Безкоштовний хліб для нужденних та незахищених — це найменше, що депутати можуть зробити буквально «сьогодні — на завтра»

Знаю, що цифри втомлюють, але я не зловживатиму, обіцяю. Отже, пояснюючи, чому після того, як він вмостився у президентському кріслі, не настав обіцяний з кожного стовпа кінець епохи бідності, Зеленський у травні цього року пояснив: «Кінець епохи бідності в Україні повністю не настав. Він не може наступити, коли криза в світі. Коли ви отримали бідну країну, ви повинні робити кроки, повинні її міняти, і це буде, ми боремося за це. У нас немає просто так грошей, вони не падають з неба. Владі зараз бракує мільярда доларів, щоб ще трохи допомогти саме бідним людям».

Тобто, 35 мільярдів, витягнутих з антикороновірусного фонду на міфічні дороги, та ще майже 5 — на зворушливу турботу про пана Авакова з його переяславськими вбивцями дітей та кагарлицькими садистами й ґвалтівниками — це саме ті самі гроші, яких не вистачає, щоб «трохи допомогти бідним людям?» І винен в цьому, звісно ж, Порошенко, при якому, згідно з оцінками інституту демографії ім. Птухи НАН України рівень бідності був на 44% нижчій, ніж при піаністі ЗЕленському? Згідно з тим самим дослідженням, за підсумками першого кварталу 2020 року кількість бідних українців зросла на два мільйони осіб.

Це — та сама 73-відсоткова ціна за віру в ЗЕлені гасла. Начувайтеся, далі буде.

Але я зараз не про бідного піаніста, якому гетьман у відставці заважає будувати щастя для всіх. Я про Миколаїв. Кількість людей, що за останній рік опинилися за межею бідності, не просто вражає. Ця цифра змушує бити на сполох. Їм треба допомагати негайно, не чекаючи, поки у Києві преЗЕдент зі своїми «трускавецькими експертами» вигадають чергове нежиттєздатне економічне диво! Ці люди живуть поруч з нами, вони члени нашої громади, і ми не можемо бути байдужими до їх долі.

Я вже майже рік намагаюсь переконати міську раду у необхідності прийняття комплексної програми допомоги незахищеним верствам населення — малозабезпеченим, багатодітним, пенсіонерам, непрацездатним. Безкоштовний хліб для них — це найменше, що можна зробити буквально «сьогодні — на завтра». Втім, навіть ця пропозиція — дещиця у порівнянні з тим, що ми насправді мали б зробити — досі не знаходить підтримки депутатів, які сьогодні на кожному розі ллють крокодилячі сльози, на словах так опікуючись долею нужденних, що їм аж ікра в горло не лізе.

Власними силами, за допомогою соціальних волонтерів, що разом з нашою командою йдуть до міськради — Оленою Поліщук, Самірою Мороз та іншими, ми організували пункти безкоштовної допомоги нужденним. Але що ми можемо зробити самі в масштабах цілого міста! Потрібна цілісна програма, гроші з бюджету, а головне — щире, дієве бажання допомогти не красивими словами співчуття, а реальними справами. Особливо, коли для цього тобі в руки громадою надані усі необхідні важелі.

Я щиро сподіваюсь, що ми разом з однодумцями з «Європейської солідарності» зможемо вже у найближчий час після 25 жовтня підготувати відповідний проект рішення, винести його на сесію та прийняти, щоб він почав працювати ще до кінця цього року.

Олена Кісельова, депутат міської ради, голова Миколаївської міської організації партії «Європейська солідарність»