Миколаївщина. Життя на лінії фронту: як Лимани та Лупареве долають наслідки російського терору

Російський удар по Лупаревому 7 квітня 2022 року для родини директорки сільської школи Валентини Кондратюк став трагічним спогадом. На момент прильоту в домі знаходилися нещодавно народжене немовля та літня жінка — свекруха Валентини, яка померла від зупинки серця декілька днів потому.

Російська ракета впала на дорогу перед самими вікнами будинку. Ударною хвилею вмить розтрощило огорожу навколо двору.

—  Винесло паркан, він був у хаті та на криші, дах теж знесло, всередині посічені стіни, зруйновані двері. Під час прильоту у спальні знаходилася моя свекруха, яка отримала контузію. 10 квітня вона померла від серцевого нападу, — каже жінка.

Село Лупареве Галицинівської громади на Миколаївщині близько дев‘яти місяців перебувало на лінії фронту. Усього за декілька кілометрів звідси — Херсонська область. Там, у сусідньому селі Олександрівка стояли російські війська, які майже кожного дня тероризували навколишні села.

«НикВести» відвідали Лупареве та сусідні Лимани, де розпитали місцевих жителів, яке воно, життя на лінії фронту, та як тепер вони повертаються до більш-менш нормального життя.

Жодного вцілілого будинку

Тут немає ні єдиного вцілілого дому, кожне господарство відчуло на собі вплив російської агресії: від незначних подряпин на фасаді до вщент вигорівших осель, куди вже ніколи не повернуться люди.

— Щоб сказати, що було пошкоджено 20-30 хат, то ні. У нас пошкоджень зазнав кожен будинок, але ступінь руйнування була у всіх різна. В основному, ступінь пошкодження будинку у нас середній, десь 10% — сильний, що не підлягає відновленню, і 20 % — це будинки з легкими пошкодженнями, — розповідає староста сіл Наталія Панашій.

До великої війни у двох селах проживали близько 3,5 тисяч людей. Після 24 лютого звідти виїхали майже всі жителі. На період найсильніших обстрілів у Лупаревому залишилося всього 37 людей, у той час у Лиманах проживало 202 людини.

У листопаді 2022 року, коли лінія фронту посунулася, місцеві жителі почали повертатися додому. Вже на кінець 2022 року у Лимани повернулися близько 600 людей, у Лупареве — до 100.

Декому ж повертатися вже нікуди, дехто просто не зможе. 

Закриваю очі й бачу як вона лежала і слід від крові, коли вона повзла

З 24 лютого 2022 року в селах загинули троє людей. Колишня директорка школи у Лиманах стекла кров’ю біля свого будинку. Наталія Панашій зі сльозами на очах згадує, як знайшла тіло односельчанки.

— Це була остання жертва тут. Їй відсікло ноги, вона стекла кровʼю біля власного будинку. Це трапилося в 4 години вечора, я особисто знайшла її близько 8 години. Інколи закриваю очі й бачу як вона лежала і слід від крові, коли вона повзла, — розповідає староста.

Першими жертвами росіян стали двоє чоловіків у Лупаревому. 5 квітня 2022 року російські військові вдарили по сільському магазину, поруч з яким у бомбосховищі переховувалися жителі села. Троє молодиків не встигли зайти всередину, їх посікло уламками. На щастя, одному з трьох вдалося вижити.

— Був поранений мій друг, я з друзями підʼїхали, забрали потерпілого та відвезли до нас у лікарню в Корабельний район (Миколаєва, — прим.), — згадує місцевий житель та волонтер Юрій Бешевець.

Купили дім перед вторгненням, а у квітні його зруйнувала ракета

Жителька Лупаревого Наталія з чоловіком у грудні 2021 року купили дім, у якому довгі роки жили як квартиранти. Однак нарадітися власному житлу подружжя не встигло. Вже 6 квітня 2022 року прямо в будинок влучила російська ракета. Наталія з родиною на той час проживала у Миколаєві.

—  Коли ми приїхали, я зайшла у ворота, сіла під забором і плакала, бо не знала з чого починати. Ми тільки у грудні 2021 року його купили, ми ще навіть документи не оформили, ми тут просто ніхто.  Нам люди казали, що цей будинок не підлягає відновленню, простіше його знести і на цьому місці побудувати інший, — розповідає жінка.

Від будинку залишилося лише декілька стін, вціліла літня кухня поруч з домом. Саме туди Наталя з родиною і переїхала, щоб почати відновлювати житло. Однак стеля кухні була пошкоджена уламками, через що під час негоди дах промокав і продовжував руйнуватися, аж поки не посеред ночі не впав на ліжко господарям.

Наталя — технічний працівник у місцевій школі, чоловік тимчасово не працює. Каже, не розуміла, за які кошти відбудовувати житло.

— Люди, знайомі допомогли нам купити камінь, давали шифер, щоб ми накрили хоч хату. Щось люди допомогли, десь я в борг взяла, ми збудували веранду, вікна поставили. Нам також допомогли з «Добробату». Мені не вірилося, бо багато хто зараз обіцяє допомогти. Але вони мені повністю замінили дах. Організація нідерландська «ZOA» приїжджала. Вони оцінили вартість і дали нам кошти. Ми купили камінь та цемент, — каже жінка.

Відновлення житла: на кого сподіваються Лимани та Лупареве

Староста сіл Наталія Панашій каже, що приблизно з вересня 2023 року до сіл почали заходити міжнародні організації. 

Зокрема міжнародна організація міграції відновила дах у старій лупарівський амбулаторії. Тепер жителі населеного пункту мають можливість отримувати мінімальну медичну допомогу на місці, замість того, щоб їхати у Миколаїв.

— Потім до нас прийшли організації з Франції, які обрали понад 50 домогосподарств, де замінили вікна і двері. Британці пришли, у них було 46 домогосподарств, де вони замінили вікна та двері, — каже староста.

По програмі «єВідновлення» отримати компенсації вдалося всього на 100 домогосподарств в обох селах. Наталя Панашій пояснює це тим, що до вторгнення люди недбало ставилися до своїх документів.

— І тут нам на підмогу прийшла нідерландська компанія «ZOA», яка надала допомогу 165 домогосподарствам від 10 до 165 тисяч гривень. Позаду також адміністративна будівля, яка була пошкоджена 8 квітня 2022 року. Повністю не було даху, стіна лежала. Громада пішла на зустріч, підняли нам стіну, зробили перегородки в кабінетах і потім замінили вікна, — розповідає жінка.

Директорка школи у Лупаревому Валентина Кондратюк як і інші жителі намагаються попри продовження війни налагоджувати своє життя, відновлювати житло та жити повноцінно. Однак каже, що відбудова сьогодні для її родини зовсім не в пріоритеті.

— Потихеньку стараємося повертатися до повсякденного життя. Всередині робимо косметичний ремонт по можливості. Хоча на зараз є більш нагальні питання ніж ремонт. Я думаю сьогодні ми усі допомагаємо чим можемо ЗСУ, у нас є питання більш значущі та серйозніші ніж ремонт. Перемога — найголовніше, — каже жінка.

Текст: Олена Козубовська

Відео та фото: Сергій Овчаришин

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network