З юристів – у бровари: як юрисконсульт став директором броварні, чому люди повертаються з-за кордону на робочі місця у прифронтове місто і як працює бізнес у Миколаєві

Він круто змінив життя якраз перед епідемією ковіду: замість столиці обрав місто на півдні, замість офісної роботи – цехи броварні, а виробництву надав перевагу над фахом юриста. Про те, як радикальні зміни в кар’єрі вплинули на розвиток бізнесу компанії та з якими викликами стикнувся останніми роками, розповідає Олександр Балахнов, директор Миколаївської броварні компанії AB InBev Efes Ukraine.

Олександре, ви – юрист зі стажем, але вирішили обрати кар’єру пивовара – досить незвичний перехід.

Незвичний (посміхається). На броварні я працюю всього 5-й рік, а до того обіймав посаду старшого юрисконсульта компанії AB InBev Efes Ukraine. В компанію я прийшов ще у 2007 році у відділ Legal & Corporate Affairs, а зараз я – директор Миколаївської броварні.  

Підтримай тих, хто щодня тримає місто в курсі

Клуб МикВісті — місце, де читач і редакція по один бік.

Учасники мають закритий чат, ексклюзивну розсилку із залаштунків життя журналістів, бачать новини раніше й впливають на зміни.

Приєднуйся. Разом тримаємо місто світлим

Одноразова підтримка Підписка місячна

₴ 50 ₴ 100 ₴ 500

Підтримати

₴ 100 ₴ 250 ₴ 500

Безпечна оплата

Отримувачем внесків є ГО «Миколаївський Медіа Хаб» (ЄДРПОУ 45160758). Здійснюючи внесок, ви підтверджуєте згоду з тим, що внесена сума не підлягає поверненню та може бути використана ГО «Миколаївський Медіа Хаб» на реалізацію статутної діяльності, що включає підтримку незалежної журналістики та створення суспільно важливого контенту. Публічна оферта.

Але це ж зовсім різні професійні сфери? 

У компанії досить схвально ставляться до міжфункціональних переходів. І головним критерієм при прийнятті рішення про кар’єрний розвиток співробітника є рівень його лідерських компетенцій. Лідер здатний повести за собою команду, створивши в колективі відчуття довіри, підтримки та стабільності, що компенсує відсутність достатніх знань про специфіку роботи окремих підрозділів. Тим паче, що ця відсутність знань – явище тимчасове. При належному залученні до процесів пробіли в знаннях заповнюються досить швидко.

За час роботи у відділі Legal & Corporate Affairs мені вдалося розвинути свої лідерські компетенції до рівня, необхідного для переходу на більш високу посаду. Згодом я пройшов цілу низку співбесід з українськими та європейськими керівниками, які відповідали за напрямок виробництва, і мене затвердили на посаду директора броварні. Для цього довелося зробити релокацію з Києва до Миколаєва.

Тобто ви проміняли столицю на місто на Південному Бузі? А як поставилася родина до цього, ви переїхали разом? Як далося це рішення?

Це було дуже важке рішення, і не стільки для мене, скільки для родини. Ми з дружиною – кияни, звикли до бурхливого столичного життя, все рідне і близьке пов’язане з Києвом, і звісно, на чисто емоційному рівні це було досить непросто прийняти. Проте до всього звикаєш, тим більше, коли більшість доби проводиш на виробництві. Хоча у всі відпустки і за будь-якої нагоди ми всією родиною обов’язково їдемо в Київ.

А як працівники зустріли директора без досвіду виробництва?

О, це дуже цікава історія. Я мусив зануритися і максимально швидко розібратися зі всіма виробничими процесами броварні. І для цього мені була потрібна підтримка співробітників. У нашій компанії існує культура звернення на «ти». І коли я приїхав у Миколаїв, я одразу сказав, що до мене можна і варто звертатися на «ти». Але я побачив, що для людей важлива субординація. Я для всіх тут – Олександр Володимирович. Спочатку я боровся з цим, але потім зрозумів, що так їм простіше, так вони відчувають авторитет свого керівника. І в такий спосіб проявляють повагу до мене. Для мене це цінно і приємно.

Хочу зазначити, що за час мого керування броварнею у нас суттєво виріс Engagement Rate (показник залученості персоналу у роботу компанії), до моєї появи він був десь на рівні 70%, а зараз – понад 90%. І я пишаюся своїми співробітниками, їх залученістю й мотивацією.

Виходить, кар’єру пивовара ви починали з нуля, від самих початків?

Саме так, коли я переїхав до Миколаєва, про виробництво я знав дуже-дуже узагальнено. На нарадах із менеджерської командою броварні спочатку практично нічого не розумів (сміється). Тому уважно слухав і записував складні терміни, щоби потім розібратися, що вони означають. Процес виробництва пива – це складний технологічний процес, який потребує великої кількості специфічних знань у різних сферах від безпосередньо пивоваріння, пакування та зберігання пива на складах до передачі у продаж. Величезна увага при цьому приділяється питанням якості продукції та стабільній роботі виробничого та утилітного обладнання. Щоб зварити гарне пиво, треба бути експертом у всьому цьому, тому я й досі вчуся. До речі, моє занурення в процеси постійно супроводжується екстремальними умовами: за кілька місяців після мого приходу на броварню (у січні 2020 року) почалася епідемія ковіду, а в 2022 році – повномасштабне вторгнення, при цьому Миколаїв одразу опинився в зоні бойових дій. Отже, довелося одразу приймати і професійні, і глобальні челенджі.

Війна застала вас у Миколаєві?

Так. Чітко пам’ятаю той день і те відчуття розпачу. Ми всі напередодні перебували в очікуванні вторгнення, але не хотілося вірити, що до цього дійде. Дуже допомогла компанія, яка була готова до найгіршого сценарію. Броварню було негайно зупинено. Всім, хто хотів виїхати з Миколаєва, було запропоновано евакуюватися у західні регіони України до завчасно орендованих готелів. При цьому компанія оплачувала готель і харчування не тільки евакуйованим співробітникам, а й всім членам їх родин. І це на додаток до заробітної плати, яку всі співробітники продовжували щомісячно одержувати у повному розмірі. Це була дуже крута ініціатива, бо в умовах тотальної невизначеності ми почувалися захищеними. 

Вірю, що така лояльність компанії вплинула на рішення співробітників повернутися: як тільки звільнили Херсон і офіційно повідомили, що можна вертатися у Миколаїв, більшість людей повернулася на запуск броварні. Повернулися навіть ті, хто перебував у безпечній Європі, маючи високу і стабільну соцдопомогу. Для мене це величезний привід пишатися нашими людьми.

І ви одразу запустили броварню?

Ні, не одразу. Рік тому, в січні 2023 року, ми тільки розпочали відновлювальні роботи. Обсяг робіт був величезний, оскільки протягом 2022 року було декілька ракетних влучань по броварні. Два з трьох складів були зруйновані майже вщент. Серйозних пошкоджень зазнали наші очисні споруди та адміністративні будівлі. Крім цього, все виробниче обладнання після року простою потребувало обслуговування і ремонту. Ми зробили все можливе і неможливе, запустивши броварню на місяць раніше запланового терміну. Наприкінці квітня ми запустили варницю, а на початку травня вже мали готову для продажу продукцію. 

А як зараз працює завод?

Станом на сьогодні броварню відновлено повністю. Працюють всі виробничі підрозділи, хоча і з дещо зниженим обсягом виробництва, що відповідає ринку. 

Наша броварня виробляє найвідоміше пиво півдня «Янтар», «Чернігівське Світле», «Чернігівське Light», «Чернігівське Біле», «Рогань традиційне», «Чернігівське Біла Ніч».

Які сьогодні є проблеми у броварні, адже ваше виробництво, наприклад, повністю пов’язане з водою, а води ж у Миколаєві немає?

Робота броварні критично залежить від безперервного постачання виробничих утиліт, таких як електроенергія і вода. І до початку запуску ми зустрічалися з місцевою владою Миколаєва на предмет сприяння цьому. В плані електроенергії, нам дійсно допомогли, включивши нас до переліку підприємств критичної інфраструктури, до яких не застосовуються обмеження.  

Втім, по воді все виявилося набагато складніше. В Миколаєві постачання питної води припинилося практично одразу з початком повномасштабного вторгнення, оскільки була зруйнована водозабірна інфраструктура в Антонівці, що під Херсоном, яка забезпечувала питною Дніпровською водою Миколаїв. 

Нам вдалося частково вирішити цю проблему за рахунок придбання води для своїх потреб. Проте її обсяги обмежені, і при збільшенні попиту ми можемо стикнутися з обмеженнями виробництва з цієї причини.

Ще одна дуже відчутна проблема – мобілізація. Броварня функціонує як сукупність низки виробничих процесів, які підтримуються висококваліфікованими спеціалістами з досвідом роботи. На підготовку спеціалістів на деяких ділянках (як наприклад, гарячий блок або фільтрація) йде від одного до двох з половиною років. Пивоваріння – це дуже специфічний процес, а працівники різних підрозділів не є взаємозамінними. І якщо заберуть критично важливих спеціалістів, то виробництво просто стане.

При цьому працівники броварні поступово йдуть до лав Збройних Сил. А ми починаємо терміново шукати людей, які зможуть закрити певні ділянки, що надзвичайно складно, враховуючи відсутність на ринку праці людей з необхідними знаннями і досвідом. І це дуже болюче питання для нас. Бо скоро на виробництві може початися колапс через брак людей.

Дуже б хотілося, щоби влада нас почула. Хоча багато в чому керівництво міста пішло нам на зустріч, наприклад, у нас немає віялових відключень світла. Але питання мобілізації критично важливих працівників наразі дуже нагально стоїть.

Ви п’ятий рік працюєте директором броварні, хоча більшу частину життя віддали юриспруденції, – ніколи не шкодували про своє рішення?

Ні. Для мене важливо рости в рамках компанії, а не лише в межах своєї функції. Можливо, перехід в зовсім інший напрямок був дещо ризикований. І я серйозно зважував можливі наслідки свого рішення. Проте я прийняв рішення на користь зростання. І хоча професійна трансформація з юриспруденції у виробництво далася мені непросто, я жодного дня не шкодував про це.  І зараз на броварні я відчуваю себе повністю реалізованим. І щасливим.