«Ми не знаємо — живий він чи ні, ми просто чекаємо». У Миколаєві пройшла чергова акція на підтримку військовополонених

Аліса Мелік-Адамян
•
15:45, 06 жовтня, 2024

В центрі Миколаєва пройшла традиційна акція на підтримку військовополонених, фото: «МикВісті»

На центральній вулиці Миколаєва у неділю, 6 жовтня, містяни вийшли на акцію-нагадування про військовополонених і зниклих безвісті військовослужбовців.

На акцію доєднались близько 200 миколаївців, повідомляють «МикВісті».

Серед присутніх члени родин військових, їх близькі, друзі і небайдужі миколаївці. Мета кожного — не дати суспільству забути, що тисячі військових, які боронили український суверенітет, в полоні Російської Федерації.

Одними з них є батьки 36-річного бійця, який служив у 41-й бригаді. У грудні минулого року чоловік пропав під час боїв на Харківському напрямку.

— У нас немає жодного розуміння, де він, чи є він, — стримуючи сльози розповідає матір піхотинця Івана. — Ми дивимося, шукаємо, моніторимо канали, але нічого. Ми подавали запити в Росію, але нічого. Можливо, вони і приховали якусь інформацію, цього точно знати неможливо. Але їх остання відповідь, що людини із таким прізвищем у них немає. Аналогічно і наше командування каже, що після бою його ніхто не бачив ні живим, ні мертвим.

Ніяких відомостей про племінника немає і родина 22-річного бійця, який обороняв Маріуполь, Дмитра Літвінова. Щонеділі його молодша сестра та тітка виходять на акцію, щоб наголосити на важливості питання щодо полонених.

— Він був у Маріуполі і там потрапив в полон 22 березня 2022 року, тоді йому було 19 років. Ми бачили його на відео і це все, що ми маємо з відомостей про нього. З іншого боку ніяких підтверджень ми не отримували, звʼязку не маємо і де він може знаходитись, теж не знаємо. Ми чекаємо, це все, що залишається, — розповіла тітка Дмитра.

Третій рік з полону чекає родина 24-річного морпіха 36-ї ОБрМП Владислава. Хлопець потрапив у полон росіян, обороняючи Маріуполь. Під час останнього обміну полоненими в Україну повернули бійця, якого утримували разом з їх сином, каже пані Марина. Він розповів, що не дивлячись ні на що, Владислав тримається і сподівається на повернення.

— 14 вересня був обмін і відгукнувся Андрійко , який разом з ним був в одній камері у Росії. Сказав, що син чекає на обмін, тримається, дуже міцний. Каже, що у мого сина є, чому повчитись, бо є такі хлопці, що падають вже духом, зневірені у всьому. А він не падає духом. Усі листи, які ми пишемо, він від нас отримує. Це його і тримає. А я тільки цією вірою на повернення і живу, і стою, і лягаю і прокидаюсь кожного дня, — сказала мати полоненого.

Крім близьких та членів родини, на акціях присутні і пересічні миколаївці. Для них та їх дітей це вже стало традицією.

— У мене немає рідних в полоні і почала я не так давно виходити, але для мене це стало дуже важливим. Це той мінімум, який я, як людина, яка живе безтурботне життя у порівнянні з нашими військовими, можу взагалі зробити, — каже жителька Миколаєва Анастасія.