Пішов у засвіти академік Володимир Чепелик - співавтор пам'ятника корабелам і флотоводцям у Миколаєві

Пішов у засвіти академік Володимир Чепелик - співавтор пам'ятника корабелам і флотоводцям у Миколаєві.

Мені пощастило бути знайомим із Володимиром Андрійовичем. Він часто бував у Миколаєві не тільки як голова Національної спілки художників України, але і як друг багатьох миколаївських митців. Частенько ми бачилися і на відкриттях виставок народних художників Андрія Антонюка, Михайла Озерного, колективних експозиціях митців-земляків.

Звісно, його монумент корабелам і флотоводцям у Миколаєві, який у народі назвали «шаром», - серед найвеличніших у столиці суднобудування. На жаль, його ганебне оточення архітектурними формами невідомих авторів та періодичний вандалізм, як і проєкти перенесення композиції з центру міста кудись позаочі, - не найкраще, що взагалі відбувається в культурному житті Миколаєва.

Вагома роль В.А.Чепелика і як багаторічного члена Комітету з Державної премії імені Т.Шевченка, адже його рішуча підтримка митців була неоціненною. Це стосувалося і кандидатури нашого земляка Андрія Антонюка - одного з найвідоміших українських митців світу.

2013 року, розпочавши підготовку книги спогадів про Андрія Даниловича, академік Чепелик радо відкугнувся на моє прохання і написав свій текст, надрукований у книзі "Сто слів про Андрія Антонюка" (Миколаїв : "Іліон", 2020). Зрештою, дивіться самі:

"Андрія Антонюка, видатного українського живописця, справжнього співця краси рідної землі, я знав як надзвичайно відверту, щиру та веселу людину, що користувався заслуженою глибокою повагою друзів, колег та поціновувачів його творчості. Для робіт Антонюка притаманний вплив наївного народного мистецтва, що сягає своїм корінням у глибину віків, та сучасне переосмислення естетики модерну у синтезі з символікою експресіонізму і філософією.

Доля звела мене з художником Антонюком 1994 року, коли його було висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, а я на той час очолював відділення образотворчого мистецтва Комітету з Національних премій України імені Тараса Шевченка. Головою Комітету був Олесь Гончар. Премія надавалась у 10 номінаціях за різними видами. Олесь Гончар збирав голів відділень, вислуховувались їх пропозиції, обговорювались кандидати, приймалось колегіальне рішення і виносилось на затвердження президії.

Треба зазначити, що роботи Антонюка справили надзвичайно велике та позитивне враження як на членів комітету, так і на президію, а конкуренти у Антонюка були також професіоналами високого ґатунку художньої майстерності, і цього року Премію здобув Антонюк.

Безперечно, як митець Андрій Антонюк достойний по справжньому цих високих нагород – народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. На мою думку, головним є те, що Андрій Антонюк був справжньою Людиною, надзвичайно обдарованим митцем, чия творча спадщина ввійшла в скарбницю не лише українського а й світового мистецтва.

Вірю, що на миколаївській землі для українських художників буде створено премію в галузі образотворчого мистецтва імені Андрія Антонюка".