Фасилітація зі смаком шоколадного мафіна

Чим відрізняється громадський активіст від розлюченої бабці, яка атакує ЖЕКи та приймальні депутатів заради загального благоустрою? Хвилююче питання, погодьтеся ж. Не було «врємєні об’яснять», тому ми відразу вирушили на південь України і знайшли неочікувану відповідь у сонячній Одесі!

Що ж здивує більше: непередбачуваність відповіді чи те, що її нам надасть найгумористичніше місто України? Незважаючи на те, що іронії та сатири в Одесі, дійсно, хоч відбавляй, але на такий серйозний (так-так, саме СЕРЙОЗНИЙ) запит безперервний фідбек отримували аж протягом трьох «робочо-вихідних» днів.

А тепер по факту, і як нас вчив Сашко Кульчицький на одному зі своїх семінарів, з 4 по 6 вересня громадян-активістів з усієї України радісно зустрічав «Центр політичних студій та аналітики» у місті Одесі задля проведення своєрідного лікнепу для громадян – семінару «Громадська організація як інструмент антикорупційного громадського контролю на місцевому рівні».

Типовий одеський дворик з нетиповим артом одразу налаштував учасників тренінгу (а мене ще й як журналіста та громадського діяча) на піднесені думки та натхнення «творити щось велике».

Впевнена, що зараз після такої довжелезної та важкої назви бажання читати статті далі у 70% населення зникне. Але все, насправді, не так нудно та одноманітно, як вам здається на перший погляд.

Важливо відзначити, що захід відбувався за підтримки німецького Фонду Фрідріха Науманна (Friedrich Naumann Stiftung für die Freiheit).

Із самого початку здивував склад охочих відвідати семінари. Зазвичай, подібні заходи влаштовуються для молодого (ще зеленого) покоління, яке ще життя «нє відало». Але на цей раз було зовсім не так. Поряд із студентами сиділи люди старшого покоління. «Похилими» їх точно не назвеш! Бо активністю та рішучістю до змін в деяких випадках вони не поступалися енергійній молоді.

Фасилітація* творить чудеса! За сніданком, обідом чи перервами на каву обмін досвідом та цікавинками щодо роботи в громадських організацій, які представляли учасники семінару, відбувався набагато веселіше та ефективніше! Дякуючи організаторам за відповідальний підхід до прийому учасників та за смачні посиденьки, учасники не «гурчали животами» під час занять та не шукали голодними очима крамниці з бодай якимись харчами.

*Фасилітація - полегшення взаємодії всередині групи.

Недивно, та «Хто головний на районі» показав екс-депутат Віктор Таран. До його авторитетної думки як політолога, кандидата наук з державного управління, засновника молодіжних організацій (та ще багато у нього заслуг та діянь) покірно прислухались усі. А також встигали занотовувати його тези в новенькі брендовані скетчбуки.

Експерт з бюджетної політики, менеджер-економіст, автор публікацій фінансово-економічного плану Сергій Карелін, як очікувалось, не розказав учасникам про фінансові справи. Але теми його лекцій були куди-важливіші. По-перше, як зареєструвати свою власну громадську організацію, а це був наче «путівник» до громадської активності. По-друге, із власної шухляди дістав усі інструменти та нагально продемонстрував, як ними можна користуватись, аби достукатись до влади. Йде мова про інструменти впливу громадськості, а саме: консультації з громадськістю, конференції, збори, самоорганізація населення тощо.

Фінанси співають романси, але тільки не після семінару з Дарією Тихоновою. Ні, вона зовсім не працедавець і не меценат, а спеціаліст з написання грантових проектів. Кожен із нас, учасників проекту, успішно пролистував у методичці величезні таблиці мілким шрифтом на декілька «альбомних сторінок», не звертаючи особливої уваги. Та дарма. Дарія пояснила цінність цих сторінок, бо за тими іноземними літерами ховається те, що шукає будь-яка громадська організація для своїх проектів – грантодавці. Вітчизняні та іноземні. Технарі та гуманітарії. На будь-який смак. А у проблемах з фандрайзингу, взагалі, – стали майже професіоналами.

*Фандрайзинг – залучення будь-якого ресурсу з метою реалізації соціальних (неприбуткових!) проектів.

Журналіст журналіста бачить здалеку, тому спілкування із медіа-активістом Олександром Кульчицьким почалось ще з лав на нульовому поверсі, куди завжди поспішав кожен із нас, – до затишного ресторанчику готелю. Менеджер (на щастя, не середньої ланки) з комунікацій, спеціаліст у роботі з новими медіа та візуалізацією та, як би банально не звучало, «зкомунікував» та «звізуалізував» важливість дружби громадських організацій та ЗМІ.

Встигли в Одесі «помандрувати Карпатами» разом з гуцулом Володимиром Тарнаєм, який надав поради щодо якісного проведення громадського контролю, особливо у фінансовому плані. Хто ж, як не він – спеціаліст з моніторингу прозорості та ефективності використання бюджетних коштів, магістр державних фінансів, може про це розповісти доступно та дуже цікаво. Настільки цікаво, що мені, як журналісту та члену ГО Клуб сталого розвитку "Південні ініціативи", спало на думку провести деякий фінансовий моніторинг. А для більшого ефекту варто додати, що за фахом (й у душі) я - філолог, то ж які у мене стосунки з економікою варто лиш здогадуватись. 

Тендітна Ольга Будник розкрила таємниці типових стратегічних засад та планів, місій та бачення розвитку громадських організацій. А в тандемі з Сергієм Корнилюком усі без виключення почали розуміти, що адвокація – це зовсім не якийсь юридичний захист людини чи проект відомого адвокату. Адвокасі (від англ. "advocacy"; в українізованій версії наголос на другому складі), або адвокація, – це суспільні дії заради змін. Саме «адвокацією в дії» учасники семінару займались останньою ніччю.

Справді, година вранці варта двох увечері, тому свої фінальні групові завдання – підготовку «Плану ефективної адвокаційної кампанії» готували від заходу і до світанку. І воно було цього варте! Чотири «різнокаліберні» команди успішно виступили на власноруч створених прес-конференціях, темами яких стали найболючіші питання сьогодення. Тим самим, спонукаючи один одного займатися цими проблемами не тільки на вигаданій арені конференційної зали, а й поза межами нього.  

Солодка мить отримання сертифікату, виселення із «женевських» лакшері- номерів, де почуваєшся як вдома (а то і краще), веселі посмішки на групових фото, останній обід разом, щирі прощальні обійми, маленькі валізки по бруківці, солодощі у дорогу, гарячий синій потяг та знову.. ось він! Вокзал «Миколаїв» зустрічає мене – стомлену та сонну, але сповнену нових думок, ідей натхнення, що обов’язково знайдуть своє важливе призначення. Далі буде…

Автор - Оксана Новікова

Фото - автора, Андрій Javdet, мережа Інтернет