Нова економічна доктрина – Ukraine first

Поточна економічна політика України не витримує ніякої критики. Влада не має далекоглядної економічної стратегії, бізнес не бачить за рахунок чого держава буде виходити із існуючого піке. ВВП України зростає біля 3 % щороку. Урядовці намагаються запевнити нас у тому, що це добре та гарний результат, у той час як у світі в умовах кризи економіка зростає на 4 % щороку. Тобто, при зростанні 3 % на рік, нам треба близько 15 років, щоб повернутись в минуле до рівня 1991 року! Тобто, те, що нам кажуть, як мінімум, є недобре.

Декілька простих статистичних даних, які відображають реальний стан економіки в Україні на сьогодні:

– Реальний ВВП України в 2017 році становив 2,44 трлн. грн. (57,5 тис. грн. на душу населення). При цьому рівень тіньової економіки складав біля 31 % до ВВП.

– У 2018 році ВВП України зросло всього на 3,2 %, тобто на 78 млрд. грн., і становить трохи більше 2,5 трлн грн. За Урядовим прогнозом у 2019 року ріст ВВП також складатиме біля 3%. При такому темпі зростання ВВП ми навіть не стоїмо на місці, а падаємо. Станом на кінець 2017 року рівень сукупного державного боргу становив 72% ВВП, а 2018 року – 65% ВВП.

– Рівень безробіття в Україні за офіційною статистикою становить 9,9 %, або 325 тис. осіб, хоча насправді реальне безробіття складає 35%, тобто незайнятих в економіці наразі 8,4 млн. осіб проти 15,4 млн. осіб зайнятих.

– Загальна сума капітальних інвестицій в Україні у 2017 році склала 448,4 млрд. грн., у 2018 році – 578  млрд. грн.

Які інші істотні внутрішні умови:

– бідний військовий бюджет з копійчаними витратами на розвиток, бо економіка не працює;

– люди втратили довіру до влади, тому реалізовувати болючі, але необхідні реформи, буде ще більше складно – момент очікування, терпіння, повний нуль, немає ресурсу на терпіння. Рівень толерантності людей та очікувань вичерпаний;

– люди та суспільство живуть своїм життям – окремим від життя влади та державних органів;

– в Україні є наявність абсолютної більшості всіх ризиків, які є в теорії, абсолютна більшість є і на практиці – військові, фінансові, інвестиційні;

– відсутність значних зовнішніх інвестицій;

– внутрішній інвестор та люди не інвестують в економіку, недовіряють банкам, зберігають кошти поза фінансовим ринком;

– бездарно та злочинно похована і розібрана банківська система;

– не зважаючи на частково проведені реформи, продовжує існувати «недружній» інвестиційний клімат з притаманними йому традиційно високим рівнем корупції, тиску на бізнес, залишається і залежна судова система. Є покращення, але у багатьох сферах залишаються значні бюрократичні процедури;

– значний спад ВВП – ! цілі галузі (хімічна, металургійна, енергетика, машинобудування тощо) знаходяться в кризі. У ряді випадків це пов’язано із зовнішніми кризами;

– неконкурентна і неефективна економіка, значна частка якої (понад 30 %) знаходиться в тіні;

– відтік населення (5-7 млн українців постійно працюють за кордоном, молодь та кваліфіковані спеціалісти покидають країну); майже 1 млн. осіб виїжджає щороку у пошуках роботи!;

– політична ситуація традиційно спрямована на боротьбу та винищення одне одного. Подвійні вибори – президентські та парламентські. Значна сегментованість та наявність великої кількості політ партій і течій. «Кислотне» середовище. Традиційно низька ефективність роботи чиновницького апарату – високі податки як для слабкої економіки та значні витрати на неефективний державний менеджмент;

– колосальні-значні зовнішні борги гарантованого державного боргу. Повна залежність від МВФ та країн-світових економічних лідерів, яка часто співставна із зовнішнім управлінням;

– дивно, але як наслідок та результат – повна відсутність середньострокової економічної стратегії виведення української економіки з дна в умовах «ідеального економічного шторму» та війни.

Істотні зовнішні умови:

– агресія Росії, війна;

– на нашу думку, глобальна та руйнівна криза 2008 року продовжується, хоч мала і продовжує мати етапи зростання та стабілізації, але фундаментальні кризові складові залишаються невирішеними. Ознаками рецидивів кризи є:

1) наявність торгівельних воєн між найбільш потужними країнами;

2) зміна векторів політичного лідерства значної кількості країн (ефект Трампа та Макрона – зміна еліт);

3) Брексіт;

4) спад та сповільнення зростання продовжується в основних країнах-економічних лідерах (Китай, США, країни ЄС);

5) більш активні соціальні вибухи в деяких країнах;

6) додатковим аспектом довгої кризи є продовження наявності низьких цін на основних товарних сировинних ринках, які спостерігаються останні 5-6 років. Тобто, проблеми в основних країнах-імпортерах також стримують зростання попиту ( що тримає низькі ціни), а економічні проблеми економік також не збільшують споживання в тій мірі, як очікувалося раніше;

7) основні фондові ринки розвинутих країн (США, Китай, ЄС) є перегрітими в значній мірі. Існує високий ризик переоцінки вартості азіатських, американських та європейських фондових ринків. У світі дуже багато неконтрольованих грошей, грошей без походження – трильйони доларів, які беруть участь в міжнародному обігу та торгівлі. При цьому вони неконтрольовані;

– наявність військових конфліктів – ознака кризи, розширення точок військових конфліктів та країн з соціальною нестабільністю (Сирія, Венесуела, Холодна війна);

– економічний та фінансовий світ намагається виглядати кращим, ніж він є в реальності. Найбільші світові економіки та їх гравці намагаються всіма силами посилювати оптимізм в суспільстві, що все добре – економіки зростають, добробут, бізнес зростають і т.д.;

-вектори геополітичного життя та партнерства ЄС і США все більше розходяться;

– Північний потік-2;

– невпевнена та невідверта поведінка країн-партнерів з точки зору захисту та підтримки України. Повна відсутність фінансового та економічного плану підтримки України як партнера, яка воює за інтереси західних цінностей та загальну безпеку. Політика МВФ та країн-донорів, інших фінансових міжнародних інституцій не підлягає ніякій критиці в порівнянні та співставленні з тими викликами, в яких зараз живе, працює та воює Україна. Дивіться істотні внутрішні умови. Отримання фінансової підтримки 1,5-2 млрд дол. на рік від МВФ, при всій повазі, – вважаємо як мінімум неадекватним та несправедливим відношенням до України;

– Україну розглядають як об’єкт, а не суб’єкт міжнародних відносин. Деякі країни не хочуть бачити Україну сильною та рівною собі;

– бажання та воля спрямування приєднання до НАТО та ЄС при мінімальній готовності до такого кроку, виконання стандартів тощо;

Україні слід терміново та кардинально переглянути свою економічну доктрину та встановити пріоритетні напрями розвитку. Нам слід вже було переходити від бюджетної та економічної стратегії виживання до нової стратегії економічного зростання ще в 2016 році. Дійсно – бюджетна політика та вимоги, а також економічні плани 2014-2015 та частково 2016 років повинні були бути спрямовані виключно на стабілізацію ситуації виживання країни, збалансування дефіциту бюджету, відновлення золотовалютного запасу та відповідного фінансування військових витрат. Але з другої половини 2016 року та у 2017-2018 роках Україна мала змінити свою внутрішню економічну політику, змінити та погодити стратегію на підтримку внутрішнього попиту в різних сферах економіки, визначити необхідні та стратегічні точки зростання, запровадити новий план розвитку та зростання економіки та добробуту. Тобто, наш план зростання в 5-7 % щороку мав би стояти як завдання не зараз, а ще з кінця 2016, з 2017 років.

Останнім часом у контексті оздоровлення економіки України доволі популярними стали посилання на план Маршалла – програму відбудови економіки повоєнної Європи у 1948-1951 рр. Проте, досить часто ті, хто говорять про план Маршалла для України, невірно накладають його інструменти на наше сьогодення. Може нам би і хотілось, але ми не зможемо просто взяти гроші, напозичати їх у інших держав і направити в економіку (якщо ці кошти ще нам дадуть). На жаль, до нас немає такого відношення як до Польщі, з якою нас часто порівнюють, якій з урахуванням приєднання до ЄС надали 80 млрд дол. США кредитів, з них близько 60 млрд дол. США було надано на безповоротній основі. Україна має докласти всіх зусиль, а країни-партнери мати максимум реалістичного розуміння стосовно залучення інвестиційного пакету у розмірі 60-80 млрд дол. США під затверджені сторонами стратегічні проекти виробничої, технологічної або інфраструктурної модернізації.

Слід докласти зусиль для залучення від міжнародних організацій та країн-партнерів інвестиційного пакету у розмірі не менше 80 млрд. $ (враховуючи масштаби України, потрібно 150 млрд. $) для інвестицій у проекти виробничої, технологічної або інфраструктурної модернізації.

А українські реалії сьогодні такі, що наш «план Маршалла» має діяти в умовах «коли кошти не дають і при цьому ще й відсутні інвестиції та наявні всі наведені вище внутрішні та зовнішні фактори».

Тому економічна програма, запропонована нами, повинна враховувати усі фактори, які породжені наявною зовнішньою та внутрішньою кризою, а також умови реалізації при усіх нинішніх ризиках (військових, політичних, фінансових, валютних та інших). Тому:

1) треба визнати правду та реалії;

2) треба мати гідність, силу духу та професійну впевненість, сильну та професійну переговорну позицію з нашими країнами-партнерами та міжнародними фінансовими організаціями. Звісно, наша програма має враховувати всі фактори та  повинна бути реалістичною.

ЯКА НАША ЦІЛЬ?

Україна повинна протягом наступних 5-ти років показувати темпи економічного росту, при якому ВВП буде зростати мінімум на 5-7 % щорічно.

1) Зупинити масовий виїзд населення шляхом допомоги бізнесу через податки, платити конкурентні паритетні зарплати принаймні з країнами Східної Європи. Бізнес, який не зможе платити такі паритети зарплат, отримає «смертельний вирок».

2) Припинити знищення середнього класу, створити базові умови для його відновлення.

3) Визначити та закласти ключові точки зростання економіки з «розумною» участю та роллю держави у структуруванні фінансування та реалізації масштабних проектів.

4) Повний перегляд держборгу, а також знаходження можливостей перегляду або викупу боргів, які були неефективно реструкторизовані у 2015-2016 рр. Прем’єр-міністром Яценюком та Міністром фінансів Яресько.

5) Терміново зробити реалістичні кроки, реалізація яких залежить від діючої влади, які реально призведуть до покращення середовища ведення бізнесу (такі речі як податки та масштабніша дерегуляція) – які вплинуть терміново на підтримку бізнесу – фіскальна та податкова політика.

НАШІ ЗАСАДИ:

• наша позиція виходить з існуючих сьогодні реалій;

• розраховувати слід лиш на самих себе;

• етапність реалізації – реалізовувати сьогодні те, що можна втілити найближчим часом – фіскальна політика, дерегуляція, підняття заробітної плати, відкриття ринку газу тощо;

• проактивна роль держави в сучасних умовах через державне замовлення та створення сприятливих умов;

• звісно, ніхто не забув про важливість таких фундаментальних явищ як верховенство права, судова реформа, баланс інститутів влади але це той блок системних реформ, який потребує часу. Та при цьому є економічні кроки, які ми можемо ефективно втілити «вже завтра», протягом 100 днів, протягом року. Паралельно з ними слід впроваджувати і інституційні реформи, перелічені у даному пункті, але слід розуміти, що їх повноцінний результат буде отриманий значно пізніше.

ЯК МИ ЦЕ РОБИМО?

Потрібно швидко робити те, що ми можемо змінити «вже завтра».

1. Фіскальна політика:

• запровадити податок на виведений капітал (ПнВК);

Платиш податок на прибуток, коли виплачуєш дивіденди. Реінвестуєш в бізнес – податок за нульовою ставкою.

Велика частка бізнесу (40-50 %) взагалі перебуває «в тіні» зараз, що зумовлює значні недонадходження до державного бюджету.

Економічний ефект від запровадження ПнВК:

– 5-7 млрд дол інвестицій на рік в економіку. Це забезпечить при нашому рівні ВВП країни мінімум 1,5 % зростання ВВП та 70 – 80 тис робочих місць (тут і надалі хочемо зауважити, що при розрахунках додаткових робочих місць ми брали одну із експертних формул, згідно з якою 1 млрд $, вкладених в економіку, дає приблизно 12500 робочих місць).

Даний податок при дефіциті інвестиційного кредитного ресурсу, при високій його вартості стимулюватиме власників інвестувати в розвиток свого бізнесу, що призведе до створення нових робочих місць. Це справить позитивний ефект на компанії малого та середнього бізнесу, які активно розвиваються, а також зростаючі великі компанії, які готові інвестувати;

– запровадження податку на виведений капіталстимулюватиме вихід з тіні та звітність компаній стане більш прозорою, що поліпшить бізнес-клімат.

2) знизити сумарні ставки податків на фонд заробітної плати до 20-22 % та зупинити відтік людей з країни. Завдяки зменшенню ЄСВ разом із підняттям мінімальної заробітної плати протягом 2016-2018 рр. значно збільшився Пенсійний фонд України, що призвело до часткового виходу українського бізнесу з тіні, збалансування надходжень і видатків з Пенсійного фонду та зменшення його дефіциту (від 85 млрд. грн. у 2016 році до 21 млрд. грн. у 2018 році). Зменшення навантаження на фонд заробітної плати також вирішує завдання допомоги українському бізнесу конкурувати та сплачувати паритетні зарплати з країнами Сх. Європи. Це питання допомоги та виживання всього українського бізнесу.

3) збалансувати податки, які повинні платити всі.45% земель с/г призначення в тіні. Забезпечити повну сплату єдиного податку четвертої групи та плати за землю сільськогосподарського призначення усіма особами. Ввести єдиний обов’язковий земельний податок та підвищити контроль за його сплатою або мінімальне податкове навантаження на 1 га.

4) посилити контроль за сплатою усіх видів імпортних митних платежів, максимально мінімізувати рівень контрабанди, детінізувати роботу митниці, що може дати додаткових 10 млрд. $ надходжень до бюджету за 5 років. Разом з цими змінами розглянути питання про запровадження електронної акцизної марки.

5) знизити рентну плату за видобуток газу, газового конденсату та нафти до 12 % (і для нових і для діючих свердловин),що забезпечить одну із точок зростання.

1. Державна макроекономічна та інвестиційна політика:

1) забезпечити прозору та ефективну приватизацію. У держвласності знаходяться 3374 підприємства, більшість із яких уже давно є збитковими, крім деяких винятків. Їх утримання завдає колосальних збитків державі, при цьому розкрадаються десятки мільярдів гривень, які не потрапляють ні в бюджет, ні в розвиток самих компаній. За оцінками експертів, загальні збитки від неефективної господарської діяльності державних підприємств оцінюються у 90 млрд. грн. щороку. Необхідно розбити підприємства на малі, середні та великі і реалізувати їх швидко, на конкурсній основі.

2) необхідно забезпечити поступове зменшення бюджетних видатків «проїдання» на державний апарат та чиновників (на 20 % у 2019 році, ще на 10 % у 2020 році, ще на 10 % у 2021 році – до сумарного зменшення на 40 % за 3 роки). Завдяки цьому держава отримає додаткових 15-20 млрд. грн. щороку, які слід направити на реалізацію державних інвестиційних програм.

3) провести подальші зміни у напрямку дерегуляції – відмінити 25-40 % бюрократичних та дозвільних документів.

1. Оздоровлення фінансового ринку:

1) посилити контроль над діяльністю комерційних банків задля унеможливлення надання переваг фінансового характеру іншим структурам власників банків та зв’язаним особам;

2) забезпечити лібералізацію фінансового ринку:

– спростити отримання дивідендів та повернення інвестицій;

– дозволити купівлю-продаж гривні за ф’ючерсними та форвардними контрактами;

– створення легальних можливостей для зовнішнього інвестування, дерегуляція у даній сфері;

– гарантування механізму виплати дивідендів.

1. Військово-промисловий комплекс (ВПК):

Забезпечити реалізацію програм державного інвестування у військово-оборонний комплекс. Запровадити зв’язану контрольовану локалізовану емісію або використовувати державні інструменти-гарантії для проектів у військово-оборонному комплексі – виготовлення літаків, засобів протиповітряної оборони, ракет, кораблів, танків тощо. Інвестування 1 % від ВВП у військово-оборонний комплекс дасть приріст у 1,5 % ВВП для інших сфер економіки.

Сьогодні ми витрачаємо всього 10-12 % військового бюджету на виробництво продукції ВПК. Це просто ніщо для воюючої країни.

1. Енергетика:

1) залучити інвестиції у сумі близько 20-25 млрд. $ в інфраструктуру видобутку природного газу та нафти. При цьому не потрібні інвестиції при втручанні держави, необхідна лиш державна стратегія і підтримка.

Україна вже сьогодні займає посідає 2 місце у Європі за розвіданими запасами природного газу. 2,5 млрд. $ додатково вкладених коштів дозволить нашій державі забезпечити власні потреби, а 20-30 млрд. $ вистачить для того, щоб зайняти 5-7 % ринку природного газу ЄС. 0,5-1 млрд. $ необхідно додатково залучити на відновлення газотранспортної системи;

У перспективі це дозволить за 5 років наростити видобуток природного газу до 40-50 млрд. куб. м. Також слід забезпечити видобуток природного газу та нафти на шельфі Чорного моря, не чекаючи провокативної поведінки з боку Російської Федерації (недавній приклад – ситуація в Азовському морі).

2) залучити інвестиції у сумі 14 млрд. $ для ринку нафти (з них 2 млрд. $ – новий нафтопереробний завод, бо усі існуючі старі і за технічними характеристиками не відповідають євростандартам, 12 млрд. $ – на вдосконалення потужностей із видобутку);

3) залучити інвестиції у сумі 20 млрд. $ для ядерної енергетики (за ці кошти слід побудувати два енергоблоки на ХАЕС за 4 млрд. $ та 8 нових енергоблоків. Близько 0,65 млрд. $ необхідно вкласти у завод з переробки ядерного палива. Решту коштів направити на видобуток, переробку та збагачення ядерного палива). Це те, що може бути зроблено бізнесом за умови залученням західних інвесторів та технологій самостійно і практично без державної участі;

4) залучити 3 млрд $ на енергозберігаючі проекти з високим рівнем локалізації, які зможуть себе окупити за 1-1,5 роки.

Реформа енергетичного сектору в подальшому дозволятиме залучати 2-3 млрд. $ зовнішніх інвестицій щорічно.

Всього запропоновані нами кроки в енергетичній сфері зможуть забезпечити близько 1 мільйона нових робочих місць. Підкреслюю, тут держава має лиш відкрити ринок для інвесторів та просто сприяти.

1. Інфраструктура та машинобудування:

1) спорудження бетонних автомобільних доріг або доріг іншого типу за новими технологіями протягом 5-10 років. Слід забезпечити повну перебудову усієї транспортної мережі держави, а не проводити постійний поточний ремонт. На справедливих умовах державно-приватного партнерства інвестиції в автомобільні дороги сучасного типу зможуть себе окупити за 10-15 років. При цьому бетонні дороги дають близько 90 % локалізації виробництва.

Нинішня щорічна потреба в оновленні дорожньої інфраструктури – 3-3,5 млрд $ щороку протягом 5-10 років;

2) розвиток річкового транспорту та інфраструктури, посилення впливу на Балто-Чорноморський коридор;

3) забезпечити стабільне виробництво літаків для внутрішнього сполучення та розвиток аеропортів за спільні кошти міст. У даному випадку повинне мати місце державне замовлення для потреб армії та цивільного використання;

4) гарантувати замовлення держави або міст для виробництва громадського транспорту нового зразка.

Інвестування 1 $ в інфраструктуру дає близько 2 $ зростання номінального ВВП. Професійна та ефективна реалізація інфраструктурних проектів в Україні може дати додаткових 18 млрд. $. надходжень в українську економіку за 5 років, що забезпечить 225 тис робочих місць.

1. Агропромисловий комплекс:

1) стимулювати виробництво та реалізацію українському товаровиробнику високотехнологічної техніки в Україні (комбайнів, тракторів, сівалок, жниварок тощо). Маючи попит в 10 тисяч одиниць техніки на рік, ми до сьогодні не маємо власного виробництва комбайнів та тракторів. Необхідно засновувати спільні підприємства з сучасними іноземними провідними виробниками та встановити локалізацію виробництва на рівні 15-20 % на першому етапі та 20-40 % на другому етапі. Такий рівень локалізації в подальшому забезпечить загальне здешевлення одиниць сільськогосподарської техніки до 30 %;

2) розробити на рівні державних і приватних фінансових інституцій механізми для іпотечного довгострокового пільгового фінансування для розвитку проектів для викупу землі фермерами, виробниками та українськими громадянами. Український аграрій, фермер, власник паю має стати конкурентним покупцем української землі;

3) підтримувати становлення і розвиток сімейних ферм. Забезпечити надання коштів для часткової компенсації відсоткової ставки за залученими у національній валюті довгостроковими кредитами під низькі відсотки та під заставу землі для фінансування типових конкурентних проектів (розроблених Мінагрополітики за участю фахівців, представників профільних фермерських асоціацій) з високим рівнем локалізації (75 %), зокрема, для організації тепличних господарств, господарств з вирощування органічної продукції, нішевих культур, молочних ферм сімейного типу, зайняття садівництвом, ягідництвом, овочівництвом тощо;

4) заборонити продаж землі державної власності, а натомість передбачити лише продаж прав оренди (з наявних 10,2 млн. га землі державної власності ліквідними є лише близько 3-4 млн. га). При викупі прав оренди на 15-25 років, можна в загальному отримати до 6-9 млрд. $ коштів у сільське господарство;

5) підготувати законодавчу та технічну базу для відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення, що може дати до 100 млрд. $ інвестицій;

6) забезпечити постійну та системну реалізацію програми бюджетної дотації сільськогосподарським товаровиробникам у вигляді квазіакумуляції ПДВ на рівні 6 млрд. грн. щорічно. Гарантувати повернення товаровиробникам 80-90 % сплаченого ПДВ. Ефективна реалізація даної програми сприятиме збереженню фінансових ресурсів у сільському господарстві та стимулюватиме реінвестування у агропромислове виробництво;

7) забезпечити реалізацію проектів по зрошенню земель у Південній Україні та для розвитку ризикового землеробства.

При вкладених державою 1,5 млрд. $, урожайність на зрошених землях зросте у 3-5 разів залежно від культури. Урожайність на землях Південної України та Приазов’я може зрости до 10-12 млн. тонн, що у результаті надасть 3-3,5 млрд. дол. $, а це, у свою чергу, зумовить ріст ВВП на 8-10 млрд. $.

Усі інвестиції в АПК дадуть близько 22 млрд $ українській економіці та забезпечать 275 тис нових робочих місць.

Як бачимо – все реально і можливо. І це не пуста популістична балаканина, а ті реальні зміни, які ми можемо розпочати втілювати уже завтра. Додаткових 127 млрд дол. США для ВВП та 1,6 млн. робочих місць – ось що повинно бути однією з пріоритетних цілей для нової влади.

Нам не потрібно вигадувати нічого революційного. Лише перелічені рішучі кроки та максимальна акумуляція наявних ресурсів і можливостей. Саме так в України все вдасться. І тоді запитання «Quo vadis, Україно?» не звучатиме вже так неоднозначно для нової генерації, яка повинна розбудовувати нашу державу.

Іван Мірошниченко, Бізнес Варта