«Це копітка й детальна робота, тому за неї беруться жінки»: як працює найбільш жіночий відділ інституту Патона

«Жінки — у меншості в світовому науковому середовищі», — з таким вердиктом щороку напередодні міжнародного дня жінок у науці 11 лютого виступає UNESCO. Середній показник станом на 2018 рік — 28% жінок серед світових науковців, і тенденції до поліпшення гендерного балансу поки немає. Втім, в окремих країнах ситуація позитивніша. Наприклад, у Болівії науковиць — понад 60%, а в Латвії — трохи більше 50%. В Україні один з найвищих результатів у Європі — 45% жінок в науці.

Журналістка hromadske Олена Куренкова побувала в Національному інституті електрозварювання імені Євгена Патона — установи, де в усіх відділах переважають чоловіки. Крім одного — фізико-хімічних досліджень. Його очолює жінка-науковиця, а з 51 співробітника відділу 30 жінок. Розповідаємо, як вони досліджують складні структури металів, як пораються з різноманітними мікроскопами. А також про те, чи не відчувають вони гендерних упереджень у такій «чоловічій» галузі знань.

Робота знайдеться для всіх

У коридорах чотириповерхової будівлі Інституту електрозварювання дуже тихо. На стінах плакати, що повідомляють про заходи безпеки. Вони висять тут з 1980-х і містять ще партійні лозунги. Олена Берднікова, матеріалознавиця і нині старша наукова співробітниця інституту, їх не помічає — просто звикла.

«В основному в інституті — технологічні відділи, які займаються безпосередньо технологіями, отриманням нових матеріалів. Це титанові сплави, різноманітні види зварювання: наприклад, дугове механістичне чи підводне. А наш відділ — дослідницький: ми вивчаємо усе, що цікавить наших технологів. Не тільки зварювальні сполуки, а й нові матеріали, які розробляються також в межах нашого інституту», — пояснює пані Олена.

Головна «фішка» лабораторії, де працює науковиця — електронна мікроскопія. Тут обладнання різних структурних рівнів: від світлової мікроскопії, до сканувальної та просвітлювальної електронної мікроскопії. Третій випадок — про найбільш тонкі матерії: структуру матеріалів вивчають на дислокаційному рівні. А це допомагає отримати дуже детальну інформацію про метал та зміни, які відбуваються в ньому. Зокрема, що і чому спричиняє його руйнування.

Ці знання «життєво необхідні» для машинобудування, авіакосмічного сегменту та залізничного транспорту. А ще для військової галузі — їй зараз надають особливої ваги.

«Тобто, через наші руки й голови проходять різноманітні матеріали, зокрема сталі різного класу. А зараз уже є й сталі нового покоління, які треба вивчати — як вони поводяться, як піддаються зварюванню, зовнішньому навантаженню», — каже Олена Берднікова.

У фізико-хімічному відділі, на перший погляд, робота видається вкрай спокійною. Але, насправді, тут вирує наукове життя. Мікроскопи, на яких проводять дослідження, працюють цілий день. А найновіші не вимикаються навіть на ніч. Наукові співробітники тут працюють у лабораторіях хімічного, спектрального та рентгеноструктурного аналізу, аналізу газів, електронної мікроскопії. У кожного науковця чи науковиці — своя спеціалізація, специфіка праці і «найважливіші» мікроскопи.

«На таких приладах, які потребують копіткої, дуже обережної й детальної роботи, справді працюють переважно жінки. Хоча й чоловіки займають належне місце в науковому напрямку нашого відділу», — говорить Олена.

Зараз вона завершує роботу над своєю докторською дисертацією та готується до передзахисту. Розповідає, як щойно прийшла на роботу після інституту, не одразу могла працювати на складному обладнанні. Починала з електронографа — спеціального приладу для фазового аналізу металів. Потім навчалась в аспірантурі, захищала кандидатську. Поєднувати це із сімейним життям було непросто.

«Коли я прийшла в лабораторію, у нас тут були самі жінки. Очолював тоді цей відділ академік Георгій Михайлович Григоренко. У нього був талант — усіх жінок тримати під своїм крилом. Він завжди казав, що у нашому відділі кожній людині знайдеться робота. Він був нашим вчителем, наставником, моїм науковим консультантом. Тепер нам його дуже не вистачає».

Жінкам — не керівні посади

У жовтні 2019-го Георгія Григоренка не стало, і відділ очолила його донька Світлана. За її словами, така спадкоємність насправді — дивина для інституту електрозварювання. Часом високі посади переходять від батька до сина, і майже ніколи — від батька доньці.

В інституті Світлана працює з 1993 року, у фізико-хімічному відділі — з 1997-го. «Батько до останнього працював, він практично помер у роботі. Я завжди була поруч з ним. Ми працювали разом і на роботі, і вдома. Певно, тому я й стала завідувачкою відділу після нього», — каже Світлана. Вона каже, що майже всі керівні посади в інституті досі займають чоловіки. Деякі на повному серйозі кажуть, що жінка просто не може очолювати відділ.

Улюблений «експонат» пані Світлани та гордість її відділу — мікроскоп JUMP-9500. За мірками інституту це дуже сучасний прилад зі спектрометром та іншими важливими елементами, які підвищують чутливість приладу. Діапазон показників, які він вміє визначати, теж дуже великий. Тому до нього — посилена увага. У приміщенні, де він розташований, підтримується стабільна температура, кристали, завдяки яким функціонує прилад, треба вчасно заливати азотом, інакше прилад може зіпсуватися.

«У нас багато приладів вже «у віці», але вони робочі. Я гадаю, що багато інститутів навіть такими похизуватися не можуть, бо вони в них уже давно не працюють. А ми можемо ще багато чого зробити», — каже Світлана Григоренко.

Більшість приладів лабораторії — громіздкі мікроскопи родом з 1980-х. Але більшість модернізували і активно використовують. Наприклад, для вивчення тонких матерій знімки матеріалу раніше робили на ядерні пластини, згодом знімали на плівки — їх попередньо різали й завантажували у прилад. Тепер усе вирішують цифрові технології.

Наука потребує апдейту

У відділі фізико-хімічних досліджень працює лише двоє молодих науковців. За словами Олени Берднікової, станом на 2018 рік в Інституті електрозварювання було 1158 співробітників, з них 310 — пенсійного віку. І лише 73 вчених віком до 35 років.

«Молоді співробітники приходять, але не часто. І це велика проблема. На жаль, недостатня фінансова підтримка молодих людей, які приходять після інституту, багато кому не дозволяє залишатися тут. Це потрібно вирішувати на рівні Академії наук, щоби надавати молодим науковцям гранти, зацікавлювати їх. Якщо ти вже кандидат наук, старший науковий співробітник, ясна річ, ти отримуєш усе більші надбавки. А коли приходить молодий хлопець чи дівчина після інституту, у них дуже маленькі зарплати», — пояснює Олена.

Натомість, роботи для нових співробітників та простору для розвитку в інституті більш ніж достатньо. Серед пріоритетних напрямків досліджень відділу — титанові сплави нового покоління, алюмінієві сплави з додаванням скандію та літію, великогабаритні монокристалічні злитки тугоплавких матеріалів, розробка композиційних металокерамічних покриттів. А ще робота з матеріалами, отриманим із застосуванням 3D-принтера.

Олена каже, що любить свою роботу, попри те, що часом буває непросто суміщати науку з особистим життям. Особливо під час роботи над дисертацією.

«Часом я розумію, що мені потрібно попрацювати над собою. Тож цього разу я взяла відпустку на півтора місяці, пішла «в підпілля» і закінчувала свою дисертацію. Найбільше задоволення я отримую від результату своєї роботи. Коли якісно проводиш дослідження, робиш висновок, отримуєш відповіді на запитання: а що, а чому, а як? Самі по собі дослідження теж завжди цікаві як експеримент», — підсумовує Олена Берднікова.

Олена Куренкова, Hromadske