«Дивимося, вогонь — підірвалися». Репортаж з найзамінованішого села Миколаївської області

Українські військові звільнили село Безіменне на Миколаївщині з окупації ще два роки тому. Однак сьогодні воно досі залишається одним із найзамінованіших населених пунктів області. Після звільнення місцеві жителі намагалися повернутися до своїх домівок, але їх зустріли руїни, залишені війною, та купи нерозірваних боєприпасів, які й досі лежать на подвір’ях.

Лариса Макаренко, мешканка села, згадує, як у березні 2022 року до них увійшли російські військові. 

«Сильно обстрілювали село, касети розривалися», — каже жінка. 

Після кількох місяців окупації сім’я вирішила залишити село через постійні обстріли. Вона розповідає, що деякі родини залишалися до останнього, але ситуація загострилася, коли українські військові почали наступ з одного боку села, а росіяни з іншого. Це змусило решту мешканців тікати.

Навіть після звільнення Безіменне залишається небезпечним. Під час однієї з поїздок додому Лариса з чоловіком та його братом потрапили на міну.

«Мій чоловік і його брат поїхали вперед на машині, а я зі своїм братом їхала позаду... дивимося, вогонь — підірвалися», — згадує вона.

Від вибуху брату її чоловіка поранило вухо, а машину знищило, однак усі вижили. Повернення додому було небезпечним, але місцеві все одно намагалися відвідувати свої домівки та забирати речі, попри застереження саперів.

Староста сіл Тамарине та Безіменне Ольга Кухар зазначає, що до війни в селі жило близько 50 осіб, функціонував фельдшерсько-акушерський пункт, був магазин і центр дозвілля. 

«Село було дуже зелене, біля кожного будинку росло багато квітів», — каже вона.

Після звільнення вона вперше навідалася до села та побачила руйнування: будинки перетворилися на купи сміття, а там, де колись було життя, тепер пустка. 

«Ми знали, що його вже немає, але коли я це побачила на власні очі, це було дуже гнітюче враження», — згадує староста.

Незважаючи на роботу бригад ДСНС і HALO Trust із розмінування, до повного очищення ще далеко. Ольга Кухар сумнівається, чи вдасться колись повністю очистити населений пункт від мін: 

«Я не знаю, чи можливо його взагалі коли-небудь повністю розмінувати, в тих кущах під будинками може бути все, що завгодно».

Мінна небезпека залишається постійною проблемою для місцевих. Лариса Макаренко підтверджує, що досі неможливо відвідувати село без ризику.

«А ми їдемо, бо нам хочеться додому», — каже вона про бажання місцевих хоча б на мить повернутися до рідних місць.

Попри те, що сапери й міжнародні організації продовжують працювати в селі, його майбутнє залишається під питанням. Мінна небезпека загрожує будь-яким спробам відновити життя на цій території, і розмінування може тривати роками.