Ветерани війни і вибори. За чим прийшли у місцеві органи влади учасники бойових дій?
- Ірина Штогрін, Радіо Свобода
-
•
-
14:00, 25 декабря, 2020
Два місяці після місцевих виборів. Уже пройшли перші сесії новообраного складу міських та обласних рад, а також новостворених об'єднаних територіальних громад. У цих органах влади є учасники бойових дій на сході України. Скільки точно ветеранів балотувалися і скільки виграли вибори – таких даних Центральна виборча комісія не має, але їх точно більше, аніж раніше. З якою ж метою ветерани війни ідуть у владу? Радіо Свобода запитало про це деяких із тих, хто пішов на фронт у 2014-му, а зараз став депутатом місцевої ради.
Максим Музика, учасник Революції гідності, доброволець, учасник оборони Савур-Могили і Донецького аеропорту, депутат міської ради Дніпра:
– Прийшов для того, щоб не було соромно перед дітьми полеглих побратимів за ту країну, в якій вони ростуть. Тому намагатимусь робити місто кращим у тих сферах, де зможу. В першу чергу, це екологія та національно-патріотичне виховання.
Над нами посміювались, навіть називали «йайдунами» – від фрази «я йду на вибори»...
Мені здається, що таке знецінювання зусиль інших є насправді захисним механізмом, спробою виправдати перед самим собою власну бездіяльність...
А ось що Максим Музика казав Радіо Свобода три роки тому:
Валерій Прозапас, учасник Майдану, учасник бойових дій у 2014–2015 роках, офіцер запасу, підприємець, депутат Запорізької міської ради:
– Минулого року стало очевидно, що досягнення України опиняться під ударом, і захищати їх необхідно в політичній боротьбі. Тому участь у виборах та перемога на них є реальним інструментом зупиняти реванш і вже з іншими можливостями продовжувати відстоювати курс України на євроінтеграцію.
Справа складна, але реформа децентралізації зробила місцеву владу на порядок впливовішою.
Я вважаю, що учасники бойових дій як ніхто розуміють всі ризики відкату назад – тому їхня участь у політичних процесах річ не просто можлива, а необхідна.
Валерія Прозапаса Радіо Свобода теж записувало три роки тому:
Орест Каракевич, учасник Революції гідності, доброволець, учасник бойових дій, лікар, секретар Дрогобицької міськради:
– Я зайняв посаду секретаря ради Дрогобицької ОТГ від партії ЄС. Мета моя така ж, з якою я воював та лікував від COVID-19 – захистити і допомогти.
Стараюсь йти по життю із тим сенсом, який мені порадив батько – чим вище підіймаєшся, тим більшій кількості людей зможеш допомогти. Тому посаду (сподіваюся, що не останню в кар'єрі) розглядаю у першу чергу з позиції більших можливостей для моїх співгромадян.
Чого хочу досягнути? Хочу, щоб кожен, хто потребує допомоги, міг, зрештою, сам достойно подбати про себе та близьких. Хочу, щоб люди мали можливості для гідного життя. Хочу зробити все, що зможу, аби вивести країну на той рівень, заради якого воював.
Я не встиг ще почати працювати, а вже почув стільки звинувачень та критики...
Що тут скажеш!
Напевне, просто треба робити свою роботу і дослухатися до думки розумних людей
В'ячеслав Зайцев, оборонець Донецького аеропорту, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня, історик, археолог, керівник наукової бібліотеки Національного заповідника «Хортиця», депутат Запорізької міської ради:
– На виборах я вже переміг двічі: в 2015 році і у 2020-му. В обох випадках я став депутатом міської ради.
Головною метою походу «у владу» було і є – захищати права ветеранів АТО та їхніх сімей, в тому числі і сімей загиблих.
Окрім того, Запоріжжя не так далеко від фронту, і захист інтересів України у місцевій раді – вкрай важлива справа, причому навіть загальнонаціонального значення.
Адже у нас досі, то щось про статус «другої мови» починають говорити, то із так званими «референдумами» заходять.
Віталій Горкун, оборонець Донецького аеропорту, колишній керівник патрульної поліції Борисполя, підприємець, депутат Бориспільської міської ради:
– Явка на цих виборах показала, що недовіра до влади росте. Це було прогнозовано, тому я вирішив піти в міську раду, щоб показати, що є альтернатива тим, хто роками змінює назви партій, а свої апетити лише нарощує.
Я хочу показати, що при бажанні в об'єднаній територіальній громаді можна створити комфортні умови для життя людей і рівні та прозорі правила для інвесторів.
Але, чесно кажучи, реалізувати це все буду нелегко.
У нас уже сформувалася більшість зі «Слуг народу», ОПЗЖ, БЮТ і «Нашого Краю». Це 28 із 38 депутатів, в основному колишніх регіоналів і їхніх прибічників.
Я потрапив у транспортну комісію, буду працювати в ній.
Прокоментувати участь учасників бойових дій у виборах та значення їхнього входження до складу місцевих рад Радіо Свобода попросило учасника оборони Донецького аеропорту, кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Народного Героя України, політолога, завідувача кафедри гуманітарних дисциплін та психології поліцейської діяльності Дніпровського державного університету внутрішніх справ Кирила Недрю.
– З огляду на зміну полюсів впливу, що зумовлено децентралізаційними процесами, безумовно, це є досить вагомим показником того, що війна та боротьба за незалежність змінюють свідомість людей. Причому, настільки, що вони готові вже довірити організацію їхнього життя у громадах людям, які повернулися із фронту. Це показник довіри.
Звісно, ветеранів у владі на усіх рівнях ще небагато, але їх більшає. І це показово.
Особливо, якщо поглянути на Схід, де депутатами місцевих рад теж стали люди з такими історіями.
Щодо того, наскільки їхня діяльність буде фаховою і корисною громаді – відповідь на це питання дасть лише час. Але, зрозуміло, що можливостей для навчання та прогресу буде у них вдосталь. І це теж радує.
Потрапляння «наших» людей у владу ще дуже тішить особисто мене, бо я є переконаним прихильником ідеї, що обов’язковою умовою для зайняття посад у державній службі має бути служба в армії, а ще краще – захист держави.
Це ж найсильніший доказ, і найвагоміший аргумент.
– Чую голоси критиків, що це, мовляв, «крок до хунти», що такі люди небезпечні, бо «ображені на суспільство», «вважають, що воно їм винне», що ветерани «з синдромом Рембо»...
– Як показує реальність, небезпечних для України людей вистачає в усіх прошарках суспільства, не лише серед ветеранів...
А щодо «кроку до хунти», то, на мою думку, цієї загрози немає.
Ірина Штогрін, Радіо Свобода