«Все одно тягне до хати». Як мешканці Квітневого живуть у напівзруйнованому селі

Протягом дев’яти місяців село Квітневе, що на Миколаївщині було позначено на карті лінією зіткнення. За цей час по селу прилітало безліч ворожих снарядів та ракет, від чого майже половина житлових будинків були зруйновані або пошкоджені. На початку повномасштабного вторгнення майже всі мешканці села виїхали, тому тільки після деокупації Миколаївщини в листопаді 2022 році вперше побачили наслідки війни на рідних вулицях. 

Кореспонденти «НикВести» відвідали напівзруйноване Квітневе, аби дізнатися, як події 2022 року відгукується на житті селян. 

«Все одно тягне до хати»: як мешканці повертались до села та відбудовували домівки

Василь Карпінський повернувся до рідного села після звільнення Херсону. До того часу, в Квітневому жило всього п’ять людей – з них троє загинули через російські обстріли. 

— Залишилося лише дві людини, які були постійно в селі. Ще була одна бабуся пенсіонерка, але вона приїжджала, виїжджала постійно. Ми повернулися коли наші звільнили Херсон, за пару днів до Нового року. Відчуття не веселі. Даху не було, вікон не було, все побите, перевернуте. Хтось лазив, речі витягував. Все затекло, замокло, поразбухало, — згадує Василь Карпінський. 

Багато благодійних організацій та міжнародних партнерів допомагали мешканцям села відновити постраждале житло. З їх допомогою Василь зміг замінити вікна та двері, полагодити дах допомогла місцева влада – мешканці вставали у чергу та згодом отримували шифер та ремкомплекти. 

Комісія по «єВідновленню» нарахувала чоловіку 500 тисяч гривень компенсації, з їх підтримкою Василь Карпінський також почав лагодити фасад будинку. 

— Все одно тягне до хати. Хоч так, глянути, а потім вже і не хочеться кудись їхати, — каже Василь Карпінський.

Місцева мешканка Світлана Гусакова згадує своє повернення до зруйнованого Квітневого та порівнює село з безлюдним Чорнобилем.

— Зараз вже змінилося на краще. Коли ми приїхали сюди, спочатку це було як Чорнобиль, по-іншому назвати ніяк не можна. Тюль, штори колише вітер, все розбите, страхіття було. Ні дахів, нічого. Допомагають нам дуже багато організацій, волонтерів, самі б ми віками не впоралися. 23 березня 2022 року, якби не виїхали —  ми б зараз з вам не розмовляли, тому що хати моєї немає, вона згоріла повністю. Ми проживали на цій вулиці, «сонцепьоком» накрили і пів вулиці немає, — каже Світлана Гусакова. 

Внаслідок активних обстрілів села також постраждав будинок Ольги Шеловець. Домівка відновленню не підлягає, тому на однойменну програму родина заявку не подавала – замість неї Ольга отримала житловий сертифікат. Через призупинення фінансування, придбати житло родина зараз не може, проте варіанти продовжує шукати. Зараз жінка проживає у модульному будинку, який побудували за допомогою благодійного фонду «Носії Добра».

— Комфортно все, бо хлопці зробили нам і опалення, і все необхідне. Ми залишилися без нічого. Зайшли в цей будинок, і все: від ванної кімнати до спальних ліжок, кухні, є усе необхідне, — каже Ольга Шеловець.

Спогади дитини: Мені страшно, та коли мене пригортає тато до себе, тоді мені не страшно

До повномасштабного вторгнення у Квітневому працював дитячий садок. Однак будівля, як і багато інших, була пошкоджена під час обстрілів. Маленька мешканка Злата Колісніченко згадує своє навчання там. 

— То було вікно кімнати, де був денний сон. А там ми гралися. Там ми обідали, а там –  займалися, спортзал був далі, — розказує дівчинка, вказуючи пальцем на різні розбиті вікна пошкодженої будівлі. 

Разом з приємними спогадами з дитячого садка, Злата згадує, як під час гучних обстрілів навесні 2022 року родина ночувала у погребі власного будинку. 

— Ми були у хаті, я вже помилася, переодяглася в піжаму і чую якісь постріли. Я злякалася, мама каже: «не бійся і не говори дуже гучно». Я злякалася, говорила тільки пошепки, потім виглянула у вікно, а там було п’ять солдатів з автоматами. Ми пішли у погріб, мама там мені постелила. Там в нас був великий ящик з картоплею, мама поклала дошку, заселила покривальцем, мене поклала, дала подушечку і накрила мене. Коли я повернулася до себе додому, я побачила хату не в тому стані, який я бачила до цього. Я майже розплакалася, я стільки років прожила у своєму домі, — згадує Злата Колісніченко.

Зараз тато дівчинки власними силами намагається відновити будинок.

— Будинок поки краще не став, але тато вже поштукатурив стіну, робить піч, кришу вже зробили,  потім буде штукатурити стіни на вулиці. Мені страшно, та коли мене пригортає тато до себе то мені не страшно, — каже Злата Колісніченко.

Умови для життя у Квітневому зараз

Внаслідок активних бойових дій у Квітневому було зруйновано або пошкоджено близько 30-40% будинків. За даними місцевої влади, зараз ця цифра дещо скоротилася. Також більше половини населення вже повернулися до села.

Заступник голови Первомайської територіальної громади Сергій Паладій запевняє, що село потроху повертається до життя.  

— Є вода, світло, газ, мобільний зв’язок та інтернет. Є відкрите питання в нас — це банкомат. Його в нас немає, ми вже працювали з банками, але треба охорона, щоб було безпечніше. Відкриваються потихеньку магазини, бізнес потихеньку починає працювати, ну так начебто все для життя є, — каже Сергій Паладій. 

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю онлайн-медіа «НикВести» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Дивіться також репортажі «НикВести»:

 «Посад-Покровське: Село, яке вижило під обстрілами»

«П'ять ракет зруйнували школу. Репортаж с Березнегуватого»

«Створили добровольчу «пожежну бригаду», щоб врятувати село. Репортаж з Котляревого»

«Онук мив руки водою, що текла зі стелі». Репортаж з Новогригорівки»

«Клейонкою вкривалися, бо зі стелі текло». Репортаж з Первомайського»

«Будинок не придатний до життя»: що змінилося за рік після підтоплення Афанасіївки на Миколаївщині»

«Наслідки затоплення Нововасилівки на Миколаївщині. Рік після трагедії»

«Мене роздавили, як колорадського жука»: життя у розбитій Киселівці на Миколаївщині.