Референдуми: чого очікувати і стерегтись

Однією з найбільших політичних подій зими безумовно стане ухвалення парламентом закону про всеукраїнський референдум. За цю ініціативу Володимира Зеленського, яка є його передвиборчою обіцянкою, проголосували 255 нардепів з фракції «Слуга народу» та групи «Довіра». Тепер кількість закликів політиків щодо потреби провести референдум з будь-якого питання буде зростати у геометричній прогресії.

Не встиг президент підписати проголосований нардепами текст, як експрезидент Леонід Кравчук, а також лідерка партії та фракції «Батьківщина» в парламенті Юлія Тимошенко оголосили про потребу провести всеукраїнський референдум і вже сформували перелік питань. То чи зможуть вони це зробити? І у чому можуть бути складнощі?

Що таке референдум і навіщо він потрібний

Референдум – один з найбільш поширених інструментів прямого народовладдя в демократичних країнах, коли громадяни самостійно ухвалюють важливі рішення: впроваджують конституції, ухвалюють чи скасовують закони, визначають геополітичний шлях країни тощо.

Водночас референдуми не можуть стосуватись усього. Багато країн суттєво обмежують сфери, щодо яких можна ініціювати референдуми, оскільки інакше популістичні політики могли б легко збурювати суспільство питаннями про зменшення податків чи комуналки.

В Україні закон також обмежив перелік питань, які можна виносити на референдум.

Ба більше, референдуми в абсолютній більшості країн, імовірно, окрім Швейцарії, не є буденною справою. Наприклад, за останні 50 років у Франції провели 5 загальнонаціональних референдумів, у Великобританії – 3, Чехії – 1, Німеччині – 0, а в Польщі (після 1990 року) – 5.

Якщо застосовувати аналогії, то референдум можна сприймати як хірургічну операцію. Проводити її треба, лише якщо інакше вирішити питання неможливо. Якщо ж залучати хірурга для профілактики застуди, високої температури чи переїдання – бажаного результату не досягнути. Навіть може стати гірше. Недарма існують відпочинок, теплий чай і ліки.

Так само і з референдумами. Для вирішення проблем існують парламент, президент, уряд, суди, органи правопорядку, органи місцевого самоврядування тощо. Сама потреба в існуванні цих інститутів, їхнього формування через вибори чи спеціальні процедури, призначення і фінансування за рахунок коштів державного бюджету полягає в тому, щоб розв’язувати потреби країни та її громадян.

До того ж парламент і президент обираються на загальнонаціональних виборах, які також є інструментом прямого народовладдя. Формуючи ці інституції, виборці передають їм легітимність і повноваження виступати від імені народу. Тому для того, щоб ухвалити закон, провести реформу чи обрати уряд, додаткове волевиявлення людей не потрібне.

Реклама

Якщо ж зловживати референдумами, то державна влада буде втрачати авторитет, демократія – легітимність, а бюджет – значні кошти.

Що вже хочуть винести на референдум і де проблеми

Тема референдумів є гарним полем для політичних маніпуляцій, зловживань та імітації роботи у країнах, що розвиваються. Щоб провести справжній референдум, потрібні не лише свідомі громадяни, але й відповідальні політики, які не бояться формувати і здійснювати державну політику, ухвалювати важливі, суперечливі і не завжди популярні речі. Брак саме таких людей у владі можна простежити вже сьогодні.

Перший президент України Леонід Кравчук запропонував провести референдум щодо Донбасу і Криму. На думку експрезидента, важливо запитати в людей: «Як має бути організоване життя у регіонах, які не контролюються Україною, але є українськими територіями. Має бути сказано, що народ за те, щоб Україна була цільною, незалежною, з поверненням її територій».

Мовляв, результати референдуму мають об’єднати політиків і дати владі сильний аргумент у подальших переговорах щодо окупованих територій. На практиці питання буде стосуватися ставлення громадян до територіальної цілісності країни. Але відразу є кілька суперечностей.

По-перше, важко уявити, щоб громадяни України виступали проти територіальної цілісності. За даними фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, майже половина громадян не підтримують навіть ідею винесення на референдум питання про «особливий статус» окупованих територій Донецької і Луганської областей.

По-друге, у підтриманому нардепами документі є пряма заборона на референдуми, які порушують питання про територіальну цілісність країни. Тому ініціювати такий референдум, відповідно до закону, не можна.

По-третє, навряд чи результати референдуму будуть аргументом для Росії, яка знехтувала нормами міжнародного права, здійснила агресію і окупувала значну частину нашої території. Якщо її не зупинили санкції і стурбованість міжнародних партнерів, то й суспільні настрої українців теж сильно хвилювати не будуть.

Юлія Тимошенко хоче винести на референдум аж п’ять питань.

1. ТАК постачанню населенню українського газу та атомної електроенергії з 30% рентабельністю.

2. НІ продажу сільськогосподарської землі.

3. НІ продажу стратегічної власності, зокрема: газопроводів, залізниці, «Укрпошти».

4. НІ легалізації медичної марихуани.

5. НІ легалізації грального бізнесу.

Слід сказати, що в такому вигляді винести питання на референдум неможливо. Вони повинні бути чітко і зрозуміло сформульовані, не допускати різних тлумачень і не вводити в оману. Ба більше, питання не мають наводити виборця на відповідь, тобто містити вказівку чи інше спонукання до позитивної чи негативної відповіді.

Принаймні частина питань сумнівна з погляду Конституції. Наприклад, право власності на землю, яке реалізують громадяни, юридичні особи та держава, визначене в Конституції. А Європейський суд з прав людини констатував, що мораторій на продаж сільськогосподарської землі порушує права власників такої землі.

Також ухвалений парламентом закон дозволяє виносити на референдум лише одне питання. Тобто для реалізації ідей пані експрем’єрки необхідно провести п’ять референдумів, що буде досить дорого коштувати платникам податків.

«Закон передбачає винесення лише одного питання на всеукраїнський референдум. Причому різні процеси проведення референдуму не можуть накладатися один на одного. Ніхто не буде проводити 5 окремих референдумів, адже навіть підписи потрібно збирати окремо на кожен із них. Усе це просто політичні заяви, щоб привернути до себе увагу», – стверджує експерт Центру політико-правових реформ Олександр Марусяк.

Як можна ініціювати референдум

Хоча Леонід Кравчук і Юлія Тимошенко вже планують проводити референдум, просто так зробити це вони не можуть. Відповідно до Конституції, референдум можуть оголосити Верховна Рада і президент. Референдум за народною ініціативою оголошує теж президент.

Ба більше, на референдум питання загальнодержавного значення можна буде винести лише за народною ініціативою. Тому ініціативи щодо позаблокового статусу України чи необхідності вступу в Митний союз нардепи чи президент винести на референдум не зможуть.

«В Україні випадки використання референдуму прямо передбачені Конституцією, і ні парламент, ні президент не можуть самостійно ініціювати всеукраїнський референдум з будь-якого питання. Ухвалений закон передбачає лише два питання, які можна виносити на референдум за народною ініціативою: загальнодержавного значення, тобто питання, вирішення якого впливає на долю всього українського народу та має загальносуспільний інтерес, а також про втрату чинності законом України або окремими його положеннями», – зауважує Олександр Марусяк.

Для того, щоб ініціювати референдум за народною ініціативою, необхідно провести збори, у яких візьмуть участь 300 виборців, які виберуть ініціативну групу з принаймні 60 людей. Далі за 90 днів необхідно зібрати 3 млн підписів виборців у двох третинах областей не менш ніж по 100 тис. підписів у кожній.

Але й цього недостатньо. Зібрані підписи має перевірити і підрахувати Центральна виборча комісія. Тому сфальсифіковані, продубльовані чи неправильно поставлені підписи не будуть враховувати.

«У разі фальсифікацій підписів процедура буде проста. ЦВК змушена буде звернутися в поліцію для того, щоб саме поліція визначила, підписи сфальсифіковані чи ні. Насправді в цій частині законопроєкт трошки застарів. Тому що коли він писався, ця процедура була адекватна до тодішніх повноважень правоохоронних органів», – зауважив ексчлен Центральної виборчої комісії Євген Радченко.

Така ускладнена процедура дозволяє ініціювати референдуми лише з тих питань, які дійсно хвилюють громадян, а не є примхою чи рекламою деяких політиків.

Які ризики несе інститут референдуму

Багато критики ухвалений проєкт отримав через страх того, що тепер в Україні можна проводити референдум про відокремлення територій, федералізацію країни чи визначення другої державної мови. Хоча такі побоювання навряд чи справдяться, є ризики, що референдум не дозволить дізнатися справжню думку громадян щодо важливих питань.

З 2014 року територія Криму, окремих районів Донецької і Луганської областей перебуває під окупацією Росії. Агресор не лише тримає на кордоні нашої країни та на окупованих територіях свої війська, але й має значний вплив на наш інформаційний простір. Це ж дозволяє йому формувати суспільну думку в Україні і порушувати важливі саме для нього питання.

Імовірно, що Росія вже втручалася у вибори в Сполучених Штатах Америки, референдуми про незалежність Шотландії та Брекзит у Великобританії. Маючи значний вплив на політичні процеси в Україні, зокрема на частину українських політиків, агресор зможе впливати й на результати референдумів.

Значною проблемою є також і олігархи. Саме вони володіють найбільш впливовими засобами масової інформації та мають своїх представників у владі. Вони не будуть раді референдумам, які впливатимуть на їхні інтереси, а тому будь-якими засобами захищатимуть себе. У такому разі не можна буде сподіватися на нейтральну агітацію, рівне висвітлення всіх позицій і чітке роз’яснення проблеми.

Не слід забувати, що референдум – задоволення не з дешевих. За словами першого заступника голови парламенту Руслана Стефанчука, орієнтовна вартість одного референдуму становитиме приблизно 2 млрд гривень. Зважаючи на те, що прогнозований дефіцит держбюджету у 2021 році становитиме 246 млрд гривень, зайвих грошей на референдум просто немає.

Також референдум – гарний спосіб для політиків зняти із себе відповідальність. Опозиція та влада з радістю будуть відправляти важливі і складні ініціативи на референдум задля того, щоб народ визначився сам. Медична та пенсійна реформи, зміна виборчого закону, ухвалення закону про державну мову, ринок землі – усі ці ідеї легше перекласти на плечі людей, ніж шукати консенсусу в стінах парламенту.

«Референдум – це не одномоментний акт, це дуже довгий і дорогий процес. Одне діло – говорити про проведення референдуму, інше діло – його реально провести. Звісно, політики завжди спекулюють цими питаннями, але коли справа доходить до практики, то не все так просто», – наполягає експерт Центру політико-правових реформ Олександр Марусяк.

Саме це ми бачимо в ініціативах Леоніда Кравчука та Юлії Тимошенко і в п’яти запитаннях від Володимира Зеленського. Замість того, щоб боротись за ці ідеї, просувати їх серед нардепів, а тоді відповідати за якість їхнього втілення, політики хочуть уникнути політичної відповідальності та перетворити її на народну.

То що робити з референдумами

Референдуми є справді дієвими механізмами прямої демократії. Але вони не є буденною справою, а потребують зваженого підходу як від людей, які їх хочуть ініціювати, так і від громадян і держави.

До того ж є багато ризиків, на які слід зважати. Нікуди не зникнуть агресор чи олігархи, які контролюють найвпливовіші ЗМІ, але влада та опозиція можуть спілкуватися з людьми, не боятися брати на себе відповідальність і просувати як серед виборців, так і серед нардепів свої ідеї та ініціативи.

Навряд чи хтось у країні виграє від референдумів щодо заборони грального бізнесу, ринку землі, питань окупованих територій, медичної чи пенсійної реформ. Ці та багато інших питань варто обговорювати саме в межах парламенту, на засіданнях уряду чи РНБО, на зустрічах із президентом, а не перекладати на плечі громадян.

Олег Савичук, LB.ua