Створили добровольчу «пожежну бригаду», щоб врятувати село. Репортаж з Котляревого

Село Котляреве розташоване на межі Миколаївської та Херсонської областей протягом 8 місяців 2022 року було на лінії фронту. За декілька кілометрів звідси, зі сторони Херсонщини стояли російські військові, які не давали спокою мешканцям Котляревого ні вдень, ні вночі.

Попри це, під час найактивнішої фази бойових дій тут залишалися жителі, серед яких було 26 дітей. Сьогодні населення Котляревого складає 1500 осіб, з них 1200 живе на постійній основі, інші періодично навідуються та роблять ремонт.

Як та чим сьогодні живе зруйноване росіянами село на Миколаївщині та як місцеві жителі намагаються повернутися у звичне життя розповідають «Никвести» в репортажі «Життя в громадах».

Ремонтували лінії електропередач під обстрілами

Один з мешканців Котляревого Ігор Фролов протягом найтяжчих днів, разом з місцевими добровольцями, займався відновленням пошкоджених внаслідок обстрілів електромереж. 

— Перший день почався, мабуть, як і у всіх — була паніка, це було неочікувано. Сюди (в Котляреве, – прим.) я приїхав десь через два тижні по роботі. Тут уже було пошкоджено три прольоти дротів по 35 кіловольтів. Ми приїхали лагодити ці лінії, і прийняв рішення залишитися, — розповідає чоловік.

Він зібрав інших небайдужих чоловіків, які під обстрілами виїжджали на місця аварій на електромережах. Чоловік розповідає, що ледь не кожного вечора прощався з усіма, адже розумів, що у будь-який момент може загинути.

—  Під обстріли ми потрапляли кожен день. Обстріл пройшов, 15-20 хвилин, і ми вже бригадою збиралися та їхали на місце. А так, як я був один офіційний робітник з обленерго тут, то я був і водієм, і майстром, і монтером. Ну завдяки нашим місцевим: це і колишні енергетики, і люди самоучки, які погоджувалися допомагати, нам вдавалося все відновлювати, — каже Ігор.

Чоловік розповідає, що були випадки, коли за їхньою роботою спостерігали ворожі дрони.

— Були такі випадки, що ми дійсно їхали з місця аварії, а по нам працювала російська САУ. Вона працювала на випередження. Ми проїжджаємо, і буквально в 10 метрах лунають вибухи, на випередження, по хатах. За нами слідкували дрони, чув перехоплення розмов росіян, як вони казали, що ми якісь дурні, вони нас луплять, а ми все одно робимо, — розповів він.

Обладнали «пожежну машину» з трактора

Трохи згодом Ігор зібрав у Котляревому команду «пожежників». Це були звичайні небайдужі люди. Ігор каже, в іншому випадку село б вигоріло вщент. Замість пожежної машини «пожежна бригада» використовувала трактор.

—  Якось я їхав з хлопцем з місця аварії на електромережі та побачив, що у дворі в мого товариша стоїть трактор. Товариш виїхав з Котляревого. Я йому зателефонував, спитав чи можна нам використати його трактор. Він сказав так, сказав беріть все, що треба. Я у нього забрав трактор, бочку, люди допомогли помпами, — згадує він.

Після цього чоловік створив групу в Telegram з місцевими жителями, де збирав кошти на інше необхідне приладдя для імпровізованої пожежної машини. 

— Я створив групу в телеграмі, збирали з місцевих кошти на рукава, на усі апарати. Якби не цей трактор, у нас би понад 90% села просто згоріло б. Пожежники сюди приїжджали, але вже після обстрілів, коли не було що гасити, — каже Ігор.

Мешканець Котляревого В’ячеслав Позур вже два роки не бачив своїх онуків, які народилися за декілька днів до початку повномасштабної війни. Чоловік збирався навідати сина з невісткою у Херсоні в кінці лютого, але війна внесла свої корективи у плани родини.

— 20 лютого мені подзвонив син і сказав, що невістку привезли в Херсон, вона буде народжувати, а я стану дідусем. Він спитав, чи зможу я приїхати, а тут 22 війна, і за два роки ні разу не бачив своїх онуків, — розповідає чоловік.

В’ячеслав один з тих, хто доклав зусиль для порятунку Котляревого. Село могло б вигоріти.

— Пам’ятаю літо, спека… Я дискував поля пшениці та ячменю, бо вони горіли, росіяни їх обстрілювали. Вітер ніс все на село. І я розумів, якщо я зараз не задискую, то село ми не врятуємо. Поодинокі пожежі то таке, а якщо така навала йде на село, ми б не впоралися, — згадує він.

Син Вʼячеслава отримав важкі травми внаслідок одного з обстрілів. Хлопця посікло уламками, він пережив важку операцію.

— Сину перепало, він не встиг з хлопцями в підвал забігти, потрапили уламки в спину і нижче пояса. Йому робили операцію, потім я відвіз родину в Хмельницький, — розповідає батько.

Як живе Котляреве сьогодні

Сьогодні у селі проживає 260 дітей. До Котляревого приїздять благодійні фонди, які проводять для дітлахів психологічні тренінги та різні майстер-класи.

— Майже 260 дітей повернулося в село. Для дітей проводимо заходи, благодійники приїжджають, готують психологічні тренінги, заходи на дитячому майданчику. Стараємося, щоб наші діти психологічно відновилися, — розповідає староста Котляревого Ольга Кравченко.

За її словами, село по трохи відновлюється. Сюди прийшло багато благодійних фондів, які допомагають місцевим жителям гуманітаркою та будівельними матеріалами.

— Одна наша мешканка отримала сертифікат грошовий на 1,1 мільйон гривень і придбала собі житло у Миколаєві, — каже староста.

Приблизно 40 домогосподарств отримали виплати за програмою «єВідновлення». Залежно від ступеня руйнування, суми складають від 22 тисяч до 800 тисяч гривень.

— Хочуть люди тут жити, і мають надії, що відновляться бюджетоутворювальні організації. Наші фермери одноосібники вже вийшли в поле. Нам треба, щоб була робота. Чому молодь не вертається так швидко в село, тому що мало роботи, — зазначає Ольга Кравченко.

Плетуть маскувальні сітки, на які донатить все село

Небайдужі жительки села організували ціле виробництво маскувальних сіток. Волонтерки розпочали свою роботу 11 січня 2023 року і за цей час сплели вже майже 400 сіток, які надіслали на різні напрямки фронту.

— Воїни замовляють кольори, є у нас і коричневий, їх відправляємо туди, де піски, у Херсонську область. Є також у нас Донецька, Запорізька області, різні напрямки. Нам роблять хлопці замовлення, ми вже сплели десь 390 сіток, — розповідає мешканка Котляревого Алла Бресків.

Спочатку доводилося закупляти усі необхідні матеріали за власні кошти, але зараз на добру справу донатить майже все село. 

— Самі пенсіонери приходять, приносять все що треба, навіть не віриться що так село наше може донатити, — каже одна з майстринь Світлана Кужель.

Жителі Котляревого не хочуть більше виїжджати з рідного села, тому намагаються працювати на перемогу, донатять, плетуть маскувальні сітки, організовують добровольчі бригади. 

— Це моє рідне село, я тут народився, я своє село не кину, навіть якщо, не дай Бог, така сама ситуація буде, я не виїду. Краще загинути у своїй хаті, на своїй землі, — каже Ігор Фролов.

Дивіться також репортажі «Никвести»:

 «Посад-Покровське: Село, яке вижило під обстрілами»

«П'ять ракет зруйнували школу. Репортаж с Березнегуватого»

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю онлайн-медіа «НикВести» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.