Досвід, який змінив мене назавжди

Є досвід, який не обираєш. Він входить у твоє життя раптово: через рішення, біль, втрати та відповідальність. Для мене таким досвідом стала війна. Вона розділила життя на «до» і «після», стерла зайве та залишила тільки головне: людей поруч, правду і обов’язок.

У 2014 році я прийшов у військо одним із перших. Відслужив два роки, повернувся до звичного життя – керував будівельною компанією, будував плани, рухався вперед. Це був важливий досвід, але не такий, що перевернув усе. Але 24 лютого 2022 року все змінилося назавжди.

Дмитро Гнатюк, фото Олександр Хоменко, Amnesty International Ukraine

Досвід попередніх років підказував, що робити в критичний момент. Сумнівів не було, була тільки мета – захистити свій дім, своїх близьких і країну.

На війні все справді спрощується. Є наказ і є завдання – знищити ворога. Це жорстка формула, але вона відображає реальність бою, коли кожен день може стати останнім. У боях від Волноваського району до Вугледару я побачив те, що назавжди залишилось зі мною – справжнє братерство. Поруч були різні люди: молоді й старші, з досвідом і без нього. Але це все переставало мати значення, коли свистіли кулі і ворог йшов на нас з різних сторін. Тоді важливо було тільки одне – хто поруч. Бій навчав не лише тактики, а й людяності: як поділитися останнім ковтком води, як розділити один сухпай на всіх.

Під Вугледаром наш підрозділ потрапив під танковий удар. Я і ще семеро побратимів отримали поранення. Для мене це змінило сприйняття світу. Те, що здавалось нездоланним, стало частиною мого шляху. Замість того, щоб провалитися у відчай, я спирався на тих, хто тримав мене поруч із життям. Насамперед – на свою дружину. Вона фактично повернула мене з того світу.

Реабілітація – це більше, ніж відновлення тіла. Вона піддає перевірці дух. Що залишилося в тобі після всього пережитого, як ти це використаєш, хто буде поруч з тобою?

Для мене відповідь прийшла через дію. Після лікування та звільнення з війська я зрозумів, що хочу і можу бути корисним іншим ветеранам. Так з’явилася громадська організація «Український ветеранський центр». Ми почали розвивати ветеранський рух у Миколаївській області, допомагати побратимам розбиратися з документами, підтримувати тих, хто щойно повернувся з фронту. Тепер мої завдання інші, але не менш важливі. І я переконався, що найкраще потреби ветерана розуміє сам ветеран. А влада має створювати умови, щоб такі ініціативи працювали. Рішення, що народжуються з досвіду тих, хто пройшов війну, точніші та дієвіші. Звісно, не кожна пропозиція доходить до реалізації. Часто вона так і залишається «ідеєю». Це те, що треба змінювати.

Зараз я не шкодую про жоден прожитий день. Мої втрати, страхи й перемоги стали частиною того, ким я є. Війна змінила мене назавжди. Але разом із цим прийшло розуміння: сила – не лише в зброї, а й у здатності відновитися, не втратити людяність і підтримати тих, хто поруч.

Сьогодні моє завдання – не повертатися у минуле, а будувати майбутнє. Допомагати ветеранам знаходити своє місце у мирному житті, створювати дієві інструменти для адаптації. Для мене життя має сенс, коли працюєш не лише для себе, а й для побратимів, родини та країні. Так, війна забрала багато, але вона також навчила важливому – відповідальності одне за одного.

Дмитро Гнатюк, ветеран морської піхоти, учасник проєкту “Трайб” від Amnesty International Ukraine