«Онук мив руки водою, що текла зі стелі». Репортаж з Новогригорівки

До повномасштабного вторгнення у Новогригорівці, що на Миколаївщині мешкало близько 350 людей, сьогодні в селі проживає трохи більше ніж 150 осіб, які повернулися у зруйновані росіянами будинки. 9 місяців біля села проходила лінія фронту, щодня росіяни прицільно били по будинках цивільних. У найтяжчі дні у Новогригорівці не залишалося жодного жителя: хтось виїхав сам, когось довелося евакуйовувати українським військовим.

«НикВести» навідалися до Новогригорівки, щоб дізнатися в яких умовах сьогодні живе понад сотня мешканців села.

Якими місцеві жителі застали свої будинки, коли повернулися додому

— Вже у селі майже нікого не було і ми просили солдатів, щоб нас вивезли. Якось вранці вони прийшли, сказали, що у нас є 15 хвилин на збори, — згадує Катерина Іваненко.

Вона з чоловіком та його мамою — одні з останніх мешканців, які виїхали з Новогригорівки. Жінка зі свекрухою евакуювалися 4 квітня, чоловік виїхав трохи згодом. Родина повернулася у село 17 листопада, через 8 місяців. Від будинку, у якому подружжя прожило 41 рік, майже нічого не залишилося.

— Тут страшне що було, і кричали, і плакали, я не памʼятаю точно, як тут все було навіть, з переляку. Приїхали, усе побите, і хата, і гараж, і кухня, і сарай, все, — згадує жінка.

Сусідка Катерини Ірина Стахорська прожила у своєму будинку 43 роки. Вона з родиною виїхала з села на декілька днів раніше — 31 березня. Жінка каже, що вже не могли терпіти обстріли та боятися.  Повернутися додому вдалося 13 листопада.

— Як побачили, то слів немає, плакати бажання. Будинок був розбитий, що й стін не було. Все тут майже погоріло, все розбите було. Трішки кухня літня залишилася. Сараї, курятники, усе погоріло, ми місяці 2-3 прибирали сміття. Це був кошмар, ми лазили по завалах, хотіли врятувати що-небудь. Тряпку витягували з-під руїн, і то раділи що її витягли, — каже вона.

Жили спочатку усі разом у літній кухні, буквально просто неба. Волонтери дали буржуйку, дрова та брезент, яким родина накрила дах.

—  Ми як перші дні приїхали сюди, на одному стільці їли, все робили на ньому. Нас жило четверо в одній кімнаті, миші бігали по нас. Ми сиділи і хлопушкою тільки мишей били. Ви знаєте, до чого ж мишей було багато, не можна було і рота відкрити. Були вітри сильні, дощі, все капало. Памʼятаю сидимо, а мій 6-річний онук руки миє водою, що зі стелі тече, — згадує Ірина.

Галина Вербицька — перша жінка, яка повернулася у Новогригорівку після відходу російської армії, та одна з останніх, що виїхали звідси на початку повномасштабної війни. Таке рішення жінка прийняла лише після того, як отримала травму внаслідок російського удару по селу. 

— 13 березня, коли за церквою переді мною розірвався снаряд і мене вибуховою хвилею викинуло, я собі пошкодила плече, зять сказав, що будемо виїжджати. У нас тут проходила лінія оборони, цивільним не дозволяли сюди їхати, у селі не залишалося жодної людини, — каже жінка.

Коли вона повернулася додому у листопаді, була шокована побаченим. Каже, що село зруйнували на 95%. 

— Як я сюди заїхала, я просто впала і плакала, це було дуже боляче, у мене згорів гараж, згоріла кухня, пів будинку немає, туди був приліт, — згадує вона.

Надія Андрєєва прожила у Новогригорівці 55 років. Коли почалася повномасштабна війна жінка з чоловіком не планували виїжджати з села. Під час обстрілів родина ховалася у неглибокій ямі у дворі. Евакуюватись родина вирішила лише 5 квітня.

— Ми звичайно не очікували, що все так затягнеться, сиділи, тому що господарство було велике. Потім я вже не витримала, так били усю ніч. Я сказала чоловіку, якщо лишаємося живі, а машина наша ціла, на ранок виїжджаємо. Повипускали все господарство, відв'язали собак і втекли, — каже жінка.

Додому вдалося потрапити 5 вересня, але лише на декілька годин, вже тоді будинок був розбитий. Під час візиту Новогригорівку почали обстрілювати, тому подружжя було змушене майже одразу їхати з села. Остаточно повернутися додому вдалося 12 листопада.

— Ми розгрібали руїни усі, жили у двох кімнатах, ні даху не було, ні вікон не було, просто спали й бачили небо над собою, — розповідає Надія.

Чи вдалося місцевим мешканцям відновити своє житло?

Повномасштабна війна змусила Ірину Стахорську навчитися будувати стіни, шпаклювати та лагодити дах. Жінка власноруч ремонтує свій будинок. Комісія з «єВідновлення» нарахувала родині 500 тисяч гривень компенсацій, однак виплатили поки лише 350 тисяч. 

— Ми відновили вже кухню, відновили другу кухню, гараж побудували. Ми своїми силами стіну поставили, і шпаклюємо, і клеїмо, все робимо. Самі працюємо, чоловік усе будує сам, я йому також допомагаю. Але де дінешся, робити треба, ми хочемо у своєму домі жити, — каже жінка.

Катерина Іваненко отримала компенсацію у розмірі 146 тисяч гривень. Вони з чоловіком пенсіонери, і не можуть самостійно лагодити будинок, тому подружжю доводилося наймати робочих. Жінка каже, що кошти закінчилися, а ремонт лише на початковій стадії: в будинку обвалюється стеля та стіни. Сьогодні родині вдалося лише накрити дах. За свої кошти вони з чоловіком зробили ремонт в літній кухні, де мешкають вже півтора року.

— Сільська рада давала нам брезенти, а ми наймали вже людей, накривали хату, і кухню. Ну а що, зима, дощ йшов, все позатікало. У мене в залі дах обвалиться скоро. У нас була комісія, нам нарахували 146 тисяч гривень. От що за ці кошти можна відремонтувати, от що?, — каже жінка.

Галина Вербицька також отримала виплати по «єВідновленню». Комісія нарахувала жінці 200 тисяч.

— Ще я їх не витратила, тому що немає кому працювати. Я намагалася домовитися з людьми, які займаються ремонтами, але вони назвали таку суму, що з тих 200 тисяч мені половину потрібно було віддати лише за роботу. Ну а на 100 тисяч я не зможу нічого зробити, — розповідає вона.

Попри це Галина живе у своєму будинку. Вона облаштувала для себе маленьку кімнату, яка більш-менш вціліла після обстрілів. Тут у жінки і спальня, і кухня, і вітальня. Накрити будинок їй допомогли волонтери зі Швейцарії.

— Першим до нас у село приїхав швейцарський фонд, я познайомилася з його засновницею, мені пообіцяли перекрити будинок. Якщо чесно, я вже й забула, що вона мені обіцяла, але десь через два місяці вона мені телефонує і каже, ми стоїмо біля вашого будинку. І вони мені не тільки його перекрили, вони в будинку мені зробили одну кімнату, в якій я наразі живу, — згадує жінка.

Як молодь відновлює культурне життя села

Російські боєприпаси зруйнували будинок культури у Новогригорівці. Від будівлі, де раніше селяни проводили всі свята та концерти залишилися лише побиті стіни. Поряд з будинком культури знаходиться місцева бібліотека, яку теж пошкодив снаряд. На щастя, бібліотека постраждала менше, відновити будівлю можливо. Тому, молодь Новогригорівки, підлітки 16-17 років одного дня вирішили самостійно відремонтувати будівлю бібліотеки та облаштувати в ній молодіжний центр.

— Ми знаходимося у нашому майбутньому центрі молоді, раніше це була бібліотека. Ми з моїми друзями вирішили відбудувати цю будівлю. Нас 5, ми самі це все прибирали, стіну будували, хотіли тут відпочивати, — каже одна з організаторок Катерина Мельниченко.

Молодь почала викладати відео про те, як відновлюють будівлю пошкодженої бібліотеки, в результаті їх помітили волонтери, які допомогли отримати грант на 150 тисяч гривень. На ці кошти юнаки закупили необхідні будівельні матеріали.

— Через два тижні ми почали викладати звідси відео у соціальні мережі, нас помітила одна організація, і подали грант на відбудову нашого центру. І через два тижні ми єдині по Миколаївській області виграли цей грант. Це був грант на 150 тисяч. А зараз наші друзі американці допомагають нам всередині облаштувати стіни, щоб там було комфортніше, — каже Катерина.

Друзі американці, як сказала Катерина — американська християнська організація, яка допомагає жителям Новогригорівки відбудовувати житло. Вони працюють у селі з червня 2023 року і за цей час відбудували близько 60 дахів.

—  Ми дуже стурбовані всією шкодою, завданою тут, і тим, як тут страждають люди. Тому ми прийшли допомогти їм відбудувати їхні домівки. Ми зробили в цьому селі близько 60 нових дахів. Ми також робимо інші роботи, наприклад прибирання, — розповів один з волонтерів з США Деніс Бер.

Мотанки, свічки, малюнки: як новогригорівці розвантажуються морально

Декілька разів на місяць у Новогригорівку приїжджають волонтери, які проводять для жителів села різні майстер-класи та психологічні тренінги.

— До нас приїжджали тут «Десяте квітня», я любителька походити, посидіти, поговорити з людьми. І ми вчора робили мотанки. Ще квіточки робили, і новорічні декоративні свічки. Для дітей також роблять різні майстер-класи, — розповідає Ірина Стахорська.

Катерина Іваненко каже, що це допомагає їм розвантажитися психологічно, відволіктися від їхніх проблем та запрошує волонтерів приїжджати до них частіше. Жінка також розповідає, що раз на місяць їм привозять необхідні ліки, а час від часу приїжджають лікарі з Миколаєва та проводять огляди.

— Кожен місяць до нас приїжджає благодійний фонд, привозить нам ліки. Вони приїжджають, збирають у нас замовлення і через місяць привозять. Лікарі приїжджають раз в місяць. Приїжджає машина, підключають техніку, і там все, що треба, і рентген, і тиск, — каже жінка. 

У селі відсутня питна вода

Основною проблемою, на яку поскаржилася більшість місцевих — відсутність питної води. Сьогодні у кранах новогригорівців тече технічна вода, яка часто зникає через пориви. Питну воду у село привозять волонтери.

— Основна проблема для села — це питна вода. Голова заключив договір з якоюсь компанією, вона виграла тендер, нам на двох вулицях проложили труби, поставили нову башту, але вода ще не підключена, до кінця ця робота ще не зроблена. За два роки що я живу в селі, я вже обіцянкам не вірю, — каже Галина Вербицька.

Парк «Перемоги» на честь загиблих Захисників

На честь українських військових, які загинули під час повномасштабної війни жителі Новогригорівки спільними зусиллями висадили парк «Перемоги» при в’їзді у село. В парку організували місця де охочі можуть поставити прапорець на честь загиблого воїна, а посеред алеї залишили знешкоджену піротехніками російську ракету.

Новогригорівці мріють, що село все ж відбудується. Жителі Новогригорівки не хочуть їхати з села та всіма силами намагаються відновити своє житло.

— Я мрію, щоб війна закінчилася, я оце як балакаю, я хочу кричати, у мене немає навіть слів, що оце на нас так напали. Щоб закінчилася війна, щоб нам село відновили. У нас село було таке красиве, чисте, бачте, навіть зараз, усе розбите, а квіточки квітнуть, — розповіла про свою мрію Ірина Стахорська.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю онлайн-медіа «НикВести» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Дивіться також репортажі «НикВести»:

 «Посад-Покровське: Село, яке вижило під обстрілами»

«П'ять ракет зруйнували школу. Репортаж с Березнегуватого»

«Створили добровольчу «пожежну бригаду», щоб врятувати село. Репортаж з Котляревого»