Адже її розробляли ще до того, як Миколаїв втратив 45% міського бюджету через вилучення військового податку, пояснив він.
— Якщо буде та ситуація, яка є на даний час, то програму складно буде виконати. Оскільки вона готувалася, коли ми мали відповідну дохідну частину бюджету, а оскільки зараз ми втратили майже половину бюджету міста, то, якщо ви помітили, цьогоріч у нас навіть жодного тротуару. Просто банально немає коштів. У Миколаєві, на відміну від інших міст, які є прифронтовими, є величезна проблема з забезпеченням водою. І нам потрібно отримувати ці сотні точок води, плюс повністю розбалансовану внутрішню систему водопостачання. Це задача надскладна. При тих реаліях, які зараз є, ми не зможемо виконати програму, яка готувалася минулого року. Це потрібно визнати, тому що це просто нереально, – сказав Віталій Луков.
Однак міська влада, каже він, готує інший «крок до доступності». Наразі тривають перемовини з компанією, яка хоче інвестувати в Миколаїв кошти для того, щоб здійснювати протезування і реабілітацію військових та постраждали внаслідок війни цивільних в самому місті, пояснив Віталій Луков.
— На даний час склалася така процедура: коли людина втрачає ногу, в наших лікарнях їй надають тільки первинну допомогу. Далі вона їде на протезування, реабілітацію і так далі до західних областей або за кордон. Зараз таких людей дуже багато. Олександр Федорович надав доручення і от зараз ми працюємо, ведемо перемовини з компанією, – сказав Віталій Луков.
А що стосується доступності інфраструктури, додав він, то Миколаєву «ще далеко до стандартів Європейського Союзу».
— Але, з іншого боку, ми намагаємось виправляти ту ситуацію, яка десятки років взагалі не бралася до уваги. Інше питання – на це потрібні кошти, які минулого року в міста забрали, – каже Віталій Луков.
Миколаїв сьогодні важко назвати доступним містом для людей з інвалідністю. Якщо більшість містян щодня долають десятки перепон на своєму шляху, навіть не замислюючись над цим, то для людини у кріслі колісному перша ж перепона створює безліч проблем. Щоб почати вирішувати цю проблему міська влада розробила Програму безбар’єрності Миколаєва, яка, судячи з усього, так і не буде реалізована, принаймні у встановлені терміни. Проте варто розраховувати, що хоча б окремі пункти цієї програми будуть виконані в інший спосіб і у найближчі роки люди з інвалідністю зможуть відчути певні покращення у сфері міської доступності.
Юлія Бойченко, «НикВести»
Матеріал створено за підтримки Центру експертизи у сфері прав людей з інвалідністю громадської спілки «Ліга сильних», що працює за підтримки проєкту UNDP в Україні «Підтримка громадянського суспільства та молоді» та фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агентств ООН.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агентств ООН.