За крок до війни: чому США вбили іранського генерала і до чого це може призвести?

Майже всі сьогоднішні повідомлення Дональда Трампа в Twitter — про Іран. А точніше — про іранського військового на ім’я Касем Сулеймані.

Серед іншого, президент США написав: «Генерал Касем Сулеймані вбив чи серйозно травмував тисячі американців за довгий час і планував убити ще багатьох… але попався!» «Попався» — означає «був ліквідований американськими військовими».

Повідомлення про смерть Сулеймані з’явилося на сайті Міністерства оборони США ввечері 2 січня. Ще раніше ЗМІ повідомили про авіаудар американських військових по Міжнародному аеропорту Багдада, столиці Іраку.

Звістка про вбивство генерала Сулеймані сколихнула весь Близький Схід та й узагалі світ. Ще ніколи за останній час США та Іран не були настільки близькими до відкритої збройної конфронтації. Чому сталося загострення та наскільки ймовірною є нова війна в цьому регіоні — з’ясовувало hromadske.

Вбивство за вбивство

Американські військові провели операцію пізно ввечері 2 січня. За допомогою дрона вони поцілили трьома ракетами у дві машини, які виїжджали з аеропорту в Багдаді. Загинуло семеро людей — п’ятеро іракців та два «важливих гостя», повідомили рано-вранці 3 січня ЗМІ з посиланням на лояльних до Тегерану іракських бойовиків, що були у той час в аеропорту.

Пізніше стало відомо, що серед убитих — Абу Магді аль-Мугандес, командувач іракських «Сил народної мобілізації», які свого часу вели боротьбу проти «Ісламської держави» в регіоні, а також іранський генерал Касем Сулеймані — аль-Мугандес був його радником.

Напад американських військових стався після дводенної акції протесту під посольством США в Багдаді. Кілька тисяч демонстрантів штурмували будівлю дипломатичного представництва і підпалили огорожу, протестуючи проти авіаудару США по позиціях парамілітарного угруповання «Катаіб Хезболла» в Іраку та Сирії.

Вашингтон заявив, що саме бойовики «Катаіб Хезболли», яких пов’язують із Іраном, напали на військову базу США в Іраку 27 грудня. Тоді загинув один американець, а ще кілька членів персоналу (в тому числі й іракці) зазнали поранень. Тоді Тегеран заперечив будь-яку причетність до нападу, а влада Іраку заявила, що США не узгоджували з нею авіаудар.

Як заявив Пентагон, і акція протесту біля американського посольства в Багдаді, і вбивство американця на військовій базі відбулися за схвалення генерала Касема Сулеймані. А мета авіаудару 2 січня — «стримування подальших наступальних планів Ірану».

Прикметно, що рішення про авіаудар прийняв особисто Дональд Трамп. Тож не варто відкидати, що воно було радше внутрішньополітичним, стверджує експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Реклама

«Мені здається, рішення Трампа було розраховане на вибори 2020 року, мобілізацію прихильників і нівелювання токсичного інформаційного шуму навколо імпічменту», — пояснює він у коментарі hromadske.

Хто такий Касем Сулеймані?

Із повідомлення Пентагону випливає, що Сулеймані був основною мішенню атаки — про решту вбитих там не згадується взагалі. Наголошується, що він «активно розробляв плани нападу на американських дипломатів та військовослужбовців в Іраку та по всьому регіону», а його спецпідрозділ «Кодс» несе відповідальність за «смерть сотень та поранення тисяч військових США та їхніх союзників».

62-річний Касем Сулеймані був керівником сил спеціального призначення «Кодс» Корпусу вартових Ісламської революції — військової гілки виконавчої влади Ірану, що була створена в 1979 році та існує паралельно зі збройними силами країни.

Завдання «Кодс» полягало в поширенні впливу Ірану на Близькому Сході — і під керівництвом Сулеймані йому це справді вдалося: Тегеран так чи інакше причетний до руху «Хезболла» в Лівані, громадянських війн у Сирії та Ємені, підтримці шиїтських парамілітарних угруповань в Іраку тощо.

Генерала Сулеймані вважали фактично другою особою в державі після Верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї. Припускали навіть, що він міг би стати майбутнім президентом країни. 

«Сулеймані був живим ідолом, легендою для багатьох іранців та інших жителів Близького Сходу», — пояснює Ілія Куса.

Утім фахівець Інституту політики Близького Сходу Тімоті Калдас зауважує, що до іранського генерала в Іраку ставилися по-різному: 

«Його або звеличували, або ненавиділи. Деякі з іракців насправді святкували його смерть, бо для них він символізував зовнішнє втручання і стояв за деякими найбільш жорстокими бойовиками в країні».

Давнє протистояння

Із часів Ісламської революції 1979 року відносини між США та Іраном і так були не найкращими. Але після обрання президентом Дональда Трампа Вашингтон узяв курс на різке загострення відносин із Тегераном, пояснює Тімоті Калдас. 

Так, 8 травня 2018 року США вийшли з ядерної угоди, яка встановлювала обмеження на ядерну програму Тегерану. Тоді Трамп заявив, що вона працювала в інтересах тільки однієї країни — Ірану, і заявив про відновлення санкцій проти нього.

Наступний виток ескалації стався в квітні 2019 року, коли США визнали терористичною організацією Корпус вартових Ісламської революції — вперше надавши такий статус урядовому органу іншої країни. У відповідь президент Ірану Хасан Рухані назвав США «лідером світового тероризму».

«Замість того, аби розвивати прогрес, досягнутий Іранською ядерною угодою, адміністрація Трампа її поховала й посилила тиск на Іран, не маючи будь-якого реалістичного чи узгодженого плану зі стабілізації ситуації в майбутньому», — вважає Тімоті Калдас.

Британський журналіст Давид Патрікаракос стверджує, що авіаудар США цілком вписується в логіку американсько-іранського протистояння, яке вже триває кілька років.

«Авіаудар відбувся лише через два дні після того, як члени збройного угруповання «Катаіб Хезболла», яке підтримує Іран, напали на посольство США в Багдаді. Опріч того, протягом останнього року Іран збив американський дрон, атакував великий нафтовий завод Саудівської Аравії й напав на американську базу», — зауважив він у коментарі hromadske.

Наслідки: економічні та геополітичні

Після новин про американський авіаудар по аеропорту в Багдаді ціни на нафту підскочили на понад 2 долари за барель. Зокрема, ціна нафти Brent 3 січня зросла майже на 4% і становить понад 69 доларів за барель. Річ у тім, що майже п’ята частина всіх поставок нафти у світі здійснюється через Ормузьку протоку, розташовану між Оманом та Іраном. Будь-яка нестабільність у цих країнах неодмінно позначається на світовій економіці.

Зреагували на вбивство Сулеймані і фондові ринки: біржові індекси S&P 500 та Stoxx Europe 600 просіли. А от ціни на золото й курс китайського юаня зросли.

Утім нині набагато більш серйозною виглядає загроза воєнних дій між Тегераном та Вашингтоном. Адже американські військові фактично вбили посадовця іншої держави на території третьої країни — при цьому не погодивши з нею своїх дій.

Іран уже пообіцяв «жорстоко помститися» Штатам за вбивство Сулеймані. З обережних заяв інших світових лідерів та їхніх численних перемовин з американськими посадовцями випливає: вони всерйоз розглядають загрозу повномасштабної війни на Близькому Сході.

Опитані hromadske експерти, втім, таку перспективу відкидають.

Давид Патрікаракос вважає, що Іран, найімовірніше, скористається мережею підконтрольних йому бойовиків для відповіді США, однак називає будь-які заяви про можливу війну «перебільшеними». Причина — як в очевидній військовій перевазі Сполучених Штатів, так і в протестах усередині Ірану через економічну скруту.

«Ані Іран, ані США не хочуть війни, яку жоден із них не може собі дозволити, не кажучи вже — виграти. Але, так чи інакше, сторони вдадуться до певних дій, і всім нам лише доведеться спостерігати за їхніми ненавмисними наслідками», — зауважує британський журналіст.

Погоджується з такою думкою й Ілія Куса: 

«На мій погляд, повноцінної війни між ними не буде, якщо лише Штати самі не ініціюють удари по території Ірану. Скоріше, мова йтиме про гібридну ескалацію на території третіх країн, зокрема Сирії, Лівану, Іраку тощо».

«Іран, безумовно, намагатиметься дати достойну відповідь на вбивство [Сулеймані]. У той же час, найімовірніше, він намагатиметься діяти так, аби запобігти повномасштабному конфлікту. Зрештою, Тегеран більш пристосований і має більше досвіду в боротьбі зі своїми ворогами — особливо такими, як США — через наймані сили, а не відкритий конфлікт», — зауважує Тімоті Калдас.

Олег Павлюк, hromadske