Загадки скіфських курганів

Скіфія, як частина понад тисячолітньої української державності, вимагає детального, глибокого вивчення і зберігання.

Оскільки соціальні, виробничі, культурницькі надбання тієї давньої доби відлунюють у нашій сучасності, а всесвітньо відома Золота пектораль символізує вершину мистецького розвою, що є зразком і для нинішнього покоління майстрів.

Та не все так райдужно. Зажерливі шукачі дорогоцінностей грабують, руйнують археологічні пам’ятки, яким по 2,5 тисячі років. Миколаївщина багата на пам’ятки археології світового значення. В цій частині Північного Причорномор’я є знаменитий Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» — місто-держава, засноване в VII столітті до нашої ери вихідцями з грецького Мілета. Саме тут

розташований і острів Березань (Борисфеніда) — його також облюбували давні греки. Археологічна спадщина краю охоплює періоди Стародавньої Греції та Риму, кочівників, черняхівської культури, середньовіччя і аж до османського часу. Всього в області понад 5,5 тисячі об’єктів археології, зокрема, поселення, ґрунтові могильники, кургани та курганні групи. Тільки курганів різного часу більше трьох тисяч, в тому числі, до 200 скіфських. З дослідженням скіфських курганів тісно пов’язано ім’я видатного українського археолога Бориса Мозолевського (на знімку). У 2021-му виповнилося 85 літ від дня народження цього знаного вченого, уродженця Миколаївщини. Й у цьому ж році минає 50 років з дня, коли Борис Мозолевський знайшов артефакт, що є археологічним символом України, — золоту скіфську пектораль.

Як пектораль від репресій врятувала

85 років тому в селі Миколаївка Веселинівського району Миколаївської області народився український археолог і поет Борис Мозолевський. Він увійшов в історію світової науки, здійснивши одну з головних знахідок XX століття. У 1971-му знайшов у Товстій Могилі на Дніпропетровщині знаменитий на весь світ артефакт — пектораль. Борис Мозолевський дослідив понад 150 курганів різних епох, серед них майже 100 скіфських.

Старший викладач Миколаївського національного університету ім. Сухомлинського, науковий співробітник Інституту археології НАН України, керівник археологічної експедиції «Дикий Сад» Кирило Горбенко розповів про пектораль та Мозолевського.

— Мій наставник Юрій Гребенніков був співробітником Інституту археології та досліджував кургани в Миколаївській області. Він був знайомий з Мозолевським. Тож Юрій Спиридонович був серед тих вчених в Інституті археології, які першими побачили пектораль. Вчені почали фотографувати, обговорювати знайдені предмети. Раптом з’явилися люди в цивільному, всіх хіба що не поклали обличчям на підлогу. Вони навіть не встигли злякатися. Аж тут до кабінету входять Щербицький та Шелест. Щербицький навіть приклав пектораль до себе. Мовляв: як я вам? Пектораль — символ царської влади. Не думаю, що Щербицький уявляв себе царем, але інтерес до золотих предметів був неабияким і в посадовців, і в простих людей. Хоча археологи більше цінують матеріал, який супроводжує дорогоцінності, — керамічний посуд, інші артефакти, а не саме золото, — ділиться Кирило Корбенко

Пектораль — прикраса вагою у 1150 грамів, діаметром в 30,6 сантиметра із золота 958-ї проби. На думку вчених, прикраса була виготовлена грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV століття до н. е. За часів СРСР на унікальну знахідку «накинула оком» Москва. Але українські можновладці якимось дивом відстояли пектораль. І вона досі зберігається в запасниках Київського музею історичних цінностей. А в експозиції виставляється одна з копій.

Кирило Горбенко розповів, що ця знахідка врятувала Бориса Мозолевського від політичних репресій. Він був справжнім українським патріотом, відносив себе до шістдесятників. Писав вірші та розмовляв виключно українською мовою, був під наглядом КДБ.

— Тоді вся українська інтелігенція була в сфері уваги цього відомства, а археологи так точно. Пектораль дала Борису Миколайовичу мінімальні преференції. Він отримав премію у 500 карбованців та квартиру в Києві, став молодшим науковим співробітником Інституту археології НАН України. Ото й усе. В західних країнах його би на руках носили. Аж до часу незалежної України він залишався на обліку в КДБ. Писав вірші, продовжував дослідження до самої смерті, в 1993 році, — каже вчений.

Знання чи інтуїція?

Миколаївські археологи Кирило Горбенко та Олександр Смирнов, науковий співробітник Інституту археології НАН України,  поділилися своїми думками з приводу того, чому саме Мозолевський знайшов пектораль, яка вважається разом із золотом Тутанхамона головною археологічною знахідкою ХХ століття. За одною з легенд, свою пектораль Мозолевський знайшов після того, як йому наснився пророчий сон.

Олександр Смирнов вважає, що Борис Миколайович Мозолевський, безумовно, володів унікальним інтуїтивним археологічним чуттям.

— Багато знаних археологів можуть розкопати сотні курганів за життя, а так і не знайдуть унікального артефакту. Борису Мозолевському пощастило, бо він — прагнув. Окрім того, що був практикуючим археологом, який майже весь рік проводив у польових дослідженнях, він був гарним теоретиком, який уявляв собі всі ці поховання, кургани, архітектурні споруди, ретельно їх вивчав і класифікував. Саме з візуальних спостережень Мозолевський розробив свою методику визначення курганів скіфських чи бронзової доби, кіммерійських, аристократичних, царських чи общинників. І саме завдяки цій методиці, притаманній лише йому, він виділяв ті кургани, які вважав царськими, і досліджував їх, — вважає Олександр.

Багаторічний досвід польових досліджень допоміг Борисові Мозолевському визначити характерні ознаки для візуального розпізнання скіфських курганів без розкопок. Це дозволило йому під час розвідок у Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській областях та в Криму оглянути понад 60 курганів, висотою від восьми метрів та більше, виявити серед них 23 царські скіфські кургани. 

Кургани розкопують, якщо треба прокласти дорогу чи комунікації, щось будувати. Тоді, в 1971 році, частина курганів підпадала до зони обслуговування гірничо-збагачувального комбінату. 

— Насправді збиралися копати інші кургани. Але Мозолевському вдалося у бесіді з тодішніми представниками влади та з керівництвом Інституту археології переконати, що копати необхідно саме Товсту Могилу. Тут спрацювала неймовірна інтуїція вченого. У скіфів був серйозний обряд поховання. Спочатку тіло возили всіма скіфськими володіннями, потім його ховали, а заразом ховали й слуг, коней, клали речі покійного, здійснювали тризну. Вважалося, що предмети, покладені в могилу, супроводжують  померлого в загробному житті. Лише півтора місяці, десь 40—42 дні. Після цього йому речі «не потрібні», й родичі могли їх забирати. Але траплялися і форсмажорні обставини — війна чи природні катаклізми. Тоді скіфи могли перекочувати в інше місце і залишити могили предків. Це просто диво, що в Товстій Могилі аж до ХХ сторіччя зберігалася пектораль. Утім, археологи «не кидаються» на золоті предмети. Сам Мозолевський казав: «Ну що, підемо пошукаємо блискучі брязкальця?», — розповів Кирило Горбенко.

Мисливці за скарбами

«Блискучі брязкальця» не дають спокою грабіжникам курганів. В кінці минулого року археологічна спільнота України й усього світу здригнулася від жахливої новини. В Скобелевому Казанківського району на Миколаївщині посеред білого дня чорні археологи за допомоги важкої техніки зруйнували царський скіфський курган! Такого нахабства ще не знала археологія.

Цей курган, Юрицина Могила, віком у 2,5 тисячі років, добре відомий українським та закордонним вченим, його було взято на облік як пам’ятку археології десятки років тому.

За словами Олександра Смирнова, нема сумнівів, що це відверто зухвалі грабіжницькі роботи за допомогою бульдозерів, металошукачів та пристроїв для сканування ґрунту. Вірогідно, шукали таку саму золоту пектораль, яку знайшов в аналогічному кургані Борис Мозолевський. Тепер справу розслідує поліція. А вчених дивує, що такі масштабні роботи просто не помітили ані правоохоронці, ані представники місцевої влади.

Свого часу Борис Мозолевський об’єднав п’ять великих курганів біля села Скобелеве Казанківського району в одну Вісунську групу і ідентифікував, що це царські кургани, яким близько 2,5 тисячі літ. Це період до початку війни між македонським військом Філіпа ІІ, батька Александра Великого, і скіфським військом царя Атея.

Науковий співробітник Інституту археології НАН України Олександр Смирнов каже, що для повного дослідження Юрициної могили знадобиться більше 21 мільйона гривень. До держбюджету таких грошей не закладено. Щоб урятувати унікальну пам’ятку, з обласного бюджету планують на цей рік виділити поки що 600 тисяч гривень. Археологи все ж спробують почати дослідження навесні. Роботи триватимуть кілька місяців.

— Ми подали листи-звернення від ініціативної групи вчених і громадських активістів, заручившись підтримкою обласної влади, до керівництва країни. Просимо виділити гроші на дослідження кургану з фондів субвенції, — сказав Олександр Смирнов.

Тож миколаївські археологи, якщо пощастить, зможуть знайти свою пектораль.

Олена Івашко, Голос України.