«Поки не буде наказу, ніхто з нас не відступить». Чеченські добровольці в обороні Бахмута

Місто Бахмут на Донбасі, найгарячіша точка війни останніх місяців, практично оточене силами російської «ЧВК Вагнера». За даними американського Інституту вивчення війни (ISW), звідти почали виводити підрозділи української армії. Судячи з військових зведень, міст на останній відносно безпечній дорозі для відступу підірваний, а дорога обстрілюється з артилерії.

Незважаючи на це, українські війська продовжують чинити опір наступу. Серед підрозділів, що воюють на бахмутському напрямку, є чеченський добровольчий батальйон імені Шейха Мансура під командуванням Мусліма Чеберлоєвського.

Двоє бійців підрозділу в інтерв'ю кореспонденту «Кавказ.Реалії» розповіли про ситуацію в місті, тактику російських штурмових груп та становище мирних жителів.

- Напевно, опишіть ситуацію в Бахмуті.

– Армії противника у місті немає. Ситуація повністю контролює українські війська. Ідуть локальні сутички на околицях Бахмута та тотальне цілодобове бомбардування міста. Саме місто – наше.

– У місті залишаються мирні мешканці?

- Практично ні. У частині підвалів залишаються нечисленні мешканці. Надворі рідко можна зустріти людину. Швидше за все, він іде набрати води. Також городяни, що залишилися, збираються в єдиному пункті, де цивільне населення може взяти їжу і подивитися телевізор.

Ми спілкуємося з цими мешканцями та всіляко допомагаємо. Віддаємо частину харчу, можемо принести води або нарубати дров. Нещодавно одна бабуся просила допомогти поховати чоловіка. Він помер за три дні, але вона не могла поховати, ніхто не допоміг.

Серед тих, хто ховається у підвалах, все ще залишаються сепаратистськи налаштовані громадяни, які чекають на росіян.

– Яку зброю використовують проти вас?

– Вони використовують проти нас усю зброю, яка у них є на озброєнні, крім ядерних бомб: дрони, танки, гармати, гаубиці, «Гради», «Урагани», «Смерчі», ракети різних модифікацій типу С-300 і не тільки.

– Що ви можете сказати про втрати у вашому батальйоні?

– Загиблих у нашому батальйоні немає, але поранення бійці одержують нерідко. Є кілька тяжко поранених та чимало «легких». У нас гарне укріплення. Сусідні будинок та двір по 100 влучень мають, але наше укриття гаразд.

А ось ті [підрозділи ЗСУ], хто вийшов з Бахмута на околицю в Годин Яр, у них [бойові умови] гірші. Їх бомбять так само, але вони в стертому вже практично селі, де немає підвалів і нема де сховатися.

– Яку тактику використовують російські сили під Бахмутом?

– Група по п'ять-десять осіб пре, щоб захопити якийсь будинок, гине, за нею – наступна група. І так триває доти, доки вони закріпляться на якійсь ділянці. Вони це потроху виходить, вони поступово заходять у місто. Все-таки ми захищаємо Бахмут із листопада.

– У штурмових групах є кадировці?

- Під кадировцями, ви, напевно, маєте на увазі один із тисяч підрозділів ЗС РФ, тобто 141-й спеціальний моторизований полк у складі Росгвардії? Цього підрозділу тут нема. Мене обурює, що у розмовах і у зведеннях [у медіа] виділяють чеченців – кажуть, «чеченці» воюють за Росію, «кадировці». У Чечні усі структури влади – російські. Чому не вирізняють представників інших народів?

Чечню забили, перетворили на рабську республіку, на страх і гніт занурили, а потім кажуть, що чеченці якісь окремі! Її мешканці й дихати бояться, не те, що навіть подумати проти влади. Страх гірший, ніж за Сталіна.

Тут [під Бахмутом] кожен третій убитий вагнерівець з українським прізвищем, але ніхто не підкреслює, що українці воюють проти України, що багато хто з Луганська та Донецька – за Росію. У Бахмуті та Запорізькій області повно жителів, які вважають, що це війна [президента Росії Володимира] Путіна проти [президента США Джо] Байдена. І це [так розмірковують] українці у незалежній державі! 

А чеченців на батьківщині піддали геноциду, вони не мають вибору. Якщо послали воювати і він не виконає наказу, ви знаєте, що буде. Навіть не з ним самим можуть зґвалтувати його дружину, сестру, матір. Чи не захотів поїхати в Україну? Не любиш Кадирова? У такому разі можуть забрати в ділянку і зазнати приниження, роздягнути догола. Весь рід можуть вирізати!

- Ви часто публікуєте відео міських боїв. Розкажіть як вони проходять?

– Міські бої відбуваються на околиці міста. Просто будинок за будинком, квартиру за квартирою обороняємо. Ідуть перестрілки між маленькими групами...

***

Розповідь продовжує товариш по службі Наіба з позивним «Сабах»:

– Бахмут перебуває під контролем України. Кільце оточення не замкнене, йдуть запеклі бої за кожну хату, за кожний кут, за кожну вулицю. Для нас залишення Бахмута буде втратою, програшем.

В'їзд у Бахмут прострілюється. Була основна об'їзна дорога, але вона зараз під обстрілом. Наразі немає можливості безпечно в'їхати до Бахмута. Заїжджають у місто зараз на свій страх та ризик. Можна потрапити під обстріл ствольної артилерії.

Будь-коли можуть накрити з РСЗВ (ракетних систем залпового вогню, – ред.), з танків, мінометів і гармат. Ця небезпека з кожним днем посилюється. Сюди продовжують доїжджати волонтери. Такого потоку волонтерів, як раніше, немає, але є сміливці. У Бахмуті залишилися лише ті, хто не хоче їхати.

Поки не буде наказу, ніхто з нас не відступить із Бахмута ні на крок. А щодо оточення – ні, ми цього не боїмося. Як казав наш полководець Байсангур Беноєвський (чеченський полководець ХІХ століття, – ред.), «якщо вони нас оточили, їм від нас нема куди подітися».

Бої йдуть на околицях, застосовують проти нас і стрілецьку зброю, і артилерію, дрони, гранатомети, автомати. За останній місяць українські сили збили два російські винищувачі-бомбардувальники, які прилетіли, щоб розбомбити наші позиції. Кожен літак коштує мільйони доларів, це дорого, тому після кількох збитих вони піднімають літаки дуже рідко, лише у критичних ситуаціях.

Серед росіян воюють мобілізовані та зеки. Безпосередньо наш підрозділ полонених не брав, але в сусідніх трапляється. Хто до нас живим встигає дійти, того беремо в полон.

Своїх поранених ми у будь-якому разі евакуюємо, навіть якщо доводиться з боєм.

У юності я пережив бомбардування села Бамут у Чечні (у 1995–1996 роках там точилися запеклі бої, – ред.), я родом із тих місць. Назва майже однаково звучить. І тепер я воюю тут і також проти Росії.

У Бахмуті немає і половини тієї інтенсивності боїв, які йшли у Бамуті. Там випалювали кожен метр землі. Плюс бомбила авіація.

У Бахмуті справді підвищена інтенсивність стовбурової артилерії. Але над містом не можуть зараз літати літаки та гелікоптери, авіаудари не наносяться. А в Бамуті і взагалі в Ічкерії ніякої протиповітряної оборони не було, літаки та гелікоптери відчували себе у небі дуже вільно.

Автор: Лидия Михальченко