Убиті Голодомором: реальна кількість жертв та докази штучності

Липень 1941-ого року. Німецькі війська стрімко наступають. Радянська влада вирішує знищити частину документів київських архівів. Серед них – статистика населення України в період голоду. Намагання приховати правду небезпідставні.

Вже незабаром в окупованому німцями Харкові український агроном-економіст Степан Сосновий працює над підрахунками кількості жертв Голодомору. Він перший, хто робить це науково ‒ на основі статистики. Але без важливих даних, які знищила радянська влада.

Однак, як виявиться, вони збереглися. У Москві. Точніше – їхня копія. 5 років тому українські вчені з Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи скопіювали й привезли ці документи до України.

Архівний документ з фондів Російського державного архіву економіки. В ньому міститься інформація про смертність в Україні за віком і статтю у 1933 році. Таких документів у київських архівах немає

Саме ці українські вчені разом із американськими дослідниками вперше зробили повномасштабне дослідження демографічних втрат від Голодомору. Їхні підрахунки ‒ наукові, а не політичні.

Втрати від Голодомору

Щоб зробити це, вчені на основі віднайдених архівних документів реконструювали статистику народжуваності і смертності населення України між 1927 і 1939 роками. З даних прибрали фальсифікації радянської влади.

Чисельність міського й сільського населення України після усунення радянських фальсифікацій. Авторські розрахунки групи вчених Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи

Потім, після визначення реальної статистики, від усіх померлих у роки Голодомору відняли тих, хто помер і так би своєї смертю. Вчені виявили:

Через надсмертність від Голодомору у 1932 році загинули 250 тисяч людей, у 1934 ‒ коли всі думали, що голод закінчився – 160 тисяч, а у 1933 ‒ 3 мільйони 530 тисяч. Всього близько 4 мільйонів (3.9). Також через голод не народилися ще близько 600 тисяч.

Втрати через надсмертність в Україні внаслідок голоду в 1932 ‒ 1934 роках

Тобто загалом від Голодомору Україна втратила близько 4,5 мільйонів людей. Практично всі загиблі ‒ селяни.

Цифри вражають. Адже навіть під час жорстокої німецької окупації смертність на селі буде втричі меншою.

Порівняння втрат сільського населення під час Голодомору і Другої світової війни

Але чому така велика смертність? Жахливі погодні умови? Однак голод через посухи та неврожай траплявся в Україні і раніше, але ніколи не гинуло стільки людей. І це перше, що свідчитиме про штучність Голодомору.

Порівняння втрат під час різних голодів в Україні

Більшість померла у 33 році. Точніше лише впродовж шести місяців. Найбільш смертоносним став червень. Так масово й швидко від природного голоду не гинули ніде й ніколи у світі.

І це свідчить ‒ у селян забирали не лише зерно.

Помісячні втрати від голоду у 1933 році. Найбільш смертоносним став червень. Тоді за добу помирало 28 тисяч людей. Це майже у 20 разів більше, ніж у відносно неголодному 1930 році

«Керований голод»

Однак, не всі регіони України постраждали від голоду однаково. І це ще одна деталь, яка свідчить про його штучність.

Під час голодів 1921-23 та 1946-47 років найбільше страждали мешканці українського півдня. Це закономірно, адже саме цей регіон в Україні традиційно потерпав від засух й відповідно ‒ неврожаїв. Однак у 1933 році відбувся абсолютно протиприродний голод.

За новою статистикою, більшість людей загинули від голоду не на півдні, а в центрі. Це сучасні частини Київської, Полтавської, Черкаської областей. Останні дві входили у 1933 році до Харківської області.

Втрати внаслідок Голодомору у різних областях України. Адміністративний поділ станом на 1 квітня 1933 року

У тодішніх Київській й Харківській областях померло понад 2 мільйонів людей, натомість у Дніпропетровській, Одеській та Донецькій ‒ близько 900 тисяч. Це відкриття стало справжньою сенсацією.

Вони також виявили – найменша кількість загиблих у Донецькій та Чернігівській областях. І це теж не випадково. Чернігівщина ‒ важкодоступний, болотистий, й не надто родючий регіон. Тому з колективізацією там не поспішали. Їжу можна було знайти в лісах.

Донецька область ‒ надважливий індустріальний центр всього СРСР. Від його стабільності залежало утвердження режиму Сталіна.

Південні області: Дніпропетровська та Одеська – основні виробники хліба. І саме туди, після довгих місяців голоду, влада спрямувала продовольчу допомогу, адже наближалася весняна посівна кампанія 1933 року. Але зробила це не для того щоб врятувати людей. Хтось мав засіяти родючі поля українського півдня. Мертві цього б не зробили. Нехліборобний центр не випадково залишили без допомоги.

Саме на Київщину та Харківщину надіслали найбільшу кількість буксирних бригад, які займалися обшуками селянських садиб. Це одне з можливих пояснень чому центр постраждав набагато більше від півдня України.

Голод був штучним, а масова смертність – це наслідок жорстоких репресій й реквізицій їжі. Так селян карали за опір.

На фото одна із тисяч буксирних бригад, яка конфісковувала у селян продовольство. В їхніх руках металеві штики ‒ щупи. Ними радянські активісти шукали у землі заховане зерно, а насправді – всю знайдену їжу

План хлібозаготівлі, через виконання якого у селян і шукали начебто «вкрадене» колгоспне зерно, був свідомо завищеними. За два роки до Голодомору з України «вичавили» стільки зерна, скільки дали разом всі хліборобні регіони європейської Росії. Саме тоді селяни й почали голодувати.

Порівняння планів хлібозаготівель у хліборобних районах Росії та України

Як видно із статистики врожай був хорошим. Але у 1932-му році від вже знесилених і голодних селян вимагають так само багато. І це вже був смертельний план.

Україна постраждала від голоду не більше від інших?

Існує думка, що голодували в усьому Радянському Союзі й Україна постраждала не більше, ніж інші республіки. Однак вчені і тут зробили свої підрахунки.

В Україні загинуло таки найбільше людей. Росія посідає друге місце за абсолютними втратами. У Казахстані загиблих втричі менше.

Втрати від голоду за 1932-34 роки в республіках колишнього СРСР. Абсолютні показники

Однак, якщо рахувати втрати відносно всієї кількості населення ‒ то в Казахстані ймовірність померти була найвищою.

Втрати України ‒ теж дуже високі. У відносному вимірі вони у 4 рази вищі, ніж в Росії.

Втрати від голоду у республіках колишнього СРСР відносно всієї кількості населення

Однак, масово від голоду у Росії гинули лише у певних регіонах. Це були Кубань де українців було щонайменше 50% і жителі Республіки німців Поволжя.

Ще з 1919 року УНР офіційно вважала Кубань своєю. Таке бачення поділяв спочатку і український радянський уряд. Однак, офіційно приєднати Кубань та інші території з українською більшістю не вдалося, хоча такі вимоги неодноразово висувалися Москві. Проте, у тих районах почалася бурхлива українізація.

На цій етнографічній радянській карті 1930-х років можна побачити, що українці масово проживали на Кубані. Червоними штрихами виділені області, де українці становили більшість

У грудні 1932-ого Сталін різко її придушив. Невдовзі на Кубані, як і в Україні, у селян заберуть усю їжу. І саме там з’явиться перші села, занесені на так звані «чорні дошки» ‒ списки «неблагонадійних» населених пунктів та господарств.

Вже невдовзі цей адміністративний прийом повної ізоляції застосують по всій Україні. На них потраплять сотні сіл, які не зможуть виконати завідомо нереальні плани хлібозаготівлі.

Ці «чорнодошкові» села повністю заблокують. Селяни повільно й масово гинутимуть у голодних муках.

Села, які потрапили на «Чорну дошку». Їхні списки публікували теж і у газетах

Кордони України та Кубані теж закриють. Людям не даватимуть рятувати своє життя навіть втечею.

Боротьба цифр

Степан Сосновий, який працював над підрахунками в окупованому нацистами Харкові, таки опублікував своє дослідження. Невдовзі після війни НКВД його арештує. Сосновий отримає 25 років в'язниці.

Стаття Степана Соснового «Правда про голод в Україні 1932-1933 роках». Матеріал розміщений харківській окупаційній газеті Нова Україна» (8 Листопада, 1942 року)

Попередньо вважали, що Сосновий назвав цифру у 7,5 мільйонів померлих. Ця цифра стала популярною серед української діаспори. Її об’єктивність наполегливо відстоюють деякі українські вчені та державні інституції. В школах рекомендують використовувати вчителям саме цю цифру.

Однак вчені із Інституту демографії пояснюють: вона перебільшена.

Щоб вийти при таких втратах на чисельність населення зафіксованого у переписі 1937 року в Україні мало б народитися на 3 мільйони немовлят більше. Такий бейбі-бум неправдоподібний. Жінки фізично не могли так багато народжувати.

Також щоб компенсувати втрати, можна було б завезти людей в Україну. Але, за цей час в сільську місцевість перевезли лише 130 тисяч людей.

Реклама

Та й навіть сам Степан Сосновий писав, що його попередні результати ‒ неточні. Вчений вважав: реально загинуло близько 4,8 млн людей.

Його оцінка втрат не надто відрізняється від сучасного дослідження українських вчених, яке ми використали у цьому дослідженні.

Голодомор 1932 ‒ 1934

4.5 мільйонів життів. Жахлива кількість людських втрат, яких зазнала Україна від штучного голоду.

Левко Лук’яненко, майбутній автор акту про незалежність України, не помер у голод лише завдяки гнилій картоплі, яку зміг сховати його батько.

Василь Барка, письменник, який розказав світу про Голодомор, вчителюючи на Кубані, дивом вцілів у голод. Олесь Гончар, класик української літератури, врятувався завдяки сухарям, які вдалося дістати його бабусі.

Але близько 4 мільйонів не вижили. Понад півмільйона не народилося. Помер кожен восьмий мешканець України. Ми ніколи не дізнаємося ким вони могли б стати.

Матеріал зроблений на основі:

Наукових досліджень колективу Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України: Н. Левчук, О. Рудницького, О. Гладун, Н. Кулик у співпраці з О. Воловиною (Університет Північної Кароліни, США) та Українського наукового інституту Гарвардського університету;

Наукової статті О. Салтана «Історична цінність дослідження агронома-економіста С. Соснового у висвітленні подій Голодомору на шпальтах газети «Нова Україна» (рукопис);

Використані матеріали та фото:

Фонду сектору картографічних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, ГДА СБУ, Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, Центру міської історії Центрально-Східної Європи, УНІАН, Укрінформ

Дмитро Джулай, Влад Крилевський, Радіо Свобода