Олена Кісельова: «Чиновник, що не хворіє душею за свою справу, гірший за короновірус»

Те, що короновірус – це всерйоз та надовго, і на нашу освіту неминуче чекає перехід на дистанційне навчання, було зрозуміло ще у минулому навчальному році. Здавалося б: розпочалися тримісячні канікули, з’явилося достатньо часу, щоб спокійно підготуватися до цього процесу: розібратися з навчальними платформами, обрати найкращу, закупити, якщо потрібно, ліцензії – адже при такому величезному обсязі гуртової закупки і скидки були б астрономічними, і у фаховому технічному супроводженні браку не було б, розробити методики, провести навчання… Ага, розігналися… Вже на початку вересня, на ток-шоу «Контраргумент», присвяченому початку нового навчального року, керівники міської та обласної освіти констатували: у деяких класах співіснує по шість платформ для дистанційного навчання. Тобто, вчителі, кинуті напризволяще перед новим для них викликом, взялися, виходячи з власного рівня володіння комп'ютером, вміння шукати та синтезувати різноманітну інформацію, знайдену в інтернеті, нарешті з наявності вдома необхідного обладнання, клепати щось на колінці, аби діти не відстали від школи. 

Але ж недарма Михайло Жванецький казав: «Подвиг одних – це завжди злочин інших». Тим часом, як вчителі викручувалися, намагаючись за будь-яку ціну та всіма доступними їм засобами дати дітям необхідні знання, чиновники від освіти не робили абсолютно нічого. За їх власними словами, максимум, на що їх вистачило: це зібрати інформацію з різних шкіл про ті платформи, які вчителі самостійно знайшли в інтернеті та нашвидкуруч пристосували до діла. Далі справи не пішли: ані методик, ані навчання, ані технічних рішень. Ну, якщо не рахувати розпорядження всім керівникам шкіл відзвітувати, що вони вміють працювати у Зумі. Чому саме у Зумі, адже у безкоштовній версії він позбавлений більшості інструментів, необхідних для фахової роботи, а грошей на корпоративну версію ніхто виділяти не збирається? Та просто чиновник у департаменті освіти встановив у себе саме ЗУМ, а з усілякими іншими витребеньками на кшталт Гугл класу, не кажучи вже про більш серйозні освітні платформи, йому займатися не цікаво.

Сьогодні ми маємо ту ж саму картину, що спостерігали у квітні-травні: кожна школа, кожен вчитель сам за себе. Чиновники ж потребують тільки звітів. Решта їх не цікавить. 

І ось як, скажіть, оцінити у даному випадку роботу місцевих чиновників від освіти? Як недбалість? Так вони дуже добре знали, що роблять, чи, радше, чого НЕ роблять, та які наслідки з цього матимуть. Як невиконання наказів – в даному випадку міського голови? Так де вони, ті накази? Де, зрештою, чітко виписана програма роботи місцевих шкіл у період карантину, яку вони порушили? Чому вони самі нічого не запропонували, не розробили, не порахували, не пішли до депутатів, у комісії – переконувати, вимагати? Тому, напевно, що це вже було б проявом ініціативи, а їм гроші платять не за неї, та за її відсутність надбавки не знімають. Депутати їм не указ, у них своє керівництво у виконавчій гілці влади. Те саме керівництво, яке отримує зарплати по сто тисяч гривень за те, що вміє переконливо розповісти, що їм заважає працювати…

А тим часом наші діти сьогодні знову почали дистанційне навчання як з чистого аркушу. Вчителі та шкільне керівництво терміново, так і не отримавши ані відповідної підготовки, ані необхідних ресурсів, нашвидкуруч вигадують черговий велосипед з трикутними колесами та демонструють дива героїзму, намагаючись плавати у сірчаній кислоті із гирею на ногах та зв’язаними за спиною руками…

Про наслідки ж такого навчання дуже добре написали журналісти з Inshe TV:

"Командний" результат миколаївських вчителів і випускників (укупі з батьками) став самим сумним підсумком тестування якості знань миколаївських випускників: Миколаїв опустився в рейтингу обласних центрів на ще одну позицію і став останнім. Миколаївщина (без шкіл обласного центру) перейшла з третього на друге місце - але з кінця таблиці. Кожна четверта школа області отримала середній бал ЗНО своїх випускників нижче порога "склав / не склав»

Який з усього цього можна зробити висновок? Якщо для чиновника, на якого покладено відповідальність за роботу у певному секторі – медицині, освіті тощо, важливе не благо громади, не позитивний результат, не загальна ефективність, а особисте задоволення його безпосереднього керівника, то не може не виникнути простого питання: а навіщо вони такі нам, громаді, потрібні? Саме такі питання депутати повинні (не «можуть», не «мають право», а саме ПОВИННІ!) ставити руба у радах, до яких їх обрали. Їм делегували право представляти інтереси громади, а не потакати безініціативним та недолугим виконавцям із захмарними зарплатами . І якщо депутати, обираючи між виборцями та чиновниками обирають останніх, то і самі становляться частиною системи, що, наче рак, своїми метастазами намагається дотягнутися до найдальших куточків та знищити усе, до чого торкнеться. Тут без рішучих заходів не обійтися. І саме для того, щоб стати кордоном на шляху розповзання цієї зарази, викорінити її наша команда «Європейської солідарності» і йде до міської ради. Ми не зраджували раніше, не схибимо й тепер.

Олена Кісельова, 
депутат миколаївської міської ради, голова Миколаївської міської організації партії «Європейська солідарність»