Російські терористи бояться українського війська, мови, історії

Вони бояться нашої мови, правічної культури й правдивої історії.

Цей тваринний страх і люта ненависть до всього українського помітний як у злочинних діях кремлівсько-алтайського бункерника, так і його зловорожого війська. Завдаючи смертоносних ударів по цивільному населенню, випалюючи об’єкти інфраструктури, вони підступно і цілеспрямовано атакують гуманітарну сферу. Принизити і витіснити українську мову, зруйнувати собори, лікарні та школи, розтрощити університети й будинки культури, спалити архіви й бібліотеки, спробувавши переписати історію на свій ординський манер, понівечити могили, перетворивши квітучу землю на пустелю – ось справжня мета російщення сталінопутінської зграї.  

Протягом багатьох століть осоружний сусід докладав колосальних зусиль, щоб українці забули українську, а весь народ зманкуртував до рівня меншини на своїй прабатьківській землі. Наслідки цього російщення ми долаємо і досі. Нас ошукували, оббріхували, морили голодом, травили, винищували. Нав’язували думку про меншовартість всього українського – літератури, музики, мистецтва, науки, освіти. Нас називали “меншим братом” і хотіли повернути в радянське минуле, насаджуючи кремлівські парадигми. “П’ята колона” москви постійно розхитувала підвалини нашої державності, атакувала українську мову, тримаючи камінь за пазухою для чергового нападу.  

Після прийняття у 2019 році мовного закону було немало підступних спроб внести до нього зміни чи визнати неконституційним. Російську мову хотіли зберегти в українських школах та університетах. Нам нав’язували твердження, що сфера обслуговування не готова до переходу на державну мову. Казали, що штрафи за порушення мовного закону треба скасувати. Переконували, що через пандемію телебачення не в змозі перекласти фільми й серіали українською. Блокували іспити з української. Позивалися проти правопису. Страшились узгодження зі словниковими нормами географічних назв. Власне, і депутати місцевих рад боялися, як дідько хреста, позбавити російську статусу регіональної. Маючи на руках низку доленосних рішень Конституційного Суду України, а також одностайну підтримку суспільства, всі атаки на українську мову, ініційовані апологетами позадництва, реваншизму й капітуляції, відбиті. В народі для тих, хто і хреста не знімає, і штани не вдягає, кажуть: за перемогою назад не ходи, вона завжди попереду. 

Реклама

Сьогодні ж “руzzкій мір”, бомбардуючи Україну, не спиняється в черговому нав’язуванні другої державної. Це антиконституційне, вороже і ненависне знищення підвалин козацького духу. Глибинний замах на основи української ідентичності. Пряма загроза національній безпеці країни. Тінь на українське майбуття. За ці тижні війни, за даними Міністерства освіти і науки України, 489 заклади освіти зазнали “денацифікації”. 69 з них – зруйновані повністю і не підлягають відновленню. Тільки в Києві пошкоджено не менше, ніж 27 шкіл! При цьому орки продовжують цинічно стверджувати, що наносять удари виключно по військових об’єктах. Заклади освіти – це саме ті об'єкти, по яких б’є займанець з особливою жорстокістю і цинізмом. Покидькам потрібна не друга українська як державна, – вони хочуть тільку свою мову на нашій землі. 

Освічена українська нація для душогубів – особлива небезпека. Саме тому, окупувавши українські міста і села, загарбник відразу скасовує українську мову. Заборона “української мови”, “української літератури”, “історії України” у щойно окупованих населених пунктах – продовження лінгвоциду, який розпочався 2014 року в окремих районах Донецької, Луганської областей та в Криму. Для таких лихочинців суд Гааги, коли “заговорять і Дніпро, і гори”, – крапля в морі у порівнянні з народною помстою за вбитих дітей і породіль, випалені Маріуполь і Волноваху, принесені на нашу землю нещастя й горе.   

Наша священна і відважна битва за українську землю, мову, історію наближають перемогу. Вона у нас попереду. Борімося – поборемо, нам Бог помагає. 

Слава Україні!

Тарас Кремінь, Укрінформ