Чем запомнился философ Мирослав Попович

Вчера в Киеве попрощались с одним из титанов украинской гуманитарной науки, моральным авторитетом и великим мыслителем.

Евгений Быстрицкий, заведующий отделом философии культуры, этики и эстетики Института философии НАН Украины:

Запам’ятався тим, що у потрібний час Мирослав Попович зайняв і відстоював єдино вірну позицію в історичному виборі України — незалежність! 

Александр Афонин, президент Украинской ассоциации издателей и книгораспространителей:

Про Мирослава Володимировича говорити і просто, і складно, особливо розуміючи, що вже не відчуєш потиск його маленької, але міцної руки і не побачиш щирої, дещо сором’язливої посмішки на доброзичливому обличчі. Дуже важко сприйняти щодо нього слово «був…» А складно говорити тому, що на сьогодні, мабуть, неможливо знайти інструментарій, який би дозволив повною мірою визначити обсяги ерудиції та інтелекту цієї у повному розумінні Великої Людини. Іноді здавалося, що не існує у світі сфери знань, до яких він не був би дотичний, стосовно яких у нього не знайшлося б, у разі нагальної потреби, компетентної думки чи особистої позиції. Однак, що найбільше вражало у Мирославі Володимировичі, так це абсолютно природна людяність, щирість і простота у стосунках з людьми, незалежно від їхнього соціального чи посадового статусу, а також дивовижне вміння слухати і чути співрозмовника. Це була людина величезного розуму і незбагненної, у його віці, по-дитячому незамутненої душевної чистоти. А особисто для мене він був просто дуже чуйним старшим товаришем, до якого я міг звертатися за порадою чи за підтримкою. І не пам’ятаю жодного випадку, щоб він відмовив мені у цьому. Він просто був справжньою людиною у найвищому розумінні. Світла пам’ять Вам, дорогий Мирославе Володимировичу!

Владимир Паниотто, генеральный директор Киевского международного института социологии (КМИС):

Важко сказати в декількох реченнях, чим запам'ятався Мирослав Попович за півстоліття нашого знайомства. Чого тільки не було! Для мене він був уособленням справжнього вченого (що в галузі суспільних наук зустрічається не часто) і справжнього українського інтелігента. У нас зараз засилля людей, яких я б назвав професійними патріотами. Вони дискредитують і патріотизм, і саму ідею створення незалежної української держави. А такі, як Мирослав Попович - рятують ситуацію і надають бажання працювати на країну. Починаючи з керівництва Рухом і по теперішній час, він вніс дуже великий внесок в те, що українське національне відродження не привело до зростання ксенофобії та межнаціональних конфліктів. Для багатьох він був моральним авторитетом, його гуманістична позиція протидіяла цинізму…  Крім того, він був дуже доброю і доброзичливою людиною, з чудовим гумором, спілкуватися з ним – це щастя. Ми ще, мабуть, не усвідомлюємо, що втратили.

Тарас Кремень, член комитета Верховной Рады по вопросам науки и образования:

Як один із найвизначіших науковців світу, академік Мирослав Попович відкрив Україні не тільки світову філософію, осягнувши концептуальне поле французького екзистенціалізму Ж.-П. Сартра,  А.Камю, що вплинула на свідомість цивілізації після Другої світової війни. 

Чи не першим у науці він, пробиваючись, мов Сізіф, крізь стіни консервативних поглядів, обгрунтував природу раціоцентричного українського світу, препарувавши староукраїнський світогляд, унаочнюючи філософію свободи Григорія Сковороди та козацький романтизм Миколи Гоголя, порівнюючи парадигми буття Європи та України, наблизившись до всебічного осягнення національної історіософії. 

Фундаментальні “Нариси історії української культури” та епохальне “Червоне століття”, які стали бестселерами на початку ХХІ століття, - серед безлічі публікацій, монографій та виступів, які масштабно реконструювали систему фатальних та переможних  для країни подій, імен і явищ, дозволивши віднайти сенс сучасності та скласти візію майбутнього. Такого, в якому з великим оптимізмом, як він казав, житимуть наші діти та онуки.

Мирослав Попович, ставши біля витоків Народного Руху, Капітули україно-польського порозуміння чи Ініціативи Першого грудня, завжди вірив у перемогу України в поєдинку з історією. А вона неминуча, адже за його справами, завжди було щось велике, що дало відчуття величі часу.

Анжелика Рудницкая, певица:

Мирослав Попович був завжди привітний, усміхнений, поміркований. Здавалося, що він знає про нас усіх більше, ніж ми самі. Людина енциклопедичних знань із доброю українською душею. Він однаково цікаво, із захопленням говорив як про прості, так і про складні речі. Великий українець, який завжди готовий був підставити плече своїй країні. Його мудрості нам всім не вистачатиме. Світла пам‘ять...

Павло Мовчан, председатель всеукраинского общества «Просвіта»: 

Ця постать була складовою великої шереги українців, які сформовані були у роки радянської тоталітарщини. Власне завдяки їм ми маємо і свою філософську думку, і художні здобутки у всіх вимірах національного гуманітарного простору. Мирослав Попович - один із тих, хто чітко себе позиціонував, як людина української культури, як людина, яка ніколи в житті не змириться із тими ідеологічними настановами, які були загальними для всіх. Цікаві були його міркування під час формування Народного Руху України, коли інтелектуали збиралися і обговорювали проект «Україна», його бачення були цікавими. Його праці, аналізи «червоного періоду», як він його називав – дуже важливі!  Проте не всі праці прочитані нами, та не всі ми їх знаємо… Та, власне, що ми знаємо про Поповича?! Окрім того, що він активна громадська одиниця. Ми не знаємо ні його праць по Сковороді, ні його захоплення філософією відлюдника… Він докладав всіх зусиль для того, щоб українська філософська думка була нам повернута! Я схиляю голову перед пам’яттю Мирослава Поповича. Мені бракувало його останні роки, коли через хворобу він вибув із політичного і культурного дискусу. Тому, вважаю, що нація для вшанування Мирослава Поповича, перш за все, повинна видати його праці, зробити читання його імені… 

Василий Мирошниченко, соучредитель Украинского кризисного медиацентра, партнер компании стратегических коммуникаций  CFC Consulting:

Особисто Мирослава Поповича я не знав, проте я знав про нього! Він мені запам’ятався, як та людина, про яку згадували у контексті моральних лідерів. Проблема філософів у тому, що вони говорять складно і не зрозуміло. Мирослав Попович же мав унікальну можливість: пояснювати складні речі – просто! Мирослав Попович був титаном української гуманітарної науки. 

Андрей Золотарев, руководитель аналитического центра «Третий сектор»:

В нынешней ситуации дефицита моральных авторитетов Мирослав Попович был одним из тех, кто таковым являлся. Попович был интеллектуалом с большой с буквы!

Большой Киев