Війна снайперів України і Росії: зброя і тактика в боях на Донбасі

Снайперська війна на Донбасі триває, незважаючи на офіційно впроваджений режим «повного та всеосяжного припинення вогню». Згідно з даними, які Донбас Реалії отримали від Міністерства оборони України, минулого року снайпери бойовиків вбили 11 українських військових, 8 були поранені. У січні цього року – троє загиблих від вогню снайперів. У лютому, згідно з офіційними повідомленнями, ще двоє бійців зазнали смертельних поранень таким чином. Як побудовані снайперські підрозділи в угрупованнях «ДНР» і «ЛНР»? Скільки снайперів силових структур Росії постійно перебувають на території України? Як снайпери ЗСУ протистоять бойовикам і силовикам Росії? Яку зброю використовують російські і українські снайпери?

Луганська область, передові позиції української армії неподалік села Новоолександрівка. Тут наприкінці січня снайпер поцілив у молодшого сержанта Збройних сил України Романа Дзюбенка.

«Коли я біг, я сподівався, що плече, рука, що завгодно, але не голова», – згадує той день бойовик медик, військовослужбовець Збройних сил України Володимир, який разом з Владом, також бойовим медиком, надавав Романові першу медичну допомогу.

«Тулуб, кінцівки – з цим усім можна працювати. Голова – від нас залежить мінімум. Обстріл продовжувався, вони чи «нічники» використовують, чи тепловізори, але вони нас бачили, і черга влучила в бруствер», – додає Влад.

«В них є така тактика – вони маскують роботу снайперів, калібру снайперів і кулемета Калашникова одного калібру. Коли це сталося з Романом, був обстріл якраз-таки з кулемета, вони дали декілька черг по нашому спостережному пункту, було вже дуже темно, і Роман для того, щоб зафіксувати візуально, звідки вівся обстріл, висунувся в оглядове віконце, яке буває на кожному спостережному пункті, і в цей час туди влучила куля, яка його смертельно поранила», – каже військовослужбовець Збройних сил України Олександр.

Романа вдалося доправити до лікарні живим, але через кілька днів він помер.

Запитуємо у бійців: чому вони вважають, що життя їхнього побратима забрала саме снайперська куля?

«Тому що був лише один постріл, і плюс точно було темно вже, спрацювали конкретно в голову», – розповідає Влад.

«Після цього через 5 днів на сусідній позиції, ми теж туди з Владом висувалися, вночі теж відпрацював снайпер. Але там пощастило хлопцеві, пройшло по дотичній, хоча теж травма серйозна, знову в голову. Так, працюють снайпери», – додає Володимир.

Снайпери бойовиків та силових структур Росії

Військова розвідка України відстежила, як створювались снайперські підрозділи на окупованому Донбасі. У перші роки війни українським військовим протистояли здебільшого російські силовики. Вони і зараз є на лінії фронту, але, починаючи з 2016 року, штатні снайпери з’явилися у так званих першому та другому армійських корпусах угруповань «ДНР» і «ЛНР» – щоправда, навчають їх все одно інструктори з Росії.

«За нашими даними, зараз штатна чисельність таких підрозділів становить близько 450 військовослужбовців-снайперів. Крім того, на територію України зараз дуже активно заходять снайперські групи збройних сил Росії, ФСБ, інших силових структур. Це близько 50 осіб, які постійно перебувають на нашій території для того, щоб відпрацьовувати найбільш важливі завдання і, крім того, підвищувати свій бойовий досвід у застосуванні снайперського озброєння в сучасних конфліктах», – розповідає представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скибицький.

«По роботі снайпера, коли є обстріл з їхньої сторони, приходить побратим і каже: от мені куртку прошило, біля голови просвистіло і так далі. Маючи досвід, знання, одразу аналізуєш, що це за стрілець, як він працював, кут і так далі, всі ці нюанси. Я кажу: коли приїдуть ті снайпери працювати, такого не буде. Там працюють чітко, швидко, з дальніх дистанцій. Помилка наших бійців, наприклад, з минулої ротації, коли виконуємо якісь інженерні роботи, до противника метрів 800–900, і хлопці ходять розслаблені – та що там, далеко ж. Я кажу: що далеко? Приїдуть от з подібним агрегатом (показує на свою снайперську гвинтівку – ред.) – до півтора кілометра ви легка ціль для таких бійців. І самі розумієте рівень підготовки силових структур Російської Федерації», – розповідає снайпер одного з підрозділів Збройних сил України.

Минулого року 93-я бригада ЗСУ оприлюднила докази присутності російських силовиків на Донбасі. Українське командування впевнене: на відео снайпери Центру спеціального призначення ФСБ Росії, які знімали свої дії на передовій за допомогою нашоломної камери. Експертам вдалось ідентифікувати зброю і техніку групи, зокрема новітню британську гвинтівка Accuracy International вартістю понад 20 тисяч доларів, прилад для боротьби з дронами - 15 тисяч євро. Комплекс спостереження - 80 тисяч євро.

«Такі групи працюють і зараз, вони працюють регулярно. Я впевнений, що на кожній ділянці у 20–30 кілометрів є щонайменше одна така потужна група», – вважає інструктор зі снайпінгу фонду «Повернись живим» Руслан Шпакович.

«У більшості випадків це короткий період часу, коли група заходить, виконує поставлене завдання, відпрацьовує ті елементи і ті завдання, які необхідно для підвищення насамперед своїх професійних якостей. Інший момент – це перевірка того озброєння, боєприпасів, яке застосовує ця група. Територія України з 2014 року по суті стала полігоном для випробування всіх зразків озброєння, яке є в збройних силах Росії та інших силових структурах Російської Федерації», – розповідає Вадим Скибицький.

Зброя російських снайперів

Реклама

Російські групи на Донбасі часто використовують західні гвинтівки, але не бракує снайперів і з російською зброєю. За словами Руслана Шпаковича, це, зокрема, гвинтівки «Орсіс» Т-5000. Різні модифікації гвинтівки Лобаєва. Чи, наприклад, снайперські гвинтівки великого калібру АСВК і ОСВ-96. Щодо бойовиків незаконних угруповань «ДНР» та «ЛНР», то їх, згідно з даними ГУР Міноборони України, Росія забезпечила оновленими снайперськими гвинтівками Драгунова (СГД).

«Якщо заходять російські підрозділи, або це можуть бути навіть окремі групи зі складу першого-другого «армійського корпусу», то вони уже використовують найбільш новітні гвинтівки – це гвинтівки великого калібру, це гвинтівки, які випуску 2010–2012 років – ті, які якраз випробовуються в бойових умовах – та ж сама снайперська гвинтівка Лобаєва, вона є в п’яти модифікаціях. Крім того, є і іноземні зразки – це більш такі далекобійні зразки, які можуть вести вогонь від 2 з половиною тисяч метрів і далі», – додає Вадим Скибицький.

«Штатне озброєння їхніх снайперів ротних, скажімо так, – це 308-й калібр (ефективна дальність стрільби – 800 метрів – ред.). Є якийсь рух, йому відразу доповідають. Стрільцю підпорядковуються 2–3 позиції, і він протягом 3–5 хвилин прибуває на дану позицію, в нього є картка вогню, і він дуже швидко відпрацьовує. Досить проста і в той же час ефективна система. В плані більш серйозного калібру – це коли приїжджають снайперські групи ФСБ, ГРУ, там бійці мають калібр 338 (ефективна дальність стрільби – 1500 метрів – ред.)», – розповідає військовослужбовець-снайпер української армії.

«Зараз в нашій позиційній війні з Росією калібр 338 відіграє більш важливу роль, ніж навіть 308-й чи будь-який інший калібр, тому що може вирішувати задачі на будь-яких дистанціях, починаючи від коротких – 300 метрів – і, якщо в цьому є необхідність, – до півтора кілометра. 308-й програє в енергії, програє в пробивній можливості, програє в роботі з вітром, і в дистанції сильно програє, у два рази», – розповідає Руслан Шпакович.

«Немає єдиного стандарту на війні. Я з 2014 року працюю. Кожне завдання потребує свого калібру. Там, де є багато мішеней, невеликі відстані і ми працюємо у динаміці – краще використовувати 308-й калібр. Наприклад, в нашому регіоні, в нас дуже важка ділянка, одна з найважчих, скажімо так, по всій лінії, то тут, звичайно, для 308-го калібру фактично немає місця, тут 338-й мінімум», – ділиться досвідом український снайпер.

«Снайпер зараз – це найбільш висококваліфікований боєць зі знищення живої сили. Зазвичай ціль з’являється на декілька секунд для того, щоб подивитися чи перебігти з однієї точки в іншу. Після чого зникає десь там в коридорах окопів. Таку ціль може вразити лише снайпер, тому втрати зараз з одного і іншого боку здебільшого тільки від снайперів», – вважає волонтер Олександр Карпюк.

В українського снайпера гвинтівка Savage калібру 338. Найцікавіше, що в українській армії майже уся така зброя - волонтерська. Міноборони поки не закуповує гвинтівки в цьому калібрі, як наслідок, у війську є різноманітні моделі. Наприклад, вже згадана Savage, також американська H-S Precision. Австрійська Steyr-Mannlicher. Є небагато Accuracy International і Remington. Стосовно 308-го калібру, то у збройні сили активні купують гвинтівки зразка НАТО від українського виробника, які вже майже замінили радянські СГД.

«Прийнято на озброєння гвинтівка UAR-10, це напівавтомат, та болтова гвинтівка UBR-008. Максимальна ефективна дальність їхньої роботи – 800 метрів, до 1000 метрів», – розповідає інструктор зі снайпінгу ЗСУ.

Випробування новітніх українських гвинтівок

Донбас Реалії побували на виробництві компанії UKROP і побачили, як тестують новітню українську зброю. Зокрема, на підприємстві здійснили відстріл гвинтівки UAR-10, в каналі ствола якої застрягла куля.

«У гвинтівки 7 тисяч пострілів, тобто ця гвинтівка відпрацювала свій гарантійний ресурс. Після цього вона перевіряється на безпеку, ствол перевіряється на безпеку щодо руйнування під час критичних ситуацій. Наприклад, якщо щось було з боєприпасом, куля залишилась в каналі стволу. Якщо відбувається наступний постріл, зброя може бути зруйнована, але це повинно бути безпечно для того, хто здійснює стрільбу. Тобто допускається, щоб елементи, які дефрагментуються, щоб вони летіли в сторону мішенного поля, але не повинно бути ніяких уражень в зоні, де працює безпосередньо сам стрілець», – розповідає заступник директора компанії UKROP Максим Саєнко.

Після пострілу куля повністю вийшла з каналу стволу, зовнішніх руйнувань не помітно. Представники виробника переконують, що це свідчить про те, що ствол якісний і безпечний для стрільця.

«Ми намагаємось, щоб в цих тестуваннях, крім того, що ми на підприємстві їх проводимо, щоб в них брали участь безпосередньо користувачі. Хоча ця зброя і не нова в світі, але вона нова для нашого бійця, і хотілося б, щоб він бачив, як тестується ця зброя, як вона випробовується, щоб він мав розуміння, що вона дійсно надійна», – розповідає представник компанії UKROP Андрій Орєшін.

Наступні випробування, які в компанії продемонстрували Донбас Реалії – тестування зброї за різних кліматичних умов, зокрема, перевіряється експлуатація зброї за значного запилення, під час дощу та морозу.

«Зброя перебувала у кліматичній камері за температури мінус 50 градусів. Після того, як зброя відстріляла, ми їй даємо відтанути і після цього знову ставимо в камеру. Ми імітуємо той момент, коли військовослужбовець перебував на бойовому посту, повернувся в розташування, наприклад, для приймання їжі або відпочинку, а потім виходить з нею знову на мороз для виконання свого завдання», – розповідає Максим Саєнко.

Снайперські гвинтівки українського виробництва військовослужбовці ЗСУ отримують у захисному кейсі, в сумці для транспортування і перенесення, яка водночас є снайперським матом.

«До комплекту постачання безпосередньо входить снайперська гвинтівка UAR-10 калібру 7,62 на 51, яка обладнана оптичним прицілом з кронштейном. В комплекті є додаткові магазини різної ємності: двадцятизарядні, десятизарядні магазини. Також вона має в комплекті саундмодератор – прилад для зниження рівня звуку пострілу, іноді ще називають дуже просто – глушник. Комплект для чищення, обслуговування, а також ремінь для перенесення і антиміражна стрічка», – розповідає Андрій Орєшін.

Слідом за гвинтівками на підприємстві налагодили виробництво снайперських набоїв. До 2019 року дефіцит цих боєприпасів у війську повністю закривали волонтери.

«Тут більш суворі, знову ж таки, вимоги в порівнянні з виробництвом мисливського боєприпаса. Військовий боєприпас за будь-якої температури, у будь-яку пору року, за будь-якої вологості має видавати однакові характеристики, тобто бути стабільним. Патрон має бути завжди однаковим, тільки коли витримуються всі ці умови, можна гарантувати стабільну, однакову роботу зброї», – розповідає Андрій Орєшін.

«Задоволені гвинтівкою (UAR-10 – ред.) – високоточна, дуже добре працює в динаміці. Єдине, що все-таки вона працює м’якою матчевою кулею – це все-таки мисливський карабін. Дуже добрий. Я, якщо завод дає гарантію 800 метрів, то на кілометр я викручую з неї досить непогано. Але все впирається вже в ці нюанси – якої шкоди ви завдаєте противнику. На днях в нас теж товариша було поранено – бронежилет врятував його, тобто ось вам різниця між 308-м калібром і 338-м. 338-й калібр якщо влучив вам в бронежилет, то краще б ви були без нього. Дана гвинтівка (Savage – ред.), 338-а, створена творцями лише з однією метою – для того, щоб вбивати. Як на мене, на війні немає гуманізму, все, що є військове – воно має вбивати», – розповідає український снайпер.

Протистояти російським снайперам

«Зараз же офіційно заборона на роботу снайперів, тобто все, що ми зараз там бачимо, – це те, що наш снайпер в когось поцілив – це все виходячи з принципу, що будь-який боєць повинен себе захищати. Тобто якщо снайпер бачить, що там щось готується, він буде стріляти навіть з врахуванням того, що є заборона на роботу снайперів, тому що він повинен захищати своє життя, повинен захищати життя бійців в окопі. Як ми бачимо, не завжди це, на жаль, виходить», – припускає Олександр Карпюк.

«Можливість протистояти – це давати адекватну відповідь, вони повинні боятися. Слів вони не зрозуміють, ніякі вмовляння, ніякі угоди з ними не проходять. Вони повинні просто відчувати адекватну силу у відповідь – ось це буде єдиний захист від снайперів і взагалі від їхніх дій. А поки ми сидимо тихенько, вони і будуть так нахабніти», – вважає військовослужбовець ЗСУ Володимир.

Знайти снайпера в бойових умовах дуже важко – про це розповідають і піхотинці на передовій, і самі снайпери. Побачити нерухому ціль на відстані півтора кілометра навіть в дуже хороший приціл практично нереально.

«Виявити снайпера можна по тому, як він зробить постріл, по спалаху, якщо його видно. Якщо ж його не видно, то тільки розумінням, коли прилітає куля, калібр кулі: якщо підібрати кулю, знайти залишки від неї, або вона ціла залишилась, наскільки вона деформувалася, – визначити хоча б приблизно енергію, яка залишилась. Відповідно, з цього можна визначити відстань, з якої стріляли. Якщо є слід, де вона ввійшла, напрямок, то таким чином приблизно визначити сектор, квадрат сто на сто метрів», – розповідає Руслан Шпакович.

«Контрснайпінг в нашій професії – це вже є найвищою ланкою. Зазвичай снайпер проти снайпера не працює. Це, скажімо так, казочки – «на дуель виходять». Працює ціла група. І якщо, наприклад, ви працюєте і знаходите цього снайпера, то в основному снайпери не працюють, вони підключають вогневу підтримку, засоби, це можуть бути протитанкові установки, кулемети великого калібру, міномети, танки – все, що тільки можна. Бували випадки, як із їхнього, так і з нашого боку, коли один снайпер викликає іншого. З нашого боку приходить один, а з їхнього приходить ціла група – і, звичайно, все закінчується, скажімо так, негативно. Здебільшого працює контрснайперська група, тобто група стрільців проти одного. І здебільшого це в 50-му калібрі (50 BMG – ефективна дальність стрільби – 2000 метрів – ред.), тобто ви перебуваєте в зоні недосяжності для стрільця, і ви його спокійно можете накрити», – розповідає український снайпер.

У 50-му калібрі декілька років тому Україна як допомогу від США отримала гвинтівки Barrett. Але тут також проблемою став боєприпас: якісних армійських патронів купити не змогли, і гвинтівки довго лежали без діла на складах. Зараз боєприпаси, за словами військових, на підході. Але 50 BMG чи 12,7 – не найпотужніший калібр у снайперів.

Снайперська зброя великого калібру

«Це прототип, це пілотна версія гвинтівки Snipex T-Rex, яку зараз у нас поставили на озброєння в українській армії», – демонструє свою зброю український снайпер.

Гвинтівка калібру 14,5х114 нашого українського виробництва. Гвинтівки самі по собі дуже якісно зроблені. Не скажу, що високоточні, не можу сказати, тому що ми не працюємо високоточним патроном. В нас кулеметний патрон ще радянського зразка, зараз навіть скажу, шістдесят сьомого року. Тобто дуже-дуже старі боєприпаси, але вони діючі, вони працюють, але вони не дуже точні», – розповідає снайпер ЗСУ.

«Гвинтівки великого калібру у повному розумінні снайперською зброєю назвати не можна. Їх використовують не для знешкодження живої цілі, а для знешкодження і ураження матеріальних засобів», – розповідає інструктор зі снайпінгу ЗСУ.

«Робота по техніці ворога, робота по укріплених позиціях – вона себе, працював, дуже гарно зарекомендувала. Різні-різні дистанції, від кілометра до трьох. Працював на дистанцію понад два кілометри – я дуже задоволений», – ділиться враженнями військовослужбовець-снайпер.

Гвинтівку Snipex T-Rex, а також гвинтівку Snipex Alligator, наприкінці минулого року Міноборони України прийняло на озброєння.

«Гвинтівка отримала шанс на серійне виробництво. Чи є вона високоякісною – це покаже тільки час і експлуатація. Зараз у неї, як на мене, недоліків ще дуже багато. Снайперською її можна назвати умовно, це антиматеріальна гвинтівка великого калібру, можливо, скажімо так, підвищеної точності. Вона стріляє трохи краще, можливо, ніж кулемет, але тим самим кулеметним набоєм», – розповідає Руслан Шпакович.

Ще одну гвинтівку великого калібру спроєктували на заводі «Маяк». Мова йде про піхотну гармату «Нічний хижак».

«Гвинтівка була спроєктована в період бойових дій безпосередньо на фронті, і перші екземпляри були зроблені теж на фронті. Гвинтівку не чути за 700 метрів. Абсолютно нормально вона дозволяє працювати на 3000 метрів. Основні її цілі – це легка броня, БТР, БМП. Ми готові до серійного виробництва, і ми поставили собі чіткий план, що ця гвинтівка повинна з’явитися у війську наприкінці цього року», – розповідає головний конструктор заводу «Маяк» Олександр Гордєєв.

Інша перспективна розробка заводу «Маяк» – комплекс «Володар обрію». На заводі створили і гвинтівку, і новий боєприпас – використовуючи кулю калібру 12,95 у гільзі від патрона 14,5х114.

«Уміле використання сучасної групи порохів, сучасних високоточних куль і сучасних капсулів – таким чином і вийшов цей боєприпас. Міністерство оборони цікавиться, і весь світ теж цікавиться. Не кожне десятиріччя у великому калібрі з’являється снайперський антиматеріальний боєприпас. Ми чітко і ясно розуміємо, що перспектива «Володаря обрію» – це номер один – найточніша і найсильніша гвинтівка у світі», – вважає Олександр Гордєєв.

«Гвинтівка, у якої, на думку багатьох, загальний ресурс ствола взагалі півтори тисячі пострілів і яка має боєприпас просто золотий за своєю ціною, з’явиться в армії у найкращому випадку через роки – за достатнього фінансування, якщо з’явиться, якщо пройде випробування – навіщо про неї говорити зараз? Але я бачу, що «Володар обрію» може, наприклад, поїхати кудись в Америку на змагання «King of 2 miles» і, перемігши на змаганнях, заявити усьому світу, що українські зброярі все-таки чогось варті», – вважає Олександр Карпюк.

«Ромі – вічна пам’ять, і ми будемо його завжди пам’ятати»

Тиша на передовій Донбасу часто буває оманливою. Один снайперський постріл може стати смертельним у найбільш неочікуваний момент. І якими б сухими іноді не здавались звіти з фронту і повідомлення про кількість загиблих і поранених – за ними людські життя, трагедія кожної сім'ї, та й підрозділу, де служив боєць. Бо те, що Донбас Реалії розповіли про Романа Дзюбенка, можна повторити про багатьох, хто вже не повернеться з фронту додому.

«Він з нами на передовій не перший рік служить, він мій земляк, він теж з Луганської області, тому це дуже зачепило. Спілкувались ми з ним доволі близько, і коли передали, що Рому зачепило, уже якось всередині щось підказувало, що буде недобре», – згадує бойовий медик Влад.

«Незважаючи на його молодий вік – у мене дочка старша, ніж Рома, – він був командиром відділення, але в нього не було ніякої «зіркової хвороби», він ставав разом з усіма і працював, рубав дрова, носив воду. Добра, чуйна людина. Таких людей мало, і найбільш прикро, що таких людей і втрачаємо. Важко протистояти професіоналові, який прийшов сюди тебе вбити – так сталося. А Ромі – вічна пам’ять, і ми будемо його завжди пам’ятати», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Володимир.

Ярослав Кречко, Радіо Свобода