Службова тема. Чи закритий в Україні мовний гештальт

Спроба представників чинної влади знову порушити мовне питання, щоб отримати електоральні дивіденди на Сході та Півдні, вочевидь, не спрацює. 

Як торік "мова" разом з "армією" та "вірою" не врятувала Петра Порошенка від поразки на Заході та в Центрі. І як свого часу мовний закон Ківалова-Колесніченка не допоміг "регіоналам" реанімувати рейтинги на Лівобережжі. 

Сьогодні в Україні є суспільний компроміс щодо статусу російської мови. Якого не було до 2014 року. 

Водночас серед вітчизняних дослідників немає одностайності щодо значення мовного чиннику в єднанні українців. Оскільки немає наукового консенсусу, як розуміти, власне, поняття української нації.  

Електоральна мова

У грудні 2019-го нардеп від "Слуги народу" Максим Бужанський ініціював скасування закону про українську мову, прийнятого попереднім парламентом після перемоги Володимира Зеленського на виборах.

"Цей закон спрямований на дискримінацію носіїв інших мов, у першу чергу російської", — заявляв Бужанський.

За словами нинішнього міністра культури Олександра Ткаченка, йому тоді вдалося переконати однопартійця не чіпати мовне питання. 

Навесні цього року стала очевидною тенденція просідання рейтингів чинної влади на тлі укріплення електоральних позицій "Опоплатформи". Президентська партія, поступившись на виборах проросійській опозиції лише на Донбасі, вже програвала їй по всьому Сходу.

Наприкінці травня Бужанський зареєстрував доопрацьовану версію свого законопроєкту, який скасовує перехід російськомовних класів середньої школи на українську мову з 1 вересня.

У середині червня профільний комітет Ради відхилив цю ініціативу, пославшись на те, що вона "має вплив на показники державного бюджету (призведе до збільшення видатків)". 

Однак у липні, коли рейтинги панівної команди продовжували знижуватися, заступник голови президентської фракції Олександр Корнієнко попросив Погоджувальну раду розглянути законопроєкт Бужанського. 

Частина "слуг" виступила проти такої ініціативи, заявивши, що вона "вносить розкол у суспільство". 

16 липня під парламентом відбулася акція проти цього законопроєкту. А наступного дня Верховна Рада завершила третю сесію, так і не розглянувши скандальний документ. 

"Я так розумію, що коли буде перше засідання четвертої сесії, цей законопроєкт буде неактуальним", — зазначив голова парламенту Дмитро Разумков.

Ймовірно, мета керівництва "Слуги народу" полягала не в тому, щоби винести ініціативу Бужанського на голосування, а в тому, щоб інформаційно маякнути проросійській частині своєї цільової аудиторії. Мовляв, дивіться, ми пам'ятаємо про вас і мовне питання, але не так все просто.

Проте навряд чи вся ця історія чимось допоможе "слугам" в електоральному плані. 

Статус російської мови хвилює лише 2% українців.

Мовна соціологія

За рік до анексії Криму 56% жителів країни називали рідною українську мову, 40% — російську. У 2019-му перший показник виріс до 63%, а другий — впав до 35%.

Причини очевидні: підйом національної самосвідомості на тлі Майдану та війни з Росією, а також мода на українськість. Враховуючи, що у віковому розрізі державна мова найбільш популярна серед молоді, а з плином часу в соціологічних вибірках стає дедалі більше представників покоління Y (орієнтовно 1983-2003 роки народження).

Хоча кількість громадян, які зазвичай розмовляють українською, торік була на рівні 2012-го.

Отже, є вагома частина населення, що в побуті спілкується, як правило, російською або однаково часто обома мовами, проте, вибираючи між двох варіантів, рідною називає українську. У такий спосіб, певно, висловлюючи патріотичну позицію і прихильність до культурного тренду. 

За останні шість років суттєво зріс відсоток громадян, які переконані, що українська мова має залишатися єдиною державною, а російська може використовуватися в приватному житті.

Показово, що на Сході та Півдні сьогодні також лідирує перший варіант. А до війни абсолютна більшість тамтешнього населення підтримувала ідею з двома державними мовами. Кремль "допоміг" переломити ситуацію.

Переважна частина українців (42%) схвалює мовний закон, прийнятий у квітні минулого року. Кожен п'ятий ставиться до нього негативно або нейтрально.

Чинній владі, яка намагається слідувати за суспільною думкою, є над чим замислитися: будь-які спроби скасувати або змінити закон на користь російської мови не зустрінуть схвалення у більшості населення. 

За останні двадцять років відчутно менше стало тих, хто впевнений, що в україномовних школах російську потрібно вивчати в тому ж обсязі, що і українську.

В умовах глобалізації та вестернізації попит на російську закономірно падає на користь іноземних мов.

"Чи має бути друга мова в Україні? Звичайно, має бути. Але це має бути англійська мова, яка має вивчатися, починаючи з дитячого садочка. Усі громадяни України, якщо ми хочемо бути в цивілізованому світі, мають знати, використовувати англійську мову. Це є обов’язкова річ", — каже секретар РНБО Олексій Данілов. 

Абсолютна більшість населення країни згідна з тим, що українська мова є атрибутом державності України. При цьому лише кожен третій вважає, що спілкування державною мовою — це прояв патріотизму.

Як показує регіональний розподіл, такої думки дотримуються здебільшого ті, хто сам зазвичай спілкується українською.

Наприкінці минулого року переважна частина громадян була переконана, що всі можновладці та чиновники повинні в робочий час розмовляти державною мовою. І що в національних ЗМІ щонайменше половина контенту має бути українською. 

Хоча в березні 2019-го більшість респондентів була проти україномовних квот на телебаченні та радіо. 

Можливо, думку багатьох українців змінив інформаційний резонанс, пов’язаний з торічним законом, який передбачає, що центральні телеканали та радіостанції зобов’язані транслювати українською 90% ефіру.

Хай там як, сьогодні більшість громадян схильна підтримувати все, що пов’язано із захистом і просуванням державної мови. У національній свідомості вона є передусім символічною цінністю, яка посилює незалежність країни. 

Мова і нація

Є чотири основні теорії нації: культурна, політична, комунікативна та інструменталістська. 

Лінгвістичний чинник має фундаментальне значення тільки в першій концепції, згідно з якою нація — це історично сформована спільнота, яку об’єднує мова, територія, звичаї та економічні зв'язки. 

У політичній моделі нація ототожнюється з державою, а національність — з громадянством.

В якості ілюстрації комунікативної теорії зазвичай наводять Швейцарію, де громадяни можуть розмовляти чотирма різними мовами, проте бути єдиною нацією. 

Тому що кожен має певний набір звичок, схильностей і способів поведінки, що дозволяють найефектівніше спілкуватися саме зі швейцарцями, ніж, наприклад, з німцями або французами, які теж розмовляють мовами, вживаними в Швейцарії. 

Прихильники інструменталістської теорії вважають, що нація — це "уявна спільнота". Але йдеться не про її повну ірреальність. Ідея в тому, що спільноти існують значною мірою завдяки людській уяві, здатності відчути себе частиною великого цілого та усвідомити його наявність. 

Серед вітчизняних суспільствознавців відсутній консенсус, яка з концепцій найпридатніша для дослідження української нації, тому й немає єдиної думки щодо важливості мовного чиннику в консолідації українців. 

Найчастіше зустрічаються прибічники культурної або політичної моделі.

Український історик Георгій Касьянов, автор монографії "Теорії нації та націоналізму", наприклад, схиляється до комунікативного підходу і визначення нації як "уявної спільноти".

"... Спостереження підводять нас до висновку про те, що [...] вирішальну роль відіграють суб’єктивні ознаки", — вважає вчений. Утім, йдеться лише про концепції, а не реалії, підкреслює Касьянов.

Так, дійсність завжди хитріша за будь-які умоглядні схеми. Особливо, коли справа стосується суспільства. Тим паче такого різнорідного, як українське. 

Євген Середа, Українська правда