• суббота

    23 ноября, 2024

  • 0.9°
    Пасмурно

    Николаев

  • 23 ноября , 2024 ноября

  • Николаев • 0.9° Пасмурно

Під «північним вітром». Як виглядають схеми виживання для жителів Донбасу в невизнаній «ДНР»

Життя в самопроголошеній і ніким не визнаній «ДНР» схожа на п'ятиповерхівку, де на кожному поверсі, за ранжуванням і бюджетом, розмістилися різні групи населення. На умовному верхньому ярусі — багаті підприємці, керівники силових структур, військових і різноманітних «держпідприємств» (ДП), на поверх нижче — «державні службовці» з пристойними заробітними платами, ще нижче — бюджетники, яким зарплати сплачують вчасно.

Гірше за всіх почувається колишня «гвардія праці» — шахтарі та металурги, яким своєю масою в нелегітимній реальності гроші дають порціями та з запізненням місяці на три, до того ж із ними за «поверх» уже конкурують «успішні» пенсіонери. Успішні — це сім'ї з пенсіонерами-шахтарями, які мають хороші пенсії, та ще й «регрес» — виплати за втрату здоров'я в шахті. Часто такі пенсіонери не шкодують грошей для поїздок на підконтрольну Україні територію й отримують дві приблизно однакових великих пенсії — в рублях і в гривні.

Найважче тим пенсіонерам, хто з різних причин припинив виїзди з «ДНР» і отримує одну й мінімальну пенсію — в рублях.

Жодних епідемій

Усі ці люди взаємодіють, змінюються «поверхами», вибудували свої доволі комфортні схеми виживання. Але для когось ситуація кардинально змінилася за минулий 2020 рік. За даними місцевої статистики, в «ДНР» проживає 2,2 млн осіб, з яких на 16 лютого 2021 року COVID-19 виявлено приблизно у 1% населення — у 22 899 осіб.

До цих даних заведено ставитися з посмішкою, але те, що пандемія не надто вплинула на внутрішній режим життя — факт. Від самого початку слово «карантин» було під забороною, роботу підприємств не обмежували. На непідконтрольних Україні територіях зберігають жорстку комендантську годину й усюди блокпости. Але кав'ярні, перукарні, громадський транспорт, фабрики та заводи як працювали, так і працюють. Щоправда, враховуючи суворий масковий режим. На дистанційне навчання йшли школи та виші. Влітку минулого року ненадовго обмежили в'їзд у два курортних села на узбережжі Азовського моря, які дісталися «ДНР». От і весь «карантин».

Але в решті — в Донецьку були немислимі для Москви або Києва новорічні корпоративи, до місцевого цирку перед Новим роком масово водили дітей без дотримання соціальної дистанції.

Паспорти на всі випадки

Пандемія COVID-19 стала формальною причиною вже практично повної блокади лінії зіткнення на Донбасі з боку «ДНР». У березні 2020 року перекрили автомобільні контрольно-пропускні пункти в'їзду та виїзду (КПВВ) на Донбасі. Їздити з Донецька до Харкова і Києва довелося через Ростов-на-Дону і Білгород — довго й дорого.

Життя в самопроголошеній республіці перейшло в особливу реальність поряд із Україною та поза Росією.

У цій реальності для більшості населення немає місця лояльності до Москви або Києва, кожен намагається вижити й облаштувати комфорт власної сім'ї.

Пересічний успішний донеччанин зараз має паперовий (це важливо!) внутрішній паспорт України з місцевою пропискою, український закордонний біометричний паспорт, паспорт «ДНР» і паспорт громадянина Росії. У більш успішних — ще й закордонний російський паспорт. Є й ті, хто примудрився оформити російське громадянство в обхід «республіканської» програми паспортизації, десь поряд із родичами в Пскові або під час роботи на металургійному комбінаті в Липецьку — з тамтешньої російською пропискою.

Річ у тім, що паспорти від «міграційної служби ДНР», які видають в Ростовській області, прописки не мають і не дають права на російську пенсію, отримання материнського капіталу або оформлення державної медстраховки РФ.

З паспортами — плутанина: до України випускають за паперовим українським паспортом або за паспортом «ДНР», який далеко не в усіх зберігся в нормальному стані через часті переїзди через КПВВ. А от із російським без поважної причини можуть із Росії не випустити. З паспортом «ДНР» на українському кордоні можуть затримати — бо очевидний факт «співпраці з терористичною організацією». З іншого боку, маєш нову пластикову ID-карту (почали видавати у 2016-му) — в Донецьку для будь-якого місцевого силовика це ознака нелояльності «ДНР».

По місцевий «паспорт», до речі, черга: тільки на подання документів — на 1,5 року вперед. А виготовляють його від 3 до 6 місяців.

З українською ID-картою росіяни пускають до себе тільки на прикордонному переході поблизу селища Мілове на Луганщині. «Кожен блокпост, кожен український військовий цей мій паспорт ялозили-ялозили, ялозили-ялозили, доки він не розсипався! — розповідав «Спектру», об'їжджаючи яму за ямою убитої луганської траси, водій бувалої «Шкоди Фабії» Сергій. — Я зрештою почав їм вже майже кричати: "Чого ти там дивишся?! Я сторінку зі словом "Сепар" ще у 2014-му звідти вирвав!" Їжджу до онуків у Донецьк через Мілове з цією карткою і папірцем».

Сергію 65 років, він колишній далекобійник. Перед війною купив собі «під пенсію» на заощаджене хороший будинок в селі Новоандріївка в 15 км від Донецька. Тепер живе там поруч із лінією фронту, а дружина з дітьми та внуками — в Донецьку. Між ними близько 1600 км і дві доби шляху в об'їзд через Росію. Упродовж «коронавірусного» 2020 року на своїй машині він зробив п'ять рейсів. Попутників бере приблизно за 100 євро в один кінець. Оскільки у його машини українські номери, то через кордон із Росією і назад проїжджає без проблем, але в «ДНР» його зупиняє для перевірки кожна людина в формі.

Його «Фабія» 2004 року випуску — з Праги, де вже облаштувався зять. Він планує перевезти до себе з Донецька дружину і дітей. Усе це — типова для Донецької області химерна історія виживання. Сергій отримує дві пенсії, українську і «російську» в «ДНР», знімає гривні з пенсійної картки своїй дружині та раніше успішно відбивався за неї від перевірок українських соціальних служб, підтверджуючи собі й дружині статус «переселенців». Без цього пенсію не платять.

Пенсіонери та «фінансисти»

Економічне існування «ДНР» зовні виглядає своєрідним аналогом реанімації — все залежить від апарату штучної вентиляції легенів, режимів подачі кисню. Цей «кисень» — пенсійні й бюджетні рублі — сюди щомісяця закачує не лише Росія. Як неодноразово говорила міністерка соціальної політики України Марина Лазебна, українські пенсії зараз отримують 660 тисяч літніх людей з пропискою на непідконтрольних територіях Донбасу. Гроші їм переводяться на карти українських банків — 3,5 млрд гривень щомісяця (це 103 млн євро за поточним курсом).

За даними міністерки, на початок війни пенсіонерів на непідконтрольних територіях залишалося приблизно 1,2 млн осіб, 1 млн звертався по пенсії, про долю приблизно 150 тисяч українців Пенсійний фонд нічого не знає.

Боротьба за гроші навколо пенсій і пенсіонерів в «Л/ДНР» — великий, важкий і прибутковий квест.

«Ой, яка ж я дурна!» — закутана в хустки бабуся з'їжджає на ногах на узбіччя й валиться навзнак на лід. Ми, її попутники, з жахом дивимося на її великий рюкзак і сумку, яку треба приторочити до тачки на коліщатках. Самі ледб-ледб тримаємося на ногах під дрібним зимовим дощем — навколо все відразу вкривається крижаною кіркою. На невисловлене питання про величезні сумки бабуся раптом кричить: «Та пиріжки там із картоплею, на всі дні розраховані, вода і постільну білизну в загальний вагон!»

Її класичний економний варіант шляху з «ДНР» на підконтрольну Україні територію включає київський потяг до Борисполя, це дві доби шляху. Попутниця просить називати її Олексіївною. Вона з Тореза, а їде в Бориспіль, тому що там у 2014 році зареєструвалася як «переселенка» у подружки. Олексіївна дуже боїться лихих людей — вона потенційно дуже багата пенсіонерка, у неї з березня 2020 року накопичилося на рахунках аж 16 тисяч гривень (трохи менш як 500 євро).

Дорогою з Ростова-на-Дону в бік Бєлгорода бабуся потроху оповідає всі свої пригоди: як порахувала вартість дороги в рублях, але не подивилася в календар і виявилася на ростовському автовокзалі в непарний день, а автобуси ходять тільки в парні. З собою вона взяла позичені у сусідки 200 гривень — за них Олексіївна збиралася доїхати в загальному вагоні з Харкова до Києва. Скільки з неї взяв наш таксист — не зізнається; ціни тут коливаються від 45 до 56 євро, з пенсіонерки, очевидно, — менше.

Але є схема отримання грошей і без складних логістичних поїздок. Для цього потрібно віддати картку, пароль від неї, копії документів нелегальним «ДНРівським фінансистам», і вони через два тижні привозять гроші в гривнях або в рублях, але за курсом 2,4 (середній курс ЦБ РФ — 2,7). «І беруть за це, як домовишся, — від 15% до 20% від твоєї пенсії! — обурюється Олексіївна. — Я все бачу. Цей пацан до нас раніше на "ІЖ-Комбі" їздив, а зараз у нього машина "п'ятиповерхова", я навіть назви її не знаю. З нас же все заробив!».

На що живуть донеччани

Пенсії й заробітні плати бюджетникам із 1 січня 2021 року офіційно підвищені в «ДНР» на 20-28%, підвищення з 2019 року стали регулярними й оновлюються двічі в рік. «Влада» хоче довести заробітні плати й виплати пенсіонерам до рівня сусідньої Ростовської області РФ. Зараз мінімальна пенсія — 5 600 рублів (59 євро), зарплати «майора поліції» або начальника «департаменту уряду» — понад 35 тисяч рублів (близько 370 євро), рядові «держслужбовці» отримують близько 14-16 тисяч (150-170 євро), а ті, хто «служить» на передовій — 20 тисяч рублів (214 євро).

А тим же медпрацівникам і вчителям базові ставки підвищили, а надбавки забрали — подекуди грошей на руки стали отримувати навіть менше. «Бюджетники» у порівнянні з «держслужбовцями» програють — на них стали економити.

Як розповів «Спектру» висококваліфікований лікар відділення реанімації однієї з місцевих клінічних лікарень, до січня заробітна плата з усіма надбавками у нього була близько 20 тисяч рублів (214 євро), де 16 тисяч — ставка, а решта — доплата за добові чергування. «Нам оголосили про підвищення, як і всім бюджетникам, але ставка у мене тепер не 16, а 13 тисяч, всі доплати збережені. Але зрештою на руки менше вийшло», — розповів «Спектру» доктор на умовах суворої анонімності.

Середні заробітні плати вчителів у школі, де працює співрозмовниця «Спектра», — 11-12 тисяч рублів (118-128 євро). Вона заробляє іноді до 15 тис. (160 євро) завдяки перепрацюванню, яке собі можуть дозволити тільки вчителі дефіцитних спеціальностей. Наприклад, вчителів російської мови та літератури після обов'язкової перепідготовки всіх колишніх українських філологів у «ДНР» надлишок.

При цьому «получки» шахтарів, металургів та інших промислових підприємств в «ДНР» не зросли, затримуються в середньому на три місяці й ніколи не видаються у повному обсязі.

Уся велика промисловість «ДНР» відібрана у господарів «під зовнішнє управління» зареєстрованого в Південній Осетії ЗАТ «Внешторгсервис». Генеральний директор ЗАТ «Внешторгсервис» — колишній віцегубернатор Іркутської області Володимир Пашков — одночасно «віцепрем'єр уряду ДНР», а його радник в ЗАТ Олександр Ананченко вже два роки одночасно й «прем'єр-міністр ДНР». У всіх підприємств під контролем ЗАТ «Внешторгсервіс» проблеми з виплатами заробітних плат.

«Північний вітер» — як у «ДНР» називають величезний вплив Росії на всі процеси в самопроголошеній республіці — цілком змінив життя населення цих територій і задає йому нові тренди виживання. І люди тут погано розуміють причини та суть передання місцевою «державою» заводів і шахт до різних ТОВ і ЗАТ, але вони цілком можуть полічити гроші у своїх кишенях: більше та вчасно сплачують «служивим» — «держслужбовцям» і «військовим», «бюджетників» тримають у чорному тілі, а тих, хто працює в промисловості, по суті, спонукають до виїзду на заробітки в Росію.

Але народ у «ДНР» залишився здебільшого дисциплінований: куди скеровують — туди і рухається. На цьому тлі «державні службовці ДНР» стали новою елітою. Але і її позиції бувають хисткими.

«Держслужба»: шлях до успіху або камера СІЗО

У «Л/ДНР» можна на кожному кроці побачити оголошення про посередництво у прикордонних переходах, у Пенсійному фонді й в українських паспортних столах. Тутешні фірми «обходять» російську й українську банківську системи або пропонують, наприклад, «зробити український ID-паспорт за 10 тисяч рублів, не виїжджаючи з "ДНР"».

Поруч із цими посередницькими конторами інші на місці створюють вклейку в паперові українські паспорти нових фотографій за досягнення 25 та 45 років. І роблять це зазвичай просто в Донецьку. Банальна підробка документів. А втім, такі паспорти не потрапляють до електронних баз даних, і з ними потім затримують російські прикордонники.

Примат приватної власності на території «ДНР» не діє, більшість великого і не дуже бізнесу взято під «зовнішнє управління» різними «міністерствами», «держпідприємствами» або просто «наглядачами». Наприклад, копати могили в «ДНР» мають право тільки місцева «влада». Всі похоронні бюро націоналізовані та об'єднані в ДП «Ритуал», яке об'єднує й бюро похоронних послуг, і кладовища, і всі магазини з торгівлі вінками та трунами при них.

«Націоналізовані» як джерело готівки всі ринки під вивіскою «Ринки Донбасу». Вони, як і ритуальний бізнес, входять до «державної корпорації», яка має горде ім'я «Донецькі технології».

На заробіток у «ДНР» перетворюються найнесподіваніші напрями.

База чемпіона України ФК «Шахтар» в селищі Кірша, стадіон «Донбас Арена» підтримується стараннями клубу у відносно пристойному стані. Екскурсії «Донбас Ареною» ведуть; коштують вони 150 рублів (1,7 євро), відвідування музею — 60 рублів (0,7 євро). Унікальна експозиція, де й завойований «Шахтарем» у 2009 році Кубок УЄФА, перейменована в «Музей спортивної слави Донбасу», на якому тепер заробляє «міністерство спорту ДНР».

Нормою стала винагорода за будь-які послуги «державних органів». Із корупцією та зловживаннями з допомогою арештів намагаються жорстко боротися куратори з Росії — в «ДНР» тимчасово «присісти» в камеру СІЗО може чиновник будь-якого рівня.

Перед новим роком відбулися гучні арешти за «здирництво» — в СІЗО відправили керівників підприємства «Вода Донбасу». Його очільник Максим Лещенко свого часу був «головою адміністрації керівництва ДНР» при Олександрі Захарченко, але конфліктував зі своїм підлеглим Дмитром Трапезниковим. Їхній конфлікт став широко відомим, коли Трапезников під час сварки прострілив із пістолета начальнику стегно. Після цього Лещенко пішов на лікування, Трапезников зайняв його місце, а після вбивства Захарченко він на цілий тиждень став керівником всієї «ДНР». Зараз же він обіймає посаду мера російської Елісти. Лещенко за «очільника ДНР» Дениса Пушиліна доріс до керівництва ключовим «держпідприємством», а потім знову впав — ув'язнили за «здирництво».

У грудні був заарештований керівник «Народних дружин» при місцевій партії влади — «Громадському русі "Донецька республіка"» — колишній чемпіон України з боксу та чемпіон Європи з кікбоксингу Роман Трошин. Його звинувачували в збиранні данини з комерсантів. Заарештувало в помітну в республіці людину «УБОЗ МВС ДНР» після скарг постраждалих підприємців, яких «Народні дружини» від «МВС» чомусь не захистили.

Реальність у самопроголошеній республіці проста, але ситуацію цілком не контролює ніхто.

Дмитро Дурнєв, Spektr.Press

Реклама

Читайте также: