Олександр Турчинов: «Я доручив вибити російський спецназ у Сімферополі»
-
21:30, 10 березня, 2020
До шостої річниці російської анексії Криму публікуємо інтерв'ю з Олександром Турчиновим ‒ексспікером Верховної Ради України, який після втечі експрезидента України Віктора Януковича з країни виконував обов'язки глави держави. З лютого до травня 2014 року Олександр Турчинов був верховним головнокомандувачем і від нього залежало ухвалення основних рішень під час початку військової операції Росії із захоплення Криму, а згодом і регіонів Донбасу. І саме йому адресують численні звинувачення учасники тих подій і спостерігачі.
Багато українських військових та політиків звинувачують Олександра Турчинова в нерішучості у 2014 році та стверджують, що українська влада тоді могла не допустити захоплення Криму Росією. Багато учасників тих подій вважають, що саме верховний головнокомандувач, чиї обов'язки виконував Олександр Турчинов, не зміг організувати процес ефективного спротиву російській армії на півострові та запобігти військовим діям на Донбасі. Ми вирішили надати можливість ексспікеру парламенту відповісти на ці та інші звинувачення.
Чи можна було затримати в Криму тодішнього президента України, втікача Віктора Януковича у 2014 році та чи вплинуло б це на подальші події? Чи був наказ українським військовим у Криму чинити спротив зі зброєю в руках? Чому в 2014 році в Україні не був введений воєнний стан через вторгнення російської армії до Криму? Про це та багато іншого Олександр Турчинов розповідає в інтерв'ю телепроєкту Крим.Реалії.
«Штурмувати Військово-морський флот Росії не могли»
‒ Пане Турчинов, чи відчуваєте ви свою особисту відповідальність за те, що російська анексія Криму стала можливою?
‒ Я стояв на чолі країни. І в ті дні, починаючи з днів після перемоги Майдану і, закінчуючи передачею всенародно обраному президенту (Петру Порошенку ‒ ред.) усіх повноважень, серед іншого і верховного головнокомандувача, я відповідав за всі події, які відбувалися в країні. І тоді, на жаль, мало хто не боявся брати на себе відповідальність. Тому що ніхто не знав, чим це все закінчиться. Багато хто вважав, що, ми, як нас називали росіяни, ‒ «хунта», що це тимчасово, що ми не витримаємо, зламаємося, не зможемо утримати ситуацію й захистити країну. Але російські військові фахівці помилилися.
‒ Повернемося до 23 лютого 2014 року. З країни намагається втекти на той момент президент Віктор Янукович. Тікає він до Росії з Криму. Затримувати його до Криму їдуть в. о. міністра внутрішніх справ України Арсен Аваков та в.о. голови СБУ Валентин Наливайченко. Навіщо вони туди поїхали?
‒ Влада у країні тоді фактично повністю була відсутня. Багато хто втік разом з Януковичем. Хаос, некерована ситуація, вертикаль повністю зламана. І єдиним тоді легітимним органом залишалася Верховна Рада України. Єдиний орган, який треба було утримати, переформатувати, тому що ще кілька днів до того там більшість була чітко зорієнтована на Януковича. Треба було створити нову більшість, яка хоч якось буде відповідати тим запитам, які стояли тоді перед країною. І коли ми отримали інформацію, що Янукович намагався вилетіти з Харкова до Росії, я дав команду закрити переліт.
Він (Віктор Янукович ‒ ред.) ще розповідав, що Турчинов дав команду збити вертоліт (за допомогою якого експрезидент намагався залишити Україну ‒ ред.). Це неправда, ніхто команди «збивати» не давав. Але я вимагав посадити вертоліт і привезти Януковича до Києва.
Із Харкова Янукович вилетів до Донецька, а з Донецька машинами, ховаючись, попрямував, як нам стало відомо, до Криму. Тому на той момент народні депутати ‒ Аваков і Наливайченко з десятьма, по-моєму, бійцями вилетіли на Крим.
https://ru.krymr.com/embed/player/0/28912285.html?‒ Чи був шанс тоді затримати Януковича?
‒ Ми не знали, що вже 20 лютого (2014 року ‒ ред.) почалася агресія Росії проти нас. Не було розвідки, не було контррозвідки. Не надходила інформація від місцевих керівників, зокрема і від кримських. І все-таки ми сподівалися, що та агресія до Революції гідності, яку накачав Янукович у східний та південний регіони країни, все-таки буде спадати.
Водночас ми сподівалися, що місцева влада, яка не втекла з країни, все-таки виконуватиме команди Києва та допоможе затримати Януковича. Але, як доповіли потім Аваков і Наливайченко, Янукович сховався на базі військово-морських сил Росії (у Криму ‒ ред.). І зрозуміло, що з десятьма бійцями штурмувати Військово-морський флот Росії вони не могли.
‒ Тоді у Криму вже звучали сепаратистські заяви. Група проросійських депутатів кримського парламенту їздила до Держдуми Росії. Спікер Володимир Константинов вже не виключав «відділення» Криму від України та говорив, «якщо країна розвалиться, відділення можливе». Маючи в розпорядженні підрозділи «Альфи», чому Аваков і Наливайченко тоді не затримали Сергія Аксенова та Володимира Константинова, які потім стали основними фігурами «кримської весни»?
‒ Коли російським спецслужбам не вдалося утримати маріонетковий режим Януковича, який вів країну в повну залежність від Росії, вони готувалися до захоплення України вже військовим шляхом. І щоб дестабілізувати ситуацію, спецслужбами Росії була розпочата операція під назвою «російська весна», яка передбачала захоплення не тільки Криму, але і всього південно-східного поясу: Харків, Донецьк, Луганськ, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Херсон, Миколаїв, Одеса...
‒ Але якби тоді припинити всі ці настрої у Криму...
‒ Якими силами це припинити, коли фактично вертикаль не працює? Коли у вас немає жодного керівника силових структур. Вибачте мені, та ж СБУ, ті ж Внутрішні війська тільки нещодавно намагалися знищити Майдан.
https://ru.krymr.com/embed/player/0/29883992.html?У багатьох регіонах, де починалася так звана, «російська весна», силовики не виконували команди, вдавали, що нічим не можуть допомогти. Самі бойові підрозділи, ‒ це не «Альфа». «Альфа» ‒ це 10-15 осіб, тільки для спеціальних завдань. Найбільш реальні підрозділи, боєздатні, були кримський та севастопольський «Беркут». Їх активно використовували на Майдані. І в цих же числах, 23 лютого (2014 року ‒ ред.) надходить інформація, що підрозділ «Беркут» у повному озброєнні залишив казарми. Через кілька днів вони «спливли», взявши під «охорону» кримський перешийок. А за ними вже шикувалися російські війська, щоб ми не могли без бою увірватися в Крим.
Коли нам стало відомо, що почалася окупація Криму, я запитав у Генштабу (Збройних сил України ‒ ред.), це було 27 лютого, план дій. Ніяких пропозицій, ніяких варіантів.
«До 27 лютого Крим нічим не відрізнявся від Харкова, Донецька чи Одеси»
‒ Ексголова комітету з питань розвідки при президенті України, ексголова СБУ Ігор Смешко раніше говорив, якби в перші дні, коли російськими військовими були захоплені будівлі кримського парламенту та Ради міністрів, їх зачистили й не дали нічого легалізувати, спираючись на Аксенова та Константинова, нічого б надалі не відбулося.
‒ Мені важко назвати це серйозною експертизою. Це розраховане на непрофесійну аудиторію. Аксенов, Константинов ‒ це дрібні маріонетки.
Невже ви думаєте, що росіяни спиралися на Аксенова та Константинова? Для захоплення українського Криму росіяни спиралися на свої збройні сили, спеціально підготовлені підрозділи: штурмові, десантні, морську піхоту, головне управління розвідки. Тобто, ці маріонетки були «інжирними листочками», які недолуго намагалися прикривати російську агресію.
‒ А в самому Криму, на вашу думку, готувалися до російської окупації?
‒ У першу чергу, і тут вони використовували режим Януковича, його ж представника в Криму, прем'єр-міністра Могильова. Повне домінування російських ЗМІ. Отруєні російською пропагандою люди починали агресивно сприймати власну країну і все, що було пов'язано з Революцію гідності. У Криму перемагали проросійські партії та проросійські організації. Як це працює в умовах окупації, ми побачили з вами тільки у 2014 році.
‒ Що вам тоді пропонував Генштаб ЗСУ?
‒ Відсутність об'єктивної інформації, повний параліч. Начальника генштабу Юрія Ільїна я одразу ж зняв з посади за злочинну бездіяльність. Ніяких пропозицій, ніяких варіантів. І при цьому вже кримське керівництво силових структур, зокрема, СБУ з «Альфою», працювало на агресора.
Ми отримали більше ніж 70% українських військовослужбовців ЗСУ, які перейшли на бік агресора. Переважно це офіцерський склад і солдати, більшість з яких мали кримську прописку. Вдумайтеся, менше ніж 30% залишилися вірними українській присязі. СБУ ‒ 90%! (Перейшли на службу Росії ‒ ред.). Знаєте, скільки людей з 11 тисяч міліціонерів вийшли з Криму? Менше ніж 1%. Усі інші перейшли на бік агресора. І ви говорите: чого ж ви цим людям не давали команди? Їм вже команди давала Росія!
‒ Не всі ж зрадили. Наприклад, міліція в Криму була готова виконувати накази до 27 лютого 2014 року.
‒ Яка міліція? Усього два десятка людей, які не порушили присягу? Розвідки немає, контррозвідки немає, ніхто не інформує, що вже в Криму російські військові взяли під контроль усі об'єкти критичної інфраструктури.
‒ Тобто, взагалі не було цієї інформації?
‒ Нікому було інформувати. Я ще раз повторюю, для мене до 27-го числа Крим нічим не відрізнявся від Харкова, Донецька чи Одеси. Навіть більше, в Одесі на той момент сепаратисти діяли більш активно. А в мене навіть губернаторів немає, розумієте! Розбіглися або працюють, як міліція на Сході, проти своєї країни.
О 4-й годині 27 лютого розпочалася вже відкрита фаза захоплення Криму. Вранці того дня стало відомо про захоплення Радміну і парламенту Криму. І тоді я практично дізнався, що хтось захопив (адміністративні будівлі Криму ‒ ред.). Як мені тоді доповідав Наливайченко, що це був російський військовий спецназ.
‒ Ви тільки тоді прокинулися?
‒ У ті дні мені було не до сну.
‒ Просто дивно, що ви дізналися про окупацію Криму тільки 27 лютого.
‒ Ви так вдало пожартували... Якраз тоді спати взагалі не доводилося. І в цій ситуації для мене було зрозуміло, що це вже не сепаратистський заколот, як, наприклад, у Харкові або в Одесі, це вже військова операція. І тут вже необхідно було вмикатися на повну катушку.
«Мені відповіли: з кримським населенням ніяких конфліктів не хочемо»
‒ А в Криму у вас було, на кого спертися? Могильов (тоді прем'єр Криму ‒ ред.), наприклад?
‒ Ви жартуєте? Могильов, так?! Цей ставленик Януковича? При якому українофоби усе зробили для приходу «русского мира».
‒ Але він нам розповідав, що телефонував вам у лютому 2014 року і доповідав про ситуацію, але не був почутий.
‒ Я вас прошу! Я ніколи не розмовляв з Могильовим! Після того, як російський спецназ захопив приміщення і російські війська перейшли до відкритої фази захоплення Криму, Могильов взагалі зник у невідомому напрямку, а уряд Криму фактично підтримав агресора. Тому, коли говорять, що не давали команд, кому було давати команди?! Могильовим? Давати команди тим людям, які фактично все зробили для того, щоб росіяни прийшли і без фактичного спротиву заволоділи Кримом? Давати команду тим, хто налаштував населення півострова проти своєї країни?!
‒ Ви особисто дали наказ Внутрішнім військам все-таки вибити з кримського парламенту російський спецназ? Чому цього не сталося?
‒ Ви вже розуміли, що ситуація в Криму неконтрольована? Що ви вирішили тоді зробити?
‒ Потрібні рішучі дії, а у нас уряду немає. Дуже складно завжди формується уряд, тим більше, коли вій коаліційний. Йшли складні перемовини. Я звернувся до лідерів політичних сил, які увійшли до парламентської більшості, і попросив терміново припиняти дискусії, перетягування канату і негайно виходити з пропозицією для голосування. Буквально за кілька годин усі переговори були закінчені й ми сформували уряд.
Мені терміново потрібні були міністр оборони, начальник Генштабу, міністр внутрішніх справ, СБУ. Парламент тоді засідав у безперервному режимі. Я зробив перерву, запросив прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, всіх силовиків і сказав: «У Криму починається військова агресія Росії. Я прошу з'ясувати усі проблеми, оцінити ситуацію і негайно надати мені пропозиції, як нам виходити з цієї кризи, як нам захистити територіальну цілісність нашої країни».
І вже наступного дня ми провели перше засідання Ради національної безпеки та оборони, заслухавши доповіді всіх силовиків. Багато хто його (засідання ‒ ред.) називає історичним.
(Продовження інтерв’ю читайте найближчим часом)
Анжеліка Руденко, Вікторія Веселова, Радіо Свобода