Сільське господарство на Миколаївщині: що змінилося за 30 років української незалежності

Україну історично називають житницею Європи, а агробізнес — локомотивом нашої економіки, адже продовольство та аграрна продукція складають близько 45% українського експорту.

Загалом, минулого маркетингового року (липень 2019 — червень 2020) Україна посіла друге місце в світі за загальним обсягом експорту зернових. Крім того, як відзначає декан факультету агротехнологій Миколаївського аграрного університету, кандидат сільськогосподарських наук Антоніна Дробітько, наразі Україна посідає перше місце в світі за об’ємами експорту соняшникової олії, друге — соняшникової макухи, четверте — ячменю та кукурудзи.

За даними облдержадміністрації, у 1996 році експортний потенціал аграрної продукції Миколаївської області становив 94,6 тисячі доларів США, а вже за 2020 рік — майже 1,4 мільярда, питома вага якого склала 3,3% до загальнодержавного експорту.

Сьогодні продукція миколаївських аграріїв відома в 105 країнах світу. Найбільші обсяги збуваються до Молдови, США, Панами, Німеччини, Греції, Мальти, Великої Британії, Хорватії, Гонконгу, Китаю, Японії, Сінгапуру та Кореї.

Тож, що змінилося у галузі за 30 років незалежності, до чого ми прийшли і куди рухаємося — у матеріалі НикВести.

Що ми маємо?

За роки незалежності агропромисловий комплекс держави пройшов суттєве реформування, в першу чергу, це стосується земельних відносин, відзначають у Департаменті агропромислового розвитку Миколаївської ОДА.

У 1992 році були визначені три форми власності на землю: державна, колективна, приватна та визнано їх рівність. Вже у 1995-му розпочався процес паювання земель колективної власності. Колгоспи та радгоспи змінили форму власності на акціонерні товариства, приватні підприємства, фермерські господарства. Майже 200 тисяч селян отримали право на земельну частку (пай) із земель розпайованих господарств. Землі сільськогосподарського призначення перейшли від держави в колективну та приватну власність. У 2001 році була відмінена колективна форма власності та з’явилася комунальна.

Сьогодні земельний фонд Миколаївської області становить 2,4 мільйона гектарів. Миколаївщина є регіоном інтенсивного землеробства, тож загальна площа сільськогосподарських угідь перевищує 2 мільйони гектарів. У різні рокі незалежності, за даними Держгеокадастру, землі сільськогосподарського призначення становили 75-82% від усього земельного фонду регіону. Це близько 5% площ України. При цьому 1,7 мільйона гектара становить рілля, на яких створюється близько 4% загальнодержавного обсягу валової сільськогосподарської продукції. Всіма категоріями господарств області щороку засівається понад 1,5 мільйона гектарів земель.

На теперішній час в Миколаївській області працюють 4 тисячі суб’єктів господарювання, які виробляють сільськогосподарську продукцію. З них 3,1 тисяча — фермерські господарства.

За даними ОДА, питома вага агропромислового комплексу в структурі валової доданої вартості економіки регіону становить 21%, економіки держави — 4%.
Аграрії Миколаївщини в загальнодержавному обсязі забезпечують понад 4% зернових та зернобобових культур, 7% соняшнику, 6% культур овочевих, 1,5% плодових та ягідних культур, 8% винограду, 1,3% м’яса, 3% молока, 1,7% яєць, 6,5% вовни.

Щороку виробляється в середньому в межах 3 мільйонів тонн зернових та зернобобових культур, до мільйона соняшнику, 180 тисячі тонн картоплі, 530 тисяч тонн овочів, 25 тисяч тонн плодоягідних культур, 40 тисяч тонн винограду, 47 тисяч тонн м’яса, 280 тисяч тонн молока та 205 мільйонів штук яєць.

До речі, саме поточного року, за прогнозними показниками, може бути отримано найбільший врожай зернових та зернобобових культур за весь час існування Миколаївської області.

Вважається, що сільське господарство годує не лише працівників безпосередньо цієї галузі, а створює нові робочі місця поза нею. В Миколаївській області, за даними Департаменту агропромислового розвитку ОДА, працює 175 підприємств переробної та харчової галузі охоплюють майже всі напрямки споживчого ринку та забезпечують населення широким асортиментом м’ясної, молочної, борошно-круп’яної, хлібопекарської продукції, кондитерськими виробами, напоями.

— Переробні підприємства області забезпечують в загальному виробництві України 51% фруктових та овочевих сумішей соків, 55% пасти томатної концентрованої, 32% молока та вершків згущених, 19,5% сирів свіжих неферментованих, 17% олії соняшникової нерафінованої. Область має значні потужності зі зберігання сільськогосподарської продукції. 59 підприємств здійснюють господарську діяльність щодо відвантажування, зберігання зернових та олійних культур, загальна ємність яких становить 4890 тисяч тонн, — відзначають там.

Область має потужні підприємства, утворені за часи незалежної України, які вносять вагомий вклад в розвиток аграрної галузі. Це відомі як в Україні, так і за її межами підприємства: ТОВ СП «НІБУЛОН», група компаній «Аgrofusion», ПрАТ «Лакталіс-Миколаїв», ТОВ «Сандора», АТ «Коблево», СТОВ «Промінь» та інші. В регіоні знаходять місце і нові підходи до ведення агробізнесу, як приклад ТОВ «Алмус Експорт», яке займається виробництвом м’яса рапани.

Протягом останніх років з’явилися нові перспективні напрями розвитку агросектору — сімейні фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, бджолярство, виробництво крафтових вин, додають у департаменті АПК.

Сьогодні на території області знаходиться понад 2,5 тисяч пасік, якими щороку виробляється 6 тисяч тонн меду, значна частина якого поставляється на експорт, 9 крафтових виноробів, зокрема ТОВ «Бейкуш Вайнері», ТОВ «Стерх», ТОВ «Ріст-Агро», ПП «Виноробня Сливино», СФГ «Старий Світ» та інші, якими переробляється та зберігається 11 504 дал (один дал = 10 літрам, — прим.) якісного натурального плодово-виноградного вина.

Тенденції

З 1995 року приріст виробництва зернових і зернобобових на Миколаївщині складає до 42%, про що свідчать дані Головного управління статистики в області щодо обсягів виробництва, а посівні площі під цими культурами збільшилися майже на 20%.

Однак найбільше зросли обсяги виробництва та площі під соняшником. Протягом останніх років ми виробляли у 3-4 рази більше соняшнику, ніж 30 років тому, а засівали ним на 161% більше площ. Звісно, такі цифри відносні, адже врожайність з року в рік коливається, однак загальну тенденцію демонструють. Наприклад, у 1995 році під соняшником в Миколаївській області було 194 тисячі гектарів і 742 тисячі зернових. Минулого року ми мали 506 тисяч гектарів засіяних соняшником і 883 тисячі — зерновими. Різниця очевидна.

— На початку 90-х ми мали традиційні культури, які багато років до цього диктувала планова економіка. Колгоспи перетворювалися у колективні сільськогосподарські підприємства. Вони мали у структурі посівних площ близько 50% зернових, 10% соняшнику, були кормові, зернобобові культури. Була восьмипільна або десятипільна сівозміна. При реформуванні у приватні підприємства в 90-х-на початку 2000-х значно зменшилося тваринництво — і поголів’я великої рогатої худоби, і свиней. Тому вже відпала необхідність вирощувати кормові культури. Тож, коли вставали на ноги фермери, які ще не були забезпечені технікою, у регіоні залишилися переважно зернові культури — пшениця, ячмінь, а також соняшник, — пояснює Антоніна Дробітько.

Сівозміна — науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі (ротація) за заздалегідь визначеним планом. Зміна культур супроводжується відповідною системою обробки ґрунту та угноєння. Завдання сівозмінної системи — систематичне підвищення врожайності, забезпечення найбільшого виходу продукції з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Самі аграрії такий приріст пояснюють попитом і вигідністю.

— Ринок диктує, що вирощувати. Те, що користується попитом, те й сіють. Тому більше стало технічних культур — соняшника, льону, рапсу, — відзначає голова громадської організації «Агро-сила», власник фермерського господарства «Діброва» Сергій Протченко.

— Це економічно вигідніше: мінімум затрат і мінімальний строк очікування врожаю — близько 4 місяців. Тобто ви свої фінанси заморожуєте всього на 4 місяці. Для порівняння, озимі зернові ви сієте осінню і отримуєте майже рік очікування, — говорить заступник голови Миколаївської облради, засновник приватного підприємства «Вісла» Володимир Фроленко.

Разом з тим за роки незалежності значно скоротився обсяг вирощування плодових і ягідних культур. У 1995 році Миколаївщина вирощувала більше 70 тонн, минулого року — всього 25. Площі ж під ними скоротилися в чотири рази.

Із хорошого — як не дивно, але з кожним роком потроху зростає обсяг виробництва овочевих культур. За останні 25 років ми стали виробляти овочів більше приблизно у 2,5 рази. І це при тому, що саджають їх менше — аграрії збільшують площі під більш традиційними для регіону культурами.

Ще одна, сумна, тенденція прослідковується у тваринництві. Згідно з даними Держстату, у 1996 році на Миколаївщині утримувалося 515,3 тисячі голів великої рогатої худоби, зараз їх всього 74 тисячі. За 25 років поголів’я скоротилося більш ніж на 85%, по Україні — на 83%. Тож, це загальноукраїнська динаміка.

Схожа ситуація й у свинарстві: 25 років тому в господарствах області налічувалося майже 392 тисячі голів, сьогодні всього 72 тисячі. Скорочення склало 81%. По країні ситуація трохи краща — поголів’я скоротилося на 55%.

А от у птахівництві Миколаївщина йде врозріз загальноукраїнським показникам. Ця галузь за роки незалежності в Україні навпаки зазнала розвитку, і за останні 25 років кількість поголів’я зросла майже на 40%. В нашому ж регіоні зменшилося на 24%.

Тож, виникає цілком логічне питання —

Куди ми рухаємося?

Антоніна Дробітько застерігає — тенденції у рослинництві, пов’язані із збільшенням площ під соняшник, не несуть нічого хорошого. Не є новиною, що ця рослина знанчо виснажує ґрунт:

— Він забирає вологу, виносить величезну кількість поживних речовин — азоту, фосфору, калію. За часів радянського союзу соняшник був останній в структурі сівозміни, після нього площі парували — рік нічного не вирощували.

На думку Володимира Фроленка, до такого зростання об’ємів виробництва цієї культури призвела відсутність контролю з боку держави після набуття Україною незалежності.

— Раніше збереження родючості ґрунту і результату на сівозміні було у пріоритеті. Це те, чого сьогодні не дотримуються. Сьогодні, на жаль, немає контролюючих органів, які б слідкували за сівозміною та родючістю чорноземів. Як і у всьому, земля має є «моторесурс». Це живий організм — протягом багатьох років перегнивали рослинні залишки, котрі потім перетворювалися на чорнозем. Ви можете бачити, що в тих регіонах країни, де було більше лісів, різнотрав’я, там і земля родючіша. У нас, де були море, річки, накопичення чорнозему менше. Збереження родючості необхідне для майбутнього покоління. Що ми їм залишимо? У сільському господарстві я спостерігаю те, що землю сьогодні вичавлюють, як мочалку, — говорить він.

Аграрій пояснює, що занепад тваринництва також вплинув і на рослинницьку галузь. Колись у структурі великих підприємств, що утримували й худобу, до 30% площ відводилося під залуження і подальший випас та сінокосіння. Так землі давали відпочивати, підживитися, а разом з тим зберігали стратегічні ділянки, які за необхідності розорювалися.

— Коли вже після приватизації господарства розорювали цю землю, вони протягом 5 років мали високий врожай, маже нічого не вкладаючи в обробіток, — пригадує він.

Що ж до тваринництва, перспектив наразі, на жаль, небагато. Господарники цю справу вважають достатньо ризиковою, особливо кажучи про велику рогату худобу, адже, щоб отримати повноцінну корову, треба витратити купу грошей і багато часу (від 5 років). Головними ризиками ввжається погано прогнозована цінова політика та відсутність достатньої кількості ринків збуту.

— В нашому господарстві є і велика рогата худоба, і свині, і птиця. Але ми працюємо під клієнтів. А ось просто вийти на ринок у тваринництві дуже затратно. Собівартість продукції нашого господарства дуже дорога, бо ми використовуємо технологію, яка була ще за часів колгоспів. Тобто продукція екологічна і відповідає старим ГОСТам, але й коштує відповідно, — відзначає Володимир Фроленко.

А от що змушує аграріїв відмовлятися від овочівництва, пояснює кандидат сільськогосподарських наук кафедри виноградарства та плодоовочівництва Миколаївського національного аграрного університету Наталія Нікончук:

— Це трудомістка галузь, яка потребує багато коштів. Фермери, які займалися овочами, відмовляються від цього. Адже легше посіяти зернові чи соняшник і отримати ті ж кошти. Також є нестача трудових ресурсів, бо овочівництво потребує багато ручної праці. Крім того, виростити овочі у зоні сухого степу неможливо без зрошення. Вода коштує дуже дорого. Здорожчання електроенергії призводить до подорожчання і води, тому галузь стає малорентабельною, — говорить вона.

Відновлення зрошення: недосяжна ціль чи реальна можливість?

Згідно з даними Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, загальна площа зрошуваних земель в Миколаївській області налічує 190,3 тисячі гектарів, що становить 10 відсотків від загальної площі сільгоспугідь. На ділі ж, щороку зрошується до 40 тисяч гектарів. За роки незалежності Миколаївщина майже повністю втратила меліорацію.

— Зрошення було, — пригадує Сергій Протченко. — За Кучми труби викопали, здали на металобрухт, бо нікому це не було цікаво. Зрошення — річ хороша. Однак державі спочатку треба підіймати галузь, а потім уже продавати воду фермеру. Держава хоче, щоб фермер за свої кошти відновив зрошення, але під 20-22-24% річних це нереально. Державні програми фактично не діють. Треба, щоб аграрій отримував кредит з прийнятною ставкою — до 4% річних, але зараз держава стріляє сама собі в ногу, — відзначає він.

Протягом останнього року в уряді активно заговорили про відновлення зрошення на півдні.

— Запуск пілотних проектів зрошення земель вже цього року є частиною урядової Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року та завданням Президента. Це питання ми виносимо на державний рівень, аби і виробники, й інвестори розуміли, що для України це ключовий вектор розвитку, — зазначав навесні прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Вирішення фінансового боку питання у уряді вбачають в інвестиціях, проте в яких — невідомо. За словами Наталії Нікончук вартість відновлення старої системи складає десь півтори тисячі доларів на гектар, побудови нової — три тисячі.

Як відзначають аграрії, проблема не лише у будівництві систем, а й у якості води, яку ми сьогодні маємо.

— Проби води дуже змінилися з того часу, як я починав працювати. Збільшилася і лужність, і вміст солей. Якщо ми говоримо про відновлення зрошення, ми маємо в першу чергу підійти до питання якості води. Адже ми можемо просто вбити ту землю, яка є, і більше нічного виростити на ній не зможемо. Необхідно зробити чіткий аналіз — чи це взагалі потрібно, — говорить Володимир Фроленко.

Аграрій додає, що сьогодні зовсім не розглядає зрошення у своїй роботі.

— Тому що я перейшов на технологію, якою займається Туреччина. Це комплекс заходів з обробітку ґрунту та накопичення вологи. Я спостерігаю, як вони працюють, і запозичую турецькі технології. У нас клімат змінюється, і через 10 років ми можемо отримати таку ж зону, як там — фактично субтропіки, — додає він.

В облдержадміністрації відзначають необхідність промивки річки Інгулець, яка сьогодні є основним джерелом зрошення на Миколаївщині, та забруднюється високим вмістом важких металів, хлоридів і нітратів, які відкачують з криворізьких шахт.

— Згідно з ДСТУ, вода у більшості джерел, які Миколаївщина використовує для зрошення, є обмежено придатною. Аби уникнути осолонцювання, фермери мають застосовувати гіпсування, а це знову підвищує затрати. Взагалі ж, у нас ідеальні умови для вирощування томатів, для баштанних культур. Ми можемо вирощувати кавуни, дині, гарбузи. Це дуже актуальні культури. Зараз цінується і гарбузова олія, і насіння. Але потрібне зрошення. Тут, на нашу думку, фермерам потрібна підтримка держави, дотації або пільги на воду, — відзначає Наталія Нікончук.

Відкриття ринку землі як нова віха

Скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, мабуть, став одним з найбільш переламних моментів галузі за 30 років незалежності. З 1 липня цього року в Україні запрацював ринок землі, яка відтоді стала предметом купівлі-продажу.

За даними Мінагро, станом на 20 серпня, в Миколаївській області було зареєстровано 146 таких правочинів і продано майже 522 гектари землі. Це приблизно середній показник по країні. Найбільшим попитом користується земля у Полтавській (продано більше 2 тисяч га), Харківській (1866 га), Дніпропетровській та Кіровоградській (понад 1350 га) областях.

Законопроект перед прийняттям пройшов тисячі правок і сьогодні сільгоспвиробники оцінюють його більш-менш непогано. Однак деякі недоліки, на їхню думку, лишилися.

— Ми повинні були до цього прийти. Але за більш реальними правилами. Держава мала би виступити як третейський суддя між власником земельної ділянки і фермерським господарством, яке її обробляє, щоб у цій ситуації задовільнити обидві сторони. Держава мала передбачити кредити для фермерів. За кордоном є кредитні ставки, що дорівнюють майже нулю. Наприклад, аграрій приходить до банку взяти мільйон, йому його дадуть під 0,5% річних. У нас такий кредит обійдеться у 30%. Звичайно, затратна частина збільшується. Як і вартість одного гектара. І цьому бідолашному фермеру, аби повернути свої кошти, потрібно працювати близько 10 років на кілька гектар. А чи проживе він ці 10 років? А раптом зміна клімату, і ми не зможемо нічого вирощувати, тож сенс вкладати кошти в цю землю? З іншого боку, завжди краще бути господарем — чи ти живеш на зйомній квартирі, чи ти власник. До свого майна людина завжди ставиться більш дбайливо. Вона вже не буде вичавлювати землю, як мочалку, а вже буде туди вкладати, подумає про сівозміну, про те, що лишити дітям — пісок чи чорнозем, — відзначає Володимир Фроленко.

Сергій Протченко, у свою чергу, застерігає від штучного формування цін на землю через перекупів.

— Закон про продаж землі правильний. Відносно навіть виписаний. Але потрібно, щоб він працював реально. Я вважаю, якщо людина купляє землю для сільгоспвиробництва, потрібно, щоб вона ще років 10 не могла її продати — для того, щоб землю не купляли перекупи. Земля сільгосппризначення повинна придбаватися виключно людьми, котрі на ній працюватимуть. Інакше перекупи просто наб´ють ціну. Якщо земля в обороті, вона не має бути предметом спекуляцій, — говорить Сергій Протченко.

Та що буде далі, поки прогнозувати важко, це покаже лише час.

Що робити?

На думку як аграріїв, так і науковців, важливе завдання сьогодні — збереження родючості ґрунту.

Антоніна Дробітько відзначає необхідність урізноманітнення сівозміни та зменшення площ під соняшником.

— Зміни клімату внесли корективи. Україна стала повертатися до нішевих культур — батат, спаржа, вишня, груші, лікарські культури в невеличких обсягах, сорго, нут. Якщо казати про Миколаївську область, у нас є господарства, що вирощують олійний льон, гірчицю. Це, наприклад, ФГ «Олена» та «Аркадія» у Братському районі. Там наразі тільки 20% землі засівається соняшником, а це хороший показник для нашої області. По-перше, нішеві культури покращують і фітосанітарний стан, і родючість грунтів. По-друге, це збільшує набір культур, — говорить вона.

Нішеві — культури, які можна вирощувати в певному регіоні і на які є попит на ринку, але обсяг виробництва їх невеликий.

Також науковці відзначають необхідність впровадження ощадних технологій обробітку. В деяких господарствах Миколаївщини використовують No-Till — систему землеробства, за якої висаджування насіння відбувається у необроблений ґрунт шляхом нарізання борозни потрібної ширини і глибини, достатньої для заглиблення насінини. Обов’язковим елементом такої нульової технології обробітку є постійний рослинний покрив з живих або мертвих рослин.

— Чимало фермерів ставляться до такої системи з насторогою, бояться ризикувати. Але вона запобігає ерозії ґрунтів і краще зберігає воду, що дуже важливо для нашої місцевості. Врожайність отримується, зазвичай, така сама, як і при використанні традиційних технології, але No-Till-обробіток у 2,5-2,8 разів знижує витрати, — говорить пані Антоніна.

Говорять сьогодні і про необхідність більшої підтримки аграріїв з боку держави. За даними Департаменту АПК Миколаївської облдержадміністрації відзначають, в розвиток сільського господарства області з 2003 року по теперішній час держава спрямувала 1,2 мільярди гривень бюджетних коштів у вигляді субсидій, дотацій, відшкодування витрат та ін. Однак багато аграріїв кажуть про недостатню державну підтримку.

— 30 років тому держава хотіла розвивати фермерство, давати людям робочі місця, бо радгоспи і колгоспи розвалювалися. Тому була державна підтримка, а зараз державний рекет. Тоді були кредити під дуже маленький відсоток, люди з того підіймалися, брали техніку, насіння, починали працювати. Звісно, багато хто не витримував, можна сказати, що з першопрохідців «вижив» один із десяти. Але це бізнес. Виживає навіть не найсильніший, а більш впертий, — згадує Сергій Протченко.

Майбутнє за переробкою і технологіями

Важко назвати сфери життя, до яких ще не дісталися сучасні технології. Не оминуло це і сільське господарство. У світі активно впроваджується використання дронів, геоінформаційних систем і супутникових у виробництві сільськогосподарської продукції. Як розповідає Антоніна Дробітько, використовуючи геоінформаційні системи, аграрії можуть дізнаватися поточні і майбутні зміни опадів, температури, врожайності, здоров’я рослин і т. д. За допомогою безпілотних технологій фермери мають можливість з високою точністю визначати біомасу сільськогосподарських культур, висоту рослин, наявність бур’янів і водонасиченість на певних ділянках поля.

У поєднанні з GPS-додатками, даними супутників це дозволяє оптимізувати внесення добрив і пестицидів. Враховуючи, що фермерам не потрібно обробляти все поле, а тільки певні ділянки, вони можуть домогтися економії грошей, зусиль і часу.

Разом з тим, як відзначають фахівці аграрного університету, сьогодні перед сільськогосподарською галуззю як в Україні, так і на Миколаївщині стоїть завдання перейти від збуту сировини до експорту продукції з доданою вартістю — тобто готового продукту. Галузь, звісно, потребує чималих капіталовкладень і долі ризику, однак, можна помріяти, що колись напис «Зроблено на Миколаївщині» стане брендом поза межами України.

Юлія Ткач, НикВести