Яніна Соколова про Зеленського-«Наполеона», нецікавого Путіна і провину Порошенка

До кого вона звертається матом в ютубі? Чому до неї не прийде на «Рандеву» президент Зеленський? Чи хотіла б вона взяти інтерв’ю у Медведчука і Путіна? Навіщо була потрібна розмова з Добкіним? Чи дружить вона з Порошенком? Чому, як і раніше, в Україні жирують олігархи? Чому в новій Раді засідають актори і весільні фотографи? Про це в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода розповіла Яніна Соколова.

Олександр Лащенко: Звісно, не можу не поставити це запитання – як ваші справи, як ваше здоров’я зараз?

– Здоров’я моє все добре. Єдине, що я не досипаю, тому що дуже багато активностей і зранку до ночі. Сьогодні я прокинулася – у мене в телефонні 62 повідомлення без відповідей. Це було десь 7:40. Це ті, хто звечора написав, і ті, хто зранку прокинувся, зрозумів, що треба, щоб Яніна щось проконтролювала, на питання якісь відповіла.

Плюс 16 листопада я роблю разом з командою «Великий вечір з Яніною», де прийде багато лідерів ідеологічних думок. Я буду вас всіх рада бачити 16 листопада. Це Київ, Жовтневий палац. Квитки є вже в продажі на моїй сторінці, на сторінці «Вечора...». Це моя можливість, Олександре, поспілкуватися з людьми в залі. Там будуть встановлені мікрофони. Ми матимемо такий фідбек. Ну, і моя можливість поговорити, ще раз нагадати українцям, як варто жити, в якій країні нам хотілося б жити у майбутньому, і як варто реагувати на ті події, які зараз відбуваються у країні.

– Ви реагуєте фактично кожного випуску і на ютуб-каналі, і не лише, у своїх інтерв’ю. От ваша оцінка, куди ми рухаємося зараз, на шостий рік війни, яка не припиняється, різних дій президента Зеленського... А ви його активно критикуєте, це не секрет, будь-хто з ваших глядачів у цьому може переконатися...

– ... я критикую абсолютно всіх, хто має стосунок до влади...

– ... звичайно. І про Порошенка поговоримо...

– ... і хто робить кроки, які є негативними для життя моєї країни, незалежно від того, хто президент. Зараз у нас президент – Зеленський. Відповідно, якщо існують такі кроки, то я їх критикую.

Як події? Ой, Сашко, що сказати?! Мені здається, що єдине, що я можу сказати – це крутіше, ніж «Гра престолів» по початку і по кульмінації. Подивимося, якою буде розв’язка. Але те, що я вірю, що це останнє коло очищення, яке мають пройти всі українці для того, щоб, врешті, зрозуміти, хто має бути нашим менеджментом, а хто має бути дійсними слугами народу, а не кіношними, такими декларативними. Отак це і сприймаю, як останнє коло очищення. Жодних сумних думок немає, тільки оптимізм і жага до боротьби.

– Для вас досі Зеленський – Голобородько?

– Він для мене і досі Зеленський. Він для мене, скоріш за все, не Голобородько, а Зеленський, який грає Наполеона в одному із його кіно.

– Одна з подій цього тижня (власне, вона починалася ще минулої суботи), коли Володимир Зеленський з’їздив у Золоте на Луганщині. Це таке спілкування...

І не залишилася осторонь в оцінці.

Потім з’явилося повніше відео, де Зеленський пропонує Денису Янтарю, людині з «Нацкорпусу», з якою він спілкувався: «можеш до мене і на «ти» звертатися».

І досі такої різкої думки про те, як Зеленський тоді вів розмову?

– Мене не «тикання» найбільше здивувало. Мене здивувала форма спілкування президента моєї країни, який був схожий на такого представника бандитського класу району в Запоріжжі (у Запоріжжі є такий район, я у Запоріжжі народилася) Бабурки. На Бабурці є дуже багато таких так званих «гопників», які таким чином спілкуються з своїми сусідами, друзями і зі всім світом. Я не хочу, щоб президент моєї країни, а Зеленський – демократично обраний президент, безпрецедентний рівень довіри до нього і безпрецедентна увага світу до нього, росіян, до речі, які навипередки потім все це порозхоплювали і телефонували... У мене просто телефон розривався. Вони телефонували, всі хотіли мого коментаря. Я зазвичай відповідаю: з повагою (цитуючи наш «Вечір...») йдіть на три літери. Не хочу зараз це в етері Радіо Свобода це повторювати, але з ними тільки така манера розмови доцільна.

Тому те, що відбулося у Золотому в спілкуванні президента з добровольцем, який фактично 6 років захищав його спину і дав йому можливість стати президентом, адже він обирався не під кулями і не під дулами автоматів, він обирався демократично, тому має бути повага з боку президента. І «пацани, заберите оружие» (цитуючи нашого президента) у бік добровольців, які не секрет... Друзі, щоб усі розуміли, чому вони там стоять. Якщо буде відведення військ, а воно цього тижня вже розпочалося, то якщо ми (не дай Боже!) будемо мати натяк на таку ситуацію, як була в Іловайську, а повірте мені...

– … та й Дебальцеве теж, на тлі якого «Мінськ-2» підписували.

– Так. То добровольці там стоять для того, щоб підстрахувати.

І фрагментарно виставлено, до речі, фільм (я не знаю, Сашко, бачив ти чи ні) і дане розпорядження по всіх телеканалах його показувати, як за часів Януковича. Фільм називається «За крок до миру». Цікаво, от який довгий цей крок? Так назвали це відео. І у ньому дійсно існує повна версія і цієї розмови.

– Так. Ти маєш на увазі телеканал «1+1». І не лише.

– Я бачила це точно на ІСТV, на ZiК. Не знаю, хто ще взяв це. Але багато каналів це транслювали у телевізійному етері, а потім вже в інтернеті. Так от, у цій вже повній розмові всі кажуть: Яніно... Відео, яке я записала до нього, вже має більше мільйона переглядів. За два дні його переглянули мільйон людей! І там дуже багато є хейту, де говорять, що я висмикнула якийсь фрагмент. Я хочу вам сказати одне. Друзі, кожна програма або кожне відео, яке виставляється на телебаченні, зокрема фільм «За крок до миру» – це все монтаж, монтаж, який скооперований з різних фрагментів, які вигідні в даному випадку для пана Зеленського.

У моєму відео був показаний фрагмент, який найбільш за все мене здивував і засмутив. Повне відео ви можете подивитися будь-де – воно не приховане. Але цей фрагмент мене зачепив, і я мала, просто була зобов’язана про це сказати.

– Те, що все це відбувалося з камерами... Ти ж знаєш, була зустріч Зеленського на Банковій (Віктор Трегубов розповідав, Олександр Погребиський), то там теж, за їхньою версією, зразу камери поставили, мікрофони, але розмова пішла, мабуть, не так, як хотілося б Володимиру Зеленському. І немає досі відеозвіту. Тут же ж все ... мікрофон цей... Як це оцінювати?

– Класика. Ця штука волохата називається бум.

Поїздка в Золоте? Я не знаю. Ми з вами не сидимо в їхніх кабінетах – не знаємо реальної картини. Але в тому числі поїздка в Золоте – це була можливість зняти шоу, яке було би вподобане українцями і затвердило б в головах українців Зеленського, як справжнього верховного головнокомандувача. Це та сама стратегія, яку вони застосовували до того в медіапросторі. І люди, я вам хочу сказати, вчергове купилися і побачили.

Просто розумієте, в чому тут біда і чому це записано, і чому це буде і надалі нам у вигляді відеороликів показуватися. Зеленський не відчуває себе верховним головнокомандувачем. І ця напористість, такі якісь «гопниківські» мотиви, які були по відношенню до Дениса Янтара – це в черговий раз доводить. Ви бачили колись президента європейської країни, який себе подібним чином вів із військовим? Ви бачили американського, не знаю, Маккейна (царство йому небесне!) або того самого Трампа, який теж має зухвалий характер, щоб він так розмовляв? Ви що! Це величезна пляма на репутації! Вони собі такого не дозволять! Президенту треба навчитися манерам і зрозуміти, зрештою, що він – президент, а не персонаж, який інколи може випадати з ролі.

– Софія Федина, Маруся Звіробій, відомий цей ролик. Отаку критику Зеленського ти схвалюєш?

– Ні, я не схвалюю.

– Я процитую пані Федину: «Хтось думає, що він – безсмертний». Натяки, що все може статися на фронті, я перепрошую.

– Ця цитата з приводу того, що «хтось думає, що він – безсмертний», то це «квіточки» порівняно з тим, що я побачила у цьому відео. Я вважаю це неприпустимим. І якщо Маруся Звіробій як жінка-воїн, яка разом із Софією робила це відео, я ще можу їй вибачити таку лексику. Вона на війні керувала великою кількістю чоловіків, з якими вона йшла у бій. Я можу собі виправдати, чому Маруся Звіробій мала таку риторику у відео. Чому мала таку риторику депутатка від «Європейської солідарності»? Я не знаю. Я не схвалюю. Мені здається, що це соромно. Більше того, погрози у бік президента з боку жінки-депутатки партії, яка декларує європейські норми, закони і демократію? Якби я була головою цієї партії, то з Софією була би серйозна розмова.

– Петро Олексійович. Він же ж визначає це все.

– Так. Але я з ним (Порошенком – ред.) «чаї не ганяю» і не підтримую дружні стосунки.

– Інтерв’ю у нього брала.

– Слухай, ми у багатьох беремо інтерв’ю.

– Володимир Зеленський до тебе не йде. Ти ледь не у кожному своєму ролику закликаєш його певним дієсловом. Ми його не можемо так насправді в етері назвати. Але сподіваєшся все-таки, дослухається, не злякається? Я так відкоригував це слово, яке ти постійно вживаєш: «Володимире, не... лякайся». Я так сказав би.

– Ні, я не думаю, що він прийде. Чому? Тому що це, я думаю, мати буде велику пляму, яка іміджево йому не потрібна, буде всі 5 років президентства. Це по-перше. По-друге, Сашко, у нас таке вузьке коло кінополітичного світу, в якому частина команди Зеленського – це мої старі друзі. Більше того, з частиною з них, а це медійники, я робила разом проєкти. З заступником голови Офісу президента Кирилом Тимошенком ми дружили довгий час. І ми зараз у вигляді такої агресивної переписки один з одним спілкуємося. І неприхід його до мене свого часу теж був через Кирила.

Я розумію, що це їм невигідно. І я абсолютно точно знаю, що якщо би він (Зеленський – ред.) не мав страху, він прийшов би, бо це справа, як кажуть росіяни, одного «рукопожатия». Я просто телефоную знайомому і кажу, що, мовляв, ми запрошуємо – приходьте. І він одразу йому, як ми з вами зараз, це говорить. Тому він не прийде. Причина відома.

– До речі, ці понад 14 годин спілкування 10 жовтня цього року. Як оцінити?

– Я на своїй сторінці у «Фейсбуці» навела аналогію з тим, що було. Я не знаю, Олександре, ви читали чи ні. Коли я була маленька, нас у Запоріжжі збирали по 7-10 людей для того, щоб піти здавати сечу. Сечу ми здавали у лікарні. Мені здавався цей процес дуже принизливим, по-перше, тому що я не хотіла, щоб мої однокласники бачили мене з сечею у руках, а я у свою чергу аналізувала склад сечі їхньої банки. Більше того, мені було досить дискомфортно нести її в куртці. І 7-10 людей групи, якесь збіговисько, в якому по суті ніхто нормально й з лікарем не міг поспілкуватися. Це я зараз коротко окреслила мої відчуття, таку паралель, яку побачила, від цього (14-годинного – ред.) спілкування.

Якщо я хотіла би зробити круте інтерв’ю, а я його хочу зробити, то я вважаю, що його можна зробити тільки в індивідуальному порядку. Той формат, який був за Порошенка, перед тим за Януковича, а перед тим за Ющенка, Кучми і Кравчука, коли чотири людини приходять з різних телеканалів (друзі, відкрию вам таємницю, на 80% з ними проговорюються питання, які озвучуються), то це для мене не є предметом цікавості. Тому приходити на фудмаркет для того, щоб поїсти гамбургер з Зеленським – у мене немає пієтету до цього.

– Сам на сам?

– Сам на сам. І, більше того, це має бути розмова, в якій я матиму право дискусії до тих пір, поки я не знайду відповіді як журналіст на своє питання. Тут яку дискусію я мала би можливість? 5 хвилин? Набігла би на мене Мендель, схопила б мене за одяг, виволокла б...

– Як Сергія Андрушка, можливо, так, нашого колегу?

– А я їй відповіла би, бо я – не Сергій Андрушко. Я досить дівчина агресивна.

– Ну, Сергій теж робив усе, що міг.

– Так. Але я була би радикальніша. Я впевнена. Тому я їм невигідна була. Та й вони мені нецікаві.

– Я згадав цю зустріч, яка була у Зеленського на Банковій, яку так і не оприлюднили, з ветеранами війни, з тими, хто воював, ризикував життям на Донбасі. Олександр Погребиський, як і Віктор Трегубов, вони прийшли, спілкувалися з Зеленським, але руку йому не потиснули. Хоча і Трегубов, і Погребинський не кажуть, що це така певна форма демаршу. Вони в принципі доброзичливо налаштовані до президента, якщо він, на їхній погляд, робитиме ті кроки, які на користь України.

– Абсолютно. Я так само, до речі. 

– Ти руку потиснула б йому, якщо він все-таки прийде? Добкіну ж потиснула. Був у тебе на інтерв’ю.

– Я би потиснула йому руку. По-перше, це президент моєї країни. По-друге, ті, хто приходить до мене на етер – це люди, яких я хочу бачити тут. До мене на етер не прийде Медведчук. Ніколи.

– Ти не хочеш його бачити ніколи?

– Я не хочу давати етер людині, яка фактично підтримує війну на сході, не роблячи нічого у бік свого кума. До мене не прийдуть решта тих, кого я вважаю ворогами цієї країни.

Добкін – це досить така квінтесенція минулого, в якому ми зробили багато помилок. І з цією метою я його запросила. Я навіть дала йому можливість всю цю маячню висловити, щоб люди це чули і розуміли. Потиснула би руку Зеленському. Як би він пішов? Це інша справа. Але всі гості, яких я запрошую, то це гості, до яких я вже апріорі відкрита. Відповідно чому б ні? Якби я не хотіла тиснути руку, я їх просто не запрошувала б.

– Якби була можливість з Путіним поспілкуватися, взяти у нього інтерв’ю, відмовилася чи ні?

– Ой! Думаю, що відмовилася б. А я не бачу, про що з ним (Путіним – ред.) говорити. З ним все ясно. Якби я з ним говорила з позиції представника держави в якихось перемовах – так, можливо. Але я не наділена повноваженнями та й мені невідомий процес, який відбувається за зачиненими дверима. А брати інтерв’ю в людини, про яку в принципі все відомо? Навіщо?

– Петро Порошенко не відразу, але прийшов. Відносно недавно, пару місяців тому. Не просто, я так розумію, це все було, так?

– Ні. Ну, чому не просто?

– Були узгоджені через Святослава Цеголка запитання? Те, що...

– Ні, не було. Більше того, я рада, що після етеру... А я нагадаю нашим глядачам, хто не знає, що «5 канал» належить Порошенку. Я так думаю, що в принципі довгий час існувала теза, коли брали інтерв’ю після запису і переглядали його... Журналістика в нашій країні дуже суб’єктивна і локальна. На кожному каналі є люди, які дозволяють себе використовувати, а є які не дозволяють. І я вам більше скажу, що ті люди, які не дозволяють себе використовувати, інколи вони мають навіть більше можливостей (це зараз спонукання до журналістів, які мене дивляться), аніж ті, хто дозволяє.

Я думаю, що Порошенко і команда каналу дуже з повагою до мене ставляться і дають можливість робити мені чесні інтерв’ю, в яких часто гості критикують Порошенка навипередки всі: від Добкіна до Гордона і «іже с німі». Тому ніхто нічого не перевіряв. Ба більше, я вже сильно наполягала, щоб це була саме ця дата. І вони на цю дату погодилися.

– Це липень місяць, якщо помиляюся.

– Так. Мали писати перед тим, але у мене було дуже багато роз’їздів і зйомки проєкту «Я, Ніна». Я вела Одеський кінофестиваль. Відповідно ми намагалися знайти дату. І ми її знайшли. Чи було складно? Було цікаво. Я люблю, коли цікаво.

– Задоволена результатом?

– Я задоволена фактом того, що інтерв’ю відбулося. Результатом? Можливо, відсотків на 60.

– Уже ж минулий президент України. Напевне, він мріє знову повернутися на Банкову. Але все-таки ці 5 років президента Порошенка, п’ятого президента України... Чимало критики. До речі, не безпідставної. Я думаю, що ти поділяєш...

– Так, поділяю.

– Та будемо згадувати свинарчуків-гладковських і вся ця купа людей. Той же ж Медведчук. Коли він розквітнув? При Януковичі такого не було!

– Абсолютно. Всі медійні ресурси скуплені Медведчуком і легалізація Медведчука у Раді й у владі – це все провина Порошенка, я вважаю.

– Я дивився, звісно, це інтерв’ю з Порошенком, дві частини. Петро Олексійович – досвідчений політик, прямої відповіді не було.

– Так. Таких було дуже багато відповідей. Він – досвідчений політик і дипломат, який вміє вийти з кожного незручного питання зі своїми дивідендами. Але мені здалося, і це я нескромно скажу, що, напевне, наш етер – один із небагатьох, де в кількох моментах він був дуже щирий. І глядач для себе побачив іншого Порошенка і дещо зрозумів як в позитивному, так і в негативному сенсі.

– Що Яніна Соколова зрозуміла?

– Що переді мною людина, яка розуміє, скільки помилок вона допустила. Але частину із них він так і не ладен поміняти.

– Це помилки чи свідома політика?

– Ні, це помилки.

– Помилки все-таки? Ось ця корупція, яка...?

– Та там цілий вагон. Корупція, легалізація проросійських сил, відсутність судової реформи, те, що ми ухвалили «мовний закон».., що не дотиснули до кінця тему квот, навіть у медичному напрямку, те, що мене стосується. Скільки разів «вставляли палиці в колеса» Уляні!

– Яка так і залишалася в.о. до останнього моменту, до речі.

– Це, до речі, не вона, а Порошенко. Нагадаємо, що у нас тоді була більшість, створена з допомогою «Народного фронту» і «Європейської солідарності», тому це не зовсім до п’ятого президента. Але там цілий пласт проблем. Грановський, «Укроборонпром» – кричуща...

– Кононенко і далі.

– Кононенко. Але все це, Олександре, кадрова політика. Це все так звані «любі друзі». От вони були у Ющенка, одні «любі друзі»...

– Петро Порошенко був у Віктора Андрійовича свого часу «любий друг».

– От! Це шляхами. І всі ці «любі друзі» фактично унеможливили обрання Петра Олексійовича на другий термін. Хоча, підсумовуючи, скажу, що, на мою думку, Петро Порошенко – один із найдієвіших президентів за всю історію країни з тих, що ми мали.

– Я розумію, політика будь-де брудна, не тільки ж в Україні. І будь-яку країну, навіть з тисячолітньою історією демократії (це показує і Велика Британія, і у США), м’яко кажучи, не все просто. Але рівень брехні, цинізму українських політиків усіх, незалежно від того, яку ідеологію вони декларують (насправді суто ідеологічних дуже мало)... Іноді у мене руки опускаються. Я давно в журналістиці. Просто огида така! Не знаю, як у тебе. Може, це ще одна проблема, не применшуючи значення того, що постсовковість присутня у менталітеті пересічних людей?

– Я повторюся, що вони – це уособлення нас. Ті, за кого ми голосуємо. І та ситуація, яка зараз є в Раді – це фактично репрезентація всієї країни. Дуже різної, з дуже різними симпатіями, з дуже різним розумінням, чи варто нам рухатися в ЄС, чи варто нам бути членом Північноатлантичного альянсу. З дуже різним! От Рада зараз – це фактично Україна. Отакою вона є. І у всіх негативних проявах. От Рада – це Ківа, який сидить і під час засідання...

От Україна – вона така. У ній є люди, які дуже проукраїнські, які хочуть змін. У ній є волонтери і вояки, які після стресу і фізичного болю і страху, який вони там пережили, і завоювань на війні продовжують робити в країні реформи і змінювати її. Є такі, як Ілля Ківа, які сидять в Раді і труть свого прутня. Є Медведчук, який відверте зло українське, яке хизується і при цьому займає місце в парламенті у складі партії, яка зайняла другу позицію на виборах! Є «Слуга народу», частина з яких просто актори, які не знають, я впевнена, навіть регламенту, не говорячи вже про...

– Пан Штепа це ж земляк твій.

– Пан Штепа – весільний фотограф.

– Не стикалася з ним?

– Не стикалася. На жаль, вони ж всі не хочуть приходити на «Рандеву». Тому я «Слугу народу», на жаль, не бачу.

– Хоча Богуслаєв залишився за дужками нарешті. На пенсію, судячи з усього, пішов.

– Так, залишився за дужками. Ну, у нього ж там і вік. І я думаю, що йому це вже і не цікаво.

Тобто оце все – наша країна. І є Юзик, який сидить у Верховній Раді і квитки розподіляє на «Квартал» серед знайомих. Я не знаю, чи продає, чи що. Ось така наша країна. І поки в цій країні, як у парламенті, не буде більшість людей, які будуть думати про майбутнє і голосувати за ті політичні сили, які не мають у рюкзаку олігархічний шлейф, доти ми будемо мати те, що ми маємо.

– Ютуб-канал «Вечір з Яніною Соколовою». Знову ж таки чому нецензурна лексика – ти не раз це казала...

– Так. Я можу це ще раз повторити. Ми робимо проєкт «Вечір...» свідомо російською мовою для того, щоб нас почули російськомовні по всьому світу. І зокрема вийняли вату з вух ті, хто живе на окупованих територіях Донецької і Луганської областей та Криму. Нас дуже багато дивляться в Росії. Росіяни на другому місці серед країн, які нас переглядають. Чому мат? Це інструмент. Інколи, як сказав Геннадій Москаль, колишній голова Закарпатської, а перед тим Луганської ОДА, що існує порода людей, яким, коли кажеш мат, тільки тоді вони починають думати.

– До речі, один зі свіжих випусків «Вечір з Яніною Соколовою»...

Вже черговий фейк росіян. Здавалося, шостий рік війни... Знову ця тема. Здавалося, «розіп’яті хлопчики», «снігурі розфарбовані» – це вже ніби у минулому. Ніби. Ні! Знову «органи». Випуск буквально свіжий – розкручується, Володимир Вольфович тут як тут. І, до речі, Родіон Мірошник. Ви ж працювали в Луганській обласній телерадіокомпанії...

– Я більше скажу. Я мала товариські стосунки з Родіоном Мірошником у 2004 році.

– Серйозно стоїть людина і ось це! Ну, як це можна прокоментувати? Тим більше, знайомий тобі.

– Родіон Мірошник для мене довгий час був дуже адекватною людиною, з якою ми багато про що говорили в плані майбутнього країни і на той момент і співпраці культурної з росіянами. Це був 2004 рік.

– Він був керівником Луганської обласної телерадіокомпанії.

– Він був керівником Луганської обласної телерадіокомпанії. І у нас були спільні друзі. І я навіть приїжджала тоді, 15 років тому, в Луганськ і влітку там запустила два проєкти. Потім я поїхала на навчання далі в Карпенка-Карого в Києві, а за мною вже продовжувала команда луганського телебачення це робити. А потім сталася війна. І раптом Родіон Мірошник стає заступником голови так званої «ЛНР».

– У Мінську представляє.

– У Мінську представником якраз так званої «ЛНР», на мінських перемовах. І те, що він ніс минулого тижня, і ми показали у «Вечері...» – друзі, ну мені шкода. Насправді він розумний чоловік, який...

– У тому то і справа – дурним не назвеш. Як ти вважаєш, звісно, у душу людини не залізеш, правди від нього не почуєш, а якщо би була можливість з ним поспілкуватися...

– Я з ним спілкувалася.

– Ну як?! На повному серйозі він це озвучив! Спілкувалася вже недавно? Ні?

– Так. Я з ним спілкувалася півроку тому. Ми робили етер, в якому мені хотілося б зробити телеміст з мешканцями окупованих територій. І я набралася не сміливості, а й так смілива, терпіння і думаю: поговорю з ним – нехай він, можливо, а, можливо, якісь громадяни, яких він мені порадить, а, можливо, сам поговорить з ними, нехай вони включаться і розкажуть, як їм живеться в цих умовах в їхній псевдореспубліці – «ЛНР», чого вони хочуть від нас, яким чином вони бачать закінчення цієї війни і реінтеграцію. Він довго мені розповідав про те, що «русских» «там нет».

– Тобто відбулося це все?

– Так. Але головна фраза, яку він мені сказав, я її дуже запам’ятала. І от ця фраза насправді – це те, чому українці цього регіону його здали. Ну, Єфремов у тому числі. Фраза звучала так: «Яніно, донецьких взагалі прибрали від влади. Всіх донецьких прибрали насильно!». Тобто це для нього було найжахливіше, що прийшли «бандерівці», а вони вже «не у руля». І раз вони «не у руля», то будь, що буде – давай краще з росіянами будемо, ніж взагалі якби «не у руля». А з росіянами як будемо? Будемо представляти їх у цих «республіках». Ось це був хід їхніх думок.

Олександр Лащенко, Радіо Свобода