Чому Україні потрібна Стамбульська конвенція, та що вона змінить

Голлівудський актор Джонні Депп та його ексдружина Ембер Герд звинувачують один одного у домашньому насильстві. Ця істория гримить на весь світ, за судовою дуеллю слідкують мільйони...

Але в той самий час в Украні досі мовчать про такі ситуації. 

За даними Фонду Народонаселення ООН за 2014 рік, близько 1,1 мільйона українських жінок зазнали фізичного або сексуального насильства за рік.

Із них – лише 31,6% звернулися по допомогу і трохи менше 16% – саме до правоохоронних органів.

Свіжіших таких даних, на жаль, немає.

Ці цифри не враховують психологічного насильства, зазначає віце-президентка громадської організації "Ла Страда-Україна" Катерина Бороздіна.

Немає в Украні також даних щодо сексуального чи домашнього насильства вчиненого по відношенню до чоловіків чи дітей.

Хоча, за даними "Ла Страда-Україна", 23% дзвінків на "гарячу лінію" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації надходять саме від них.

У результаті ґендерно зумовленого насильства – тобто насильства, яке вчиняється проти особи тільки через те, що вона жінка, ну або значно рідше, чоловік – сукупні економічні втрати можуть сягати 208 мільйонів доларів на рік.

А це 0,23% ВВП України у 2015 році, за розрахунками Фонду народонаселення ООН.

Це втрати від смертей потерпілих, їхньої тимчасової чи стійкої непрацездатності, державні витрати на надання медичних послуг, суспільні витрати на діяльність правоохоронних органів та системи правосуддя, вартість соціальних послуг (наприклад, корекційні програми для кривдників чи послуги центрів соціально-психологічної допомоги жертвам), а також персональні втрати майна чи доходів постраждалим жінками.

Змінити ситуацію може Стамбульська конвенція. І тоді жертви домашнього насилля не будуть мовчати і терпіти, а навпаки, звертатимуться за допомогою.

Стамбульська конвенція: про що вона 

На початку червня президент Володимир Зеленський зобов’язався внести на розгляд парламенту законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції.

Повна її назва – Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами.

Таке зобов’язання президент взяв після того, як відповідна петиція набрала понад 25 тисяч необхідних голосів.

Конвенція стосується усіх форм насильства щодо жінок, зокрема й домашнього.

За даними Мінсоцполітики, за перші три місяці 2020 року в Україні зафіксовано 46 997 звернень з приводу домашнього насильства і 85% – саме від жінок.

Водночас, цей міжнародний документ стосується всіх без виключення жертв домашнього насильства, зокрема й чоловіків.

Що наразі в Україні

Вже є прецеденти, що посилення відповідальності кривдників працює.

Так, на початку 2018 року набув чинності закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Ним, зокрема, внесли зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення. За домашнє насильство та насильство за ознакою статі передбачається штраф від 170 до 340 гривень.

Кількість звернень після ухвалення закону суттєво зросла: 2017 рік – 92,1 тисячі, 2018 рік – 115,5 тисяч.

А на початку 2019 року – криміналізовано домашнє насильство, незаконний аборт або стерилізацію, примушування до шлюбу, зґвалтування та сексуальне насильство.

Відповідно у січні-квітні 2020 року кількість звернень на лінію 102 зросла на 26% порівняно із січнем-квітнем 2019 року.

"Внесені зміни у Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекс хоч і запровадили кримінальну відповідальність за домашнє насильство з боку члена родини або близької людини, але лише в тих випадках, якщо воно здійснювалось "систематично" і неодноразово задокументовано поліцією як адміністративне правопорушення, – пояснює речниця Amnesty International Україна Катерина Мітєва.

Тобто якщо людина зазнала насильства і викликала поліцію, вперше його фіксують як адміністративне правопорушення. Після ратифікації Конвенції, це мають змінити".

За час карантину кількість випадків зросла. Тоді більшість сімей залишилися зачиненими в одному приміщенні 24 на 7.

Хоча, за даними Міністерства внутрішніх справ, кількість дзвінків на "гарячу лінію" і спецлінію 102 не збільшилась у цей період; кількість дзвінків на гарячу лінію "Ла Страда-Україна" зросла на 20%. 

Чому потерпілі мовчать 

Жертви ґендерно обумовленого насильства бояться суспільного осуду. Вони вважають, що це їхня приватна справа і не варто "виносити бруд з хати".

Часом суспільство виправдовує кривдника, вважаючи жертву винною. Адже вона нібито сама спровокувала насильство, наприклад, одягнувши коротку спідницю.

Страх відплати від кривдника – це ще один стримуючий фактор.

Українські поліцейські та судді є частиною суспільства. І їхнє особисте ставлення до проблеми впливає на перспективи жертви домогтися справедливості.

Від 2017 року в поліції почали створювати мобільні групи з протидії домашньому насильству "Поліна". До кінця 2019 року їх створили 45 у 37 містах.

Проте майже 40% суддів та прокурорів вважають домашнє насильство приватною справою. Про це свідчать дані опитування 2014-2017 років Фонду народонаселення ООН, "Ла Страда-Україна" та Женевського центру демократичного контролю за збройними силами.  

Близько 60% правоохоронців вважають повідомлення про домашнє насильство неправдивими, а 10-12% – іноді прийнятним.

Окрім того, біля 60% представників кримінального правосуддя вважають частину жертв частково винними у зґвалтуванні.

Таке ставлення не може не впливати на рішення поліцейських та суддів, чи реєструвати виклик та чи визнати кривдника винним.

Зокрема, у "Ла Страда-Україна" проаналізували 300 судових рішень за статтею 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення щодо домашнього та ґендерно обумовленого насильства за 2018 рік.

Із них кривдник не був притягнутий до відповідальності у 204 випадках.

У 55 випадках суддя обмежився усним зауваженням, стільки ж випадків неправильно складеного протоколу поліцейськими.

Щодо кримінальних проваджень за статтею 126-1 Кримінального кодексу, на жаль, такого аналізу поки немає.

Така легковажність з боку правоохоронців та суддів може призвести до того, що кривдник продовжить вчиняти злочин.

Наприклад, правоохоронці, які побили та зґвалтували дівчину в Кагарлику у ніч з 23 на 24 травня, погрожували їй і раніше.

Матір потерпілої подавала заяву в поліцію ще 13 травня, але ніякої реакції не було.

Може дійти навіть до вбивства. До прикладу, одна жінка отримала довічне ув’язнення за вбивство чоловіка. Він її бив і суд його відпускав вісім разів, виписуючи незначне покарання.

Як допоможе конвенція

Стамбульська конвенція може це змінити. Вона передбачає підвищення обізнаності суспільства, щоб громадяни могли розпізнавати таке насильство та захищати його жертв серед сусідів, друзів, рідних або колег.

Водночас, у школах дітей мають навчати принципів рівності між жінками та чоловіками, ґендерних ролей без стереотипів, а не тому, що "справжня жінка ніколи не сперечається", а "чоловік – творець, який завжди прагне до новизни". Світогляд та поведінкові схеми формуються на ранніх етапах життя.

Автори також передбачили потребу навчання суддів, адвокатів, поліцейських, які працюють над такими справами.

Наразі відповідні курси чи лекції є в Національній школі суддів, Національній академії прокуратури, проводяться навчання правоохоронців. Їх варто продовжувати для більшого охоплення.

Схожі зобов’язання є наразі й в українському законодавстві. Проте конвенція є більш системним та комплексним документом.

"Українське законодавство змінилося в кращу сторону. І воно опирається на цю конвенцію.

Якщо буде ратифікована конвенція, держава буде зобов’язана виконувати всі прописані в ній принципи", – наголошує Катерина Бороздіна.

Крім цього, з’явиться зовнішній контроль за її виконанням.

"Наразі правоохоронці іноді неохоче виписують приписи чи реєструють заяви потерпілих, – утонює Катерина Мітєва

Після ратифікації конвенції такого не має бути, оскільки є моніторинговий орган, який стежить за виконанням вимог і рекомендацій, прописаних у Конвенції. Також документ зобов'язує державу проводити розслідування без неналежних затримок".

Коли злочин – не злочин та інші нюанси 

Є ряд проявів ґендерно обумовленого насильства, які не вважаються злочином в Україні і потерпілим важко відстоювати свої права. Тому вони часто мовчать.

Наприклад, це переслідування в інтернеті (сталкінг) або умисне каліцтво жіночих геніталій.

Конвенція прямо забороняє альтернативні способи вирішення спорів, такі як медіація або примирення.

Під час такого примирення за межами судової зали потерпіла може зазнати повторного насильства щодо себе. Навряд чи такий підхід стимулює говорити та повідомляти про такі злочини.

Конвенція спонукає суддів враховувати здатність кривдника оплатити штраф при винесенні такого рішення. Адже у більшості випадків не кривдник, а власне жертва насильства його сплачує.

Тобто вона звертається за допомогою та справедливістю, а по факту отримує покарання.   

Куди піти від кривдника 

Також наразі в Україні не вистачає притулків для жертв домашнього насильства. Наразі їх лише 24.

Тоді як Рада Європи рекомендує мати одне місце на сім’ю на 10 тисяч населення.

"За конвенцією держава має створювати притулки. Тут особа може отримати тимчасовий прихисток: коли вона йде від кривдника, але піти немає куди.

Кабінет Міністрів України ухвалив типове положення про такий притулок. Але зобов’язання їх створювати немає. Це на розсуд місцевої влади", – обурюється Катерина Бороздіна.

Потерпіла особа під тиском свого кривдника може забрати заяву в поліції. Тоді нічого не відбувається, справи немає.

Автори Стамбульської конвенції передбачили і цей випадок. Вони визначили, що навіть у разі відкликання заяви провадження продовжується.

Підписана, але не ратифікована 

Україна брала участь у написанні тексту конвенції та підписала її у 2011 році.

Проте вона досі не ратифікувала документ переважно через слово "ґендер".

Деякі депутати та Всеукраїнська Рада Церков вважають, що її ратифікація приведе до того, що при визначення ґендеру головними будуть не фізіологічні ознаки, а соціальні: чи ідентифікує ця людина себе як чоловіка, чи як жінку. 

Насправді, конвенція не передбачає заміни поняття "статі", яке відображає біологічні відмінності, а визначення ґендеру введено для наголошення походження нерівності, стереотипів та насильства не від біологічних відмінностей між чоловіками та жінками, а від ставлення та сприйняття того, як жінка та чоловік мають поводитись або яку роботу виконувати.

Руслан Мініч, УП.Життя