Щастя належить безстрашним: подружжя лікарів з Дружківки відкрило мережу перукарень у Донецькій області

Чоловік їде за кермом авто. Дзвінок мобільного. Він зупиняється та бере слухавку:

«Мережа перукарень “Шерлок”, слухаємо вас… На 17 годину, так. Скажіть, це Дружківка чи Костянтинівка? А в яку перукарню ви записалися? У нас у Дружківці їх чотири. То ви прийдете на 17:00 і хочете з собою взяти ще одну людину? Все добре, я скажу майстру та вам перетелефоную обов'язково. Щасливо, бережіть себе».

Це Вадим Федоренко — лікар і місцевий підприємець. Разом з дружиною Анастасією Яремчук минулого року вони відкрили в Донецькій області сім перукарень з фокусом на чоловічі стрижки. 

Для ШоТам подружжя розповіло, як у часи повномасштабної війни зважилося започаткувати бізнес за 12 км від лінії фронту, що постійно рухається.

Коли потрапила під обстріл, сім'я вирішила евакуюватися

Я народилася та виросла в Горлівці. Потім вступила до Донецького національного медичного університету, де майже завершила навчання, коли почалася війна. У липні 2014 року я була в батьків у Горлівці та потрапила під обстріл прямо на вулиці. Це для мене був мій другий день народження.

Сім'я вирішила виїжджати. Тоді я з дитиною, мої батьки та старший брат  спочатку жили в Слов'янському районі у знайомих.  Я працювала лікаркою в онкологічному диспансері Краматорська. Згодом ми переїхали в Дружківку.

Поїхати не проблема, проблема — повернутися

З чоловіком ми познайомилися в Дружківці на роботі. 5 років тому одружилися. Коли почалася повномасштабна війна, я була вагітна другою дитиною. Чоловік наполягав, аби я евакуювалася, та я дуже не хотіла, щоб наша сім'я розділялася. Це було непросте рішення, але я залишилася. 

«До цього часу з цим не погоджуюсь, що вона мене не послухала. Тому що ризикувати двома життями — це не зовсім правильно. Та я досить таки добре знаю свою дружину, і якщо вона вирішила не їхати, то не поїде», — розповідає Вадим Федоренко. 

Ще однією причиною не їхати було те, що ми не могли покинути свою лікарську роботу, бо потрібно й допомагати населенню, і підтримувати колектив, і працювати далі.

«Виїхати було б дуже неправильно. Багато лікарів виїхали, і це накопичувало проблеми. Тоді я казав дружині, що поїхати — не проблема, проблема буде повернутися й дивитися людям в очі після того, як ти їх покинув у тяжкий час, — згадує Вадим і додає, — 5 місяців води в місті не було взагалі, не було газу. Проблема зі зв'язком, з електрикою. А літо, спека. Ми живемо на п'ятому поверсі, й тягати воду в пляшках не так просто. Але все витримали».

Придумали маленький рай для чоловіків

Ідея створення «Шерлока» прийшла в перший рік повномасштабного вторгнення. Багато жінок і дітей поїхали, тому був дуже великий попит на чоловічі стрижки. Та майстри-перукарі також роз'їжджалися з міста.

Тому в мене виникла ідея відкрити чоловічі перукарні, якою я поділилася з чоловіком, і той мене підтримав. Ми завжди підтримуємо одне одного, якими б шаленими не здавались ідеї.

«Я знав про цю проблему, як то кажуть, зсередини. Сам підстригався досить-таки регулярно, і тоді були шалені черги. Я працював лікарем, робота була складна. Коли Анастасія пробувала записати мене на стрижку в якусь перукарню, нічого не виходило — або в мене не було часу, або там не було місця. І ми зрозуміли — це дійсно проблема. Тому вирішили розвивати цю ідею і дати людям доступ до цих послуг», — згадує Вадим. 

Як назвати новий бізнес, вирішили в дорозі. Перед тим гостювали в батьків чоловіка в Чернігівській області та були в маленькому кафе, присвяченому Миколі Гоголю. Подумали, що нам також назву потрібно прив'язати до якогось яскравого персонажа. Шерлок — це найулюбленіший герой і мій, і чоловіка. Тому почали вигадувати, які в перукарнях можуть бути асоціативні речі: Лондон, Англія, телефонна будка, трубка для куріння, скрипка. Щось таке дуже цікаве й чоловіче-чоловіче, аби створити такий маленький рай для чоловіків. 

Шукали людей з хистом, вчили та надихали Ван Гогом

Ми почали підіймати телефонну книжку й шукати серед старих знайомих тих, хто залишився в місті та хоче працювати. Але перші спроби в нас не були дуже успішні, тому ми пішли в іншому напрямку — стали шукати людей, які втратили роботу чи хотіли б змінити професію. Обирали тих, хто має хист до перукарського мистецтва або є творчою людиною, наприклад, добре малює. 

Так ми знайшли Данила — він працював у лікарні з моїм чоловіком. У нього була потреба в новій спеціальності, і також він мав невеликий, але досвід. Окрім того, має талант і закоханий у свою професію, тому в нього це й виходить — він постійно вчиться нового, цікавиться трендами. Також ми Данила відправляли на курси, аби дізнався, як працюють барбершопи в Дніпрі та Києві. 

Першу перукарню ми відкрили 9 травня 2023 року. У Дружківці в нас чотири локації, а в січні ми зрозуміли, що нам потрібно розширитися до іншого міста. Так з'явилися ще три перукарні в Костянтинівці. 

Зараз у нас працюють 16 майстрів. Данило навчає молодих спеціалістів, ми також їх відправляємо на професійні курси.

«Найбільша проблема, з якою ми зіштовхуємося — це майстри. Не тільки їхня наявність, а й якість — щоб вони були орієнтовані на людину, на надання послуги, і щоб клієнт насамперед залишався задоволеним.

Частенько я або наші діти бувають моделями. Під контролем майстра учень мене підстригає, і коли нормально все виходить, люди починають вірити в себе, вірити, що в них є хист до цього. Це має велике значення для людини», — ділиться Вадим. 

У нас навчалася дівчина, в якої щось не вдавалося, і вона перестала вірити в себе. Думаю: ні, так не має бути. І біля її робочого місця я зробила такий плакат з цитатою Ван Гога персонально для неї: 

«Якщо ти чуєш внутрішній голос, який говорить: “Ти не зможеш малювати”, малюй обов'язково. І прийде час, коли цей голос замовкне».

Коли клієнти вдячні — це до душі

Звісно, було страшно вкладати власні кошти в новий бізнес, що недалеко від лінії фронту. Та безпечних місць на території нашої держави немає. І якщо ти відкриваєш власну справу — це завжди ризик, а не тільки під час війни. Лячно щось робити, але якщо не робити, то ніякого розвитку не буде.

Ми дійсно закохані у свою справу. Це наше третє дитя, яке ми ростимо й насолоджуємося його розвитком. Для нас це перший такий крок у підприємництві, тому ми цінуємо й кожного клієнта, і кожного співробітника, і кожну деталь, пов'язану з нашою роботою. Складно поєднувати професію лікарів, бізнес і виховання дітей, але ми підтримуємо одне одного, і в нас є допомога наших батьків. Це все значно спрощує.

«Люди приходять до нас знову і знову. Якщо утворюються черги, ми вирішуємо ці питання. Наприклад, у нас є така послуга на нашій четвертій перукарні: раптом велика черга, я можу посадити на свій автомобіль декілька чоловіків і перевезти на іншу локацію, щоб їх там без черги постригли, і клієнти були задоволені. Це людям дуже подобається. Відповідно, це подобається й мені, коли клієнти вдячні. Це до душі», — каже Вадим. 

«Шерлок» і стриже, і каву по-дружківськи робить

Біля однієї з дружківських перукарень є ще один наш маленький бізнес — кава з собою. Це моя мрія ще з підліткового віку.

Дуже люблю каву, солодощі, й мені хотілося, аби в нашому місті була якась впізнавана локація поряд з «Шерлоком». Хоча Англію асоціюють з чаєм, каву там також п’ють. Тому «Шерлок» у нас і стриже добре, і каву робить смачно.

Коли ми планували відкрити цю точку, Центр зайнятості запропонував написати грант для отримання допомоги на розвиток бізнесу, супроводжував нас. Так у січні ми вже перейшли у фінальну співбесіду й отримали грант на розвиток і на працевлаштування однієї особи.

Ми вирішили, що потрібно обирати надійну людину, й обрали Вікторію — мати-героїню, в якої шестеро дітей. Вона дуже талановита бариста. Ми разом вивчаємо нові рецепти й будемо радувати жителів новими смачними напоями. У нас уже є «Їж Пий» — кава в їстівному горнятку, і наша фірмова — кава по-дружківськи з секретним інгредієнтом-халвою, з якою асоціюється наше місто.

Зберегти те, що маєш

Наша мрія з чоловіком — організувати професійний навчальний центр для майстрів і зробити ще й «Місіс Шерлок» — локацію виключно для жінок. 

«Взагалі хочемо збільшити кількість локацій, надавати послуги в Краматорську й Слов'янську, і ми це обов'язково зробимо. Але трошки стримує ситуація в регіоні з бойовими діями. За 12-15 кілометрів від нас Часів Яр. Дуже сподіваємося, що перемога буде, і ми зможемо розвиватися далі», — додає Вадим.

Моя особиста мрія — це Венеція. Романтична подорож обов'язково, коли закінчиться війна. Ми здамо дітей бабусям і дідусям. Може, Португалія ще — хочу побачити океан (задумується на кілька секунд — прим. ред). Та насамперед, якщо чесно, я ціную своє місто, свою область. З 2022 року не хочеться нікуди їхати — хочеться зберегти те, що маєш.

Звичайно, якщо буде повна розруха, ми будемо діяти в інтересах наших дітей і їхати з Дружківки. Але зараз залишаємося тут. Щастя належить безстрашним, як писав Ремарк.

Ви прочитали статтю медіа «ШоТам» з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.

Герої матеріалів є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.

Олена Леонова, ШоТам