Тарас Кремінь: Кардинально поліпшити якість викладання українською

5 березня збігло півроку, відтоді як Верховна Рада ухвалила Закон “Про освіту”, що дав старт великій освітній реформі в Україні. У пояснювальній записці автори Закону тоді зазначили, що очікують “створення системи освіти нового покоління, що забезпечить умови для здобуття освіти всіма категоріями населення України”.

Питання невідкладного реформування галузі “висіло в повітрі” і глобальний запит на нього був сформований, у першу чергу, новим поколінням педагогів, учнів та батьків, чиє категоричне прагнення відходу від “фабрично-конвейєрних” методів освіти радянського зразка стало, очевидно, вирішальним.

Реформа стартувала зі скандалом довкола ст.7 Закону, у якій йдеться про мови викладання. Окремі національні меншини вгледіли обмеження своїх прав на використання рідної мови. Інша категорія критиків-консерваторів побачила підступ у переході на 12 років навчання. Звучала й інша критика, більш схожа на критиканство.

Однак, можемо зазначити, що суспільство прийняло Закон прихильно. Навіть через сам факт його ухвалення та початок реформування освітнього процесу.

Реклама

— Тарасе Дмитровичу, минуло досить часу, щоб підбити перші підсумки. Що зроблено за півроку і що очікується у найближчій перспективі у напрямку імплементації положень Закону?

— З того, що ми встигли зробити за цей час – це максимально набрати обертів, для того щоб з 1-го вересня 2018 року було розпочато справжній старт нової української школи.

Перше. Зараз триває активна робота з підвищення кваліфікації вчителів початкових класів. З цією метою на базі обласних інститутів післядипломної педосвіти проводяться відповідні тренінги. Крім того, є дистанційний курс онлайн-навчання на сайті EdEra, який також дозволяє отримати сертифікат на відповідність новому Державному стандартові початкової освіти і бути компетентним та підготовленим до ефективної роботи.

Друге. Цього року у державному бюджеті значно збільшені видатки на фінансування розвитку освіти. Говорячи мовою цифр, загальне бюджетне фінансування на освітню галузь в Україні на 2018 рік складає майже 222 млрд. грн.  З яких на освітню субвенцію скеровано близько 62 млрд. грн. На субвенцію по програмі “гроші ходять за дитиною” – 925 млн. грн., на допомогу дітям з особливими потребами – 504 млн. грн., субвенція на модернізацію та матеріально-технічне забезпечення закладів профтехосвіти – 100 млн. грн. І, що дуже важливо підкреслити, – для старту нової української школи в бюджеті закладено – 1 млрд. 369 млн. грн. Це, фактично, на придбання меблів, мультимедійного обладнання, на облаштування сенсорних кімнат, на створення вільного доступу першокласників до загальноосвітніх закладів.

Тут поясню, що таке освітня субвенція – це ті кошти, які надаються місцевим бюджетам із держбюджету з метою фінансового забезпечення повноважень у сфері освіти, що делеговані органам місцевого самоврядування.

Третє, на чому важливо зупинитись. Зараз вже прийнято низку регуляторних актів та відповідних постанов Кабінету міністрів, які дозволили підвищити рівень самоврядності закладів освіти. У першу чергу, це стосується положення про конкурси на посаду директора загальноосвітньої школи. Крім того, ліквідовано державну інспекцію загальноосвітніх закладів України. Навзамін їй утворено Державну службу якості освіти, яка від цього року, спершу в експериментальному режимі, а потім на постійній основі буде безпосередньо займатись перевіркою якості отриманої учнями освіти на усіх рівнях – початкової, середньої та старшої школи.

Тому, власне, з цього року введене зовнішнє незалежне оцінювання й по закінченні 9 класів.

— Тобто цей рік є визначальним та вирішальним? 

— Цей рік вирішальний для просування проекту “новоосвітнього простору”, в якому зараз беруть участь 100 найкращих навчальних закладів, що пройшли відповідний конкурсний відбір. І цього ж року кількість таких закладів буде значно збільшена.

Також цього року, – і це вперше за всю історію Української Незалежності – ми стаємо однією з небагатьох країн пострадянського простору, де буде запроваджено міжнародну програму оцінювання якості освіти PISA-2018, яка дозволяє оцінити інтелектуальні можливості та компетентність учнів за трьома головними параметрами – це читацька грамотність, математична грамотність та природничо-наукова грамотність. Що загалом визначатиме потім якість нашої шкільної освіти у міжнародних рейтингах.

Сьогодні в Україні вже діє 467 сильних опорних закладів і, я сподіваюсь, що до кінця поточного року більшість навчальних закладів зможуть наблизитися до того, щоб повністю реалізуватись у відповідності до концепції нової української школи.

Крім того, починаючи з цього року і мова навчання у початковій школі буде державною, що й передбачено 7 ст. Закону України “Про освіту”. Але тут, звичайно, треба говорити ширше. І, з одного боку, про позитивні зрушення, які ми маємо, і про ті тенденції, які ми намагаємося виправляти та вдосконалювати.

— Піде мова про “мову”?

— Так. Це, що стосується “мовної” статті Закону. Як було раніше повідомлено Міністром науки і освіти Лілією Гриневич, на 14 лютого було заплановане засідання з представниками громадських організацій угорської громади у Закарпатській області. На жаль, усі три угорські громади без пояснення причин у цьому засіданні участі не взяли.

Але, разом з тим, що важливо відзначити. Є висновки Венеційської комісії, відповідно до яких Україна взяла на себе зобов’язання вирішити цілий комплекс питань, які сьогодні вже  практично вирішені.

Саме тому 14 лютого на засіданні Кабінету міністрів було затверджено покрокову карту впровадження “мовної” статті, затверджено певний перехідний період, коли вона, по суті, може бути зреалізована у повній мірі – з 2023 року. Також Венеційська комісія наполягала на тому, що для ефективного впровадження “мовної” статті треба підвищити якість викладання державною мовою. Йшлося про ті області, де невисокий рівень викладання українською.

Тут виникає й питання інтеграції національних меншин до українського культурного простору. І, найважливіше, на чому особливо наполягає Міністерство освіти і науки, що має бути посилена роль державної мови, а також неухильне виконання громадянами України законів як таких.

І тут я не можу не згадати про ініціативу, яку висловили три попередні президенти України, коли закликали Петра Порошенка оголосити 2018 рік Роком української мови.

— Ви постійно акцентуєте на мовному питанні. Чому це так важливо?

— Це важливо, бо яку ми маємо сьогодні проблему? Ми маємо проблему із 400 тисячами дітей у школах, де мовами викладання є мови національних меншин. А це 735 шкіл.

Що означає ця ситуація? Це означає, що, по суті, створено штучні умови дискримінаційного спрямування. Тобто, випускники таких закладів освіти фактично не здатні будуть скласти Державну підсумкову атестацію, Зовнішнє незалежне оцінювання і, відповідно, не здатні будуть вступити до вищих навчальних закладів.

Тому, без консультацій з представниками національних меншин, без дотримання покрокової карти впровадження “мовної” статті, без виконання рекомендацій Венеційської комісії виконання цього процесу буде уповільнене.

Не зважаючи на ігрища, які відбуваються довкола цієї статті Закону, має бути тверда й зрозуміла позиція з даного питання як з боку уряду, так і всієї нашої держави.

— Які виникли проблеми у перемовинах із представниками угорської громади  Закарпаття, чому вони раптово вийшли з діалогу? І що конкретно їм пропонувалось? Запитуємо, оскільки ці подробиці ніде не висвітлювались.

— Треба розуміти, що є державна політика Угорщини, а є позиція угорських громадських організацій, чиї представники компактно проживають на території нашого Закарпаття. Ці організації також відмінні між собою. Наскільки я розумію, неоднозначність усередині самої Угорщини по відношенню до українського законодавства породжує досить полярні позиції. Яка з них є провідною, а яка другорядною, визначити дуже важко.

Наприклад, і МЗС, і міносвіти Угорщини, і абсолютна більшість керівників закладів освіти у Закарпатті підтримують нашу позицію, що має бути покрокова карта впровадження “мовної” статті Закону “Про освіту”. Зважаючи особливо на ту кричущу, в окремих випадках, ситуацію, коли деякі викладачі української мови в таких школах самі не володіють українською.

Тим більше, ми ж спостерігали діалог між міністрами освіти України та Угорщини, де панувала спільна думка, що це питання надмірно заполітизоване.

Була зустріч із послом Румунії, який одним із перших висловлював занепокоєння, що це може бути обмеження прав національних меншин. Але, зрештою, він повністю погодився з тим, що покрокова карта запровадження Закону – це є найкращий вихід для обох сторін.

З поляками та болгарами також проблем у порозумінні надалі не виникає.

Також не можна забувати й про представників кримськотатарського народу, які сьогодні, по суті, знову є вигнанцями. І для яких ми зараз створюємо належні умови та від яких бачимо тільки підтримку, і дякуємо їм за це.

— Щодо болючого питання з інклюзивним навчанням. Чи спостерігається  видимий прогрес в охопленні повноцінною освітою дітей з особливими потребами?

— Почну знову з цифр. Якщо минулого року на інклюзивне навчання у бюджеті було передбачено 200 млн. грн., то цього року сума складає понад 500 млн. грн.

— Цього достатньо?

— Цього недостатньо. Але їх раніше у подібних обсягах взагалі ніколи не було.

Ці кошти йдуть, у першу чергу, на оплату праці фахівців, що є асистентами вихователів у дитсадочках, і асистентами вчителів у загальноосвітніх навчальних закладах. А також на матеріально-технічне забезпечення та створення умов архітектурної доступності закладів освіти відповідно до потреб таких діток.

Кошти передбачені й на діяльність інклюзивно-ресурсних центрів, які вже створені у кожному обласному центрі. У найближчій перспективі вони відкриються у райцентрах та містах обласного підпорядкування. Їхнє єдине призначення – шляхом всебічної психолого-педагогічної підтримки забезпечити право дітей з особливими потребами, віком від 2 до 18 років, на здобуття дошкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти.

Ще хочу зауважити, що вже створено певну кількість інклюзивних груп у садочках, чого раніше не було. Розроблено модель проведення незалежного зовнішнього оцінювання з використанням шрифту Брайля.

Взагалі за півроку нам вдалося збільшити контингент присутності таких особливих дітей у звичайних школах на 70 %.

Також створено команди супроводу дітей з особливими освітніми потребами і зараз на сайті Міносвіти обговорюються положення про такі команди.

— Що на них покладається? Будь-ласка, детальніше про їхні завдання.

— Команда супроводу дітей – це команда, яка буде займатися адаптаційним періодом, а також методичним забезпеченням індивідуальної програми підготовки кожної такої дитини. Умовно кажучи, перш ніж дитина приходить на навчання до школи, якщо вона перебуває в школі, або якщо вона перебуває на дистанційному навчанні, – кожній дитині створюється персональна програма відповідно до її психофізичних особливостей.

Відтак, упродовж двох місяців після її вступу до навчального закладу чи переходу на інший рівень освіти команда супроводу допомагає дитині адаптуватися.

Це й на рівні звичайної підготовки до занять, це і в частині створення необхідного психологічного фону.  Що допомагає й дитині, і полегшує працю асистентам учителів, і, звичайно ж, допомагає батькам таких дітей. Батькам, які теж часто бувають не адаптованими до нових для себе обставин та середовища.

Дуже важливо, що держава передбачила безоплатне навчання для дітей з особливими потребами, не зважаючи на складність створення додаткових умов для їхнього перебування у навчальних закладах.

Усе це допоможе цим діткам не лише соціалізуватися, а й бути максимально реалізованими у своєму житті. Це також дуже важливо для України, яка окрім міжнародних зобов’язань, повинна ще й неухильно інтегруватися до цивілізованого світу з його гуманітарними цінностями та стандартами. Раніше ж ця ситуація у нас була просто ганебною.

— Є розуміння коли у школах нарешті припиняться незаконні побори з батьків? 

— Уже запроваджено Проект щодо фінансової прозорості діяльності закладів освіти. Це, зокрема, передбачає публічний звіт за використання коштів. Відтепер, благодійні внески та будь-яка інша допомога як з бюджетних, так і з позабюджетних джерел має бути оприлюднена, а керівник навчального закладу повинен прозвітувати за використання такої цільової допомоги.

Це не дає 100%-ї гарантії від окремих зловживань, але ситуація зміниться кардинально.

— Як самі освітяни сьогодні реагують на вже діючий Закон?

— Насправді, надзвичайно позитивна реакція з боку професійного середовища, оскільки Закон дозволив, окрім згаданих вже параметрів, ще й значно підвищити соціальний рівень педагогічного працівника.

Це, зокрема, й збільшення заробітної платні тільки в 2017 році на 50%, адже середня зарплата педагога почала складати 6-7 тис. грн, бо раніше це було удвічі менше. Цього року додатково оплату праці збільшено ще на 25%.

— За рахунок чого відбулось таке підвищення? 

— Зараз все поясню, це важливо, бо дуже багато спекуляцій довкола цього питання. В умовах децентралізації, а також виходячи з економічних показників та тих коштів субвенцій, які перераховуються на місця, 25% складаються з наступних параметрів: 10% – це базове підвищення, ще 10% – це надбавка за рахунок збільшення мінімальної заробітної платні, і ще 5% – це надбавка, закріплена окремою постановою Кабінету міністрів. Проте органи місцевого самоврядування можуть значно більше доплачувати зважаючи на рівень компетентності та авторитет своїх педагогічних працівників.

Також ще однією окремою постановою Кабінету міністрів зафіксовано додаткові 20% тим учителям української мови і літератури, які викладають у школах національних меншин.

У даному випадку, разом зі збільшенням престижу праці таких вчителів, ми авторитетно діємо відносно імплементації рішень Венеційської комісії.

— Тарасе Дмитровичу, у чому полягає головний український інтерес, якщо говорити про реформування освітнього простору?

— У необхідності кардинально поліпшити якість викладання українською мовою. На превеликий жаль, цей рівень вимагає кращого.

Ігор Пилипчук, “Український інтерес”