Чому «країна мрій» все більше перетворюється на країну відчаю

«Все хорошо, прекрасная маркиза,

Дела идут и жизнь легка,

Ни одного печального сюрприза,

За исключением пустяка»

Комуналка 63%, мобільний 17% і лише 4% на донати. Взагалі, дивно було очікувати на щось інше.

В нас в країні абсолютна більшість добре, якщо «чистими» отримує десь 10-12 тисяч гривень. В нас 26% пенсіонерів отримують пенсію менше 3 тисяч і ще 18% менше 4 тисяч гривень. В нас під 4,6 млн людей в статусі ВПО, що втратили свій дім і роботу. В нас загалом десь під 11 млн пенсіонерів з наявних 25 млн населення в країні. 

Наприклад, в Миколаєві вже третій рік не працюють основні заводи, три морських і один річковий порт, які були основними підприємствами, що сплачували левову частку доходів в міський, обласний та державний бюджети, на яких працювали десятки і десятки тисяч людей, на зарплати яких жили їхні сім'ї. Зупиняються різні бізнеси та невеличкі підприємства зі штатом в кілька десятків-кілька сотень робітників, купа комерційних площ або вже роками в пошуках оренди, або безрезультатно продаються. Закриваються кафе, ресторани та розважальні комплекси, що справно працювали протягом буквально десятиліть.

Той же Віталій Кім в одному зі своїх інтерв'ю наводив таку сумну статистику: 160 підприємств зупинено чи знищено на Миколаївщині та приблизно 264 великі підприємства релоковані за час повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Підприємці скаржаться на бюрократію, високі податки та ризики. Додатковим ударом для них стали мобілізація, падіння експорту через закриття портів та проблеми з фінансуванням. Плюс не треба забувати про тиск через корупційні схеми, коли бізнеси буквально «доять» і в людей не залишається жодного виходу, окрім як закритися, продати що є та виїхати з країни.

Чим довше триватиме війна, тим більше буде жертв, тим більше територій буде втрачено, тим більше людей виїжджатиме звідси в нормальні країни і тим менше людей сюди повернеться. Кожен місяць війни і пошкоджених та знищених підприємств та об'єктів інфраструктури стає все більше. Це втрати виробничих та енергетичних потужностей, це втрати обладнання (в т.ч. дороговартісного та унікального). Це втрати доходів, спроможностей і перспектив, що зазнають пошкоджень чи знищуються в один момент та відновлення яких займе місяці та роки чи навіть десятиліття часу. Окрім того, не варто забувати і про те, що приблизно 25-30% території України заміновано, в тому числі і сільськогосподарські землі, що наразі неможливо використовувати. Десятки тисяч гектарів угідь через підрив Каховської ГЕС втратили доступ до води, а цілі міста прісну воду, що придатна для пиття чи потрібна для роботи підприємств.

Ніякі «ініціатив» та «Мін’єди» не стимулюватимуть повернення людей. Просто уявіть собі середньостатистичну сім'ю з дітьми, що виїхала з Миколаєва в березі 2022 року, коли росіяни були в 15 км від міста і єдиною дорогою, що була ще вільна від окупантів, була траса на Одесу. Місто в той час вже перебувало під обстрілами, при тому не лише ракетно-бомбовими, а й під артилерійським вогнем. Ну так от, вони якось виїхали та опинилися в умовній Чехії чи Німеччині. За ці вже майже 3 роки вони хоча б якось вивчили нову мову, а діти, скоріше за все, вже знають її краще за батьків, бо вже другий рік ходять в місцевий дитячий садок чи школу/коледж/університет. Батьки вже влаштувалися на роботу і може навіть встигли змінити її в результаті пошуку на більш вигідну. Так, вдома воно може і краще, але там вже з'явились хоча б якісь перспективи, бо третій рік часу - це обростання горизонтальними та вертикальними зв'язками і бажання «закогтитися» ще ніхто не відміняв. Паралельно вони читають про все, що відбувається тут в нас: дика корупція, незламна брехня звідусіль і про все, полювання на чоловіків серед білого дня та утримання без зв'язку у підвалі до відправки в НЦ, ВЛК при ТЦК, на якій всі зцілюються і стають придатними, окрім випадків, коли в тебе явно немає якоїсь кінцівки і то не факт. Плюс деякі відбиті на голову чиновники, ЛСД та говорящі голови в пікселі у своїх численних публікаціях чи інтерв'ю роздумують про те, як будуть карати тих, хто незаконно виїхав, як будуть позбавляти їх прав, а деякі навіть обіцяють прострілювати коліна чи саджати на пожиттєве. Аж тут вони натрапляють на потужний відосик хрипатого незламника, де він розповідає, що хоче повернути усіх українців додому і вже навіть проводить якісь консультації з цього приводу, обіцяючи взамін якусь чесність, міфічну боротьбу з корупцією, вигадану транспарентність і закликає вірити всьому цьому. При чому робить це так само впевнено та дивлячись вам прямо в очі, як колись розповідав про Татарова, що вбивав чеченців в Києві.

Все це дуже мотивує на повернення в місто, де третій рік влада не може організувати подачу питної води і містяни третій рік ходять по воду з баклажками, підіймаючи їх хто на 2-й, хто на 9-й, а хто і на 16-й поверх, бо світло ось ще хвилину тому було, а вже зараз його нема, тому ліфт лише для краси. В місто, де через відсутність прісної води в систему водопостачання та опалення загнали солону воду з лиману, яка тепер роз'їдає труби і кількість поривів від того виросла на порядок, тому та технічна вода що є, може раптово перестати йти і її не буде може до вечора, а може й до наступної п'ятниці і тоді вам потрібна вода не лише для приготування їжі, а й для інших побутових і технічних потреб і в цьому випадку вам треба не 2 чи 4 баклажки по 6 літрів, а набагато більше. В місто, де точки з роздачі води лише зараз почали обладнувати генераторами, та кількість їх дуже мала і тому одразу після появи світла біля кожної точки з'являється черга, а якщо на вулиці мороз, то вода в пластикових трубах на цих точках замерзає і тоді треба йти шукати її десь деінде. Все це дуже мотивує на повернення в "країну мрій", де влада пишається роздачею 24-х доларів і в той же день схвалює підняття податків, де інфляція та продукти разом з послугами стають дорожчими буквально кожного місяця, а брехня в телемарафоні ще махровішою та зеленішою.

Ми - держава-банкрот і поки ще існуємо лише завдяки добрій волі наших західних партнерів, що тримають нас на волосині понад прірвою.

«...А в остальном, прекрасная маркиза,

Все хорошо, все хорошо!»