Список дитячих бажань, коли триває війна

Коли мова йде про долю закладу культури, який виховав не одне покоління дітей, то крім тих, хто знає про цей обʼєкт абсолютне все, хочеться почути самих дітей. 

15-річні Анастасія та Владислава близькі подруги, які танцювали у палаці культури «Корабельний» з трьох років. На початку війни дівчата разом виїхали з Миколаєва за кордон до бабусі Насті.

— Ми там жили три місяці і повернулись, але не до Миколаєва, а у Вінницю, тільки вже до моєї бабусі. Ще ми трошки у Кропивницькому жили, але вірили, що вже скоро додому, — розповідає Влада.

У грудні 2022 року дівчата повернулись в Миколаїв. Звичайно, нормальних умов для тренувань в районі тоді не було. Лише коли обстріли зменшились, батьки дітей звернулись до керівництва палацу культури з проханням відновити заняття. І у вересні, після довгих вагань, керівництво на це погодилось.

Сучасні, класичні, українські народні, стилізація. Частина з того, що першим назвали дівчата, коли ми запитали їх про танці.

— Можемо тут зробити фото, — пропонує Владислава, встаючи у третю позицію, як в танцях, — Це вже звичка. Нікуди не дінешся.

Зараз дітей знову позбавили можливості займатись у палаці — пожежа, яка сталась у січні цього року остаточно поставила крапку в роботі закладу.

Колектив з 50 дітей наразі тренується на базі дитячої школи мистецтв. По «великому секрету» дівчата кажуть, що дуже сильно хочуть знову мати можливість приходити до свого другого дому — у палац культури.

— Ми дуже сумуємо. Хоча ми провели один концерт на малій сцені у грудні, але все одно це зовсім різні емоції і стан, коли мирне життя і танці, і коли війна. Ми спати навіть готові тут, прям в цій залі матрасики можете постелити. Ми без танців не уявляємо життя, — кажуть з сумом діти.

Але найголовніше бажання дітей — кінець війни. 

— Щоб більше війни не було ніколи. Щоб захисники повернулись додому. Щоб страждання і горе припинилось. Щоб все було добре, як колись. ... і ще, щоб палац культури наш відкрили знову, — сказали дівчата.