«Якби влада більше приділяла уваги, село могло б жити», — як живе Шмідтове після окупації
- Світлана Іванченко
-
•
-
17:50, 22 листопада, 2026
У Шмідтовому на Миколаївщині залишилися жити лише 23 людини, більшість із них — пенсіонери. Тут немає газу, воду доводиться носити зі свердловини за сотні метрів, а за продуктами — їхати до сусіднього села. Колись тут жили понад сотню людей, працювала ферма, були школа й дитсадок. Тепер місцеві намагаються втримати свої господарства та сподіваються, що село не спорожніє остаточно.
Про життя в Шмідтовому «Суспільному» розповів місцевий житель Віктор, який мешкає тут із 1960 року, пишуть «МикВісті».
За словами чоловіка, раніше в селі жили понад 100 людей. Тут працювала ферма, місцеві вели господарство, однак із часом старше покоління помирало, а молодь виїжджала.
— Раніше людей було більше 100. Була ферма, люди працювали, вирощували овочі. Старше покоління, будемо казати, вимирало. Ну, а молодь виїжджала, — розповів Віктор.
На початку повномасштабної війни в селі зникла електроенергія, через що виникли проблеми з водопостачанням. Людям доводилося шукати воду в сусідніх населених пунктах і покладатися на власні господарства.
Сам Віктор залишався в Шмідтовому близько двох місяців, а потім виїхав до Херсона: його 87-річна мати потребувала медичної допомоги. За словами чоловіка, неподалік села перебували російські військові, які обшукували будинки.
Під час обстрілів у Шмідтовому були пошкоджені житлові будинки, гребля, гуртожиток, школа та дитячий садок. Віктор повернувся додому в лютому 2023 року й поступово відновлює оселю.
— Гребля була підірвана. Будинки пошкоджені під час обстрілів. У нас пошкоджені гуртожиток, школа, садок. У мене теж будинок постраждав. Я вже потроху наводжу порядок. Від вибухів стелі попадали, паркани попалило, — розповів він.
Водночас, Шмідтове не газифіковане. Електроенергію, за словами Віктора, можуть вимикати під час обстрілів. Воду жителі набирають зі свердловини в центрі села, звідки її потрібно нести вручну.
Для літніх людей це особливо складно: декому доводиться долати до 500 метрів, щоб набрати води.
— Треба брати баклажки і йти 500 метрів. Старій людині важко йти, щоб набрати води, — каже чоловік.
Продукти місцеві купують у сусідньому селі Центральному, де працюють магазини. Також до Шмідтового приїжджають із Миколаєва та привозять харчі. Раніше жителі отримували гуманітарну допомогу — продуктові набори та підтримку для ведення домашнього господарства.
Чоловік обробляє власні земельні паї та утримує худобу. Воду для тварин він купує в сусідньому селі й привозить власним транспортом. За місяць потрібно близько шести-семи кубометрів.
— У мене є небагато своєї землі. Можу трохи заробляти, щоб продовжувати жити. Є господарство — вівці, свині, птиця. Воду привожу, купую в сусідньому селі. Десь шість-сім кубів на місяць, — каже місцевий житель.
Утримувати господарство стає дедалі важче через витрати на воду, пальне та податки.
— Не дуже легко. Через воду, корми, складні погодні умови. Минулого року була спека, не було врожаю. Податки великі, дизель подорожчав. Дуже важко, — розповів Віктор.
Раніше чоловік тримав корів і навіть облаштував у селі ставок, щоб місцеві могли напувати худобу. Також намагався розводити рибу, однак вкладення не окупилися. Для наповнення ставка, за його словами, потрібно було подавати воду з каналу.
— Пробував рибу розводити, багато вкладав, але віддачі не було, — згадує Віктор.
Попри труднощі, чоловік не хоче залишати Шмідтове. Каже, що любить село й сподівається, що тут знову буде більше жителів. Для цього, на його думку, потрібні вода, дитячий садок і магазин.
— Мені не все одно. Я люблю це село. Була б молодь, була б перспектива. Треба, щоб була вода в селі, був садочок, магазин, — сказав Віктор.
Водночас чоловік побоюється, що людей у Шмідтовому ставатиме ще менше.
— Їх зараз небагато, але залишиться ще менше. Якби влада більше приділяла уваги, то село могло б жити, — переконаний він.
Віктор хотів би, щоб Шмідтове знову стало таким, як до повномасштабної війни, — із дітьми, школою, дитячим садком і людьми, які працюють.
Нагадаємо, що окупованій Кінбурнській косі людям бракує продуктів, ліків, дров і навіть сірників. У Василівці залишаються 42 мешканці, у Покровському — близько 12–13. Частина людей уже третій місяць чекає на евакуацію, але російські військові не випускають їх із сіл.




