Нарешті вдома. Україна зустрічає політичних в’язнів

Лідер УНА-УНСО та один із засновників “Правого сектора”. Був затриманий 21 березня 2014 року при в’їзді до Росії. У травні 2016 року суд у республіці Чечня засудив українця до 22,5 років позбавлення волі за участь у Першій чеченській війні в 1994-95 роках. Сам Карпюк заперечує звинувачення, бо ніколи в Чечні не був.

19 серпня цього року адвокат Карпюка Олексій Барановський повідомив, що чоловік “вибув” із російської в’язниці “Владимирский централ”: “Карпюк міг “вибути” з тієї ж причини, що і політв'язень Володимир Балух, якого 16 серпня вивезли з колонії міста Торжок Тверської області. Посилка, відправлена йому минулого тижня, повернулася мені назад із позначкою “адресат відсутній”, а це означає, що їх обох забрали з “насиджених місць” приблизно в той самий час, і це викликає стриманий оптимізм”, – заявив чоловік.

Станіслав Клих, 45 років

Був затриманий у 2014 році на території Росії та звинувачений в участі в бойових діях під час Першої чеченської війни. 26 травня 2016 року суд у Чечні засудив Станіслава Клиха до 20 років позбавлення волі. Родина чоловіка заперечує звинувачення, як і він сам, оскільки ніколи не був у Чечні. В жовтні того ж року Верховний суд Росії відхилив апеляцію на захист вироку. Клиха утримують у Вєрхньоуральську.

У 2017 році Станіславу було призначене примусове психіатричне лікування в лікарні Магнітогорська; після цього він схуд на 15 кілограм. Як повідомляли Amnesty International, Станіслав мав пролежні, не міг самостійно вмитися та керувати власними руками.

23 травня 2019 року російська правозахисниця Тетяна Щур повідомила, що Клих оголосив голодування: “Просто вже більше неможливо терпіти: ні холод в камері, ні погану їжу, від якої постійно нудить, а головне забуття! Надія, розбуджена очікуванням змін, загрожує обернутися новим відчаєм. Голодування Стаса – це заклик, благання, крик про допомогу, адресований новому президенту через червоні цегляних стін Верхньоуральському острогу, з самотності і темряви”.

Олександр Кольченко, 29 років

Кримського активіста Олександра Кольченка затримали в травні 2014 року разом з режисером Олегом Сенцовим. Чоловіків звинувачували в організації терактів на пів острові. У серпні 2015 року Північнокавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Кольченка до 10-ти років колонії. Олександр відбував термін у місті Копейську Челябінської області.

31 травня 2018 року Кольченко оголосив голодування з вимогою звільнити Олега Сенцова. 7 червня він припинив голодування через ослаблення організму. В липні того ж року мати Лариса Кольченко вперше побачилась з сином за довгий час.

У січні 2019 року адвокатка Уральської правозахисної групи Тетяна Щур повідомляла, що хлопця на початку січня було переведено до штрафного ізолятора, за самовільне пересування по колонії: “Не сподобався він мені щось, – каже адвокатка, – Блідий якийсь, худенький зовсім і замкнутий. Напружений, посміхатися перестав”.

Міжнародний правозахисний центр “Меморіал” вніс Олега Сенцова та Олександра Кольченка в список політв’язнів.

Роман Сущенко, 50 років

Український журналіст інформаційного агентства “Укрінформ” у Франції. Романа заарештували 30 вересня 2016 року в Москві за “шпигунство на користь України”.

16 березня 2017 року Європарламент прийняв резолюцію “Політичні в'язні в тюрмах Росії і ситуація в Криму”, в якій зазначається, що Роман Сущенко, як і інші українські політичні в’язні, незаконно утримуються на території Росії. Вирок Сущенка включили в позові України проти Росії в Європейський суд з прав людини.

4 червня 2018 року Московський міський суд засудив Сущенка до 12-ти років колонії суворого режиму. 7-го листопада його перевели в колонію №11 в село Утробино Кіровської області.

У серпні 2019 року адвокат Марк Фейгін повідомив, що Роман Сущенко підписав документи на згоду відбувати термін покарання в Україні: “Можу сказати, що влітку Роман підписав надані з ініціативи російської сторони папери про його згоду на відбування покарання в Україні. Але перебільшувати значення цього факту не варто. Ці папери можуть досить довго лежати в теках, чекаючи свого часу. Плани російської сторони нам невідомі”.

Роман надсилав малюнки з колонії: зимовий пейзаж Києво-Печерської лаври, Собор Святої Софії, католицький собор у Страсбурзі та інші. 29 травня цього року в Нью-Йорку відкрилась виставка його картин під назвою “Чорнила, цибулеве лушпиння та буряковий сік: мистецтво політичного в’язня Романа Сущенка”.

Євген Панов, 42 роки

Євгена Панова разом з ще одним українцем Андрієм Захтеєм затримали в Криму на початку серпня 2016 року за звинуваченням у підготовці диверсій у Криму (стаття 30 і пункт "а" частини 2 статті 281 КК РФ). Він угоди зі слідством він відмовився. У грудні 2016 року Євген Панов заявив про тортури з боку ФСБ.

В липні 2018 року підконтрольний РФ суд Криму засудив Панова до 8 років колонії суворого режиму. 

До затримання він працював водієм автобуса АТП Запорізьскої АЕС.

"Поки не побачу - не повірю", - сказала сьогодні журналістам мати Євгена, яка разом з іншими родичами приїхала до офісу омбудсмена, звідки вони на автобусах вирушили в аеропорт Бориспіль.

Олексій Сизонович, 63 роки

Олексій Сизонович народився 23 березня 1956 року. Пенсіонер, жив у Краснодоні.

За версією обвинувачення РФ, у квітні 2014 року він був завербований СБУ і нібито увійшов в диверсійну групу, яка повинна була здійснювати вибухи на непідконтрольних Україні територіях Донбасу. У травні 2016 року куратор Сизоновича нібито наказав йому спланувати терористичний акт на території міста Каменськ-Шахтинський Ростовської області у день виборів в РФ. У справі є значні прогалини слідства, зокрема пов’язані з невідповідністю планів Сизоновича його фізичному здоров‘ю. Українські правозахисники вважають, що під час слідства на адвоката та Сизоновича тиснули. Фактично знаходився під вартою на території РФ з вересня 2016 року, але вірогідно раніше — з 26 серпня. Засуджений російським судом до 12 років колонії суворого режиму зі штрафом у розмірі 250 тисяч рублів.

Український консул Діана Іванова в інтерв'ю Радіо Свобода заявляла, що Сизоновича в СІЗО били так сильно, що він двічі перебував у стані клінічної смерті.

Артур Панов, 21 рік

19-річного Артура Панова затримали на початку грудня 2015 року у Ростовській області після перетину українсько-російського кордону нібито за підозрою в підготовці теракту в Ростові-на-Дону. 

11 серпня 2017 року Північно-Кавказький окружний військовий суд виніс обвинувачувальний вирок Артуру Панову - 8 років позбавлення свободи в колонії суворого режиму. 

В травні 2017 року поширилися чутки, що Панов нібито загинув. Він написав лист, в якому спростував їх, але повідомив, що оголошує голодування. "Я живий, живу і буду жити. Буду жити, аби в один з днів повернутися в Україну до своєї родини, своїх співвітчизників, щоб почати по-справжньому цінувати свободу і власне життя", - писав Панов.

Едем Бекіров, 60 років

Мешканця селища Новоолексіївка Херсонської області Едема Бекірова затримали російські силовики на в'їзді в Крим 12 грудня 2018 року. Він прямував до Криму відвідати 78-річну матір і родичів, але був заарештований за звинуваченням у зберіганні і передачі вибухових речовин і боєприпасів. Бекірову закидають поширення і транспортування понад 10 кілограмів тротилу і 190 бойових патронів.

У політв'язня Бекіров 1 група інвалідності і кілька хронічних хвороб. Йому потрібна цілодобова медична допомога.

27 серпня цього року підконтрольний Росії Центральний районний суд Сімферополя змінив запобіжний захід щодо Бекірова з утримання в СІЗО на зобов'язання про явку в суд. Проте додому він так і не повернувся, і родичі заявили, що не знають, де він.

"Десять днів минуло з моменту прийняття судом в Криму рішення про зміну запобіжного заходу Едему Бекірова з утримання в СІЗО на зобов'язання про явку в суд. Ні адвокати, ні мама, ні дочка Едему Бекірова його не бачили. Його місцезнаходження їм не відомо", - заявила дружина активіста Гульнара Бекірова.

Одна присяга на все життя. Полонені моряки

25 листопада російські прикордонники захопили три українські кораблі: малі броньовані артилерійські катери “Бердянськ” та “Нікополь”, а також рейдовий буксир “Яни Капу”. У полон потрапило 24 українських моряки, які повертались після спроби пройти через Керченську протоку в Азовське море. З них троє отримало поранення коли росіяни відкрили зброю.

Усі моряки були заарештовані в Криму та незаконно вивезені в Росію. У Сімферополі їх заарештували на 2 місяці за “незаконний перетин кордону” із загрозою до 6-ти років позбавлення волі. 30 листопада українців незаконно вивезли в Москву: 21-го моряка помістили в слідчий ізолятор “Лефортово”; поранених – у медичну частину ізолятора “Матроська тиша”.

7 квітня Петро Порошенко відзначив моряків державними нагородами: орденами Богдана Хмельницького III ступеня і “За мужність” III ступеня, а також медаллю “За військову службу Україні”. 25 травня Міжнародний трибунал зобов’язав Росію звільнити моряків і повернути в Україну, проте 17 липня у Москві полоненим морякам продовжили арешт: 21 моряку – до 24 жовтня, іншим – до 26 жовтня 2019 року.

Сьогодні всі вони повертаються в Україну. 

Андрій Артеменко, 25 років (Кіровоградська обл)

Андрій отримав поранення під час обстрілу катера “Бердянськ”, де був матросом. Хлопець також був студентом заочної форми факультету “кораблеводіння” Інституту військово-морських сил України Одеської морської академії. Дружина Марина Уманець зазначала в коментарі журналістам, як напередодні виходу в море Андрій розповів їй про те, що корабель будуть перебазовувати до Бердянська для переходу: “Він сказав, що будуть переходити цей Керченський міст. Був начебто дозвіл на перехід”, – публікує Радіо Свобода.

У лютому адвокатка Марія Курякіна повідомляла, що в моряка не минає набряк рук і болять очі, куди потрапили осколки від обстрілу. В листі редакції ТСН у грудні минулого року Андрій писав про покращення свого стану здоров’я: “У зв'язку з тим, що погано знаю російську мову, попросив співкамерника допомогти мені у написанні цього листа. Стан мого здоров'я добрий, одужую. Мені тут надають необхідну медичну допомогу. Який стан справ у хлопців, мені не відомо, оскільки утримуємось у різних камерах”.

Віктор Безпальченко, 32 роки (Херсонська область)

Старший матрос рейдового буксиру “Яни Капу” був серед тих, кого в 2014 році російські військові блокували на озері Донузлав, щоб українці перейшли на їхній бік. Тоді хлопець був у команді з іншим моряком – Сергієм Чулібою, з яким через 5 років разом потрапить у полон. Мати хлопця Людмила Безпальченко розповідала, що Володимир жодного разу не сумнівався, щоб залишитись у Криму: “Він навіть не хотів про це чути: я навіть не розумію, як це можна давати присягу Україні, батьківщині, і залишатися там. Навіщо і чому? Ми навіть не знали, що він буде такий у нас. Характер у нього, звичайно, сильний. Він не зі слабодухих”.

Адвокатка моряка Оксана Опаренко зазначала, що стан здоров’я Безпальченка нормальний, чоловік почав самостійно вивчати англійську, проте “за весь час Віктор отримав тільки один лист. Хоча рідні та близькі люди пишуть йому листи часто, але, вони чомусь до моряка не доходять”. 

У червні Віктор Безпальченко в московському СІЗО «Лефортово» уклав шлюб зі своєю нареченою Тетяною. Святкування відбудеться коли моряка звільнять з полону.

Юрій Без’язичний, 29 років (Одеса)

Юрій – старший матрос бойового катера “Бердянськ”, студент-заочник третього курсу Одеського національного морського університету. Адвокат Микола Полозов повідомив, що психологічний стан моряка стабільний, але просив допомогти з “отриманням академічної відпустки в університеті”.

У 2016 році чоловік підписав контракт з військово-морськими силами і цього року в березні його “кар’єра” мала би закінчитись, – розповідала в сюжеті телеканалу “Прямий” сестра Без’язичного Христина: “Ми отримали від нього один єдиний лист, який він написав ще 19 грудня. Більше листів не було. Він переказував, що з ним все добре, психологічний стан у них піднесений у всіх. Їм дуже добре допомагають волонтери. Але він отримував листи від усіх, але тільки не від рідних. Тобто дуже багато листів він отримав. Від нас, на жаль, листи до нього не доходять”.

У 2017-му батько Юрія загинув на Донбасі, куди пішов добровольцем.

Юрій Будзило, 46 років (Одеська область)

Мічман рейдерського буксира “Яни Капу”. Одразу після армії пішов служити в Військово-морські сили, щоб продовжити батьківську справу.

– У нас в роду дуже багато воєнних, батько служив у воєнно-морському флоті, і Юра теж. Потім він працював прапорщиком у воєнкоматі на призовному пункті, – розповідала Громадському телебаченню сестра Юрія Олена.

Повернувся у море чоловік у 2010 році – за чотири роки до анексії Криму. Юрій, за словами дружини Ірини, не йшов на пенсію лише з однієї причини – хотів дочекатися закінчення війни: “Це зміст його життя – кораблі і море. Він дуже любить свою країну і казав, що я не піду з армії,поки ми не припинимо боротьбу між народами”.

– Юрій Олександрович дуже сподівається і вірить, що незабаром повернеться додому і глибоко переконаний в цьому. Сказав: «Коли повернуся, хочу політати. У мене є дельтаплан, ось повернуся додому, підготую його і політаю. Ну а взагалі, зберу собі невеликий вертоліт і буду на роботу літати! :)) На жаль, не один лист з дому він ще не отримав, сам написав близько 5-ти листів, з яких тільки один дійшов додому, – повідомляв у Facebook адвокат Айдер Азаматов.

Володимир Варімез (Одеська область)

Старший матрос буксира “Яни Капу”. До виходу в Маріуполь служив на катері “Сміла” в Керченській протоці. Хлопець разом з командом перевіз катер до Одеси із Севастополя після анексії. Брат військовополоненого моряка Олександр зазначав, що їздив на зустріч з Володимиром: “Це було взагалі дуже сильно хвилююче. Він дуже був радий. В його очах взагалі все змінилося. Він був в шоці, що я приїхав з Одеси туди в Москву”.

30 липня Володимиру виповнилось 27 років. День народження він зустрів у російській тюрмі “Лефортово”.

Михайло Власюк, 34 роки (Київ)

Старший матрос “Яни Капу” став 21-м українським моряком, який заявив слідчим, що він військовополонений.

“Коли він повернувся з Криму в 2014 році, в нього в очах були сльози, коли їхній капітан сказав скласти зброю і додав: “Власюк, не разлагай дисциплину… Тобі сказали скласти зброю”. Він приїхав і в нього були сльози на очах, не міг зрозуміти, чому вони це роблять”, – розповідала журналістам “Прямого” сестра Михайла Світлана. Дівчина також їздила взимку в Москву на суд з братом.

Богдан Головаш, 22 роки (Полтавська область)

У 2011 році закінчив Кременчуцький військовий ліцей, служив старшим матросом малого броньованого артилерійського катеру “Бердянськ”. У 2014 році був курсантом Академії ВМС імені Нахімова в Севастополі, яку покинув після анексії та перевівся на навчання до Одеси.

Мати юнака Ярослава Головаш розповідала, що хлопець не збирався залишатись в Криму: “Я пам’ятаю одну ніч, коли він нам зателефонував. І говорить, що їх змушують скласти присягу на вірність “кримському народу”. На що я йому сказала: “Приймай будь-яку присягу, аби ти залишився живий”. І він сказав: “Мама, як ти можеш таке говорити? Я вже склав присягу українському народові”. У лютому хлопець мав захищати диплом.

Денис Гриценко, 35 років (Миколаїв)

Капітан катера “Бердянськ”.

“Мій тато – герой”, – такі написи робить на малюнках 8-річний син Дениса Артем, а ще малює українські прапори, виготовляє паперові кораблики. В сюжеті телеканалу “Прямий” мама військовополоненого Лариса Гриценко розповіла, що їй вдалось поспілкуватись із сином, коли суддя пішла: “ми могли десь хвилин 40 спілкуватися, навіть один одного помацати, побачити очі. Так як там не було скла в цих ось решітках, можна було за руку взятися”.

Адвокат Микола Полозов повідомляв, що, за словами Гриценка: “він ні секунди не сумнівався, що вся країна бореться за свободу його самого і його товаришів, навіть не дивлячись на тотальну ізоляцію, в якій він опинився. По відношенню до нього ніхто не застосовує силу або тиску, навпаки, ставляться з повагою”.

Злочинцем Денис Гриценко себе не визнає, у грудні під час допиту заявив для протоколу, що є військовополоненим.

Андрій Драч, 25 років (Вінниччина)

Разом з іншими курсантами співав гімн України, коли стягували український прапор у Військово-морській академії у Севастополі. Служив у Збройних сил України, на момент захоплення працював офіцером контррозвідки СБУ на борту “Нікополя”.

– Андрій в рамках допиту заявив про те, що вважає себе військовополоненим, в іншій частині питань відмовився від дачі показань. Почувається добре, всім волонтерам передає подяку за допомогу, настрій у нього позитивний!, – повідомив адвокат Драча Артем Пепа.

6 квітня Петро Порошенко в Twitter повідомив, що помер батько військовополоненого моряка.

Андрій Ейдер (Одеса)

Наймолодший серед військовополонених – 19-річний Андрій отримав поранення, коли російські військові обстріляли катер “Бердянськ”. 2 лютого Микола Полозов висловив підозру, що хлопця могли заразити в медсанчастині СІЗО “Матроська тиша” гепатитом B, проте адвокат моряка Олександра Маркова спростувала цю інформацію: “Сьогодні в ФКУ СІЗО-2 ФСВП Росії (Лефортово) вдалося зустрітися з підзахисним – українським військовополоненим – Ейдер Андрієм Дмитровичем, нехай навіть всього на 20 хвилин. Природно, всіх хвилювало питання про повторні аналізи Андрія. На щастя, зі слів лікаря гепатит не підтвердився”, – повідомила в Facebook.

У квітні мачуха Андрія Євгенія Ейдер в ефірі Армія FM казала, що Андрій вивчає німецьку мову та пише вірші, які жінка постила в себе на сторінці. На запитання про умови утримання жінка відповіла, що “в “Матроській тиші” було гірше, бо це медична частина, але було краще зі спілкуванням. А в Лефортово, наскільки я знаю, є і холодильник, і телевізор, і гаряча вода. Комфортно, наскільки можна говорити про комфорт в полоні”.

В’ячеслав Зінченко, 21 років (Кишинів)

Старший матрос катера “Нікополь” у російському СІЗО “Лефортово” перебував у двомісній камері з колишнім міністром однієї з кавказьких республік.

– В'ячеслав написав кілька листів рідним, однак цензура з якоїсь причини загорнула їх, але прийшло кілька листів з Москви і Пітера зі словами підтримки. Каже, хотів вищу освіту отримувати за фахом і вже подав документи в морехідне училище. Настрій у нього нормальний, депресії немає, – повідомляв у грудні адвокат Микола Полозов.

Владислав Костишин, 24 роки (Черкаська обл)

Після захоплення Криму Владислав покинув Академію Військово-морських сил в Севастополі та перевівся до Інституту військово-морських сил в Одесі. У суді хлопець вимагав перекладача з російської на українську мову. Владислав проходив стажування на бронекатері “Нікополь”, у лютому хлопець мав закінчити Інститут, але на той момент все ще перебував у “Лефортово”. 9 лютого на випускному йому присвоїли звання лейтенанта, а також передали батькам військово-морські кортики.

Володимир Лісовий, 35 років (Севастополь)

Капітан 3-го рангу рейдового буксира “Яни Капу”. Адвокат Микола Полозов повідомляв, що Лісового утримують у холодній камері: “намагається підтримувати себе в хорошій фізичній формі, наскільки це можливо в умовах СІЗО. Нещодавно був переведений до іншої камери. Там постійний протяг – тягне з коридору. Через це в камері холодно. Гарячої води в камері немає – гріє воду кип'ятильником. Замовляє книжки в бібліотеці. З сусідом за камерою стосунки нормальні. Отримав два листи від родичів. Направив кілька листів у відповідь, але досі невідомо доставили їх, або ще ні”.

Олег Мельничук (Черкаська обл)

Олег – командир рейдового буксира “Яни Капу”. Адвокат Едем Смедляєв розповідав, що хлопець просив перекладача з російської на українську мову, заявивши, що не повністю розуміє суддів: “Він також заявив, що не визнає себе винним, вважає себе непричетним до цієї справи і готовий відстоювати свою невинуватість в будь-якому місці, в тому числі в судах”.

26 травня Олегу виповнилось 24 роки. У липні місцеве видання “Сміла” опублікувало лист моряка до рідних, в якому дякує усім, хто захищає і допомагає.

Роман Мокряк (Кіровоградська обл)

3 2016 року був командиром бронекатера “Бердянськ”, до анексії Криму служив у Севастополі на підводному човні “Запоріжжя”. За словами матері Наталії Мокряк, чоловік мріяв бути військовим археологом, у море пішов коли закінчив університет: “З появою перших «зелених чоловічків» на півострові, одразу зібрав речі і поїхав у Крим 29 лютого. Кожного разу, коли я йому телефонувала й розпитувала, як там, він повторював одну й ту саму фразу: “Все добре. Новини не дивись”. Я говорила, що не хочу більше переживати це, до того ж на сході розпочалася війна. Він сказав, що флоту не зрадить”.

Одразу після захоплення відмовився свідчити російській влади, поки його підлеглі не будуть звільнені. Адвокат Ілля Новіков пояснив, що “як командир він вважає, що він один відповідає за те, що відбувається на борту, його екіпаж виконував його накази і не може бути притягнутий до жодної відповідальності”.

В інтерв’ю “Радіо Свобода” батько Микола Мокряк відзначив, що українські моряки все зробили правильно: “Вони не покинули ані судна, ані один одного: “Якщо наші хлопці змогли їх так поганять, значить вони на своєму місці. А висновок простий: флот своїх не кидає”.

У 2014 році батько Володимира пішов добровольцем в АТО, повернувся лише в жовтні, так і не зустрівшись з сином: “Якось не виходило доїхати, а тут я після дембелю кажу йому, мовляв, приїду в справах в Одесу – обов’язково завітаю до тебе. Закрутився якось і не встиг”, – розповідав Микола Мокряк.

25 липня Роман зустрів 33-й день народження.

Богдан Небилиця (Сумська обл)

Командир малого броньованого артилерійського катера “Нікополь”. Був серед тих курсантів, які в березні 2014 року відмовились присягати Росії та співали гімн України, коли російські військові спускали український прапор і підіймали свій. У березні цього року російські слідчі призначили Богдану психолого-психіатричну експертизу.

Батько юнака Павло Небелиця розповідав, що Богдан все життя мріяв бути військовим. На початку листопада 2018 року готувався керувати патрульним катером “Айленд”, одним із двох, які були передані Україні Сполученими Штатами Америки.

16 січня юнаку виповнилось 25 років.

Андрій Оприско, 48 років (Львівська обл)

У 2016 році підписав контракт на службу у Військово-морських силах, служив старшим матросом у “Нікополі”. Мати Ольга Оприско розповідала, що чоловік завжди любив море і до останнього не повідомляв родині про свій намір йти служити: “Якби я могла, якби була молодша, я би була в Одесі з ним, тут не сиділа (на Львівщині - LB.ua), але не можу. Любим його, чекаєм”. Чекаю Андрія і сусіди, обіцяють спекти в день повернення торт “Снікерс”.

У березні донька Андрія Ольга Оприско на Раді безпеки ООН звернулась з проханням стати на сторону служіння людяності та гідності.

– Декларація прав людини ООН та Женевська конвенція, що стосується поводження з військовополоненими, мали служити людству. Я вимагаю, щоб з моїм батьком та іншими військовими моряками поводилися гідно, як передбачається цими документами, та, врешті-решт, відпустили їх, – заявила донька.

Адвокат Микола Полозов повідомляв, що стан здоров'я в Андрія Оприска нормальний: “Настрій бадьорий, отримав передачу з речами і продуктами харчування. Також йому вже надійшли листи від рідних. Андрій Оприск найстарший за віком з числа військовополонених моряків. Навіть в умовах ізоляції він має намір підтримувати себе в хорошій формі і займатися спортом”.

Сергій Попов, 28 років (Донецька обл)

Капітан-лейтенант артилерійського катера “Нікополь”. Чоловік родом з Донецька, до анексії Криму служби на пів острові, після – переїхав до Одеси.

– Перебуваючи в ув'язненні Сергій духом не занепав, просив так і передати всім, – повідомляв адвокат Попова Гаджі Алієв. Веселий і позитивний, жартує багато: “Спокійно в камері, – каже: відпочиваю, не дзвонить вранці командир з криком у нас тут поломка, що ти спиш””. Кілька разів нагадував слідчому, що він старше слідчого за званням.

Євген Семидоцький, 21 рік (Луганська обл)

Військовий моряк з рейдового буксира “Яни Капу”, став 18-тим під протоколом, хто назвав себе військовополоненим. У грудні Микола Полозов зазначив, що моряк “у хорошому настрої. Фізично почуває себе добре, ніяких скарг не висловлював.

Містять його в двомісній камері з обвинуваченим в іншій кримінальній справі. Євген навчає його української мови”.

На Луганщині на знак протесту розміщено білборди із фото земляка: “Луганщина не лишає своїх в біді. Пам’ятаємо кожного, хто потрапив до катівень агресора, і будемо боротися за них до переможного кінця! Від Російської Федерації Луганщина вимагає звільнення полонених моряків”, – пише прес-служба очільника адміністрації Сергія Філя.

Василь Сорока, 28 років (Одеська обл)

Співробітник контррозвідки СБУ на катері “Бердянськ”, в 2015 році служив у 24 механізованій бригаді у Попасній. Василь був поранений російськими військовими під час захоплення кораблів. Адвокат Сергій Бадамшин у березні писав у Facebook, що 18 березня Василь був вчергове прооперований: “Поранення руки виявилося ще серйозніше, ніж передбачалося при обстеженні: сухожилля 2-4 пальців руки були не просто пошкоджені (перебиті) осколком, а геть відсутні. Лікарі при операції, зробивши, розріз, і побачивши повна відсутність шуканих сухожиль, остовпіли: "А ДЕ ВОНИ?"

У підсумку зроблена пересадка частин здорових сухожиль на відсутню місце. Операція тривала понад 3 години, витягли всі осколки – 8 штук”.

Чоловік бореться за своє одужання, залишився невеликий набряк на кисті.

Володимир Терещенко, 25 років (Дніпро)

Старший матрос буксира. “Яни Капу”. У січні адвокатка Анастасія Георгіївська повідомляла, що Володимир перебуває в старому корпусі, де немає гарячої води і не ловить телевізор: “Він просив про переведення в іншу камеру, але поки без результату. Домовилися, що ще раз напише про це. Тому що камері холодно – дірку в стіні одну заклали, з'явилася інша. Співкамерник – мусульманин, обвинувачений в тероризмі, російською не говорить, що Володі досить складно – він людина товариська. Ще з проблем – почали боліти зуби. Думаю, це стрес, бридка московська вода і екологія, ну і тюремне утримання, звичайно”.

Сергій Цибізов (Хмельницька обл)

Матрос “Нікополя”. У короткій записці батькам, одразу після захоплення в полон, написав батькам: “У мене все добре, не хвилюйтесь. Всіх люблю, цілую”.

У липні в рідному місті Сергія Шепетівці провели акцію на його підтримку; виручені кошти були передані батькам. День проведення акції співпав з датою народження Сергія – 25 липня йому виповнилось 22 роки.

Сергій Чуліба, 27 років (Херсонська обл)

Механік рейдерського буксира “Яни Капу”; до анексії Криму служив на катері “Херсон”, де в березні 2014 був серед моряків, оточених росіянами в озері Донузлав.

– Сергій в хорошому фізичному і психологічному стані, тримається гідно, ніяких скарг або прохань не висловлював. Просив мене дізнатися про долю собаки, яка перебувала на катері в момент його захоплення, і переживав за те, що без належного технічного догляду за буксиром “Яни-Капу”, даний катер може прийти в непридатність. Як і інші члени команди, Сергій в ході допиту заявив, що вважає себе військовополоненим і повідомив лише дані, які передбачені статтею 17 женевської конвенції. Від дачі інших свідчень відмовився, – зазначав адвокат моряка Геннадій Федоров.

Андрій Шевченко, 28 років (Одеса)

Мічман “Яни Капу”. Народився у селі Широке на Одещині, в 2011 році моряк закінчив Білгород-Дністровський рибопромисловий технікум, одразу підписав контракт із Військово-морськими силами України.

18 квітня привітав свою дружину Анастасію з-за ґрат з днем народження, – у той день Андрія залишили ще на три місяці. Вдома Андрія Шевченка чекає також однорічна донька.

Наталія Шимків, LB.ua