• четвер

    14 листопада, 2024

  • Туман

    Миколаїв

  • 14 листопада , 2024 листопада

  • Миколаїв • Туман

Викриті. Гучні журналістські розслідування, які змінили життя України

"Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!", – не стримавши себе, заявив Віктор Ющенко на пресконференції 25 липня 2005 року. 

Того дня він реагував на розслідування "Української правди" про свого сина Андрія – на правду, яка неочікувано для нього стала відомою широкому колу людей. 

Правда та реакція на неї коштувала Ющенку підірваного образу месії – високоморальної людини, провідника Помаранчевої революції, прихильника свободи слова. 

Його наступники платили за приховану правду схожою валютою. Поверх незначних або з часом закритих кримінальних проваджень, відкритих після журналістських розслідувань, найбільше політики втрачали саме репутаційно. 

Реклама

Дехто – після розкриття інформації про свої палаци, які після 2014 року стали цілим національним парком. А дехто – у розпал свого президентства, на яке періодично падала тінь – то панамська, то мальдівська, то врешті-решт армійська. Адже складно бути "за армію", коли твої соратники на ній, імовірно, заробляють під час війни. 

Окрім президентів, під пильне око українських журналістів потрапляли і люди інших масштабів – чиновники, олігархи та звичайні українці, без влади та великих грошей.  І деякі з них від цього навіть репутаційно вигравали – наприклад, як у справі Катерини Гандзюк.

"Українська правда" згадує найгучніші журналістські розслідування в історії країни, які суттєво вплинули на життя суспільства, та розповідає про долю їхніх героїв.

Син бога

"Українська правда", 2005

Суть розслідування. Журналіст "Української правди" Сергій Лещенко розкопав і у п’яти частинах розповів історію сина президента, Андрія Ющенка, який у 19 років міг дозволити собі все – BMW М6 за 800 тисяч гривень, квартиру в центрі Києва та дуже коштовний мобільний Vertu.

За версією прессекретарки президента, і машину, і квартиру Андрій Ющенко орендував у знайомих. Телефон, за словами самого президента, подарував друг.

Крім запитань про походження коштів на розкішне життя, зокрема про прізвища людей, які могли дарувати цю розкіш для впливу на батька "сина Бога", поведінка Андрія Ющенка викликала ще кілька – про його привілейованість у суспільстві. 

Адже син президента, який нібито орендував BMW М6, робив це незаконно – машину на чеських номерах, відповідно до українського законодавства, не можна було здавати в оренду. Ба більше, на незаконно орендованій машині Ющенко-молодший нехтував правилами дорожнього руху перед носом ДАІшників.

Вплив. Розслідування отримало дуже сильний резонанс. За кілька днів після виходу першої частини його завантажили на сайті УП майже 70 тисяч разів, кілька газет звернулися в редакцію з проханням передрукувати матеріал.

Цією історією журналіст підняв одразу кілька важливих моментів, серед яких розрив між рівнем життя пересічних українців і 19-річного сина президента та неготовність президента адекватно пояснювати, звідки цей розрив узявся. 

Також розслідування зачепило тему, яку в 2020-му складно називати дискусійною: чи має преса цікавитися родинами політиків? І дало на неї однозначну відповідь: так, якщо це суспільно важливо.

Серія публікацій про резиденцію Януковича "Межигір'я"

"Українська правда", 2009-2011

Суть розслідування. Резиденція колишнього президента Віктора Януковича в урочищі "Межигір'я", мабуть, куди міцніший символ його влади за булаву чи гербову печатку.

Янукович заїхав у тоді ще державну дачу на початку 2000-х, у часи свого прем'єрства. Потім споруди в маєтку пройшли кілька рук, державних і приватних, і зрештою були приватизовані.

Відчуження, яке мало вигляд невигідного для держави бартера, відбулось без конкурсу. Компанія "Надра України", що була останнім державним власником, обміняла майно на два будинки в центрі Києва, яких після цього теж позбулась.

Земля залишилась у держави, однак була передана тим же приватним рукам в оренду на 49 років. Ціну при цьому встановили сміхотворну, у тисячі разів меншу за ринкову – 4 гривні за сотку на місяць.

Формально "Межигір’я" розділили між трьома власниками. І на тлі "сусідів" сам Янукович був просто бідняком. На паперах йому належали лише 1,8 га та будинок на 250 метрів квадратних. Лідер "регіоналів" навіть возив туди окремо обраних журналістів, яким показував "скромність" свого життя.

Тим часом "сусіди" спершу прем'єра, а потім президента мали в розпорядженні більше 136 га. Ці сусіди, як довела УП, не були далекі Януковичу. Приватна фірма і благодійний фонд, очевидно, виконуючи роль підставних і маючи зв’язки з "регіоналами", зводили розкішний маєток, захований від зайвих очей. 

У часи президентства Януковича за одним парканом із його "скромним" помешканням з'явився дерев'яний "клубний будинок" на 600 метрів квадратних, куди глава держави потім і переїхав. У народі будинок запам'ятали як "Хонку", за назвою фінської компанії-виробника. 

Навколо також зробили фонтани, поле для гольфу, тенісний корт, кінний клуб, яхт-клуб, гостьовий будинок, вертолітний майданчик з ангаром, гаражний комплекс тощо.

Зараз таке багатство приховати важко – журналісти знімають їх коптерами з повітря. За часів Януковича відкривати правду про його помешкання доводилось знімками із супутника чи з Дніпра, шукати можливість отримати рідкісні фото президентського маєтку, діставати з неофіційних джерел окремі документи та співставляти цифри значно менш прозорого, ніж зараз, державного сектору.

Вплив. Сумнівна процедура, за якою Янукович загосподарював у "Межигір'ї", викликала запитання ще до журналістських розслідувань. Після Помаранчевої революції влада навіть кілька разів нібито бралась за повернення державної дачі. Однак кожного разу кидала справу на півдороги.

Викриття закулісся "Межигір'я" зробило його символом безкрайніх чиновницьких апетитів. Журналісти влаштовували під воротами президента протести, які місцева влада забороняла.

Після втечі Януковича його резиденцію взяла під контроль самооборона Майдану. Після повалення режиму прокуратура відкрила справу про заволодіння держмайном.

Причому підозрюваним, уже в 2019 році, став не лише президент-втікач, а і його попередник, Віктор Ющенко. У прокуратурі пояснювали: "тільки йому за законом напряму підпорядковувалось Державне управління справами і ним розглядались документи, від яких залежала подальша передача резиденції". Сам Ющенко відкинув звинувачення, але пообіцяв не ховатись і захищатись у суді. До розгляду по суті ще не дійшло.

Ще одна "межигірська" справа давно лежить у судах, але ніяк не дочекається розгляду. Вона стосується ексміністра охорони навколишнього середовища та голови правління "Надра України" Едуарда Ставицького, колишнього директора і формального власника резиденції фірми "Танталіт" Павла Литовченка та нотаріуса Юлії Ткаченко.

Екскерівнику Держуправління справами Ігорю Тарасюку пом'якшили підозру, а згодом закрили справу проти нього, бо сплив термін для покарання.

У самій резиденції досі хазяйнує самооборона, яка зробила там музей. Орендовану землю суд повернув державі, але нерухомість там досі є приватною. Вона, хоч і арештована, але має власника.

За законом, до вироку і конфіскації, управляти "Межигір'ям" можна лише через спеціальне державне Нацагентство з розшуку активів (АРМА). Воно мало би знайти управителя, який забезпечить збереження і прибутковість президентського активу на час слідства і суду. 

Суд передав резиденцію АРМА ще влітку 2018 року. Але "прилаштувати" її досі так і не вийшло. Бажаючих шукати застосування цьому дорогому і часто нераціональному майну особливо не було – через це конкурси на управителя неодноразово зривалися.

Коли ж відбір таки провели, переможець викликав чимало запитань у журналістів і суспільства. Невідома фірма мала сумнівну історію, власника, який плутав прізвище свого нібито бізнес-партнера, та обіцяла співпрацювати у "Межигір'ї" з відомими діячами, які у розмові з УП відхрещуватись від таких планів. То ж маловідома фірма резиденцію так і не отримала – договір із нею розірвали. 

Вишка для Бойка

"Дзеркало тижня", 2011

Суть розслідування. У березня 2011 року державний "Чорноморнафтогаз" придбав морську бурову установку за 400 мільйонів доларів. Однак на ринку такі вишки коштували приблизно на 150 мільйонів менше. А сам тендер і його учасники нагадували підставних. 

У менеджменті двох фірм-претендентів згадувався один і той самий латвійський директор, який виявився безхатьком, компанія-переможець була заснована двома офшорами з Віргінських Островів, а її сайт створили за два тижні до тендеру. Згодом, у жовтні того ж року, влада купила ще одну установку, теж втридорога, знову за 400 мільйонів.

Вплив. "Вишки Бойка" – саме так їх запам'ятало суспільство, за ім'ям тодішнього міністра з питань палива та енергетики Юрія Бойка – стали предметом ще не одного журналістського розслідування. Згодом вони перетворились на символ тендерної корупції в Україні.

Після Революції гідності за вишки взялись і правоохоронці. Спершу ймовірним кандидатом у фігуранти називали і самого Бойка. Але згодом правоохоронці виправдовувались: доказів проти ексміністра немає. 

Хоча тогочасний керівник управління спецрозслідувань Сергій Горбатюк скаржився на тиск генпрокурора Юрія Луценка, мовляв, саме він заважав переслідуванню низки керманичів режима Януковича, зокрема і Бойка.

Головними відповідальними за вишки слідство зробило двох утікачів: тогочасного голову Нацбанку Сергія Арбузова і голову "Нафтогазу" Євгена Бакуліна. Обвинувачення проти останнього направлене до суду, умовні вироки отримали кілька рядових фігурантів. 

Газовий король всєя України

Forbes, 2012

Суть розслідування. Перед приходом до влади Віктора Януковича у нафтогазовий бізнес України увірвалась невідома до цього компанія "ГазУкраїни-2009". Ані про неї, ані про власника широким колам нічого не було відомо. Однак фірма швидко стала монополістом на ринку.

Власником виявився мільйонер Сергій Курченко, чий вік лише перевалив за 25 років. Потім за ним навіть закріпилось прізвисько "младоолігарх". 

Курченко починав юристом у Харкові, у 21 рік відкрив власну справу. Однак справжнє кар'єрне зростання молодого бізнесмена сталось у часи правління Януковича.

Спілкуючись із учасниками ринку, чиновниками, аналізуючи дані офіційної статистики, журналісти не лише розповіли історію олігарха, чиє фото донедавна неможливо було знайти у відкритому доступі, а й описали схеми, які зробили Курченка "королем". 

Їхня суть у наступному. Низка пов'язаних компаній вигравали державні тендери і скуповували скраплений газ за заниженими цінами. Про "спайку" з керманичами держави свідчило, наприклад, те, що конкурентів до аукціонів просто не допускали.

Імпорт нафтопродуктів група Курченка контролювала, завозячи їх у країну поза акцизом і ПДВ. Це надавало привілею – можливість ставити нижчу ціну, ніж у конкурентів.

Вплив. Ім'я нафтогазового монополіста Курченка згодом стане невід'ємною складовою "Сім'ї", його називатимуть "гаманцем Януковича". І ніщо не скаже краще про вплив журналістського розслідування, як дії самого олігарха. Менше ніж за рік після публікації анатомії свого бізнесу у Forbes Курченко придбав цей відомий діловий журнал у складі "Українського медіа холдингу".

Тоді з видання пішли спершу автори розслідування, заявивши про неможливість працювати на героя свого матеріалу, підлеглі якого тиснули на журналістів і звинувачували їх в упередженості. Потім заяви про звільнення написали ще півтора десятка працівників Forbes.

Після революції в української редакції з'явились проблеми в стосунках з головним офісом – Forbes відкликав свою ліцензію у холдингу Курченка. Останній номер вийшов у 2016 році, поновився лише у 2020-му.

Після падіння режиму Януковича і втечі його соратників, зокрема Сергія Курченка, правоохоронці взялись за схеми, які вивели його у топ вітчизняного нафтогазового ринку. І не лише за них.

Так звана "справа Курченка" – одна з найбільших справ щодо економічних злочинів "Сім'ї". Вона містить кілька епізодів. Два стосуються його основного бізнесу – заволодіння газом "Укрнафти" та "Укргазвидобування", що спричинило державі 2,2 млрд гривень збитків, та заволодіння 5,1 млрд гривень "Нафтогазу".

Крім того, у справі йдеться про заволодіння грошима кількох банків і подальше відмивання близько 3,3 мільярдів гривень.

Ще два епізоди стосуються заволодіння понад 2 млрд гривень державного "Аграрного фонду" і фіктивного підприємництва, тобто створення фірм для прикриття "бізнесу".

Ще в 2014 році правоохоронці арештували нафтопродукти Курченка. Уряд обіцяв продати їх на аукціоні, а виручку пустити на потреби армії. Але ця історія перетікла в уже нове розслідування.

Адже активи бізнесмена-втікача без конкурсу та за заниженою ціною отримав підприємець Сергій Тищенко, близький до тодішнього глави комітету Ради з питань безпеки і оборони Сергія Пашинського. Виручку поклали у банк з тієї ж групи, що і компанія-покупець, теж під неринкові відсотки. Генпрокуратура навіть розслідувала цю підозрілу реалізацію нафтопродуктів, однак з 2016 року про це розслідування нічого не чути.

Справа Курченка називається "справою" умовно, адже йдеться про різні провадження і фігурантів. Підозрюваних, обвинувачених і навіть засуджених. Від підставних директорів компаній чи капітанів суден до власне Курченка та Януковича. 

З більш-менш високих ешелонів влади у справі Курченка наздогнали ексзаступника голови "Нафтогазу" Олександра Кацубу. Однак наздогнали не дуже прозоро. Він пішов на угоду зі слідством і фактично відкупився 100 мільйонами гривень. Справу Кацуби розглядали в закритому режимі, вирок не оприлюднили.

Засекреченим був й інший вирок, попри надзвичайну суспільну значущість. Цим вироком у 2017 році конфіскували так званий "общак" Януковича на 1,5 млрд доларів. Зробили це через відомого лише у вузьких колах журналістів і правоохоронців підставного менеджера схеми Курченка Аркадія Кашкіна.

УП неодноразово писала, що спецконфіскація, якою вихвалялась попередня влада, викликає чимало питань. А відповіді надійно приховали під грифом "секретно". Можливо, через те, що ці відповіді могли вивести не лише на функціонерів часів Януковича, а й на тих, хто прийшов до влади після Революції.

Ексглава Адміністрації Порошенка, бізнесмен Борис Ложкін продавав Курченку медіахолдинг. А компанія ексочільниці Нацбанку Валерії Гонтаревої супроводжувала фінансові операції офшорів "гаманця Януковича".

Минулого року слідчі наробили нервів членам команди Петра Порошенка, коли спершу просто під час виборів, а потім ще раз пізніше зробили їх підозрюваними у причетності до брудних схем "младоолігарха". Однак підозри кілька разів "вибухнули" у медіапросторі і відтоді затихли.

Ядерне збагачення Миколи Мартиненка

"Українська правда", 2015

Суть розслідування. За документами, які опинились у розпорядженні журналістів, вони розповіли про схему поставок уранового концентрату на державне підприємство "СхідГЗК".

Підприємство, яке мало виробляти цей концентрат. Але яке, як виявилось, купувало його за кордоном, через фірму-прокладку і втридорога. Далі "СхідГЗК" збував концентрат державній атомній сфері.

При цьому фірма-прокладка входила до сфери впливу депутата від тоді прем’єрської партії "Народний фронт", голови енергетичного парламентського комітету та "сірого кардинала" енергетики Миколи Мартиненка. Хоча він сам від цього бізнесу і відхрещується.

На момент виходу матеріалу аналогічну оборудку, від 2014 року, вже розслідувало СБУ. Але підозрілі поставки тим часом існували й далі. 

"СхідГЗК" укладав угоду з австрійською компанією. Та, в свою чергу, платила за концентрат казахстанському підприємству. Різниця, яка осідала в австрійській "прокладці" становила $13,6 млн. Саме на стільки "дорожчав" казахський концентрат на українському кордоні.

Загалом збитки державному підприємству, за поставки в 2014 і 2015 роках, могли сягати близько 34 мільйонів доларів.

Вплив. Правоохоронці з кінця 2015 року розслідували близький до Мартиненка "бізнес". Приблизно тоді ж він склав депутатський мандат.

У 2017 році йому та ще низці фігурантів вручили підозри в розкраданні коштів. Слідство вважає організатором схем саме депутата. Збитки, які встановили детективи НАБУ, становлять 17,28 мільйона доларів. Справа уже два роки в суді.

Наразі Мартиненка обвинувачують не лише в оборудках на "СхідГЗК", а й іншій схемі – розкраданні грошей державного "Енергоатому". За даними слідства, чеська компанія із фактичним російським власником отримувала від "Енергоатому" тендер на закупівлю обладнання за завищеними цінами. І платила за цей тендер "відкат". А отримувала його нібито саме фірма Мартиненка.

Крім того, українського "сірого кардинала" звинувачують у злочинах і за кордоном. Чеські та швейцарські правоохоронці взялись за Мартиненка ще до того, як його наздогнали на батьківщині.

У кінці червня цього року ЗМІ повідомили, що суд у Швейцарії визнав українця винним у відмиванні грошей та призначив йому 28 місяців ув’язнення, 12 з яких "безумовного відбування". 

Офшорний податковий маневр президента України

OCCRP та "Слідство.інфо", 2016

Суть розслідування. 2016 рік став болючим для власників офшорів у різних куточках світу. Журналісти розслідувачі з різних країн опублікували один із найбільших витоків даних в історії – "Панамські папери", які розкривали бізнес-таємниці "сильних світу цього".

Фігурував у цьому витоку і Петро Порошенко. Українські журналісти віднайшли серед мережі власників офшорних компаній і господаря Банкової. Перед тим, як заявити про передачу Roshen у сліпий траст, він зареєстрував для кондитерської компанії фірму на Британських віргінських островах і не повідомив про це у декларації.

Розслідувачі припускали, що таким чином Порошенко мав вивести бізнес у юрисдикцію БВО та уникнути податків.

Вплив. Офшори президента – той випадок, коли про порушення закону, можливо, і не йдеться. Тут постає моральне питання. Адже після Революції гідності, в умовах кризи та війни суспільство очікувало від влади прозорості і чесності. І звісно податкової слухняності від нових керманичів держави.

Власне на цьому й акцентували увагу журналісти, проводячи паралелі по часу між офшорними клопотами президента та загостренням на фронті. Саме в цей час на Донбасі відбувались події, які згодом отримають назву "Іловайський котел".

Таке співставлення, щоправда, прийняли не всі в Україні. Дехто, особливо, серед прихильників Порошенка, але й серед колег-журналістів теж, назвав паралель маніпуляцією і розкритикував розслідувачів.

Рукописи не горять. Чорна бухгалтерія Партії регіонів

"Українська правда", 2016

Суть розслідування. У так званій "комірній книзі" Партії регіонів, яка майже одночасно опинилась у розпорядженні колишнього журналіста, на той час депутата Сергія Лещенка та на той момент ексзаступника голови СБУ Віктора Трепака, йшлось про неофіційні витрати влади Януковича.

У документах стояли прізвища як попередників, так і представників нової влади, топ-менеджерів телеканалів, керівників соцслужб і політтехнологів. Ініціали збігались, наприклад, з іменами ексміністрів Олени Лукаш чи Леоніда Кожари, керівника центрвиборчкому Михайла Охендовського, депутатів Євгена Геллера чи Віталія Калюжного тощо.

Призначення грошей було різним: від оплати мобільного зв’язку до "зарплат".

Вплив. Незадовго до публікації УП стало відомо, що Віктор Трепак передав "комірну книгу" Національному антикорупційному бюро. І детективи взялись її перевіряти.

Згодом підозру по слідах "чорної бухгалтерії" отримав колишній голова ЦВК Охендовський. На той момент він ще обіймав посаду.

Слідство вважало, що чиновник 6 разів отримував непублічні гроші від "регіоналів" – загалом на 161,7 тисяч доларів. Експертиза навіть підтвердила справжність його підпису навпроти виплати так званих "командировачных".

Однак до покарання не дійшло – справу закрили "у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи та вичерпанням можливостей їх отримати".

Охендовський все заперечував, його захист називав "комірну книгу" смішним фейком. Так само, до речі, про неї відгукувались за кордоном, у Сполучених Штатах Америки, де теж знайшовся фігурант "чорної бухгалтерії". Ним є Пол Манафорт – керівник виборчого штабу нинішнього президента Дональда Трампа та колишній політтехнолог Януковича.

У НАБУ говорили, що прізвище Манафорта теж з’являлось у неофіційних "касових" підрахунках регіоналів. Згодом американець отримав на батьківщині вирок за фінансові махінації, в тому числі, під час роботи на українських політиків.

Пізніше у Дональда Трампа будуть говорити, що Україна намагалась вплинути на вибори у США. 

Захищаючи американського президента від загрози імпічмента, його адвокат Рудольф Джуліані зніме кіно, в якому, в тому числі, їхній "брат по нещастю" Охендовський буде розповідати про нібито фальсифікацію "комірної книги".

Заплати Ахметову і друзям президента, або Формула з доходом на 24 мільярди

"Українська правда", 2016

Суть розслідування. У квітні 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг представила нову методику формування ціни на українське вугілля.

Тоді ж журналісти пояснили, що означає незрозуміла широкому загалу формула. 

Згідно з нею, український антрацит вирішили оцінювати за індексом ціни в регіоні ARA (Амстердам, Роттердам, Антверпен) і сумувати до цифри витрати на доставку в порт.

Причому вартість доставки і так входить до індексу, який беруть за основу. Але влада вирішила, що цього буде недостатньо. Фактично це означало, що вугілля з України мало би доїхати до Роттердаму і повернутись назад, щоб виправдати нову методику.

Зацікавленими у такий підрахунках були оточення президента Петра Порошенка і донецький олігарх Ринат Ахметов, яким нововведеня мали принести близько мільярда доларів.

Вплив. Формула швидко стала відомою як "Роттердам+" і як одна із найбільш сумнівних енергетичних схем часів Порошенка залишалась на слуху у суспільства.

Національне антикорупційне бюро взялось за неї ще в 2017 році. Та довгий час про якісь зрушення в розслідуванні не було чути. Вони з’явились після зміни влади і коли сама формула вже припинила діяти.

У серпні 2019 року детективи повідомили про підозру 6 фігурантам, зокрема, ексголові НКРЕКП Дмитру Вовку. Суд навіть дозволив його арештувати. Щоправда, заочно. 

Вовк нині за кордоном, а в Україні – в розшуку. Він сам називає переслідування помстою з боку іншого олігарха, Ігоря Коломойського.

Підозри отримали також колишні підлеглі Вовка і менеджери ахметівського ДТЕК. Слідство у справі триває. 

Mr. Petro Incognito. Таємна відпустка президента Порошенка

"Схеми", 2018

Суть розслідування. На самому початку 2018 року журналісти відслідкували, як президент із родиною, ймовірно, повертався з Мальдів. 

При цьому офіційно серед пасажирів літака не було Порошенків. Тобто якщо в ньому дійсно сиділа родина глави держави, вона проходила контроль під чужими іменами.

За підрахунками розслідувачів, президент витратив на відпустку щонайменше 500 тисяч доларів. На самому курорті президент теж був анонімно – як Mr. Petro Incognito (Ukraine). 

В Адміністрації президента відпочинок на островах Індійського океану підтверджували. Але сам Порошенко стверджував, що перетинав кордон за власним паспортом. 

Вплив. Уже після програшу Порошенка на президентських виборах, у 2019 році, його новорічна подорож зацікавила і Державне бюро розслідувань.

Щоправда, справу відкрили не за самим лише розслідуванням журналістів, а після заяви колишнього соратника Віктора Януковича, юриста Андрія Портнова. 

Але повз можливість покопирсатись у паперах "Схем" слідчі теж не пройшли. В ході слідства мали проаналізувати доходи 5-го президента відтоді, як він обійняв посаду. 

Нещодавно стало відомо про першу підозру у справі – її отримав колишній керівник військової частини Держприкордонної служби. За версією слідства, чоловік наказав пропустити Порошенка з родиною через державний кордон "поза існуючим пунктом пропуску".

Сам колишній президент сказав, що ніколи не бачив цього прикордонника. 

Наразі майже всі судові рішення у справі засекречені. Мовляв, інформацію слідства потрібно захистити від розголошення, адже "її оприлюднення зашкодить належному розслідуванню та збиранню доказів".

Серія публікацій про справу Катерини Гандзюк

"Українська правда", 2018

Передісторія. 31 липня 2018 року в Херсоні облили сірчаною кислотою активістку, працівницю міської ради Катерину Гандзюк – після трьох тяжких місяців лікування вона померла в опіковому центрі Києва. 

Розслідування одразу опинилося під прицілом друзів Катерини, які об’єдналися в ініціативу "Хто замовив Катю Гандзюк?". 

У 2019 до в’язниці сіли п’ятеро виконавців нападу – отримали від 3 до 6 років. Двоє ймовірних організаторів – голова Херсонської ОДА Владислав Мангер і експомічник депутата тієї ж облради Олексій Левін – у СІЗО, їхні справи наприкінці липня 2020 направили до суду. 

У СІЗО перебуває ще один фігурант справи – Ігор Павловський, експомічник екснардепа від БПП Миколи Паламарчука.

Окрім них, активісти вважають причетними до нападу ексголову Херсонської ОДА Андрія Гордєєва та його ексзаступника Євгена Рищука. Ще кількох людей – від міністра Арсена Авакова до місцевих правоохоронців – звинувачують у саботажі розслідування.

Але початково в розслідуванні фігурувало геть інше прізвище.

Суть розслідування. У 2018 першим затриманим у справі нападу на Гандзюк став Микола Новіков. На нього одразу посипалися "експертні" оцінки члена колегії МВС, на той момент нардепа Антона Геращенка, який ще до рішення суду назвав Новікова "людиною, яка здійснила злочин". Згодом за це довелося вибачатися.

Сам Новіков заявляв, що не був у Херсоні в день нападу, а відпочивав на морі, у селі Більшовик. Такі ж свідчення дала його сестра Ірина Кодакова – утім суд заявив, що не може на них покладатися, адже вони мають родинні зв’язки. Новікова арештували.

За тиждень після його арешту журналістка Мар’яна П’єцух опублікувала інтерв’ю з двома ключовими свідками – Ольгою Антонишиною та Сергієм Бзделем, львівським подружжям, яке разом з Новіковим відпочивало в Більшовику. Вони заявляли, що в день нападу на Гандзюк Новіков був на морі – як і в усі інші дні відпочинку. Після оприлюднення відео – їх викликали на допит. 

Справу Новікова закрили за 15 хвилин до початку засідання, на якому суд мав розглядати апеляцію на його арешт. 

Окрім закидання підозри невинуватій людині, серія публікацій охопила ще кілька важливих питань. 

Зокрема, поставила під сумнів мотив нападників – ті запевняли, що хотіли покарати Гандзюк, бо вона нібито підтримувала сепаратистів і була корупціонеркою. Друзі та колеги Каті рішуче це заперечували, як один з доказів журналіст Сергій Нікітенко оприлюднив Катеринину подяку від Української добровольчої армії.

Враховуючи, що поліція спочатку не розслідувала напад як замовний, слідство могло замкнутися на мотивації нападників і не дійти до істини, тобто відповіді на запитання – хто ж замовив Катю Гандзюк.

Наступні публікації пояснювали роль Ігоря Павловського, який нині перебуває в СІЗО, і його зв’язок з Володимиром Торбіним, який вже відбуває покарання за напад. А також піднімали питання Олешківського лісу, ситуацію навколо якого активно на своїй Facebook-сторінці коментувала Гандзюк.

Вплив розслідування. Невинувату людину – Миколу Новікова – звільнили з СІЗО. Унаслідок дій поліції, прокуратури та суду він провів там 19 днів.

"Ніхто не вибачався і нікому це не потрібно, – каже сестра Новікова Ірина Кодакова за 2 роки після затримання. – Ще й погрожували, казали, щоб не афішували, бо це їхні погони і все таке".

Люди, які просили суд арештувати Новікова – прокурор Херсонської обласної прокуратури Сергій Кондюрін і слідчий Головного управління Нацполіції в Херсонській області Олександр Шепель – продовжують працювати у правоохоронній системі.

Армія. Друзі. Бабки.

Bihus.info, 2019 

Суть розслідування. Мабуть, найгучніший корупційний скандал спіткав Петра Порошенка та його оточення перед президентськими виборами 2019 року. Найгучніший – бо йшлось не просто про обкрадання держави, а про болючу для українського суспільства оборонну сферу.

Журналісти отримали величезний злив, який частково перетинався, підтверджував, а головне доповнював іменами і прізвищами попередні розслідування про корупцію в "Укроборонпромі". У зливі було листування між фігурантами, документи правоохоронців тощо.

Суть оборудок полягала у контрабандному постачанні запчастин із Росії через так звані фірми-прокладки і з переплатою у 2-4 рази.

"Будівельниками" схем заробітку на державному бюджеті журналісти називали сина першого заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони Ігоря Гладковского та його бізнес-партнерів Андрія Рогозу та Віталія Жукова. 

При цьому розслідувачі вважали, що сам заступник секретаря РНБО Олег Гладковський був у курсі та міг так само отримувати зиск від "бізнесу" свого сина.

Так само в курсі, ймовірно, було керівництво "Укроборонпрому" та всі правоохоронні органи, які роками блокували розслідування цього "бізнесу". До відповідальності притягали лише найнижчу ланку – підставних менеджерів, які могли і не знати, які компанії записали на себе.

Вплив. Схеми на оборонці стало одним із основних аргументів у арсеналі противників Петра Порошенка. Його виборчі опоненти пригадували цю історію чи не за кожного зручного моменту. За даними УП в оточенні колишнього президента, скандал коштував йому і багатьох відсотків у рейтингу. 

Розслідування викликало також вуличні протести. Переважно їх проводив Нацкорпус, який пов’язують із очільником МВС Арсеном Аваковим. Відомство останнього, у свою чергу, на президентських виборах грало не на стороні Порошенка, а сам міністр – єдиний зберіг посаду при новому президентові.

Між кількома серіями розслідування Олега Гладковського звільнили з РНБО. Від роботи відсторонили директорів кількох оборонних підприємств. 

Фігуранти скандалу звинувачення, які лунали зі ЗМІ, заперечували. Гладковський-молодший зняв відео-пародію на розслідувачів і подав на них до суду. У липні 2020 року суд став на його сторону і зобов’язав журналістів спростувати свій матеріал. Однак це була лише перша інстанція – розслідувачі будуть судитись далі.

Що ж до офіційного слідства, то більш ніж за рік про покарання ймовірних "схематозників" досі не йдеться. Як уже згадувалось, правоохоронці весь час знали про оборудки, але чи закривали на них очі (за даними розслідувачів, теж не задарма), чи не поспішали наздоганяти винних.

Коли ж про оборудки дізналась уся країна, органи правопорядку були змушені реагувати, виправдовуватись та звинувачувати одне одного.

Протягом перших тижнів детективи нагрянули з обшуками безпосередньо до Олега та Ігоря Гладковських. За сім місяців колишнього заступника секретаря РНБО не пустять на літак, оголосять підозру і арештують з можливістю вийти під заставу, що він і зробить.

Однак ця справа не стосується тих схем, про які говорили журналісти, і виглядає дрібнувати на її фоні. Йдеться про нібито заволодіння держкоштами на користь корпорації "Богдан" Гладковського та брехню в декларації. Розслідування у цій справі наразі завершене, до суду вона ще не скерована.

Так само у перші тижні підозри від Генпрокуратури отримують Андрій Рогоза та Віталій Жуков. Тодішній генпрокурор казав про "розкрадання державного бюджету шляхом несплати податків". Звучало ефектно, але на ділі було не так пафосно.

Жукову та Рогозі інкримінували просто несплатку податків. І хоча сума була не малою, 26,6 мільйона гривень, вона виглядає смішно на фоні неофіційних заробітків у щонайменше 250 мільйонів, нарахованих журналістами.

Справу за податки на Жукова та Рогозу завели ще в 2016 році. Але з офіційною підозрою пришли лише після скандалу. Крім того, згодом стало відомо, що буквально за день до оголошення підозр фігуранти фактично оплатили собі індульгенцію.

Вони повернули в бюджет ті самі 26,6 мільйона, що дозволяло звільнити їх від покарання. І прокуратура навіть пішла з таким варіантом до суду, але отримала відмову від служителів Феміди. 

Пізніше, вже у 2020 році, чоловікам посилили підозри, підвищивши суму збитків до 50 мільйонів. Жукову призначили заставу – майже у 5 разів меншу, ніж просив прокурор.

Рогозу разом із іншим фігурантом скандалу, СБУшником Дмитром Москаленком, зараз судять в іншій справі. Служба безпеки навіть говорила про це, відповідаючи на закиди журналістів. Щоправда, не уточнюючи, що судять чоловіків не за корупцію в оборонці, а за шахрайство – пропозицію одному з урядовців часів Януковича за гроші витягнути його з-за ґрат.

Шахрайська справа Рогози у суді вже більше двох років. Перед одним із засідань УП намагалась поговорити з чоловіком про "Укроборонпром" і переслідування за податки. Однак фігурант гучного розслідування лише нахамив журналістці і заявив, що "не дає інтерв’ю".

Кілька чиновників оборонного концерну отримали підозри за оборудки з перекупом списаних прицілів. Це на той момент уже колишній директор Харківського бронетанкового заводу Олександр Глушко та заступник директора Ігор Якименко.

Як свідчать дані судового реєстру, 5 червня цього року прокуратура закрила провадження, щонайменше, стосовно Глушка. У 2019 році він пішов у профільний оборонний бізнес, який, зокрема, співпрацює з державою. Заступник директора ХБТЗ Якименко продовжує обіймати посаду.

Була ще низка затриманих чиновників, яким висунули претензії не щодо описаних журналістами події, а стосовно інших оборудок. Зокрема, чинний на той момент директор "Спецтехноекспорту" Владислав Бельбас. Відстороняти його від роботи суд не захотів. Чиновник залишався на посаді до жовтня минулого року, допоки його не звільнило керівництво концерну. Його справа скерована до суду на початку 2020 року.

До серпня минулого року на посаді залишався і гендиректор "Укроборонпрому" Павло Букін. За даними журналістів, він міг отримувати вигоду від бізнесу Гладковського-молодшого.

Восени Букіну оголосили підозру, але лише за неправду в декларації на 10 мільйонів гривень. Цієї весни справу передали до суду. Слухання по суті мають розпочатись у серпні.

Двоє спершу відсторонених від роботи працівників НАБУ, до яких у журналістів виникли претензії, наразі працюють, як і раніше. Ще один ексдетектив, Євген Завгородній,  отримував офіційну підозру, але згодом претензії з нього зняли. Завгородній пішов з посади ще до скандалу і нині працює помічником судді.

***

Звісно, офіційні справи правоохоронців і розслідування журналістів – різні речі. Останні можуть ґрунтуватись не лише не документальному підтвердженні, а виходити з інформації джерел, що заслуговують на довіру. Звинувачення у медіа іноді бувають скоріше про мораль і прозорість, ніж про пряме порушення закону. 

Але відповідальність буває не лише кримінальна, а й політична. І її розпорядник – не детектив НАБУ чи прокурор. А громадяни. І вершити це політичне правосуддя можна не суддівським молотком. А висновками і громадянським вибором.

Соня Лукашова, Ольга Кириленко, Українська правда

Реклама

Читайте також: