Санкції Кремля проти України. Причини і наслідки

Москва подає антиукраїнські санкції під соусом дзеркальної відповіді на санкції України. Мовляв, «українці почали першими». Однак це лише формальний привід, який немає ніякого стосунку до реальної причини запровадження антиукраїнських санкцій.

Бо Україна ввела санкції проти Росії ще рік тому, а цього року вони були розширені. Тобто Кремль відреагував, м’яко кажучи, не дуже оперативно, з великим запізненням.

Що ж насправді підштовхнуло Путіна до введення санкцій?

Враховуючи повну залежність російської влади від рішень однієї особи, Володимира Путіна, його особисті образи та обурення часто трансформуються в укази, заяви та інші рішення органів державної влади РФ. Це – один із таких типових випадків.

Якщо уважно подивитися на всю хронологію подій, то можна помітити, що антиукраїнські санкції стали емоційною реакцією Путіна на історичне рішення Синоду Константинопольського патріарху. Путін розцінює зменшення залежності церковної сфери України від Росії, як особисту поразку і особисту трагедію.

Треба розуміти, що Путін втратив потужні важелі впливу на Україну. По-перше, російські телеканали, мовлення яких припинили ще в 2014 році за рішенням суду. По-друге, російський газ, який Україна вже не закуповує. По-третє, російські соціальні мережі і сервіси, санкції проти яких запровадили минулого року. А зараз Путін вже починає втрачати і вплив на російську церкву в Україні. Він хоче тримати Україну на поводках, а в нього на очах рублять черговий із цих поводків – релігійний (духовний).

Тому спочатку Путін терміново зібрав Раду безпеки РФ. Потім була гучна заява Держдуми про «загострення ситуації в Україні». А згодом і оголошено про намір ввести санкції «через недружні дії України». Все це в комплексі – така його хвороблива гібридна «отвєтка».

Спробувати налякати санкціями – практично єдиний крок, який залишається в його неширокому арсеналі тиску. Але, як засвідчує весела і саркастична реакція багатьох підсанкційних осіб, навіть налякати не вийшло.

«Спеціальні економічні заходи» Кремля не вплинуть на економіку України

Санкції Кремля передбачають блокування (заморожування) безготівкових грошових засобів і майна на території РФ, а також заборону на виведення капіталу з Росії. Але майже всі особи і компанії із санкційного переліку не мають жодних рахунків у Росії і не ведуть ніякої торгівлі з Росією. Таким чином, санкції є декоративними і виглядають відвертим пшиком.

Та навіть, якби Путін хотів би якось вдарити по економіці України, йому б це було важко зробити. Бо економіка України вже не має такої величезної залежності від Росії, як у довоєнний період – товарообіг, без всіляких санкцій, упав у декілька разів. Частка експорту до Росії в 2017 році склала 9%. Українські підприємства почали переорієнтуватись на інші ринки збуту.

В той же час, попри значне падіння товарообігу, Росія досі залишається країною, куди український бізнес експортує найбільше в грошовому вимірі. При цьому найбільшу частку експорту до Росії складають чорні метали – понад 18%. Але санкції навіть не торкаються цієї галузі. Зокрема, бізнесу олігарха Ріната Ахметова, металургійних заводів, немає у санкційному списку. Вони можуть і надалі експортувати свою продукцію до країни-агресора.

Серед усього експорту до Росії продукти неорганічної хімії складають більше ніж 15%. Санкції торкнулися деяких хімічних заводів – ця сфера постраждає найбільше від санкцій. Але це все одно незначний вплив у масштабах економіки України.

Однією з причин, яка стримала Путіна від різких економічних кроків, очевидно, стало те, що сама Росія експортує продукцію в Україну. Причому, більше ніж 46% всього імпорту з Росії до України складають мінеральні палива, нафта і продукти її перегонки. В цій галузі, за повідомленнями ЗМІ, сидить на потоках якраз кум Путіна – Віктор Медведчук.

Кремль зробив ставку на медійно-політичний ефект від санкцій

Кремль створив інформаційну хвилю. Спочатку Путін оголосив абстрактний указ про санкції проти України, без конкретних прізвищ і компаній. За день до оголошення деталей санкцій російські ЗМІ з посиланням на джерело в Кабміні РФ підігріли інтригу повідомленням «буде багато цікавих відкриттів для громадян України». І лише після цього інформаційного розігріву, зранку 1 листопада, був опублікований санкційний список.

У санкційному списку, як у Лермонтова, змішалися в купу коні, люди. Там і політики, і колишні політики, і олігархи, і один журналіст, і один політтехнолог, і один мер міста, і один посол, і один галерист, замість лідера націоналістичної організації.

Це не тільки від непрофесіоналізму і складання списку на тяп-ляп, мовляв і так зійде. Тут прихована цілком прагматична мета – затиснути в цей «вінегрет» декілька проросійських агентів і тих, хто становить інтерес для Кремля. Стара технологія інформаційного бутерброду. Отже, інформаційна спецоперація Кремля має на меті допомогти цим особам – «відбілити» їх від проросійського шлейфу.

Наприклад, до списку потрапив Єгор Бенкендорф – керівник «112 каналу», який, за повідомленнями ЗМІ, належить куму Путіна Віктору Медведчуку. Інший приклад – родина екс-регіоналів Гереги, які досі мають бізнес в Криму та фірму в Росії, згідно розслідування програми «Схеми». Крім того, скандальний заступник керівника Служби зовнішньої розвідки Сергій Семочко, члени родини якого мають російські паспорти, згідно розслідування програми «Наші гроші». Також у списку олігарх Віктор Пінчук, який у 2016 році написав статтю для The Wall Street Journal під назвою «Україна повинна піти на болісні компроміси заради миру з Росією».

Врешті-решт, кандидат в президенти Юлія Тимошенко, яку політичні конкуренти обзивають «кремлівською зозулею», одразу ж заявила: «Кремль включив мене до санкційних списків». Тепер у неї є «алібі» – аргумент для захисту від звинувачень у проросійськості.

Але чи є настільки довірливими українці, що всіх, хто є у санкційному списку, будуть вважати «ворогами Путіна», а всіх, кого нема у списку – «агентами Кремля»? За більш ніж чотири роки активної фази гібридної війни з Росією давно вже час критично ставитись до усього, що каже і робить Кремль.

Олексій Мінаков, Радіо Свобода

View full version